Кужіль
.jpg)
Кужі́ль і ку́жіль[1], куде́ля[2], куде́лиця[3] (від прасл. *kǫdělь), іноді ми́чка[4], пові́смо[5], розм. куже́лиця[6] — сировина для прядіння. Може являти собою очищене від костриці і вичесане волокно льону чи конопель або розчісану вовну.
Слово «кужіль» може бути як жіночого (кужі́ль, род. відм. куже́лі), так і чоловічого роду (ку́жіль, род. відм. ку́желя)[1].
Лляний і конопляний кужіль отримують переробленням трести на волокно на тіпальних машинах з подальшим чесанням — очищенням волокон від відходів (суміші переплутаних волокон і костриці).
Для отримання вовняної кужелі зістрижену овечу вовну промивають і розчісують, щоб відділити довгі волокна від коротких висічок. Після короткі волокна чешуть і розпушують[7].
Залежно від якості початкової сировини кужіль підрозділяють на перший, другий і третій ґатунки[8].
До поширення тіпальних, чесальних і прядильних машин кужіль готували вручну — волокно льону і конопель м'яли і тіпали примітивними знаряддями — терлицею або ручною м'ялкою у вигляді тригранної призми, потім чесали («микали»)[9] металевими гребінками і щітками. Шерсть для вовняної кужелі ретельно промивали (іноді парили у теплій воді з лугом), висушену вовну скубли руками або розчісували («чухрали»)[10] за допомогою дерев'яного гребеня чи металевих щіток, відділяючи довгі волокна (волос) від коротких висічок («штиму»). Після цього штим чесали на залізних щітках («граблях», «щітях») і розпушували[11].
Традиційно стрижку старих овець проводили в день Літнього Миколи (22 травня), річних овець стригли після Трійці, а ягнят — у Петрівку[11].
Готовий кужіль намотували на спеціальний кілок — кужівку («кужілку», «кужіль», «гребінь»), часто у вигляді вилки або дошки із зубцями. Кужівка могла бути верхньою частиною ручної прядки (з'єдуватися з дошкою-«присідкою» або вставлятися в отвір на лаві)[12][13], а могла використовуватися і самостійно — як тримач кужелі на самопрядці.
Кужіль традиційно пов'язували з волоссям — «мичкою» називали також пасмо жіночого волосся, що вибивається з коси, а також волосся, зав'язане на потилиці, на зразок шиньйону[4].
На Бойківщині повитуха відрізала пуповину дівчинці на гребені-кужівці[14]. Це могли робити і в разі народження хлопчика — щоб наступною дитиною була дівчинка. Схожий звичай побутував і на Гуцульщині[15].
- ↑ а б Кужіль // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Куделя // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Куделиця // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Мичка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Повісмо // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Кужелиця // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Кудель // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ Сельскохозяйственный словарь-справочник. — Москва — Ленинград: Государстенное издательство колхозной и совхозной литературы «Сельхозгиз». Главный редактор: А. И. Гайстер. 1934. Архів оригіналу за 10 лютого 2017. Процитовано 8 січня 2017.
- ↑ Микати // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Чухрати // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б «Сукнарство на Гуцульщині». Архів оригіналу за 29 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Переріб льону конопель і вовни. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 16 березня 2017.
- ↑ Гобелен в сучасному інтер'єрі. Архів оригіналу за 28 лютого 2017. Процитовано 16 березня 2017.
- ↑ Іванна Люта. Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
- ↑ Андрій Забловський. Програмування гендерних ролей в родильній обрядовості українців. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
- Куделя [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 783. — 1000 екз.