Косарики болотні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Косарики болотні
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Півникові (Iridaceae)
Рід: Косарики (Gladiolus)
Вид:
Косарики болотні (G. palustris)
Біноміальна назва
Gladiolus palustris
Gaudin, 1828

Косарики болотяні[2 1], Коса́рики боло́тні[2 2] (Gladiolus palustris)[2 3] — рідкісна багаторічна рослина родини півникових. Вид занесений до Червоної книги України у статусі «Зникаючий», також має охоронний статус в багатьох європейських країнах та Євросоюзі загалом. Декоративна культура.

Опис[ред. | ред. код]

Трав'яниста рослина 30–60 (рідко до 90) см заввишки. Бульбоцибулина куляста, у верхній частині обгорнута сіткою густих волокон. Стебло прямовисне, тонке, голе, нерозгалужене. Листків 2–3 штуки, вони лінійні, тонко загострені, 8–15 мм завширшки, коротші за стебла. Суцвіття — однобічний негустий колос, що складається з 2–5 квіток. Пелюстки пурпурово-фіолетові, нижні мають білу смугу з темною облямівкою. Оцвітина формує вигнуту воронку. Квітки, що розташовані на кінці суцвіття, розкриваються не повністю і насіння не дають. Плід — обернено-яйцеподібна, довгаста, зверху округла коробочка.

Число хромосом 2n = 60[2 4].

Екологія[ред. | ред. код]

Вигляд суцвіття збоку
Вигляд квіток спереду

Рослина світло- і вологолюбна, проте добре переносить тимчасову літню посуху. Трапляється на вологих луках, болотах, лісових галявинах, рідше — у соснових і ялинових лісах з вересом у трав'яному покрові. На півдні ареалу зростає в лучних степах, на пісках зі степовою рослинністю, у дубових лісах. Віддає перевагу помірно гумусованим, багатим на вапно ґрунтам. Максимальна висота, на якій поширені косарики болотні в Альпах, — 1200–1500 м над рівнем моря, в передгір'ях Карпат — 100–300 м.

Квітне у травні-липні. Плодить у серпні-вересні. Розмножується бульбоцибулинами і насінням. Квіти запилюються джмелями.

Поширення[ред. | ред. код]

Батьківщина косариків болотних — Центральна Європа, де вони поширені на сході Франції, на півдні та сході Німеччини, у Швейцарії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Австрії, балканських країнах, материковій частині Греції та на півночі Італії. Окремі популяції трапляються в Польщі і Болгарії[2 5]. Стан раніше описаних популяцій в Литві, Білорусі[1 1], Росії невідомий, ймовірно, в цих країнах вид зник[2 6].

В Україні зростають в таких регіонах як Закарпаття, Передкарпаття і Полісся.[1 2] Через ці місцевості проходить східна межа ареалу.

Значення і статус виду[ред. | ред. код]

Німецька поштова марка з зображенням косариків болотних

По всьому ареалу спостерігається скорочення чисельності через збирання квітів, сінокоси, меліоративні роботи, що призводять до осушення боліт і заплавних луків. В минулому знищенню рослин сприяло збирання бульбоцибулин, які вважалися талісманом[2 7]. Внаслідок цього косарики болотні стали рідкісними у багатьох країнах, зокрема вони занесені до Червоних книг Литви, Німеччини, Росії, Австрії[2 8], Швейцарії[2 9], Червоних списків Польщі[2 10][2 11] і Міжнародного союзу охорони природи.[2 7] Крім того, рослина занесена до додатка Оселищної директиви[2 12] — документу Євросоюзу, спрямованого на захист особливо уразливих видів та їх природних осередків. У більшості країн стан популяцій характеризується як загрозливий, повільне зростання чисельності спостерігається в Німеччині, Угорщині і Польщі.[1 3]

В Україні усі описані популяції знаходяться поза межами природоохоронних територій. Цим зумовлене і скорочення чисельності, і погана дослідженість виду загалом. Для збереження цієї рослини потрібно виявити усі місця зростання і взяти їх під охорону, також дієві стандартні охоронні засоби: заборона на зміну середовища, збирання квітів, перенесення до приватних колекцій, регламентація меліоративних робіт, регулювання часу сінокосу.[1 4]

Косарики болотні цінуються за яскраві і витончені квіти, їх зрідка культивують аматори декоративного садівництва.

