Плотницький Ігор Венедиктович
| Ігор Венедиктович Плотницький | |
|---|---|
| рос. Игорь Венедиктович Плотницкий | |
 | |
 «Глава» ЛНР | |
| 4 листопада 2014 — 25 листопада 2017 | |
| Попередник | Валерій Болотов |
| Наступник | Леонід Пасічник (в.о) |
| Народився | 24 червня 1964 (60 років) Кельменці, Чернівецька область, УРСР |
| Відомий як | політик, військовослужбовець |
| Громадянство |  СРСР Україна |
| Alma mater | Пензенський артилерійський інститут імені головного маршала артилерії М. М. Вороноваd і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля |
| Політична партія | «Мир Луганщині» |
| Батько | Венедикт Петрович Плотницький |
| Звання | Майор |
| Релігія | РПЦ |
| Нагороди | Орден дружби |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Як уряду ЛНР вдалося успішно розподілити 100 кг моркви і 2 мішки картоплі (рос. Как правительству ЛНР удалось успешно распределить 100 кг морковки и 2 мешка картошки), Александр Коноваленко, опубліковано 1 червня 2016 року. |
|
|
У Луганську здійснили замах на главу ЛНР Плотницького. Кадри з місця події |
Ігор Венедиктович Плотницький (нар. 24 червня 1964, смт Кельменці, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР) — український колабораціоніст з Росією, політичний, військовий діяч та самопроголошений очільник і голова ради «міністрів» маріонеткового терористичного утворення Луганської Народної Республіки у 2014—2017 роках. Представник ради міністрів ЛНР (20—26 серпня 2014), міністр оборони ЛНР (травень—серпень 2014). В Україні визнаний терористом.
Був змушений переховуватися в Росії після заколоту в ЛНР та зміщення його з посади Леонідом Пасічником.
З 1982 по 1991 рік проходив службу в армії СРСР у Пензі, де залишився після служби.
1987 закінчив Пензенське артилерійське інженерне училище. Звільнився 1991 року у званні майора.
З 1992 року працював у різних фірмах на посадах менеджера і заступника директора з комерційних питань, 1996 року створив приватне підприємство «ТФ Скарабей» з гуртово-роздрібної торгівлі ПММ. 2004 року почав роботу в обласній інспекції у справах захисту прав споживачів.
Брав активну участь у діяльності терористичної організації ЛНР. З 21 травня 2014 — «міністр оборони» ЛНР[1].
Батьки Плотницького телефонували, щоб присоромити сина, проте він похвалився захмарними заробітками. З Кельменців, звідки родом ватажок ЛНР, його батьки виїхали в кінці серпня 2014 року[2].
У квітні 2014 року став першим командиром батальйону «Зоря». 21 травня 2014 «Республіканські збори» ЛНР обрали його міністром оборони республіки[джерело?].
14 серпня 2014 «голова ЛНР» Валерій Болотов оголосив про свою відставку та призначення на цей пост Плотницького[3]. Плотницький спланував операцію зі знищення частин української армії під Зеленопіллям[4].
У жовтні подав документи до невизнаного Центрвиборчкому ЛНР як кандидат на пост «глави ЛНР».
3 листопада, після виборів у ЛНР, «ЦВК республіки» оголосив, що Плотницький переміг на них з 63,17 % голосів. Вибори визнала тільки Росія, порушивши тим самим Мінські домовленості.[5]
4 листопада 2014 року під час інавгурації, яка відбулась у колонному залі Луганської обласної ради, Плотницького благословив митрополит УПЦ (МП) Іоанникій, що перебував на пенсії.[6][7]
30 жовтня 2014 Генпрокуратура України звинуватила Ігоря Плотницького та громадянина РФ Олександра Попова у викраденні української льотчиці Надії Савченко. За даними відомства, 17 червня 2014 вони вчинили напад на батальйон «Айдар», захопивши Савченко та вивезли її до Луганська, де кілька днів допитували її в будівлі обласного військового комісаріату, а 23 червня зі збройним супроводом вивезли з України. Справу порушено за частиною 3 статті 146 КК України («незаконне позбавлення волі або викрадення людини»), частиною 2 статті 258 («терористичний акт») та частиною 3 статті 332 («незаконне переправлення осіб через державний кордон України»)[8].
Адвокат Надії Савченко Микола Полозов повідомив, що його підзахисна, дивлячись телевізор, упізнала Ігоря Плотницького як керівника групи, яка вивезла її з Луганська для передачі співробітникам ФСБ Росії на кордоні України та Росії[9].
За версією Слідчого комітету Росії, Савченко перетнула українсько-російський кордон самостійно під виглядом біженця без документів і була затримана на території РФ відповідно до російського законодавства, як підозрювана у кримінальній справі про вбивство російських журналістів[10][11].
23 червня 2016 року, вже на волі, на засіданні ПАРЄ Надія Савченко заявила, що готова вести перемовини про звільнення заручників з терористами Захарченком та Плотницьким.[12]
Вранці 6 серпня 2016 року на перетині вулиці Ватутіна і вулиці Карпінського в Луганську направленим фугасом, прикріпленим до придорожнього стовпа, був підірваний позашляховик ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького[13]. У результаті вибуху нібито один з його охоронців загинув і ще двоє отримали поранення, а сам Плотницький потрапив в реанімацію у важкому стані[14][15][16][17]. Через день після замаху був виписаний з лікарні, що сприяло поширенню версії про замах як «самопіар»[18]. Також незабаром, переважно серед українських ЗМІ[19], було поширено відомості про нібито вбивство Миколи Мініна, одного з поплічників покійного Дрьомова (з котрим «голова ЛНР» свого часу мав конфліктні стосунки), як підозрюваного у замаху на Плотницького.
