Очікує на перевірку

Ок Ео

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ок Ео
фр. Óc Eo, кхмер. អូរកែវ, О Кео,
КраїнаВ'єтнам
РегіонАнзянг
Історія
Періодизалізна доба
Дослідження
Дата дослідження1942
ДослідникиЛуї Маллере
Місце збереження матеріалівМузеї В'єтнамської історії, Хошимін
Мапа
CMNS: Ок Ео у Вікісховищі
←  Залізна доба  →
Залізна зброя
Категорія Категорія • Портал Портал

Ок Ео (фр. Óc Eo, з кхмер. អូរកែវ, О Кео, «скляний канал») є археологічною ділянкою в районі Тхоай Сонь в південній провінції Анзянг, В'єтнам, в дельті річки Меконг. Це також є одна із сучасних комун В'єтнама.

Ок Ео міг бути важливим портом королівства Фунань між I і VII століттями н. е.. Дослідники використовують термін «культура Ок Ео» для стародавньої матеріальної культури в регіоні Дельти Меконгу, яка характеризується артефактами, виявлені в Ок Ео з допомогою археологічних досліджень.

Археологічна ділянка

[ред. | ред. код]
Ця карта показує місця розташування археологічних пам'яток, пов'язаних з Ок Ео культури. Вона знаходиться в Музеї В'єтнамської історії, Хошимін.
Ця карта показує місця розташування археологічних пам'яток, пов'язаних з Ок Ео культури. Вона знаходиться в Музеї В'єтнамської історії, Хошимін.

Розкопки в Ок Ео розпочалися 10 лютого 1942 року, після того, як французькі археологи відкрили ділянку за допомогою аерофотозйомки. Перші розкопки були очолені Луї Маллере. Ділянка займає 450 га.

Ок Ео розташована серед мережі стародавніх каналів, які перетинають низькі рівнини дельти Меконгу. Один з каналів поєднує Ок Ео з міським портом, а інший йде на 68 км на північ-північний схід до Ангкор-Борей. Ок Ео поздовжньо пересічена каналом, і є чотири поперечних канали, уздовж яких можливо стояли пальові будинки.[1]

Археологічні пам'ятки, що відображають матеріальну культуру Ок Ео, поширені на всій території Південного В'єтнаму, але найбільш сильно сконцентровані в районі Дельти річки Меконг на півдні та заході від Хошиміну. Найбільш значна ділянка (крім Ок Ео), — Тхар Муді (Tháp Muời) на північ від річки Тьєнзянг, де серед інших артефактів  була виявлена стела з санскритським текстом 6-го століття.

Аерофотозйомка 1958 року показала, що в період Фунань рукав Меконгу впадав у Сіамську затоку в безпосередній близькості від Та Кео, який був тоді на березі, але з тих пір внаслідок замулювання є на деякій відстані від моря. У той час Та Кео був з'єднаний каналом з Ок Ео, забезпечуючи йому доступ до затоки.[2] Рукав Меконгу, який виявлений аерофотозймкою, ймовірно є Саенусом (Saenus), згаданим у творі Птолемея Географія як західний рукав Меконг, який Птоломей називав Коттіаріс (Cottiaris).[3] А місто Каттігара у «Географії» Птолемея може бути похідним від санскритського слова — Коттінагара (Kottinagara, «сильне місто»), або Кіртінагара (Kirtinagara, «відоме місто»).[4]

Артефакти

[ред. | ред. код]
Ця статуя Вішну з 6-го або 7-го століття нашої ери була знайдена в Ок Ео і тепер розміщена в Музеї в'єтнамської історії.

Артефакти, знайдені в Ок Ео, включають кераміку, інструменти, ювелірні вироби, зліпки для виготовлення ювелірних виробів, монет, і релігійні статуї.[5] Серед знахідок є золоті прикраси, що імітують монети Римської імперії з періоду Антонінів.[6]:279[7] Римські золоті медальйони з правління Антоніна Пія, і, можливо, його наступника Марка Аврелія, були виявлені в Ок Ео, який був розташований біля контрольованого китайцями Цзяочжоу і регіону, де за китайськими історичними текстами римляни вперше висадилися, перш ніж вирушити далі в Китай з дипломатичною місією 166 року.[8] Багато артефактів представлені на виставці в Музеї в'єтнамської історії в Хошиміні.

