Плотницький Ігор Венедиктович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Венедиктович Плотницький
рос. Игорь Венедиктович Плотницкий
Ігор Венедиктович Плотницький
Ігор Венедиктович Плотницький
«Глава» ЛНР
4 листопада 2014 — 25 листопада 2017
ПопередникВалерій Болотов
НаступникЛеонід Пасічник (в.о)
Народився24 червня 1964(1964-06-24) (60 років)
Кельменці, Чернівецька область, УРСР
Відомий якполітик, військовослужбовець
ГромадянствоСРСР СРСР
Україна Україна
Alma materПензенський артилерійський інститут імені головного маршала артилерії М. М. Вороноваd і Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Політична партія«Мир Луганщині»
БатькоВенедикт Петрович Плотницький
ЗванняМайор
РелігіяРПЦ
НагородиОрден дружби
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плотницький.
Зовнішні відеофайли
Як уряду ЛНР вдалося успішно розподілити 100 кг моркви і 2 мішки картоплі (рос. Как правительству ЛНР удалось успешно распределить 100 кг морковки и 2 мешка картошки), Александр Коноваленко, опубліковано 1 червня 2016 року.
У Луганську здійснили замах на главу ЛНР Плотницького. Кадри з місця події

Ігор Венедиктович Плотницький (нар. 24 червня 1964, смт Кельменці, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР)  — український колабораціоніст з Росією, політичний, військовий діяч та самопроголошений очільник і голова ради «міністрів» маріонеткового терористичного утворення Луганської Народної Республіки у 2014—2017 роках. Представник ради міністрів ЛНР (20—26 серпня 2014), міністр оборони ЛНР (травень—серпень 2014). В Україні визнаний терористом.

Був змушений переховуватися в Росії після заколоту в ЛНР та зміщення його з посади Леонідом Пасічником.

Життєпис

[ред. | ред. код]

З 1982 по 1991 рік проходив службу в армії СРСР у Пензі, де залишився після служби.

1987 закінчив Пензенське артилерійське інженерне училище. Звільнився 1991 року у званні майора.

З 1992 року працював у різних фірмах на посадах менеджера і заступника директора з комерційних питань, 1996 року створив приватне підприємство «ТФ Скарабей» з гуртово-роздрібної торгівлі ПММ. 2004 року почав роботу в обласній інспекції у справах захисту прав споживачів.

Брав активну участь у діяльності терористичної організації ЛНР. З 21 травня 2014 — «міністр оборони» ЛНР[1].

Батьки Плотницького телефонували, щоб присоромити сина, проте він похвалився захмарними заробітками. З Кельменців, звідки родом ватажок ЛНР, його батьки виїхали в кінці серпня 2014 року[2].

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]

У квітні 2014 року став першим командиром батальйону «Зоря». 21 травня 2014 «Республіканські збори» ЛНР обрали його міністром оборони республіки[джерело?].

14 серпня 2014 «голова ЛНР» Валерій Болотов оголосив про свою відставку та призначення на цей пост Плотницького[3]. Плотницький спланував операцію зі знищення частин української армії під Зеленопіллям[4].

У жовтні подав документи до невизнаного Центрвиборчкому ЛНР як кандидат на пост «глави ЛНР».

«Вибори» глави ЛНР

[ред. | ред. код]

3 листопада, після виборів у ЛНР, «ЦВК республіки» оголосив, що Плотницький переміг на них з 63,17 % голосів. Вибори визнала тільки Росія, порушивши тим самим Мінські домовленості.[5]

4 листопада 2014 року під час інавгурації, яка відбулась у колонному залі Луганської обласної ради, Плотницького благословив митрополит УПЦ (МП) Іоанникій, що перебував на пенсії.[6][7]

Справа Савченко

[ред. | ред. код]

30 жовтня 2014 Генпрокуратура України звинуватила Ігоря Плотницького та громадянина РФ Олександра Попова у викраденні української льотчиці Надії Савченко. За даними відомства, 17 червня 2014 вони вчинили напад на батальйон «Айдар», захопивши Савченко та вивезли її до Луганська, де кілька днів допитували її в будівлі обласного військового комісаріату, а 23 червня зі збройним супроводом вивезли з України. Справу порушено за частиною 3 статті 146 КК України («незаконне позбавлення волі або викрадення людини»), частиною 2 статті 258 («терористичний акт») та частиною 3 статті 332 («незаконне переправлення осіб через державний кордон України»)[8].

Адвокат Надії Савченко Микола Полозов повідомив, що його підзахисна, дивлячись телевізор, упізнала Ігоря Плотницького як керівника групи, яка вивезла її з Луганська для передачі співробітникам ФСБ Росії на кордоні України та Росії[9].

За версією Слідчого комітету Росії, Савченко перетнула українсько-російський кордон самостійно під виглядом біженця без документів і була затримана на території РФ відповідно до російського законодавства, як підозрювана у кримінальній справі про вбивство російських журналістів[10][11].

23 червня 2016 року, вже на волі, на засіданні ПАРЄ Надія Савченко заявила, що готова вести перемовини про звільнення заручників з терористами Захарченком та Плотницьким.[12]

Замах на життя

[ред. | ред. код]

Вранці 6 серпня 2016 року на перетині вулиці Ватутіна і вулиці Карпінського в Луганську направленим фугасом, прикріпленим до придорожнього стовпа, був підірваний позашляховик ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького[13]. У результаті вибуху нібито один з його охоронців загинув і ще двоє отримали поранення, а сам Плотницький потрапив в реанімацію у важкому стані[14][15][16][17]. Через день після замаху був виписаний з лікарні, що сприяло поширенню версії про замах як «самопіар»[18]. Також незабаром, переважно серед українських ЗМІ[19], було поширено відомості про нібито вбивство Миколи Мініна, одного з поплічників покійного Дрьомова (з котрим «голова ЛНР» свого часу мав конфліктні стосунки), як підозрюваного у замаху на Плотницького.