Синоніми[ред. | ред. код]

  • Gladiolus boucheanus Schltdl.
  • Gladiolus felicis Z.Mirek
  • Gladiolus imbricatus subsp. parviflorus K.Richt.
  • Gladiolus parviflorus Berdau
  • Gladiolus pratensis A.Dietr.
  • Gladiolus triphyllus Bertol.[2 3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Популяція біля с. Дуровєси (Могильовської обл.) описана в XIX сторіччі.
  2. ↑ Осередок біля с. Дмитрівка (Новгород-Сіверський район Чернігівської обл.), виявлений в 1912 році, ймовірно, знищений.
  3. ↑ Відтворенням виду займається Польське Товариство Охорони Природи «Саламандра».
  4. ↑ Оскільки міграція поживних речовин до бульбоцибулини відбувається протягом 4-6 тижнів після плодоношення, важливо не скошувати до цього часу наземну частину рослини.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ Gladiolus palustris // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 405.
  3. ↑ а б The Plant List. [Архівовано 9 грудня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
  4. ↑ Erich Oberdorfer: Pflanzensoziologische Exkursionsflora. 7 Auflage. Ulmer, Stuttgart 1994, S. 143.(нім.)
  5. ↑ G. Riegel: Merkblatt Artenschutz 7 — Sumpf-Gladiole Gladiolus palustris Gaudin, Bayerisches Landesamt für Umwelt, 2010, 4 Seiten. [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
  6. ↑ Косарики болотні [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] на сайті Інституту проблем екології та еволюції ім. О. М. Сєвєрцова РАН.(рос.)
  7. ↑ а б Gladiolus palustris [Архівовано 19 грудня 2015 у Wayback Machine.] на сайті МСОП.(англ.)
  8. ↑ Die Sumpfgladiole (Gladiolus palustris), Datenblatt beim Österreichischen Bundesministerium für Land- und Forstwirtschaft, Umwelt und Wasserwirtschaft, abgerufen am 7. Juni 2014.(нім.)
  9. ↑ C. Käsermann: Gladiolus palustris GAUDIN — Sumpf-Gladiole — Iridaceae. In: Merkblätter Artenschutz — Blütenpflanzen und Farne, BUWAL/SKEW/ZDSF/PRONATURA, Oktober 1999, S. 152–153.(нім.)
  10. ↑ Red list of plants and fungi in Poland. Czerwona lista roślin i grzybów Polski. Zbigniew Mirek, Kazimierz Zarzycki, Władysław Wojewoda, Zbigniew Szeląg (red.). Kraków: Instytut Botaniki im. W. Szafera, Polska Akademia Nauk, 2006.(пол.)
  11. ↑ J. Baryła, A. Czylok 2001. Mieczyk błotny. s. 431–432. W: Polska Czerwona Księga Roślin, Kraków 2001.(пол.)
  12. ↑ Додаток до Оселищної директиви. [Архівовано 17 лютого 2015 у Wayback Machine.](нім.)

Література[ред. | ред. код]

  • Steingen, S. (1988): Die Sumpf-Siegwurz (Gladiolus palustris) am Moosanger bei Füssen. — Ber. Bayer. Bot. Ges. 59: 65-74.(нім.)

Посилання[ред. | ред. код]

Косарики болотні [Архівовано 30 листопада 2014 у Wayback Machine.] в Червоній книзі України. — Переглянуто 11 вересня 2016.

Бази даних таксонів
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Косарики_болотні&oldid=36290678