Захарченко Олександр Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Захарченко Олександр Володимирович
рос. Александр Владимирович Захарченко
2014-12-27. Александр Захарченко.jpg
Народився 26 червня 1976(1976-06-26)[1]
Донецьк, Українська РСР, СРСР[1]
Помер 31 серпня 2018(2018-08-31)[2] (42 роки)
Бульвар Пушкіна (Донецьк), Донецьк, Україна[2]
·вибух
Поховання Донецьке море
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of Donetsk People's Republic.svg Донецька Народна Республіка
Місце проживання Донецьк
Діяльність політик, військовослужбовець
Alma mater Донецький технікум промислової автоматики (1995)
Знання мов російська
Учасник Війна на сході України
Посада Голова терористичного угруповання Донецька народна республіка і Chairman of the Council of Ministers of the Donetsk People's Republicd
Військове звання генерал-майор
Партія Донецька республіка
Конфесія православна церква
Автограф Signature of Aleksandr Zakharchenko.png
Нагороди
Орден Дружби (Південна Осетія) Герой Донецької Народної Республіки орден «За вірність обов'язку»
IMDb ID 11784652
Сайт av-zakharchenko.su
На голосуванні, серпень 2014 року
9 травня 2016 року

Олекса́ндр Володи́мирович Заха́рченко (26 червня 1976(19760626), Донецьк, УРСР31 серпня 2018, Донецьк, Україна) — український колабораціоніст із Росією, ватажок і голова ради міністрів терористичного угруповання Донецька Народна Республіка у 2014—2018 роках. В Україні визнаний терористом.

Загинув внаслідок вибуху в донецькому ресторані «Сепар» 31 серпня 2018 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Згідно з біографічними даними з російських джерел, закінчив Донецький технікум промислової автоматики (з відзнакою), працював на шахті гірничим, електромеханіком, займався бізнесом.[3] Навчався в Донецькому юридичному інституті МВС України, але був виключений за алкоголізм.[4].

Журналістське розслідування видання «Інсайдер» наводить факти тривалої співпраці Захарченка з Партією регіонів. 2006 року обіймав посаду директора ТОВ «Торговий дім „Континент“», що належала олігарху Рінату Ахметову[5].

Крім того, Захарченко був співзасновником донецького ТОВ «Дельта-форт».[6] Ця компанія існує і нині, але у складі засновників залишився лише Тернавський. Офіційно в «Дельта-форт» широкий профіль діяльності — від видання книг до гуртової торгівлі продовольством, алкоголем і тютюном. Серед партнерів Захарченка — Олег Денисенко, який 2003 року працював помічником заступника міського голови Донецька, а 2004-го — помічником радника віцепрем'єр-міністра України.[5]

Психічне обстеження у Харкові[ред. | ред. код]

2010 року Захарченко проходив обстеження в Харківському обласному центрі медико-соціальної експертизи. Там йому була присвоєна II група інвалідності з психічного захворювання. У документі медичного центру наголошується «стійкі незворотні психічні розлади». Було призначено лікування в стаціонарі Харківської обласної психіатричної лікарні № 3. У довідці також наголошується, що дії хворого «несуть загрозу навколишнім». Роки 2010—2013 були згодом вилучені з офіційної російської біографії Захарченка. 2013 року він знову з'явився в ЗМІ — вже як активіст харківської проросійської організації «Оплот».[7]

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Під час проросійських виступів на сході України керував донецьким відділенням харківського бійцівського клубу «Оплот». 16 квітня 2014 року очолив групу з 7 бойовиків, які зайняли будівлю Донецької міської адміністрації. Керував «Оплотом» до 7 липня 2014 року.[8]

У травні 2014 був призначений «військовим комендантом» захопленого бойовиками Донецька[9][10]. Згодом призначений на посаду «заступника міністра внутрішніх справ ДНР»[3][4]. У складі «Оплота» брав участь в атаках на Донецький аеропорт, контрольований українськими військами. У червні 2014 року отримав поранення в ході тих боїв.[8]

7 серпня 2014 року змінив на посаді голову ради міністрів «ДНР» Олександра Бородая.[11]

Вторгнення російських регулярних військ[ред. | ред. код]

