Глиняни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Глиняни
Glynany gerb.png Glynany h.png
Герб Глинян Прапор Глинян
Глиняни
Глиняни на мапі України
Глиняни на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Золочівський
Код КОАТУУ 4621810200
Засноване 1379
Магдебурзьке право 1397
Населення 3242 (01.01.2011)[1]
Площа 5,45 км²
Поштові індекси 80720
Телефонний код +380-3265
Координати 49°49′29″ пн. ш. 24°30′58″ сх. д. / 49.82472° пн. ш. 24.51611° сх. д. / 49.82472; 24.51611Координати: 49°49′29″ пн. ш. 24°30′58″ сх. д. / 49.82472° пн. ш. 24.51611° сх. д. / 49.82472; 24.51611
Водойма р. Перегноївка, Тимковецький Потік
Відстань
Найближча залізнична станція Красне
До станції 10 км
До обл./респ. центру
 - фізична 41 км
Міська влада
Адреса 80720, Львівська обл., Золочівський р-н, м. Глиняни, вул. Шевченка, 38
Веб-сторінка http://gmr-lviv.at.ua/
Міський голова Шульга Ігор Зіновійович

Commons-logo.svg Глиняни у Вікісховищі

Глиня́ни — місто районного значення Золочівського району Львівської області. Розташоване за 10 км від залізничної станції Красне і за 41 км на схід від Львова. Колишній райцентр[2].

Сироварний завод, фабрика художніх виробів.

Історія[ред.ред. код]

Біля міста розташована відома пізньопалеолітична Глинянська стоянка.

В давнину місцеві жителі віддавали перевагу житлам з глини — від цього походить назва містечка.

Вперше згадане в документах від 1379 р., коли Глиняни перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше.

Магдебурзьке право отримане 1397 року з рук Владислава ІІ Ягайла. Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких.

21 травня 1497 року під Глинянами було скликано посполите рушення шляхти.[3]

У податковому реєстрі 1515 року в місті документується відсутність попа (отже, уже тоді була церква), наявний міський млин[4].

31 липня 1572 р. в Глинянах відбулась конфедерація воєводств Руського та Подільського.[5]

Глиняни на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

1578 — містечко отримало право на проведення 3-х ярмарків на рік.

Оскільки місто стояло на перетині торговельних шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами. Тому в Глинянах 1603 року збудували дерев'яно-земляний замок, оточений глибоким ровом.

Середмістя брали в тісне кільце передмістя: Війтівство, Задвір'я, Долішня, Застав'я, Підзамче, Мельники.

Місце збору коронного війська (десятки тисяч солдат і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід).

1866 — відкрили школу ткачів.

Жидівське (єврейське) населення в 1910 році — 2 418 осіб.

У 19401961 рр., за винятком періоду гітлерівсько-німецької окупації, місто було центром Глинянського району УРСР.

Глинянський скарб[ред.ред. код]

1964 року у селі було знайдено великий скарб[6]. Невелика частина скарбу втрачена. У ньому знаходиться біля 1500 монет (датуються між 1558 та 1647 роками), різні речі із срібла та ін.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церква Успіння Пресвятої Богородиці
Костел Святого Духа

Втрачені[ред.ред. код]

Збрежені[ред.ред. код]

  • Костел Святого Духа XVII століття
  • Дерев'яна церква Успіння ПР. БОГОРОДИЦІ, де зберігається образ розп'яття кінця XV ст.
  • Греко-католицька церква св. Миколая (1894)
  • Православна церква Св. Анни

Промисловість[ред.ред. код]

В 1885 році в місті було засноване «Товариство ткацьке». Після занепаду в часи війни у 1920 році фабрику придбав Михайло Хамула після чого фабрика знову запрацювала. Після модернізації, яку провів Михайло на ній виробляли виключно килими. У фабрики були свої крам­ниці у Варшаві, Кракові, Вільнюсі, Станіславові, Терно­полі, Львові і Глинянах. На фабриці працювало близько 500 людей, середня зарплата станом на 1939 рік становила 25-30 злотих.

Ще в середині ХІХ століття Глиняни славились своїми коноплями, які експортували аж до Гданська.

В 1905 році в Глинянах був побудований паровий млин і маслозавод.

Чудотворна ікона Розп'яття Христового[ред.ред. код]

Отець греко-католицької церкви Дмитро Майкут: «Історія ікони починається давно. Кажуть, що вона була подарована глинянській церкві Богданом Хмельницьким. Зокрема 1648 року, готуючись до штурму Львова, український гетьман відпочив на подвір'ї храму».

Проте, науковці датують ікону 18 століттям. За спогадами мешканців, найбільші дива, пов'язані з іконою, почалися 1936 року, коли вона почала відновлюватись та випромінювати дивне світло.

О. Василь Лаба — крилошанин Митрополичої капітули, о. Гавриїл Костельник — професор гімназії, о. Петро Козіцький — квестор Богословської академії — докладно оглянули ікону, склали протокол огляду 11 червня 1936 р.[8]

Відомості про відновлений образ були передані до Риму. Тоді Папа Римський Пій ХІ надав глинянському храму дозвіл проводити відпусти кілька разів на рік, за його дозволом ікону було короновано.[8] Протягом 19361939 років зафіксовано близько 3 000 оздоровлень.

Після приходу совітів майор Нєкрасов спочатку наказав зняти ікону солдатам (відмовились), потім спробував сам — непритомний впав, бився у конвульсіях. Більше ніхто не пробував її забирати.[8]

За радянської влади у церкві діяв музей килимарства, ікону вдень завішували тканиною, але протягом 30 років люди приходили сюди молитися (вночі проводили служби, вдень молилися подумки[8]). Сьогодні до Глянин приїжджають сотні тисяч людей, аби через віру й молитви оздоровитися.[9]

Відомі люди[ред.ред. код]

Почесні жителі міста[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

Проживали, працювали[ред.ред. код]

Померли, поховані[ред.ред. код]

Глинянські старости[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Всесоюзная перепись населения 1959 г. // © Демоскоп Weekly[ru], № 475-476, 29 августа — 11 сентября 2011. Институт демографии Национального исследовательского университета «Высшая школа экономики[ru]».
  3. Józef Garbaczik. Jan I Olbracht (1459—1501) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1963. — Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom Х/3, zeszyt 46. — S. 408. (пол.)
  4. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
  5. Akta Grodskie i Ziemskie… t. 20 S. 3 (пол.)
  6. Воронежский искатель. Глинянский клад 1964 года (рос.)
  7. «Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego». - S. 52.
  8. а б в г Віталіна Татова. Ну що це, як не чудо? Справжнє різдвяне диво! // Газета «Блискавка».— № 1 (56), с. 9
  9. Сайт zaxid.net
  10. П. Гуцал. Левицький Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — 788 с. — ISBN 978-966-528-318-8. — С. 339
  11. Książęta Holszanscy i Dubrowiccy (01) (пол.)
  12. П.Гуцал. Левицький Володимир… с. 339
  13. Potoccy (03) (пол.)
  14. Mniszchowie (пол.)
  15. Mniszchowie (пол.)
  16. Potoccy (03) (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.