Заколот, втеча до Росії та ув'язнення

[ред. | ред. код]

24 листопада 2017 року «міністр державної безпеки» ЛНР Леонід Пасічник повідомив, що «глава» ЛНР Плотницький написав заяву про відставку за станом здоров'я[20]. Так Плотницький був усунений з посади у наслідку перевороту, внаслідок чого був змушений втекти до РФ.

У лютому 2018 року бойовик Владлен Заруба, соратник першого ватажка ЛНР Валерія Болотова, повідомив, що Плотницький в Росії був заарештований за крадіжку 1 млрд $, виділених Росією, і утримується в петербурзькому СІЗО «Хрести» (після переїзду з центру Петербурга до Колпіна — «Хрести-2»)[21][22].

Вирок за причетність до збиття українського Іл-76 у Луганську (2014)

[ред. | ред. код]
Докладніше: Збиття Іл-76 у Луганську

У березні 2021 року Плотницького було визнано винним у збитті українського літака Іл-76 2014 року в Луганську. Суд у Дніпрі заочно засудив його до довічного ув'язнення. Окрім нього, довічний термін без конфіскації майна отримали ватажки бойовиків «ЛНР» Олександр Гурєєв і Андрій Патрушев[23].

Цитати

[ред. | ред. код]
Про Плотницького та його попередників. Коротка довідка. Що сталося з тими, хто у свій час очолював маріонеткову «українську радянську республіку», створену Москвою за схемою сьогоднішніх «ДНР» і «ЛНР».

Юрій Коцюбинський — розстріляний, Христіан Раковський — розстріляний, Влас Чубар — розстріляний, Юрій П'ятаков — розстріляний, Микола Марчак — розстріляний, Станіслав Косіор — розстріляний, Еммануїл Квірінг — розстріляний, Іона Якір — розстріляний. Панас Любченко — застрелив дружину і застрелився сам. Євгенія Бош — застрелилася.

Перші, про кого згадав. Розстрільний список можна продовжувати до нескінченності. Така доля маріонеток і колаборантів. Вони на неї заслуговують.

— Андрій Іллєнко, народний депутат України («Свобода»). Главком, 7.08.2016 [24]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Игорь Венедиктович Плотницкий. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 8 вересня 2014.
  2. ↑ Батьки ватажка терористів залишили рідне село через сором за сина. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 12 вересня 2014.
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 15 листопада 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Новым "премьером" ЛНР стал профессиональный артиллерист (рос.). Korrespondent.net. 21 серпня 2014. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 3 листопада 2014.
  5. ↑ Rbc.ua. Захарченко розповів, коли в ДНР пройдуть "вибори". РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
  6. ↑ Лидеры «ЛНР»: надо знать, кто есть кто. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  7. ↑ Митрополит УПЦ (МП) благословив на інавгурації «главу» «Луганської народної республіки» [Архівовано 16 січня 2015 у Wayback Machine.]. - 2014. — 10.11
  8. ↑ Двом викрадачам Надії Савченко оголошено про підозру [Архівовано 2 листопада 2014 у Archive.is](укр.) Генеральна прокуратура Украины (30 октября 2014)
  9. ↑ Марк Крутов (2 листопада 2014). Выборы других (рос.). Радио «Свобода». Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 3 листопада 2014.
  10. ↑ СК обвинил в пособничестве в убийстве сотрудников ВГТРК украинскую военнослужащую (рос.). ИТАР-ТАСС. 9 июля 2014. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 10 липня 2014.
  11. ↑ СКР: вина украинской военнослужащей Надежды Савченко подтверждается (рос.). ИТАР-ТАСС. 24 июля 2014. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 24 липня 2014.
  12. ↑ Пять громких заявлений Савченко в ПАСЕ [Архівовано 1 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ У Плотницького заявили про новий замах на нього. ukranews.com. Українські новини. 6 серпня 2016. Архів оригіналу за 7 серпня 2016.
  14. ↑ Замах на Плотницького: у бойовиків «ЛНР» повідомляють про важкий стан їхнього лідера. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  15. ↑ У СБУ підтвердили інформацію про замах на ватажка «ЛНР». Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  16. ↑ Намір ліквідувати Плотницького може бути результатом внутрішньої боротьби сепаратистів — Тука. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  17. ↑ Україна заперечує причетність до замаху на Плотницького. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  18. ↑ Замах на Плотницького: розправа кураторів, внутрішні розбірки чи самопіар. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  19. ↑ Чистки в «ЛНР»: Друга убитого Дремова зарезали в постели. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 18 серпня 2016.
  20. ↑ Плотницький пішов у відставку через "бойові поранення і наслідки контузії". ukranews.com. Українські новини. 24 листопада 2017. Архів оригіналу за 8 лютого 2018.
  21. ↑ Був у медалях, а тепер у «Крестах». Ватажок бойовиків Плотницький сидить у російській в’язниці?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 16 березня 2021.
  22. ↑ Ватажка «ЛНР» Плотницького посадили в пітерські «Хрести», повідомляє казначей зрадника України [Архівовано 22 вересня 2018 у Wayback Machine.], 23.02.2018, ТзОВ «Редакційні системи»
  23. ↑ Екс-ватажка "ЛНР" Плотницького заочно засудили до довічного терміну за збиття Іл-76 в 2014 році. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 16 березня 2021.
  24. ↑ Про долю маріонеток і колаборантів в Україні. Історична довідка

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плотницький_Ігор_Венедиктович&oldid=40432474