Бош Євгенія Богданівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євгенія Бош
Євгенія Бош
1-й народний секретар внутрішніх справ УНРР
17 грудня 1917 — березень 1918
Попередник посаду утворено
Наступник Євген Неронович
Народилася 11 (23) серпня 1879
Очаків, Одеський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія[1]
Померла 5 січня 1925(1925-01-05)[1] (45 років)
Москва, СРСР[1]
Похована Новодівочий цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до березня 1917)
Національність німці
Політична партія РСДРП(б)
Чоловік Петро Бош (перший шлюб), Юрій П'ятаков (другий шлюб)
Діти Ольга (1897 р. н., дружина Юрія Коцюбинського), Марія (1899 р. н., обидві від першого шлюбу), Григорій (1919—2011, від другого шлюбу)

Бош Євге́нія Богда́нівна (рос. Бош Евге́ния Богда́новна, уроджена Майш Євге́нія Го́тлібівна, 11 [23] серпня 1879(18790823), Очаків, Херсонська губернія, Російська імперія — 5 січня 1925, Москва, РРФСР, СРСР) — радянська партійна і державна діячка, агітаторка і пропагандистка німецького походження. Член РСДРП з 1901 року. Народний секретар внутрішніх справ Української Народної Республіки Рад (19171918). Активний борець за встановлення радянської влади в Україні в 19171921 роках. Теща Юрія Коцюбинського.

Біографія[ред. | ред. код]

Євгенія Бош

Народилася 11 (23) серпня 1879(18790823) року в Очакові (тепер — Миколаївська область, Україна), за іншими даними — у с. Адрагіолі (Аджіголь) Одеського повіту Херсонської губернії[2], у сім'ї німця-колоніста Готліба Майша, що, придбавши значні земельні угіддя на Херсонщині, став поміщиком, і бессарабської дворянки Марії Парфентівни Круссер.

Три роки відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. Там же у Вознесенську в 16 років одружилася з власником невеликої каретної майстерні німцем Петром Бошем. У 1901 році вступила в Соціал-демократичну робітничу партію. У 19051907 роках займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. З 1908 року перебувала в Києві. У 19111912 роках — секретар комітету РСДРП(б) у Києві. Навесні 1912 року заарештована, засуджена та заслана в Іркутську губернію. Під час тюремного ув'язнення захворіла на сухоти.

У 1914 році разом із Юрієм П'ятаковим утекла з місця заслання й емігрувала за кордон. Деякий час проживала в США та Швейцарії. Під час перебування в останній була співорганізатором «божийської групи» — її члени заперечували право народів Російської імперії на національне самовизначення.

Після Лютневої революції повернулася до Києва. З початку 1917 року входила до київського комітету РСДРП(б), Київської Ради робітничих депутатів. У квітні того року стала головою Південно-Західного окружного (обласного) комітету більшовицької партії. У грудні 1917 року на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові обрана до складу більшовицького уряду України — Народного Секретаріату. У ньому з грудня 1917 по квітень 1918 року займала посаду секретаря внутрішніх справ.

У липні 1918 року як делегат перебувала на І з'їзді Комуністичної партії (більшовиків) України, пізніше керувала більшовицькими збройними загонами в Україні, а в липні 1919 року призначена надзвичайною уповноваженою Раднаркомом УСРР із організації політичної боротьби в прифронтовій смузі більшовицького Південного фронту.

Про дії Є. Бош під час постання проти військ Тимчасового уряду (листопад — грудень 1917 р.) згадував Павло Скоропадський[3]:

« Фронту, власне кажучи, у цей час уже не було: окопи всі було покинуті, усе дерево вже давно витягувати звідти на паливо. Були лише частини, швидше збіговиська солдатів і офіцерів, які стояли в найближчих від фронту селах і мітингували. Положення начальства саме дике, та воно майже скрізь відставлялося комітетами і замінювалося всякими пройдисвітами. … Після приїзду на станцію Деражня я дізнався, що 2-й Гвардійський корпус, пройшовши з фронту, як я вже вище говорив, Подільську губернію під проводом агітаторки Бош, весь зосередився в Жмеринці й що ходять чутки про те, що він збирається йти на Київ. Я мимоволі задумався над станом, коли навіть нікому стало захищати Київ від більшовиків, і прийшов до висновку, що я до Криленка на фронт не піду, а рушу енергійно на Київ з тим, щоб бути в змозі перепинити доступ 2-му Гвардійському корпусу в місто.
«

З травня 1920 року займалась партійною роботою в Пензі, Астрахані, Чернігові й Москві. Писала спогади.

Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма) і нестерпних страждань покінчила з собою (застрелилася) у січні 1925 року. Похована в Москві на Новодівочому кладовищі.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Невдовзі після смерті — 10 травня 1925 року — у Києві на честь Євгенії Бош було названо новозбудований міст через Дніпро, який простояв до вересня 1941 року.

На честь Євгенії Бош у Києві також були названі узвіз (з 1928 по 1940 рік) та вулиця (з 1966 по 1999 рік).

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Євгенії Бош Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[4].

Твори[ред. | ред. код]

  • Национальное правительство и Советская власть на Украине. — М., 1919. — 55 с. (рос.)
  • Октябрьские дни в Киевской области // Пролетарская революция. — 1923. — № 11. — С. 52–67. (рос.)
  • Областной партийный комитет с.-д (б-ков) Юго-Западного края (1917 г.) // Пролетарская революция. — 1924. — № 5. — С. 128—149. (рос.)
  • Встречи и беседы с Владимиром Ильичем (1915—1918 гг.) // Пролетарская революция. — 1924. — № 3. — С. 155—173. (рос.)
  • Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации / Е. Б. Бош. — М.-Л. : Госиздат, 1925. — 272 с., ил. (рос.)
  • Год борьбы / Е. Б. Бош; под науч. ред. П. Л. Варгатюка. — 2-е изд. — К. : Политиздат Украины, 1990. — 447 с. — ISBN 5-319-00505-9. — (Б-ка ист.-рев. мемуаров). (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Бош Евгения Богдановна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Варгатюк, 1989, с. 95.
  3. Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918 / Главный редактор Я. Пеленский. — К. : АТ Книга, 1995. — 495 с. — ISBN 5-7702-0845-7.
  4. Підстава: «Народний секретар внутрішніх справ радянської УНР (грудень 1917 р. — квітень 1918 р.); у 1918 р. керувала збройними більшовицькими загонами в Україні.».

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]