Любченко Панас Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Панас Петрович Любченко
Панас Петрович Любченко
Панас Любченко
Прапор
3-й Голова РНК УРСР
28 квітня 1934 — 30 серпня 1937
Попередник: Влас Чубар
Спадкоємець: Михайло Бондаренко
Голова Київського окружного виконавчого комітету і Київської міської ради
грудень 1925 — 24 грудня 1927
Попередник: Пантелеймон Свистун
Спадкоємець: Юрій Войцехівський
 
Партія: Українська партія соціалістів-революціонерів і Комуністична партія Радянського Союзу
Рід занять: політик
Народження: 2 (14) січня 1897(1897-01-14)
Кагарлик, Київська губернія, Російська імперія
Смерть: 30 серпня 1937(1937-08-30) (40 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Національність: українець
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Автограф: Panas Liubchenko Signature 1927.png
Нагороди:
Орден Леніна — 1935

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Голова Раднаркому УСРР на трибуні Надзвичайного VIII Всесоюзного з'їзду Рад, листопад 1936 року

Лю́бченко Пана́с Петро́вич (2 [14] січня 1897(18970114), Кагарлик, Київська губернія, Російська імперія — 30 серпня 1937, Київ, Українська РСР, СРСР) — український революціонер, радянський партійний та державний діяч. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в грудні 1925 — листопаді 1927 р. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — серпні 1937 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — серпні 1937 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП(б)У в квітні 1929 — квітні 1934 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в квітні 1934 — серпні 1937 р. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) в лютому 1934 — серпні 1937 р.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в містечку Кагарлик (тепер районний центр Київської області). У 1909 році закінчив двокласну сільську школу, а у 1914 році закінчив Київську військово-фельдшерську школу.

У квітні 1914 — квітні 1915 року — лікарський помічник (фельдшер) 33-го піхотного Єлецького полку російської імператорської армії. У травні 1915 — лютому 1917 року — лікарський помічник військового госпіталя в Києві. У 19161917 роках брав участь у видавництві журналів «Соціалістична думка» та «Наше слово». У 1917 році здав екстерном на атестат зрілості при Київському навчальному окрузі.

З 1917 року — член Української партії соціалістів-революціонерів (УПРС). У березні 1917 — березні 1918 року — член виконавчого комітету Київської Ради робітничих і солдатських депутатів. Входив до складу Української Центральної Ради. В УПСР був одним із лідерів лівої фракції, яка виступала за встановлення радянської влади в Україні та співпрацю з російськими більшовиками. У грудні 1917 року був заарештований за державну зраду, але в січні 1918 року звільнений із ув'язнення.

У квітні — листопаді 1918 року — член Київського революційного комітету, перебував на нелегальному становищі. У грудні 1918 — січні 1919 року — член виконавчого комітету Київської Ради робітничих і солдатських депутатів, працював у підпіллі.

У лютому — серпні 1919 року — секретар виконавчого комітету Київської губернської Ради робітничих і солдатських депутатів, член Верховного революційного трибуналу в Києві. У 1919 році закінчив два курси Київського університету.

Після розколу УПСР з березня 1919 року належав до новоствореної Української партії соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів), яка з серпня 1919 року набула назву Українська комуністична партія (боротьбистів), входив до складу керівних партійних органів. У вересні — грудні 1919 року — працював у підпіллі в Києві. У січні — квітні 1920 року — заступник голови виконавчого комітету Київської губернської Ради.

У березні 1920 року, як і переважна більшість провідних членів УКП (боротьбистів) разом із Олександром Шумським, Григорієм Гриньком та іншими, увійшов до складу Комуністичної партії (більшовиків) України [КП(б)У].

У травні — серпні 1920 року — секретар Київського губернського комітету КП(б)У в містах Черкасах та Києві.

У вересні — грудні 1920 року — заступник начальника політичного відділу 2-ї Кінної армії на Південному фронті.

У січні 1921 — січні 1922 року — голова виконавчого комітету Чернігівської губернської Ради. У лютому — травні 1922 року — заступник голови виконавчого комітету Донецької губернської Ради.

У червні 1922 — жовтні 1925 року — голова правління Всеукраїнської спілки сільськогосподарської кооперації в місті Харкові.

У грудні 1925 року обраний головою Київського окружного виконавчого комітету і Київської міської ради та займав ці посади до 24 грудня 1927 року[1].

29 листопада 1927 — 14 червня 1934 року — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно, 25 лютого 1933 — 28 квітня 1934 року — 1-й заступник голови Раднаркому Української СРР. З 28 квітня 1934 року — голова Раднаркому Української СРР.

Виступив громадським обвинувачем на процесі Спілки визволення України. На початку 1930-х років став одним із активних провідників політики Москви, відіграв керівну роль у колективізації й конфіскації збіжжя в селян, що призвело до голодомору в 1932–1933 роках в Україні. Наприкінці жовтня 1932 року призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель у Вінницькій області.

На серпневому пленумі ЦК КП(б)У звинувачений у керівництві контреволюційною націоналістичною організацією в Україні. 29 серпня 1937 року, передчуваючи близькі репресії щодо нього особисто і членів його сім'ї, застрелив дружину, Марію Миколаївну Крупеник, і покінчив життя самогубством.

У 1965 році реабілітований. Перший секретар Компартії України Петро Шелест особисто звертався до ЦК КПРС із проханням «дати згоду на розгляд питання про посмертну реабілітацію у партійному відношенні» голови Раднаркому УСРР в 1934–1937 роках, одного з лідерів партії боротьбистів Панаса Любченка[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Протокол Ч. 51 IV позачергового пленуму Київського окрвиконкому Х склику від 24 грудня 1927 року // ДАКО, ф. Р-112, оп. 1, спр. 5521, арк. 42.
  2. Бажан, 2011, с. 217.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: Голова РНК УРСР
19341937
Наступник:
Чубар Влас Якович Бондаренко Михайло Ілліч