Карапиші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Карапиші
Karapishi gerb.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Миронівський
Рада/громада Карапишівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222982601
Основні дані
Засноване 1050
Населення 3081
Площа 57,23 км²
Густота населення 212,92 осіб/км²
Поштовий індекс 08841
Телефонний код +380 4574
Географічні дані
Географічні координати 49°39′08″ пн. ш. 30°46′54″ сх. д. / 49.65222° пн. ш. 30.78167° сх. д. / 49.65222; 30.78167Координати: 49°39′08″ пн. ш. 30°46′54″ сх. д. / 49.65222° пн. ш. 30.78167° сх. д. / 49.65222; 30.78167
Середня висота
над рівнем моря
143 м
Місцева влада
Адреса ради с. Карапиші, вул. Незалежності, 23
Карта
Карапиші is located in Україна
Карапиші
Карапиші
Карапиші is located in Київська область
Карапиші
Карапиші
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg село Карапиші (2015 р.)

Карапиші́ — село в Україні, в Миронівському районі Київської області. Населення села, згідно перепису 2001 року, становить 3081 осіб. До урбанізації 70-х років минулого століття населення села становила 5557 чоловік.[1]

Село розташоване по обидва береги річки Росавки, за 15 км від районного центру, за 1,5 км від залізничної станції Карапиші.

Історія[ред.ред. код]

Заснування села — від часів Ярослава Мудрого.

Перше відоме позначення с. Карапиші на картах припадає на 1650 рік.

Час заснування слід вважати в межах князювання Яросла́ва Володи́мировича Мудрого (* близько 978 — † 20 лютого 1054, Вишгород) (роки князювання 1019–1054) – саме в цей час іде активне заселення Поросся як прикордонної буферної зони та Пороської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від набігів половців з рікою Рось як природною перешкодою та системою оборонних укріплень — "змійових валів" — в межах її ділянки: Юр’їв (нині – Біла Церква) – Райгород (або за деякими свідченнями Торчеськ) (нині Ольшаниця), Богуславль чи Богуслав`я (нині — Богуслав), Боровий (нині – смт Стеблів) та Корсунь (нині Корсунь-Шевченківський).

Всі вищеназвані міста були засновані в один і той самий час – в період розквіту держави Ярослава Мудрого. Саме в цей час відбувається активне заселення Поросся як буферної лінії тюркомовними Чорними Клобуками (чорні шапки, каракалпаки) — історична назва об'єднання тюркських кочових племен (печенігів, торків, берендеїв), осілих у лісостеповій частині Київської Русі (переважно у регіоні річки Рось) в XI—XII століттях задля супротиву набігів половців.

Саме Чорні Клобуки були васалами Київських князів та їх важливою військовою силою, що брала активну участь практично у всіх їх озброєних заходах, особливо в усобицях княжої династії. Військові сили київських князів, згідно з Іпатіївським літописом, складалися з 3-х частин: киян, Чорних Клобуків і княжої дружини. Роблячи висновки, можна сказати, що Чорні Клобуки, знайшовши захист від половецької орди на південно-київських рубежах, частково осідаючи на землях, підпадали під васальну залежність від київських князів, посіли своє місце у структурі княжого війська Київської Русі і мали свої специфічні задачі, а саме:
1) захист Русі на кордонах зі Степом від орд половців, коли кінне військо Чорних Клобуків успішно діє проти кінного війська половців, знаючи тактику дій і маючи на озброєнні ті ж засоби ведення бою, що й останні;
2) використання в міжусобних війнах, коли рухливе, маневрене, доволі численне військо Чорних Клобуків, дозволяло стрімким і нестримним ударом оволодіти ініціативою в бою, примусити противника до відступу, а то й до безладної втечі;
3) заглиблення на велику відстань у стан ворога, удари зненацька, створення перепон просуванню противника, примушення до бою у вигідних для себе умовах. Після 1240 р. (ординські часи) Чорні Клобуки були переселені монголо-татарами в район Чувашії та Середнього Поволжжя, про що свідчить чисельна кількість аналогій в місцевих топонімах та гідронімах.