11 серпня 2014 року Олександр Захарченко зробив заяву, що «підрозділи ДНР готові до наступальних дій», і що найближчими днями розпочнеться «широкий, нормальний наступ».[12][13] Російські новинні ресурси поширили інформацію, що в «ополчення і самооборони» з'явилося понад 200 одиниць бронетехніки, що буде використана в ході анонсованого «контрнаступу».[14][15] У ніч із 12 на 13 вересня батальйонні тактичні групи 17-ї мотострілецької та 18-ї мотострілецької бригад Збройних сил РФ перетнули кордон в районі Маринівки та Степанівки.[16]

Бої за Іловайськ[ред. | ред. код]

Докладніше: Бої за Іловайськ

24 серпня зранку Олександр Захарченко оголосив про «масштабний наступ за всіма напрямками».[17] Того ж ранку колона зі 100 одиниць бойової техніки російських військ висунулась від державного кордону, оточуючи українські сили під Іловайськом.

Бої за Дебальцеве[ред. | ред. код]

Докладніше: Бої за Дебальцеве

У січні 2015 року відновилися атаки бойовиків на контрольоване українськими військовими місто Дебальцеве. З метою припинення жорстоких боїв 11 лютого у Мінську відбулася зустріч лідерів «нормандської четвірки», результатом якої стало підписання Комплексу заходів щодо виконання Мінського протоколу учасниками «мінського процесу». Також під документом поставили підписи ватажок ДНР Захарченко та ЛНР Плотницький без зазначення їхніх посад.[18]

Попри те, що відповідно до підписаної угоди повний режим тиші мав бути встановлений на лінії зіткнення з опівночі 15 лютого, бої за Дебальцеве тривали, доки українська армія була змушена полишити місто та його околиці під тиском російських військ та бойовиків; Захарченко заявив, що врегулювання припинення боїв на дебальцевському напрямку не є предметом підписаних угод[19]. Сам Захарченко був поранений перебуваючи у Дебальцевому під час боїв[20].

Голова маріонеткової республіки[ред. | ред. код]

3 листопада, після нелегітимних та сфальсифікованих виборів у ДНР, невизнана ЦВК республіки оголосила, що Захарченко одержав перемогу: за нього віддали голоси 765 тисяч осіб, що становило близько 75 % виборців[21][22]. 4 листопада в Донецькому музично-драматичному театрі відбулася інавгурація, в ході якої, за словами очевидців, Захарченко склав присягу та отримав від голови ЦВК ДНР Романа Лягіна посвідчення глави ДНР.[23] Отримав два Георгіївські хрести ДНР.[4]

Порушення прав людини[ред. | ред. код]

Під час війни на Донбасі було багато випадків насильницьких зникнень на окупованій Росією території. 22 січня 2015 року Захарченко сказав, що його війська щодня затримували до п'яти «українських підривників» у віці від 18 до 35 років.[24] 2 червня 2017 був викрадений журналіст Станіслав Асєєв.

16 липня 2017 бойовики повідомили, що блогер затриманий за звинуваченням в «шпигунстві». Amnesty International вимагала від Захарченка звільнення журналіста.[25]

Смерть[ред. | ред. код]

Кафе «Сепар» за 5 днів після загибелі Захарченка.

Загинув 31 серпня 2018 року внаслідок вибуху у ресторані «Сепар» на бульварі Пушкіна в Донецьку. Було також поранено міністра доходів та зборів ДНР Олександра Тимофєєва («Ташкент») та ще двох осіб[26][27][28]. Спершу повідомлялося про загибель Ташкента,[29] проте звістка не підтвердилася.[30] Ще одним загиблим виявився охоронець Захарченка.[31] Подія відбулась у день жалоби щодо смерті Йосипа Кобзона. Кафе належало голові охорони Захарченка. У смерті Захарченка місцеві колаборанти звинувачують двох затриманих «українських диверсантів» та особистого охоронця Захарченка, який зник з місця пригоди. За неточними відомостями, вибуховий пристрій знаходився у ліхтарі, який був біля столу, а основні поранення були отримані в голову, смерть настала в лікарні.

Пам'ятник на місці поховання сепаратиста Олександра Захарченка у Донецьку

Реакція[ред. | ред. код]

  • Слідчий комітет РФ, незважаючи на те, що подія відбулася в Україні, порушив кримінальну справу у зв'язку з убивством Захарченка за статтею «акт міжнародного тероризму».[32][33]
  • Свої співчуття висловив президент РФ Володимир Путін, назвавши Захарченка «патріотом Донбасу», звинувативши вбивць у «тероризмі» та неповазі до мешканців південного сходу.[34]
  • МЗС РФ звинуватило в організації замаху на нього Україну.[35][36]
  • В СБУ зазначили, що Захарченко міг стати жертвою кримінальних конфліктів всередині ДНР або російських спецслужб.[37]
  • Смерть Захарченка підтвердив керівник апарату СБУ Ігор Гуськов та прессекретар ватажка ДНР Олена Алексєєва.[38]
  • Співчуття висловили президент російської маріонеткової держави Південна Осетія Анатолій Бібілов,[39] керівник окупованого Криму Сергій Аксьонов[40], глава Чечні Рамзан Кадиров,[41] депутат Держдуми РФ Наталія Поклонська.

