Лук'яненко Левко Григорович

Левко Григорович Лук'яненко
Левко Григорович Лук'яненко
Голова Комісії при Президентові України у питаннях помилування
29 квітня 2005 — 15 вересня 2008
Президент	Віктор Ющенко
1-й Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді
14 травня 1992 — 15 жовтня 1993
Президент	Леонід Кравчук
Попередник	—
Народився	24 серпня 1928(1928-08-24) (95 років) с. Хрипівка, Городнянський район, Чернігівська округа, Українська Соціалістична Радянська Республіка,  СРСР
Помер	7 липня 2018(2018-07-07) (89 років) Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	дипломат, правозахисник, письменник, політик
Країна	СРСР і Україна
Alma mater	Юридичний факультет Московського державного університетуd (1958)
Політична партія	КПРС (1961), Українська республіканська партія (2002) і Українська республіканська партія «Собор» (2005)
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Почесна відзнака Президента України Ювілейна медаль «25 років незалежності України» Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України»
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
Народний рух України	15 травня 1990	—	18 червня 1992
2-го скликання
Українська республіканська партія	9 лютого 1995	—	12 травня 1998
4-го скликання
Українська республіканська партія (БЮТ)	14 травня 2002	—	25 травня 2006
5-го скликання
безпартійний (БЮТ)	25 травня 2006	—	15 червня 2007

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (24 серпня 1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівська округа) — український дисидент і політик часів СРСР. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Політик та громадський діяч, народний депутат України. Герой України. Письменник. Автор «Акта проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Життєпис

Народився 24 серпня 1928 р. у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків. Коли юнаку минуло 15 років, його рекрутували в ряди Радянської армії (згодом у паспорті Л. Лук'яненка буде записано як рік його народження «1927»). Служив у Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951—1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільну партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців Івана Кандибу та Олександра Лібовича.

7 листопада 1960 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 були заарештовані Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та Левко Лук'яненко, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький.

Засудження

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при тому, що статтями 17 і 125 радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.

Кару відбував у Мордовії, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шістдесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976, за пропозицією Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ. Лук'яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».

12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17—20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, в тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.

13 грудня 1986 Лук'яненка з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання в село Березівка Парабельського району Томської області.

Політична діяльність після звільнення

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається до України.

У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко — автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, Волинська область. Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.

У 1998—1999 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.

Народний депутат України IV скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 5 в списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони.

Народний депутат України V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.

Володіє англійською, польською, німецькою мовами^{[джерело?]}.

16 квітня 2013 року ухвалив рішення піти у відставку з керування Українською республіканською партією, головою партії до проведення з'їзду обраний голова громадської організації «Громадська ліга Україна — НАТО» Сергій Федорович Джердж .

Бібліографія

Левко Лук'яненко написав такі книжки:

• Лук'яненко Л. Що далі?. — 1989.
• Лук'яненко Л. Сповідь у камері смертників. — 1991.
• Лук'яненко Л. За Україну, за її волю…. — 1991. (брошура)
• Лук'яненко Л. Вірую в Бога і в Україну. — К. : МП «Пам'ятки України», 1991.
• Лук'яненко Л. Не дам загинуть Україні!. — К. : Софія, 1994.
• Лук'яненко Л. Народження нової ери. — 1997.
• Лук'яненко Л. На землі кленового листу. — 1998.
• Лук'яненко Л. З часів неволі. — 2005.
• Лук'яненко Л. З часів неволі. Сосновка-7. — 2007.
• Лук'яненко Л. З часів неволі. Спогади та роздуми . — ВД «Світлиця», 2009. — 446 с. — 1000 прим.

Автор численних брошур та статей.

Лук'яненко планує завершити серію мемуарів про 15-річне ув'язнення «З часів неволі» четвертою книгою з вірогідною назвою «Країна Моксель ХХ сторіччя».

Нагороди та відзнаки

Пам'ятна дошка Левку Лук'яненку (м. Глиняни)

Президент України Петро Порошенко вручає Левку Лук'яненко Національну премію України імені Тараса Шевченка 2016 року

• Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада).
• Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України» (1991, СКВУ).
• Почесна відзнака Президента України (1992).
• Герой України (з врученням ордена Держави, 19 квітня 2005).
• 21 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко нагородив Лук'яненка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
• Почесний громадянин міста Тернополя (2008 р.)
• Почесний громадянин міста Глиняни Львівська обл. 2012 р.
• 2 вересня 2012 року в місті Глиняни було відкрито пам'ятну дошку Левку Лук'яненку на будівлі міської ради.
• Орден Свободи (1 грудня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).

Доброчинність

Коштом Левка Лук'яненка та його дружини Надії в 2008 видано десяте видання документально-історичного роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр».

Джерела та література

• Ю. І. Шаповал. Лук'яненко Левко Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 297. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Л. В. Стасів. Лук'яненко Левко Григорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Cайт Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка

Література

• В. М. Матвієнко. Лук'яненко Левко Григорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• О. Рафальський. Лук'яненко Левко Григорович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.411 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

• Лук'яненко Левко Григорович
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• Левко Лук'яненко: У 20 років я вирішив, що піду шляхом Наливайка
• Левко Лук'яненко. Сповідь у камері смертників
• Левко Лук'яненко. Про десять літ минулих
• Левко Лук'яненко. Цивілізаційний вибір України
• Левко Лук'яненко. Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні
• Левко Лук'яненко: «Україна не може програти»