Серед монет, знайдених Маллере в Ок Ео, були вісім з срібла з зображенням хамса (гусак або лебідь) або чубатого аргуса, які ймовірно викарбувані в Фунані.[9]

Ок Ео і Фунань

[ред. | ред. код]
Див. також: Фунанське королівство
Археологічна ділянка Го Кей Тхі, Ба Тхе Ок Ео

Ок Ео вважався належним до історичного королівства Фунань (扶南), яке процвітало в дельті річки Меконг між 1-м і 6-м століттями нашої ери. Королівство Фунань відомо з творів стародавніх китайських істориків, особливо письменників династичних історій, які в свою чергу черпали з оповідей китайських дипломатів і мандрівників, і іноземних (у тому числі фунанських) посольств в китайських імператорських дворах. Сама назва «Фунань» є артефактом китайської історії, і не з'являється в палеографічних записах стародавніх В'єтнама або Камбоджі. З китайських джерел, однак, можна визначити, що держава, названа «Фунань» китайцями, була домінуючою в регіоні Дельти Меконгу. Тому, археологічні відкриття у цій області, які можуть бути датовані періодом Фунань, відносять до історичної держави Фунань. Відкриття в Ок Ео і пов'язаних ділянках є основним джерелом інформації щодо матеріальної культури Фунань.

В'єтнамський археолог і історик Ха Ван Тан (Hà Văn Tấn) написав, що на сучасному етапі знань неможливо довести існування культури Фунань, яка поширилась з Дельти річки Меконг через дельту Чао Прайя до Бірми, з ОК Ео як її типовим представником: наявність подібних артефактів, таких як ювелірні вироби та печатки, з археологічних ділянок в цих областях були просто результатом торгівлі та обміну, в той час як кожна ділянка має сліди свого окремого культурного розвитку. Він підтримує думку Клода Жака, що, враховуючи повну відсутність яких-небудь кхмерських записів щодо королівства з назвою «Фунань», слід відмовитися  від використання цієї назви на користь назв Aninditapura, Bhavapura, Shresthapura та Vyadhapura, які, як відомо з написів, у той час використовувались для міст регіону і забезпечують точніше уявлення про реальну географію стародавньої кхмерської території.[10] Ха Ван Тан стверджував, що від пізнього неоліту або ранньої залізної доби Ок Ео поступово стала економічним і культурним центром дельти річки Меконг і, з огляду на важливе розташування на морських шляхах Південно-Східній Азії, стала місцем зустрічі для майстрів і торговців, які забезпечували належні умови для урбанізації, іноземних впливів, зокрема від Індії, що, в свою чергу, стимулювало внутрішній розвиток.[11]

Фунань був частиною регіону Південно-Східної Азії, який згадується у стародавніх індійських текстах як Суварнабхумі, і, можливо, тією, до якої цей термін був уперше застосований.[12]

Каттігара Птолемея

[ред. | ред. код]
Стародавній канал, що зв'язував Ок Еко з Ангкор Борей

Ок Ео міг бути портом, відомим стародавнім римлянам як Каттігара.[13] Назву «Каттігара» олександрійський географ Клавдій Птолемей дав у 2-му сторіччі землі на східному березі Індійського океану на (через помилку переписувача) 8½° на південь від екватора.[14]

Назва «Каттігара» ймовірно була отримана від санскритського Kirti-nagara कीर्ति- नगर «відоме місто» або Kotti-nagara कोटि-नगर «сильне місто».[15]

Зараз науковці вже визначили, що Каттігара Птолемея була розташована у 8½° на північ від екватора і був предтечею Хошиміна як головного порту і перевалочного пункту в гирлі річки Меконг.[16]

Кавергілл «доводить», що стародавня Каттігара відповідає сучасному йому Понтеамасс  (Banteaymeas), The Monthly Review, Or, Literary Journal, Volume 40, 1769, p.98.