Оцінки[ред. | ред. код]

Наслідки[ред. | ред. код]

31 серпня пост глави ДНР зайняв поплічник Захарченка, віцепрем'єр Дмитро Трапезніков.[44]

7 вересня 2018 року з'явилося повідомлення, що генпрокуратура республіки визнала призначення Трапезнікова нелегітимним.[44] Пост глави ДНР обійняв Денис Пушилін.[45] Того ж дня повідомили, що в.о. заступника Голови «Ради міністрів ДНР» Олександр Тимофєєв утік до Росії. Втекли також радник Захарченка Олександр Казаков, віцепрем'єр «республіки» Катерина Матющенко та сам Дмитро Трапезніков.[46][47]

Новим ватажком ДНР в 20 листопада 2018 став Денис Пушилін.

Реакція[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

26 листопада 2014 радник голови СБУ Маркіян Лубківський повідомив, що Захарченко є фігурантом кримінальних проваджень за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого статтею 258-3 КК України «Створення терористичної групи чи терористичної організації» та інших особливо тяжких злочинів.[48] Окрім того, Захарченко є основним підозрюваним у справі про загибель мирних жителів під Волновахою внаслідок теракту.[49][50][51][52]

19 січня 2015 року ГПУ звернулась до Інтерполу з проханням оголосити Захарченка у міжнародний розшук.[53]

30 травня 2016 року генпрокурор Луценко заявив, що кримінальна справа стосовно Захарченко досі не передана до українського суду, бо прокуратура не змогла зібрати доказів його вини:[54] «Ви будете сміятися, але справу лідера ДНР Олександра Захарченка не можна передавати до суду, ГПУ не змогла зібрати фактів».

8 лютого 2017 року Апеляційний суд міста Києва надав дозвіл строком 6 місяців на затримання Захарченко за підозрою в участі у діяльності терористичної організації.[55]

Європейський Союз[ред. | ред. код]

16 лютого 2015 року Захарченко потрапив до списку 19 осіб, щодо яких ЄС запровадив санкції.[56]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Був одружений з Наталією Гладковою, виховував чотирьох синів. За повідомленнями ЗМІ це був його другий шлюб, проте про перший офіційна інформація відсутня[8].

Заяви[ред. | ред. код]

Факти[ред. | ред. код]

У столиці Чечні місті Грозному одну з вулиць назвуть на честь загиблого у 2018 році сепаратиста, ватажка незаконного збройного угруповання «ДНР» Олександра Захарченка. Про це у своєму телеграм-каналі повідомив голова Рамзан Кадиров.

Губернатор Сахалінської області Василь Лимаренко у понеділок, 9 травня, повідомив про те, що вулицю в новому мікрорайоні Южно-Сахалінська також буде названо на честь Захарченка.

Голова Хабаровського краю Михайло Дегтярьов заявив, що вулиця імені Захарченка з'явиться у Комсомольську-на-Амурі.[60]

Див. також[ред. | ред. код]

Російські військові високопосадовці на сході України:

Інші медійні персонажі:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б EUR-Lex
  2. а б Alexandre Zakhartchenko, le principal chef séparatiste ukrainien, tué à DonetskLe Monde, 2018.
  3. а б Совмин проголосовал за нового премьера ДНР — Александра Захарченко [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] // Официальный сайт пресс-центра Правительства и Верховного Совета ДНР, 07.08.2014
  4. а б в Алексей Казаков Бородай ушёл в отставку, его место займёт Захарченко [Архівовано 21 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // Вести.ру, 07.08.2014
  5. а б Связи ДНР: тень «хозяев Донбасса» [Архівовано 18 вересня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. Відповідно до даних реєстру юридичних осіб.
  7. УНІАН: Ватажок «ДНР» Захарченко виявився клієнтом психлікарні у Харкові — ЗМІ (документ) [Архівовано 3 грудня 2017 у Wayback Machine.], 17 лютого 2017
  8. а б в Вбили Захарченка: факти з життя ватажка проросійських бойовиків Донецька. Канал новин 24. 31 серпня 2018. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018. 
  9. Григорий Набережнов, Ася Сотникова, Александр Артемьев Премьер-министром ДНР стал политолог из России [Архівовано 29 вересня 2014 у Wayback Machine.] // РБК, 16.05.2014
  10. До псевдокабміну сепаратистів увійшли люди, близькі до «регіоналів» [Архівовано 14 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Українська правда, 16.05.2014
  11. Новим прем'єр-міністром «ДНР» став електромеханік з трьома дітьми. Архів оригіналу за 8 вересня 2014. Процитовано 8 вересня 2014. 
  12. Интервью Александра Захарченко, 11.08.2014. ПОЛИТИКУС - Politikus.ru (рос.). Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 21 березня 2018. 
  13. Интервью Захарченко. 11 августа. Русский Дозор (ru-RU). Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018. 
  14. ntv.ru. Ополченцы ДНР подготовили 200 единиц бронетехники для контрнаступления. НТВ (англ.). Архів оригіналу за 22 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018. 
  15. Ополченцы ДНР готовят контрнаступление на позиции силовиков. ТВ Центр - Официальный сайт телекомпании (ru-RU). Архів оригіналу за 7 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018. 
  16. Маринівка: стратегічна помилка з фатальними наслідками. tyzhden.ua. Архів оригіналу за 20 березня 2015. Процитовано 14 вересня 2017. 
  17. В ДНР заявили о наступлении на Еленовку и новом "котле". 24 серпня 2014. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 7 серпня 2016. 
  18. Річниця Мінських угод: 10 ключів для розуміння. Громадське. 12 лютого 2016. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018. 
  19. Бойовик Захарченко: Дебальцеве - територія ДНР, українських військових звідти "не випустять". Дзеркало тижня. 14 лютого 2015. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018. 
  20. В Дебальцевому поранили Захарченка, коли він перебігав проїжджу частину, - російські ЗМІ. Еспресо. 17 лютого 2015. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018. 
  21. Захарченко победил на выборах главы ДНР (рос.). Lenta.ru. 3 листопада 2014. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 3 листопада 2014. 
  22. Захарченко лидирует на выборах главы ДНР после обработки 100 % протоколов. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 3 листопада 2014. 
  23. Захарченко официально вступил в должность главы ДНР (рос.). НТВ. 4 листопада 2014. Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 4 листопада 2014. 
  24. Report on the human rights situation in Ukraine: 1 December 2014 to 15 February 2015 (PDF). Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. 2 березня 2015. с. 9. Архів оригіналу за 10 травня 2019. Процитовано 3 березня 2015. 
  25. Urgent Action: Imprisoned Journalist Must Be Released (пресреліз). Amnesty International. 21 липня 2017. Архів оригіналу за 8 вересня 2020. Процитовано 10 лютого 2018. 
  26. Захарченка вбили у ресторані "Сєпар" - РосЗМІ. Українська правда. 31 серпня 2018. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  27. РосЗМІ: Убитий ватажок "ДНР" Захарченко. Новое время. 31 серпня 2018. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  28. Оприлюднено перші фото з місця вибуху, де загинув ватажок "ДНР". Новое время. 31 серпня 2018. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  29. CМИ: раненный при подрыве Захарченко "министр" Тимофеев не выжил – громкие подробности смерти Ташкента. www.dialog.ua (рос.). 1.09.2018. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018. 
  30. Оголошений померлим Олександр Тимофєєв з'явився на похоронах Олександра Захарченка. Народна Правда (uk-UA). 2 вересня 2018. Архів оригіналу за 2 вересня 2018. Процитовано 2 вересня 2018. 
  31. Necro Mancer. Доценко Вячеслав Васильевич "Славян" (Донецк, 07/07/74), охранник Захарченко, погиб 31/08/18 в Донецке при взрыве в кафе "Сепар". Twitter (укр.). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 2 вересня 2018. 