24 листопада 2017 року «міністр державної безпеки» ЛНР Леонід Пасічник повідомив, що «глава» ЛНР Плотницький написав заяву про відставку за станом здоров'я[20]. Так Плотницький був усунений з посади у наслідку перевороту, внаслідок чого був змушений втекти до РФ.
У лютому 2018 року бойовик Владлен Заруба, соратник першого ватажка ЛНР Валерія Болотова, повідомив, що Плотницький в Росії був заарештований за крадіжку 1 млрд $, виділених Росією, і утримується в петербурзькому СІЗО «Хрести» (після переїзду з центру Петербурга до Колпіна — «Хрести-2»)[21][22].
У березні 2021 року Плотницького було визнано винним у збитті українського літака Іл-76 2014 року в Луганську. Суд у Дніпрі заочно засудив його до довічного ув'язнення. Окрім нього, довічний термін без конфіскації майна отримали ватажки бойовиків «ЛНР» Олександр Гурєєв і Андрій Патрушев[23].
|
Про Плотницького та його попередників. Коротка довідка. Що сталося з тими, хто у свій час очолював маріонеткову «українську радянську республіку», створену Москвою за схемою сьогоднішніх «ДНР» і «ЛНР».
Юрій Коцюбинський — розстріляний, Христіан Раковський — розстріляний, Влас Чубар — розстріляний, Юрій П'ятаков — розстріляний, Микола Марчак — розстріляний, Станіслав Косіор — розстріляний, Еммануїл Квірінг — розстріляний, Іона Якір — розстріляний. Панас Любченко — застрелив дружину і застрелився сам. Євгенія Бош — застрелилася. Перші, про кого згадав. Розстрільний список можна продовжувати до нескінченності. Така доля маріонеток і колаборантів. Вони на неї заслуговують. |
|
— Андрій Іллєнко, народний депутат України («Свобода»). Главком, 7.08.2016 [24] | ||
- ↑ Игорь Венедиктович Плотницкий. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
- ↑ Батьки ватажка терористів залишили рідне село через сором за сина. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 12 вересня 2014.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 15 листопада 2018.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Новым "премьером" ЛНР стал профессиональный артиллерист (рос.). Korrespondent.net. 21 серпня 2014. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 3 листопада 2014.
- ↑ Rbc.ua. Захарченко розповів, коли в ДНР пройдуть "вибори". РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
- ↑ Лидеры «ЛНР»: надо знать, кто есть кто. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
- ↑ Митрополит УПЦ (МП) благословив на інавгурації «главу» «Луганської народної республіки» [Архівовано 16 січня 2015 у Wayback Machine.]. - 2014. — 10.11
- ↑ Двом викрадачам Надії Савченко оголошено про підозру [Архівовано 2 листопада 2014 у Archive.is](укр.) Генеральна прокуратура Украины (30 октября 2014)
- ↑ Марк Крутов (2 листопада 2014). Выборы других (рос.). Радио «Свобода». Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 3 листопада 2014.
- ↑ СК обвинил в пособничестве в убийстве сотрудников ВГТРК украинскую военнослужащую (рос.). ИТАР-ТАСС. 9 июля 2014. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 10 липня 2014.
- ↑ СКР: вина украинской военнослужащей Надежды Савченко подтверждается (рос.). ИТАР-ТАСС. 24 июля 2014. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 24 липня 2014.
- ↑ Пять громких заявлений Савченко в ПАСЕ [Архівовано 1 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ У Плотницького заявили про новий замах на нього. ukranews.com. Українські новини. 6 серпня 2016. Архів оригіналу за 7 серпня 2016.
- ↑ Замах на Плотницького: у бойовиків «ЛНР» повідомляють про важкий стан їхнього лідера. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
- ↑ У СБУ підтвердили інформацію про замах на ватажка «ЛНР». Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
- ↑ Намір ліквідувати Плотницького може бути результатом внутрішньої боротьби сепаратистів — Тука. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
- ↑ Україна заперечує причетність до замаху на Плотницького. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
- ↑ Замах на Плотницького: розправа кураторів, внутрішні розбірки чи самопіар. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
- ↑ Чистки в «ЛНР»: Друга убитого Дремова зарезали в постели. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
- ↑ Плотницький пішов у відставку через "бойові поранення і наслідки контузії". ukranews.com. Українські новини. 24 листопада 2017. Архів оригіналу за 8 лютого 2018.
- ↑ Був у медалях, а тепер у «Крестах». Ватажок бойовиків Плотницький сидить у російській в’язниці?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 16 березня 2021.
- ↑ Ватажка «ЛНР» Плотницького посадили в пітерські «Хрести», повідомляє казначей зрадника України [Архівовано 22 вересня 2018 у Wayback Machine.], 23.02.2018, ТзОВ «Редакційні системи»
- ↑ Екс-ватажка "ЛНР" Плотницького заочно засудили до довічного терміну за збиття Іл-76 в 2014 році. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 16 березня 2021.
- ↑ Про долю маріонеток і колаборантів в Україні. Історична довідка
- http://gordonua.com/specprojects/terrorlist.html [Архівовано 14 грудня 2015 у Wayback Machine.]
|
- Народились 24 червня
- Народились 1964
- Уродженці Кельменців
- Випускники Східноукраїнського національного університету
- Луганська народна республіка
- Особи, до яких застосовано санкції через російсько-українську війну
- Українські колаборанти з Росією (з 2014)
- Визнані в Україні терористами
- Проросійські бойовики російсько-української війни (2014-донині)
- Засуджені до довічного позбавлення волі
- Відмічені в українофобії