Джон Кавергілл у 1767 році дійшов до висновку, що Каттігара була сучасним йому портом дельти Меконга Banteaymeas (нині Ха Тєн),[17] не далеко від Ок Ео.[18] Заклик 1979 року Джеремі Девідсона «ретельно вивчити Ха Тєн в його історичному контексті та у зв'язку з Ок Ео», що є необхідною передумовою для правильного розуміння та тлумачення даної археологічної ділянки, досі залишається без відповіді[19].

У XVIII столітті французький географ Жан Батист Бургіньйон д'Анвіль розташовував Каттігару в гирлі річки Меконг (Cottiaris) там, де показано на карті Orbis Veteribus Notus (Світ, відомий давнім).[20]

Каттігара в гирлі річки Меконг (Cottiaris) на карті Orbis Veteribus Notus (Світ, відомий давнім)

Шведський яхтсмен та і письменник Бьорн Ландстрьом також прийшов до висновку на основі лоцій, даних стародавнім купцем і мореплавцем Олександром, що Каттігара лежав у гирлі річки Меконг[21].

«Батько ранньої історії Південно-Східної Азії» Джордж Коде казав: «до середини 3-го століття Фунань вже встановила відносини з Китаєм та Індією, і, безсумнівно, саме на західному узбережжі затоки Сіам була найдальша точка, яку досягли елліністичні навігатори, тобто гавань Каттігара, згадана Птоломеєм»[22]. А. Г. Крісті казав в 1979 році, що «присутність об'єктів, хоча і малої кількості, Римського Сходу» додає деякої ваги висновку, що Ок Ео було Каттігарою Птолемея[23]. Видатний німецький філолог-класик Альбрехт Діхле підтримав цю точку зору, говорячи:

З опису походу Олександра, згаданого Птолемеєм, Каттігара насправді може бути розташована тільки в дельті річки Меконг, тому що Олександр спочатку йшов уздовж східного узбережжя Малаккського півострова, на північ до Бангкока, звідти також тільки уздовж узбережжя на південний схід, і прийшов до Каттігара. Ми нічого не чуємо про будь-яку подальшу зміну курсу. Крім того, в Ок Ео, центрі торгівлі, розкопаному в західній дельті Меконгу, у древньому королівстві Фунань, були знайдені римські предмети з 2-го століття нашої ери[24].

Пошуки Чампи Колумбом

[ред. | ред. код]

Керуючись Птолемеєм, відкривачі Нового Світу спочатку намагались знайти свій шлях до Каттігари. На карті світу 1489 року Генрік Мартелл Германус, переглянувши працю Птолемея, завершував Азію у південно-східній точці мисом Каттігара. Описуючи свій похід 1499 року, Амеріго Веспуччі казав, що він сподівався дістатися до Малакки, пливучи на захід від Іспанії через Західний океан (Атлантичний) навколо мису Каттігара до Sinus Magnus («велику затоку»), яка лежить на схід від Золотого Херсонеса (півострова Малакка), у якому мис Каттігара формує південно-східну точку. Sinus Magnus — це Сіамська затока.[25]