  32. Захарченко погиб при взрыве в Донецке. Подробности. korrespondent.net (рос.). 31.08.2018. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  33. События недели: версия читателей УНИАН – ликвидация Захарченко, отмена Большого договора с Россией, смерть Маккейна и Кобзона. unian.ua (рос.). 31.08.2018. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  34. Соболезнования в связи с трагической гибелью Александра Захарченко [Архівовано 31 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Президента Російської Федерації (рос.)
  35. Заявление МИД России 1593-31-08-2018. МИД России. 31 серпня 2018. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018. (рос.)
  36. Спікер МЗС РФ про смерть Захарченка: Україна вирішила перейти до кривавої бійні на Донбасі. Гордон. 31 серпня 2018. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 1 вересня 2018. 
  37. СБУ розглядає дві версії вбивства ватажка «ДНР» Захарченка. Громадське. 31 серпня 2018. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018. 
  38. Rbc.ua. Вбивство Захарченко: усі подробиці. РБК-Украина (uk-UA). Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018. 
  39. Заявление в связи с трагической гибелью Главы Донецкой Народной Республики Александра Захарченко [Архівовано 1 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Официальный сайт Президента Республики Южная Осетия (рос.)
  40. Соболезнования Главы Республики Крым в связи с гибелью Главы Донецкой Народной Республики Александра Захарченко [Архівовано 1 вересня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  41. Р.Кадыров: «Александр Захарченко был искренний, мужественный, преданный своему народу человек». Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 31 серпня 2018. 
  42. Володін: Убивство Захарченка обнуляє Мінські домовленості. Архів оригіналу за 7 вересня 2018. Процитовано 7 вересня 2018. 
  43. Gazeta.ua (31 серпня 2018). "Це обнуляє сенс Мінських домовленостей" - голова Держдуми про смерть Захарченка. Gazeta.ua (uk-UA). Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 7 вересня 2018. 
  44. а б В ДНР отстранили преемника Захарченко и назначили нового главу. BBC News Русская служба (en-GB). 7 вересня 2018. Архів оригіналу за 7 вересня 2018. Процитовано 7 вересня 2018. 
  45. В так называемой ДНР объявили нового лидера и "выборы". BBC Україна (en-GB). 7 вересня 2018. Архів оригіналу за 7 вересня 2018. Процитовано 7 вересня 2018. 
  46. «Ташкент» сбежал из Донецка (рос.). Архів оригіналу за 7 вересня 2018. Процитовано 7 вересня 2018. 
  47. РосСМИ: "Ташкент" и Казаков бежали из "ДНР" в Россию. 62.ua - Сайт города Донецка (ru-UA). Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 7 вересня 2018. 
  48. В СБУ оприлюднили список ватажків терористів, на яких заведено справи. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 15 лютого 2015. 
  49. СБУ: Захарченко – головний підозрюваний в атаці на автобус під Волновахою. Українська Правда. 19 січня 2015. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 19 січня 2015. 
  50. Захарченко є основним підозрюваним у справі про обстріл біля Волновахи – СБУ. Радіо Свобода. 19 січня 2015. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 19 січня 2015. 
  51. ГПУ: Атака на Мариуполь — теракт. Архів оригіналу за 27 січня 2015. Процитовано 26 січня 2015. 
  52. Обстрел боевиками Мариуполя квалифицирован как теракт. Архів оригіналу за 27 січня 2015. Процитовано 26 січня 2015. 
  53. ГПУ просить Інтерпол оголосити в розшук лідера «ДНР» Захарченка
  54. ГПУ не виявила достатньо доказів винуватості ватажка бойовиків Захарченко. ukranews.com. Українські новини. 30 травня 2016. Архів оригіналу за 31 травня 2016. 
  55. Апеляційний суд міста Києва надав дозвіл на затримання з метою приводу Захарченка О. В., який підозрюється в участі у діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка». [Архівовано 13 лютого 2017 у Wayback Machine.] Прес-служба Апеляційного суду міста Києва. 8 лютого, 2017 рік.
  56. EU gets tough with Russian military leaders – and Soviet-era 'Sinatra'. Гардіан (англ). 16 лютого 2015. Архів оригіналу за 14 липня 2015. Процитовано 14 липня 2015. 
  57. Лідер донецьких бойовиків заявив про початок наступу на Маріуполь. Українська правда. 24.01.2015. Архів оригіналу за 27 січня 2015. Процитовано 26 січня 2015. 
  58. Захарченко публічно оголосив про початок наступу на Маріуполь, а після відхрестився від нього. DT.UA. 25.01.2015. Архів оригіналу за 26 січня 2015. Процитовано 26 січня 2015. 
  59. Захарченко вже погрожує «взяти Харків». Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 15 лютого 2015. 
  60. Улицу в Грозном назовут в честь погибшего главаря «ДНР» Захарченко. Крым.Реалии (рос.). Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 31 травня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]