Очікує на перевірку

Васильченко Степан Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Васильченко.
Степан Васильович Васильченко
Степан Васильченко
Ім'я при народженніСтепан Васильович Панасенко
ПсевдонімСтепан Васильченко
Народився27 грудня 1878 (8 січня 1879)(1879-01-08)
Ічня, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер11 серпня 1932(1932-08-11) (53 роки)
Київ, Українська СРР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоРосійська імперія, УНР, СРСР
Діяльністьписьменник, педагог
ДітиКодак Юрій Степанович
Автограф
CMNS: Васильченко Степан Васильович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Степа́н Васи́льович Васи́льченко (справжнє прізвище — Панасенко; 27 грудня 1878 (8 січня 1879)(18790108), м. Ічня, нині Чернігівської області — 11 серпня 1932, Київ) — український письменник і педагог. Батько архітектора та скульптора Юрія Кодака. Криптоніми та псевдоніми: В. П., Вітер, Загородній, Ів. Глеченко, -ко, -ко В. П., Панас Стецько, Степ Вечірній, W-ко, Танасюк Панас, Ф. Темний.

Життєпис

Народився в сім'ї безземельного селянина-шевця в місті Ічня (Борзнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія). Навчався 1888—1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії (закінчив 1898). Одержав направлення в однокласну міністерську школу в с. Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині, зокрема 1903 року у с. Карапишах та на Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника.

У часи вчителювання (1898—1904) вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».

1904 вступив до Глухівського учительського інституту[1], 1905 покидає інститут. Виїхав на Донбас, учителював у с. Щербинівка (нині м. Торецьк Донецької області).

1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з Бахмутської тюрми, категорично заборонив учителювати.

Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910—1914 — завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада».

Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, (до Лютневої революції 1917) командир саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915).

1919 року мешкав у Кам'янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася».

Улітку 1920 року з Першою мандрівною капелою Дніпросоюзу здійснив велике гастрольне турне містами і селами Лівобережної України. Був літописцем колективу, на базі якого згодом була утворена хорова капела «Думка».

1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921–1928 — вчителем школи імені Івана Франка.

Могила Степана Васильченка

Помер 11 серпня 1932 року від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Творчість

У літературний процес Васильченко включився 1910 вже зрілим митцем із власним поетичним голосом. Саме тоді з'явилися друком його оригінальні твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості.

Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. «Записки вчителя» (1898–1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.

У 1910–1912 Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі («Вечеря», «З самого початку» та інші). Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов'язаної з творами про вчителів. Глибоке розуміння психології дитини дало змогу Васильченку показати поетичний духовний світ дитини.

Хвилюють читача і психологічні етюди письменника «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» та ін. Оптимізм Васильченка особливо виразно виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, — «Циганка».

Невеликий цикл у творчості Васильченка складають оповідання, в яких йдеться про обдаровані натури з демократичних низів, про долю народних талантів («На хуторі», «У панів», «На розкоші» та ін.).

Степан Васильченко у 1928 році

Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у новелі «На чужину». Окремий цикл у художньому доробку Васильченка складають твори, написані під безпосереднім враженням від Першої світової війни, в якій письменник брав участь з 1914 аж до Лютневої революції. В «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. Васильченко зображує жахи війни, сумні будні людей у сірих солдатських шинелях.

Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п'єси, які за тематикою і багатьма художніми засобами органічно близькі до його прози .

Багато працює Васильченко у радянський час і над творами з минулого життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з 1923, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»).

Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новелет «Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича.

На особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка. З п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — «В бур'янах» (вийшла посмертно — 1938).

Увічнення пам'яті

Пам'ятна таблиця на місці школи, в якій працював С. В. Васильченко у м. Торецьку

У Києві існує вулиця імені Васильченка. Його ім'я надано бібліотеці в Шевченківському районі. На фасаді будинку, де у 1925–1932 роках мешкав письменник, встановлено меморіальну дошку. На Байковому кладовищі, де поховано Васильченка, на його могилі встановлено пам'ятник. Це гранітна стела, на ній керамічне фото, напис: «Васильченко (Панасенко) Степан Васильович 8.І.1879 — 11.VIII.1932. Видатний український письменник».

В Ічні Васильченку встановлено пам'ятник на майдані, меморіальну дошку — на будинку, де він народився. Його ім'я надано центральній районній бібліотеці. Уродженець Ічні Анатолій Дрофань написав про Васильченка історико-біографічний роман «Буремна тиша» (1984).

На будинку колишньої вчительської семінарії у м. Коростишів, де упродовж 1895—1898 років навчався письменник, встановлено меморіальну таблицю.

У місті Торецьк Донецької області встановлено меморіальну таблицю на місці, де діяла школа, в якій працював Степан Васильченко в 1905–1906 роках.

У 1978 році Указом Президії Верховної Ради УРСР Драбівській середній школі (Драбів, Черкаська область) присвоєно ім’я С. В. Васильченка. Ім'я зберігалося під час реорганізації школи у Драбівський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» (2003 рік) та в Драбівський навчально-виховний комплекс "Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені С. В. Васильченка-гімназія" Драбівської селищної ради Черкаської області (2020 рік), аж до реорганізації школи у Драбівський ліцей Драбівської селищної ради (2023 рік).

Сім'я

Син Кодак Юрій Степанович (1916—1991) — скульптор. Під час війни опинився у полоні, після війни жив у Канаді і США[2].

Працював архітектором для канадського уряду, а також проєктував українські церкви й іконостаси (різьблення).

Основні видання творів

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Васильченко Степан Васильович

Примітки

  1. ↑ Усі письменники і народна творчість: довідник (укр.) . Київ: Майстер-клас. 2008. с. 36—38. ISBN 978-966-471-096-8.
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 2 жовтня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Література

Посилання

S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Васильченко_Степан_Васильович&oldid=43512474