Христофор Колумб, у своїй четвертій і останній подорожі 1502—1503 рр., планував слідувати узбережжям Чампи на південь навколо мису Каттігара і плисти через протоку, що відокремлює Каттігару від Нового світу, у Sinus Magnus до Малакки. На його думку, це був шлях, яким Марко Поло потрапив з Китаю до Індії в 1292 році.[26] Колумб планував зустрітися з експедицією, яка вирушила одночасно з Португалії навколо мису Доброї Надії під керівництвом Васко да Гама, і віз вірчі грамоти від іспанських монархів для передачі да Гама.[27] По досягненні Каріай на узбережжі Коста-Рики, Колумб думав, що він був близький до золотих копалень Чампи. 7 липня 1503 року він писав з Ямайки: «я досяг землі  Каріай… Тут я отримав звістку про золоті копальні Ciamba [Чампа], які я шукав».[28]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Paul Lévy, «Recent Archaeological Researches by the École Français d'Extrême Orient, French Indo-China, 1940—1945», in Kalidas Nag (ed.), Sir William Jones: Bicentenary of his Birth Commemoration Volume, 1746—1946, Calcutta, Royal Asiatic Society of Bengal, 1948, pp.118-19; paraphrased in R. C. Majumdar, Ancient Indian colonisation in South-East Asia, Baroda, B.J. : Sandesara, 1963, pp.12-13.
  2. ↑ Aulis Lind, «Ancient canals and environments of the Mekong Delta, Vietnam», Journal of Geography, vol.79, no.2, February 1980, pp.74-75.
  3. ↑ Identified as such by C. E. Gerini, Researches on Ptolemy's Geography of Eastern Asia; Asiatic Society Monographs, Vol.
  4. ↑ Mawer, Granville Allen (2013). "The Riddle of Cattigara, " in Robert Nichols and Martin Woods (eds), Mapping Our World: Terra Incognita to Australia, 38-39, Canberra: National Library of Australia. ISBN 9780642278098, p. 38.
  5. ↑ Louis Malleret, «Le trace de Rome en Indochine», in Zeki Velidi Togan (ed.
  6. ↑ Higham, C., 2014, Early Mainland Southeast Asia, Bangkok: River Books Co., Ltd., ISBN 9786167339443
  7. ↑ Brigitte Borell, «Some Western Imports assigned to the Oc Eo Period Reconsidered», in Jean-Pierre Pautreau et al. (eds.), From Homo Erectus to the Living Traditions: Choice of Papers from the 11th International Conference of the European Association of Southeast Asian Archaeologists, Bougon, 25th–29th September 2006, Chiang Mai, Siam Ratana, c2008, pp.167-174.
  8. ↑ Gary K. Young (2001), Rome's Eastern Trade: International Commerce and Imperial Policy, 31 BC — AD 305, ISBN 0-415-24219-3, p. 29.
  9. ↑ Lương Ninh, «Óc Eo – Cảng thị quốc tế của Vương quốc Phù Nam (Óc Eo – International Trade Port of Funnan Kingdom)», Khảo cổ học / Vietnam Archaeology, 3, 2011, pp.39-44.
  10. ↑ Claude Jacques, «‘Funan’, ‘Zhenla’: The Reality Concealed by these Chinese Views of Indochina», in R. B. Smith and W. Watson (eds.
  11. ↑ Ha Van Tan, «Óc Eo: Endogenous and Exogenous Elements», Viet Nam Social Sciences, 1-2 (7-8), 1986, pp. 91-101.
  12. ↑ Pang Khat, «Le Bouddhisme au Cambodge», René de Berval, Présence du Bouddhisme, Paris, Gallimard, 1987, pp.535-551, pp.537, 538; Amarajiva Lochan, «India and Thailand: Early Trade Routes and Sea Ports», S.K. Maity, Upendra Thakur, A.K. Narain (eds,), Studies in Orientology: Essays in Memory of Prof.
  13. ↑ «Oc-Eo dans le delta du Mékong serait donc une identification plus probable»: Germaine Aujac, Claude Ptolémée, Astronome, Astrologue, Géographe: Connaissance et Représentation du Monde habité, Paris, Editions du CTHS, 1993, p.125, n.10. Див.