На підставі вищенаведеного, пояснюється поява на теренах літописного Поросся ряду чорно-клобуцьких тюркомовних топонімів — таких, як наведено в таблиці:

Балико-Щучинка село Кагарлицький р-н балик - тюрк. "риба". Об’єднання двох сіл - Балыко та Щучинка. Біля села знайдено чорно-клобуцький могильник (берендеї)
Великий /Малий Букрин село Миронівський р-н бүкір - казах. "горбатий". Розташовується в межах літописного Поросся, де мешкали чорні клобуки
Бушеве село Рокитнянський р-н буш - тюрк. "голий"; буш - караїм. "ріг" торки знаходиться в межах літописного граду Торчиськ
Карандинці село Богуславський р-н каранди - киргиз. "залежний". Межі літописного Поросся де проживали Чорні Клобуки (огузи)
Кагарлик місто та річка

(нині Росава)

Кагарлицький р-н qarañğylyq - тюрк., "темрява", "сутінки"; qaharly – туркм. „злий”; qarğalıq - тюрк. "місце де багато воронів" (qarğa - ворона + суфікс -liq / -lig / -liy / -luy / -luq / -lug, що означає володіння (як варіант володіння Ворона) қиқарлық - казах. "впертість"; кыңгырлык - татар "схил". "дикарство". Місто та річка входила до володіння чорних клобуків. Біля міста було знайдено декілька берендеївських курганів (які спостерігаються і сьогодні в межах дороги Кагарлик-Тернівка)
Кодаки село Васильківський

р-н

Койдаки" (Köy dayı (тюрк) хоробре село). Межі літописного Поросся де проживали Чорні Клобуки (торки; за легендою, село заснував торк Журбан в 10-11 ст.)

Стосовно етимології чорноклобуцького походження села Карапиші можна констатувати таку тюрську складову :

Кара+пиш/паш назва власна чуваш., кара - тюрк. "чорний" (укр. тюркізм «карі очі») + «паш» або «баш» татар. діалект., уйгур., "голова" (рос. тюркізм «башка»).

Підтвержденням чого є велика кількість співзвучних топонімів, що локалізовані в Чувашії, а саме: м. Анатри Карапаш (рос. назва Ніжніє Карабаши) м. Тури Карапаш (рос. Верхніє Карабаши) м. Караба́ш — Челябінська область Також слід зазначити, що в топонімах слово "баш" не завжди означає людську голову. Іноді це вказує на гору, або на початок чи межу чогось — річки, поля, яру, лісу: у нашому випадку — витоки р. Росавки (історично Росава).

Археологічним свідченням перебування на теренах села Чорних Клобуків в околицях с. Карапиші було розкопано тюркський могильник.

Згадки на картах[ред.ред. код]

Карта Боплана

Ґійом Левассер де Боплан, французький інженер і військовий картограф, з початку 1630-х до 1648 р. перебував на польській службі, на території України і в 1639 році проводив топографічну зйомку течії Дніпра і смуги прилеглої території та складає карту Київщини Kiovia Palatinatus, де позначає досить значним поселенням пол. Karapysze. Цей факт пояснює те, що вже на час вишукувальних робіт Боплана, Карапиші мали, окрім численного населення (більше 1500-2000 мешканців), ще й важливе транспортне та адміністративне положення.

Адміністративний устрій. Релігія[ред.ред. код]

Адміністративно-територіальний поділ:

Похилевич Л. І. "Сказання про населені місцевості Київської губернії"

Карапиші — село у XIX столітті село Пустовійтівська волості Канівського повіту Київської губернії.

Карапиші — село на Пороссі, що розташоване, на рівнині, служить продовженням Білоцерківської та Кагарлицькому степу, при витоках р. Росава, в 6-ти верстах за селом в болотах, при урочищі Череватих ярках, що починається. Мешканців обох статей: У 1740 році при 208 дворах вважалося душ до сповіді здатних (понад 7-річного віку) 1300. У 1790 році було жителів 2007 при 315 дворах: православних 3666, римських католиків 27.

У 1740 році в Карапишах була тільки одна церква Свято-Михайлівська, а священиком при ній — Василь Руденко, присвячений в 1726 році в Переяславі до Білоцерківської Андріївської церкви, а сюди перекладений після прийнятті Унії в 1738 році, і ще у 1746 році підданий візитатором стягненню за те, що дотримувався звичаїв православних. Ось список ерекції, або фундуша (дари для розвитку церкви) церковного, даної в 1739 році старостою Богуславським Карапівської Михайлівської церкви:

" Ержій Ігнацій світила паньства Рімскіего ксіеже, грабіа на Вішніч і Ярославлю Любомірскій; Богуславаай, Ричівольскій, Лібусскій і інш. староста; кавалер ордеру орла біалего і свіетего Генріха; Генерал -лейтенант кавалерій військ найясн Кроля Польсшго і Електора Сасскіего. Віадомо чині, кому про ТІМ ведіть належиться … іж, бендонц побуждоний промоція хвали Божіей, ораз маіац особливая відношенні на тдданих моїх вси новоосадзоной Карапиші, до тегож Богуславскіего староства AB antiqum належонцей, аби поверни без презвоітего не зоставали набожний ства і ужіваніа sacramentow свіетих, з особли желозіі хрістіанскіей, умислілем в заповіті згадані вси церквіевь виставити, кторого, любо AB antiqum в тей вси бувала, а ж у зруйнувати пішла на хост, тераз, аби на тимже мейсту іміе Бога, в Тройце світила Єдина, хваліоно було вечнемі годинник, до поміеніоней церкви Надал ґрунтів Datum в Пацу моїм Варшавським, 26 березня 1739 року".

В період 1740–1770 років в Карапишах дві дерев'яні церкви:

Михайлівська, побудована в 1739 році і Богородична, закладена в 1745 році «на новий фундуш», а закінчена тільки в 1765 році. За обветшанієм її в 1849 році, побудована нині існуюча Богородична церква на іншому місці. По штатах перша віднесена до 5-му класу, а остання до 4го класу. Землі належить першій 76, другий 40 десятин.

До Богородичної церкви приписана село Бутівка, нещодавно перейменована Олександрівкою. Вона на лівій стороні р. Росави, за дві версти від Карапишів. Жителів обох статей 420.

Метричні книги по с. Карапиші знаходяться на зберіганні в ГАЧО

Київська губернія Київська єпархія Михайлівська церква, с. Карапиші, Канівського повіту Пустовойтівської волості Народження : 1875 : ф.931, оп.1, спр.1507 Шлюб : 1875 : ф.931, оп.1, спр.1507 Смерть : 1875 : ф.931, оп.1, спр.1507

Історичні кути (райони) с. Карапиші

Царина, Шульгівка, Пром, Динниківка, Бобокалівка, Лука, Замостя, Широка, Довгоп`ятівка, Сосюрівка, Головківка, Бесаківка, Хутір Дяченківський (нині знесено та переселено в межі села), Хутір Тарган

На жаль, сьогоднішні назви вулиць не відображають істричних назв села, що губляться з часом в краснопролетарских назвах, як то Дзержинського, Фрунзе, Жовтнева та стирають прагнення до шанування місцевої історії, особистостей та звичаїв. На противагу цьому факту в селі ведеться робота з відновлення давньої топоніміки та місцевих історичних постатей.

Розвиток транспортного положення[ред.ред. код]

Авторитет транспортного положення села актино зростає та використовується за часів окупації Росією в 17-18 ст південного-сходу України та північних територій Османсько імперії. Саме в цей час активно розбудовується мережа шляхів та поштових станцій (рос. Почтовая станция або рос. Ямская гоньба), що виконували функцію військової комунікації та кореспонденції на напрямку Київ- Єлисаветград на ділянці Вінцентівка (нині Телешівка)-Карапиші- Богуслав- Новомиргород- Єлисаветград. Активно модернізується польська поштова інфраструктура та змінюється напрямок руху кореспонденції (із захід-схід на північ-південь. Відповідно розбудовується і сервісна служба (гужова повинність- ямська повинність Ямска́я пови́нность ремонтні послуги (стельмахів (ремонт коліс)та кузні), постоялі двори та корчми. Саме розвиток цієї транпорної артерії обумовивив розвиток села як тогочасного транспорного вузла з напрямками північ-південь Вінцентівка (нині Телешівка)- Богуслав та схід- захід Рокитне-Козин

Активна розбудова ґрунтового сполучення, призупиняється після будівництва в 1837 році Залізної дороги. Нині на території села функціонує три зупинки приміського залізничного транспорту Карапиші-1, Карапиші-2 та Лютарський.

http://starye-karty.litera-ru.ru/pic/kiev/kievskaya-gubernia-1821.jpg

Особистості[ред.ред. код]

Карапиші у сяєві зорі,

Де половецькі урвища старі,

Убралися в сади вишнево-карі…

І люди там, немов залізо в горні,

Іскристі та гарячі.

А. Малишко


В селі народилися:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Миронівка.com.ua
  2. Изгаршев В. "Пятая звезда". Газ. "Правда", 22 января 1986 г., с. 6.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. - Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954-1989.
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. - К.: Либідь, 1997.


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.