Євгенія Бош

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євгенія Бош
Євгенія Бош
Євгенія Бош

Час на посаді:
17 грудня 1917 — березень 1918
Наступник Євген Неронович

Народилася 11 (23) серпня 1879(1879-08-23)
Очаків, Одеський повіт, Херсонська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Померла 5 січня 1925(1925-01-05) (45 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до березня 1917)
Політична партія РСДРП(б)

Бо́ш Євге́нія Богда́нівна (рос. Бош Евгения Богдановна, уроджена Ма́йш Євге́нія Го́тлібівна, 11 (23) серпня 1879(18790823), Очаків, Херсонська губернія, Російська імперія5 січня 1925, Москва, РРФСР, СРСР) — радянська партійна і державна діячка, агітатор і пропагандист німецького походження. Член РСДРП з 1901 року. Народний секретар внутрішніх справ Української Народної Республіки Рад (19171918). Активний борець за встановлення радянської влади на Україні в 19171921. Теща Юрія Коцюбинського.

Біографія[ред.ред. код]

Євгенія Бош

Народилася 11 (23) серпня 1879(18790823) року, в Очакові, в сім'ї німця-колоніста Готліба Майша, що, придбавши значні земельні угіддя на Херсонщині, став поміщиком, і бессарабської дворянки Марії Парфентівни Круссер. Три роки відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. Там же у Вознесенську в 16 років одружилася з власником невеликої каретної майстерні німцем Петром Бошем. У 1901 році вступила в Соціал-демократичну робітничу партію. У 19051907 роках займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. З 1908 року перебувала в Києві. У 19111912 роках — секретар комітету РСДРП(б) в Києві. Навесні 1912 року заарештована, засуджена та заслана у Іркутську губернію[ru]. Під час тюремного ув'язнення захворіла на сухоти.

У 1914 року разом з Юрієм П'ятаковим емігрувала за кордон. Деякий час проживала у США та Швейцарії. Під час перебування у останній була співорганізатором «божийської групи» — її члени заперечували право народів Російської імперії на національне самовизначення.

Після Лютневої революції повернулася до Києва. З початку 1917 року входила до київського комітету РСДРП(б), Київської Ради робітничих депутатів. У квітні того року стала головою Південно-Західного окружного (обласного) комітету більшовицької партії. У грудні 1917 року на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові обрана до складу більшовицького уряду в Україні — Народного Секретаріату. У ньому з грудня 1917 по квітень 1918 року займала посаду секретаря внутрішніх справ.

У липні 1918 року як делегат перебувала на І з'їзді Комуністичної партії (більшовиків) України, пізніше керувала більшовицькими збройними загонами в Україні, а у липні 1919 року призначена надзвичайною уповноваженою Раднаркомом УСРР з організації політичної боротьби у прифронтовій смузі більшовицького Південного фронту.

З травня 1920 року займалась партійною роботою у Пензі, Астрахані, Чернігові й Москві. Писала спогади.

Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма) і нестерпних страждань покінчила з собою (застрелилася) в січні 1925 року.

Пам'ять[ред.ред. код]

Невдовзі після смерті Євгенії Бош — 10 травня 1925 року — у Києві на її честь було названо новозбудований міст, який простояв до 1941 року.

На честь Євгенії Бош у Києві також були названі узвіз (з 1928 по 1940 рік) та вулиця (з 1966 по 1999 рік).

У листопаді 2015 року було оприлюднено список прізвищ історичних діячів, у числі яких є й Євгенія Бош[1], чия діяльність, на думку Українського інституту національної пам'яті та Інституту історії України НАН України підпадає під дію законів про декомунізацію.

Твори[ред.ред. код]

  • Бош Е. Б. Год борьбы / Под науч. ред. П. Л. Варгатбюка. — 2-е изд. — К.: Политиздат Украины, 1990. — 447 с. — ISBN 5-319-00505-9. — (Б-ка ист.-рев. мемуаров). (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917–1920): Документально-художнє видання / Упоряд. М. Ковальчук. — К.: Темпора, 2007. — 608 с.
  • Калініченко В. В., Рибалка І. К. Історія України. Ч. ІІІ: 1917–2003 рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів. — Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004.
  • Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. — Х.: Фолио, 2006. (рос.)
  • Ті, що одійшли // Пролетарська правда. — 1927. — № 255 (1868). — 6 листопада. — С. 10.