також: Adhir Chakravarti, «The Economic Foundations of Three Ancient Civilizations of South-east Asia: Borobudur, Dvararavati and Angkor: Preliminary Report of a Study Tour in some countries of South-east Asia in April–May 1985», in Haraprasad Ray (ed.), Studies on India, China, and South East Asia: Posthumous Papers of Prof. Adhir Chakravarti, Kolkata, R.N. Bhattacharya, 2007, p.89; та Adhir Chakravarti, «International Trade and Towns of Ancient Siam», Our Heritage: Bulletin of the Department of Post-graduate Training and Research, Sanskrit College, Calcutta, vol. XXIX, part I, January–June 1981, pp1-23, nb p.9. Альтернатива, запропонована Ж. Л. Моеном — що назва отримана з санскритського Koti-nagara, «місто на мисі», з огляду на його розташування поблизу мису Ка Мау, найбільш південної точки Індокитаю: J. L. Moens, "De Noord-Sumatraanse Rijken der Parfums en specerijen in Voor-Moslimse Tijd, " Tijdschrift voor Indische Taal-, Land- en Volkenkunde, LXXXV, 3, 1955, pp.325-336, p.335; also J. L. Moens, "Kotinagara het antieke handescentrum op Yava's. Eindpunt, " Tijdschrift voor Indische Taal-, Land- en Volkenkunde, LXXXV, 3, 1955, pp. 437-48, p.448; and also W.J. van der Meulen, "Ptolemy's Geography of Mainland Southeast Asia and Borneo, " Indonesia, no.19, April 1975, pp.1-32, p.17.
  14. ↑ Paul Schnabel, «Die Entstehungsgeschichte des kartographischen Erdbildes des Klaudios Ptolemaios», Sitzungsberichte der Preussischen Akademie der Wissenschaften: Philosophisch-Historische Klasse, Verlag der Akademie der Wissenschaften, Bd.XIV, 1930, S.214-250, nb 239—243. Erich Polaschek, ‘Ptolemy's «Geography» in a New Light’, Imago Mundi, Vol. 14, (1959), pp. 17-37, nb pp.25 & 35. Bagrow, L. (1 січня 1945). The Origin of Ptolemy's Geographia. Geografiska Annaler. Geografiska Annaler, Vol. 27. 27: 318—387, nb 322–323. doi:10.2307/520071. ISSN 1651-3215. JSTOR 520071. Claudius Ptolemy, India extra Gangem fluvium Sinarum situs, Rome, Arnoldus Buckinck, 1508 (same map reproduced in the Rome 1478 and 1490 edition).[недоступне посилання]
  15. ↑ Adhir K. Chakravarti, «Early Sino-Indian Maritime Trade and Fu-Nan», D.C. Sircar (ed.), Early Indian Trade and Industry, Calcutta, University of Calcutta Centre of Advanced Study in Ancient Indian History and Culture, Lectures and Seminars, no. VIII-A, part I, 1972, pp. 101—117; також у «The South East Asian Review» (Gaya, India), vol. 20, nos.1 & 2, 1995, pp.5-14, p.10; та у «India and South-East Asia Socio-econo-cultural Contacts», edited by N.N. Bhattacharyya, Kolkata, Punthi Pustak, 1998, p.413.
  16. ↑ Albert Herrmann, «Der Magnus Sinus und Cattigara nach Ptolemaeus», Comptes Rendus du 15me Congrès International de Géographie, Amsterdam, 1938, Leiden, Brill, 1938, tome II, sect. IV, Géographie Historique et Histoire de la Géographie, pp.123-8; Louis Malleret, L'Archéologie du delta du Mékong, Tome Troisiéme, La culture du Fu-nan, Paris, 1962, chap.XXV, «Oc-Èo et Kattigara», pp.421-54.
  17. ↑ Nicholas Sellers, The Princes of Hà-Tiên (1682—1867): the Last of the Philosopher-Princes and the Prelude to the French Conquest of Indochina: a Study of the Independent Rule of the Mac Dynasty in the Principality of Hà-Tiên, and the Establishment of the Empire of Vietnam, Brussels, Thanh-long, 1983, p.164.
  18. ↑ John Caverhill, «Some Attempts to ascertain the utmost Extent of the Knowledge of the Ancients in the East Indies», Philosophical Transactions, vol.57, 1767, pp. 155-174.
  19. ↑ Jeremy H.C.S. Davidson, «Archaeology in Southern Viet-Nam since 1954», in R. B. Smith and W. Watson (eds.), Early South East Asia: Essays in Archaeology, History, and Historical Geography, New York, Oxford University Press, 1979, pp.215-222, see p.216.
  20. ↑ Jean-Baptiste Bourguignon d' Anville, Eclaircissements géographiques sur la carte de l'Inde, Paris, Imprimerie Royale, 1753, pp.160-161; Jean Baptiste Bourguignon d' Anville, A Geographical Illustration of the Map of India, Translated by William Herbert, London, 1759, p.78; Atlas de d'Anville, 1786. Orbis Veteribus Notus
  21. ↑ Bjorn Landström, The quest for India: a History of Discovery and Exploration from the Expedition to the Land of Punt in 1493 B.C. to the Discovery of the Cape of Good Hope in 1488 A.D., in words and pictures, London, Allen & Unwin, 1964, p.56.
  22. ↑ George Coedès, «Some Problems in the Ancient History of the Hinduized States of South-East Asia», Journal of Southeast Asian History, vol.5, no.2, September 1964, pp.1-14. Coedès clarified what he meant in his book, Les Peuples de la Péninsule Indochinoise: Histoire – Civilisations (Paris, Dunod, 1962, pp.62, translated by H.M. Wright, The Making of South East Asia, Berkeley, University of California Press, 1966, p.58-59): «Now Fu-nan occupied a key position with regard to the maritime trade routes, and was inevitably a port of call both for the navigators who went through the Straits of Malacca and for those – probably more numerous – who made the transit over one of the isthmuses of the Malay Peninsula. Fu-nan may even have been the terminus of voyages from the Eastern Mediterranean, if it is the case that the Kattigara mentioned by Ptolemy was situated on the western coast of Indochina on the Gulf of Siam».
  23. ↑ A.H. Christie, «Lin-i, Fu-nan, Java», in R. B. Smith and W. Watson (eds.), Early South East Asia: Essays in Archaeology, History, and Historical Geography, New York, Oxford University Press, 1979, pp.281-7, see p. 286.
  24. ↑ Albrecht Dihle, Umstrittene Daten: Untersuchenen zum Auftreten der Griechen an Roten Meer, Köln und Opladen, Westdeutsch Verlag, 1964, S.30.
  25. ↑ Albert Herrmann, «Der Magnus Sinus und Cattigara nach Ptolemaeus», Comptes Rendus du 15me Congrès International de Géographie, Amsterdam, 1938, Leiden, Brill, 1938, tome II, sect. IV, Géographie Historique et Histoire de la Géographie, pp. 123-8
  26. ↑ George E. Nunn, ‘The Three Maplets attributed to Bartholomew Columbus’, Imago Mundi, vol.9, 1952, 12-22, p.15; Helen Wallis, ‘What Columbus Knew’, History Today, vol.42, May 1992, pp.17-23; Edmundo O'Gorman, The Invention of America: An Inquiry into the Historical Nature of the New World and the Meaning of its History, Bloomington, Indiana University Press, 1961, pp.106-122.
  27. ↑ Лист, датований 14 березня 1502, надрукований у Martin Fernandez de Navarrete, Coleccion de los Viages y Descubrimientos, 2nd. edn., Madrid, Imprenta Nacional, 1858, p.430; the covering letter to Columbus is published in A. Millares Carlo (ed.), Historia de las Indias por Fray Bartólome de las Casas, México, Fondo de Cultura Economica, 1951, Lib.2, cap.iv, pp.219-20.
  28. ↑ Лист датований 7 липня 1503; цитується у J.M. Cohen (ed.), The Four Voyages of Christopher Columbus, Harmondsworth, Penguin, 1969, p.287.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фунань
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ок Ео
  • Albert Herrmann, «Der Magnus Sinus und Cattigara nach Ptolemaeus», Comptes Rendus du 15me Congrès International de Géographie, Amsterdam, 1938, Leiden, Brill, 1938, tome II, sect. IV, Géographie Historique et Histoire de la Géographie, pp. 123–8. English translation at [1]
  • Albert Herrmann, «South-Eastern Asia on Ptolemy's Map», Research and Progress: Quarterly Review of German Science, vol.V, no.2, March–April 1939, pp. 121–127, p. 123.
  • Albert Herrmann, Das Land der Seide und Tibet in Lichte der Antike, Leipzig, 1938, pp. 80, 84.
  • Louis Malleret, L'Archéologie du delta du Mékong, Tome Troisiéme, La culture du Fu-nan, Paris, 1962, chap.XXV, «Oc-Èo et Kattigara», pp. 421–54.
  • John Caverhill, «Some Attempts to ascertain the utmost Extent of the Knowledge of the Ancients in the East Indies», Philosophical Transactions, vol.57, 1767, pp. 155–174.
  • Adhir K. Chakravarti, «Early Sino-Indian Maritime Trade and Fu-Nan», D.C. Sircar (ed.), Early Indian Trade and Industry, Calcutta, University of Calcutta Centre of Advanced Study in Ancient Indian History and Culture, Lectures and Seminars, no. VIII-A, part I, 1972, pp. 101–117.
  • George Cœdès, «Fouilles en Cochinchine: Le Site de Go Oc Eo, Ancien Port du Royaume de Fou-nan», Artibus Asiae, vol.10, no.3, 1947, pp. 193–199.
  • George Coedès, review of Paul Wheatley, The Golden Khersonese (Kuala Lumpur, 1961), in T'oung Pao 通報, vol.49, parts 4/5, 1962, pp. 433–439.
  • George Coedès, «Some Problems in the Ancient History of the Hinduized States of South-East Asia», Journal of Southeast Asian History, vol.5, no.2, September 1964, pp. 1–14.
  • Albrecht Dihle, «Serer und Chinesen», in Antike und Orient: Gesammelte Aufsätze, Heidelberg, Carl Winter, 1984, S.209.
  • J.W. McCrindle, Ancient India as described by Ptolemy, London, Trubner, 1885, revised edition by Ramachandra Jain, New Delhi, Today & Tomorrow's Printers & Publishers, 1974, p. 204:
  • George E. Nunn, ‘The Three Maplets attributed to Bartholomew Columbus’, Imago Mundi, 9 (1952), 12-22, page 15; and Helen Wallis, ‘What Columbus Knew’, History Today, 42 (May 1992), 17-23.
  • Quoted in J.M. Cohen (ed.), The Four Voyages of Christopher Columbus, Harmondsworth, Penguin, 1969, p. 287.
  • Ha Van Tan, «Oc Eo: Endogenous and Exogenous Elements», Viet Nam Social Sciences, 1-2 (7-8), 1986, pp. 91–101.
  • R. Stein, «Le Lin-yi 林邑, sa localisation, sa contribution à la formation de Champa et ses liens avec la Chine», Han-Hiue 漢學, Bulletin du Centre d’Études sinologiques de Pékin, vol.II, pts.1-3, 1948, pp. 115, 122-3.
  • R. Stein, review of Albert Herrmann, Das Land der Seide und Tibet im Lichte der Antike (Leipzig, 1938), in Bulletin de l’École Française d’ Extrême-Orient, tome XL, fasc.2, 1940, p. 459.
  • Paul Lévy, «Le Kattigara de Ptolémée et les Étapes d'Agastya, le Héros de l'Expansion Hindoue en Extrême-Orient», in XXIe Congrès Internationale des Orientalistes, Paris, 1948, Actes, Paris, Société Asiatique de Paris, 1949, p. 223.
  • Paul Demiéville, review of R. Stein, «Le Lin-yi 林邑», (Han-Hiue 漢學, vol.II, pts.1-3, 1948), in T'oung Pao 通報, vol.40, livres 4/5, 1951, pp. 336–351, n.b. pp. 338, 341.
  • Paul Lévy, «Recent Archaeological Researches by the École Français d'Extrême Orient, French Indo-China, 1940—1945», in Kalidas Nag (ed.), Sir William Jones: Bicentenary of his Birth Commemoration Volume, 1746—1946, Calcutta, Royal Asiatic Society of Bengal, 1948, pp. 118–19; paraphrased in R. C. Majumdar, Ancient Indian colonisation in South-East Asia, Baroda, B.J. : Sandesara, 1963, pp. 12–13.
  • Pierre-Yves Manguin, "The archaeology of Fu Nan in the Mekong River Delta: the Oc Eo culture of Viet Nam ", in Nancy Tingley and Andreas Reinecke, Arts of ancient Viet Nam: from River Plain to Open Sea, Houston, Museum of Fine Arts, 2009, pp. 100–118.
  • Phạm Dức Mạnh, History of the South from the Original Advent of Civilization & Basic Material Relating to the Kingdom of Funan; Traditional Oc Eo Culture – Later Oc Eo (Research Material), Ho Chi Minh City, Ho Chi Minh City National University Faculty of Social Science & Literature, 2009.
  • Paul Wheatley, prefatory essay in Albert Herrmann, An historical atlas of China, Edinburgh, Edinburgh University Press, 1966, p.xxviii.
  • Srisakra Vallibotama and Dhida Saraya, «South-East Asia from ad 300 to 700: Oc-éo», in Sigfried J. de Laet, History of Humanity, London, New York and Paris, Routledge and Unesco, Volume III, 1996, Joachim Herrmann and Erik Zürcher (eds.), From the Seventh Century BC to the Seventh Century AD, pp. 428–29.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ок_Ео&oldid=43654587