Імунітет

Імуніте́т (лат. immunitas — «вільний», «захищений») — сукупність захисних механізмів, які допомагають організму боротися з чужорідними чинниками: бактеріями, вірусами, найпростішими, гельмінтами, їхніми токсинами, різноманітними хімічними речовинами тощо.
У вузькому значенні імунітет — несприйнятливість організму до інфекційних та неінфекційних агентів та речовин: бактерій, вірусів, найпростіших, гельмінтів, токсинів, отрут та інших факторів, які чужі для організму. Загалом імунітет — здатність організму підтримувати нормальне функціювання під впливом зовнішніх факторів.

Основна функція імунної системи спрямована на виявлення змін у внутрішньому середовищі організму і усунення їх, тобто імунітет зберігає власну біологічну індивідуальність і сталість внутрішнього середовища. Наука, яка займається вивченням імунної системи називається імунологією.

Імунітет — також здатність живих організмів протистояти дії агресивних агентів, зберігаючи свою цілісність і біологічну індивідуальність. Спадкоємний імунітет обумовлений вродженими здібностями організму. У хребетних і людини є здатність набувати активний імунітет як відповідь на інфекцію, або введення вакцин. Він обумовлений функцією клітин імунної системи, центральне місце серед яких займають лімфоцити, антитіла, тощо. Набутий пасивний імунітет передається дитині з молоком матері або при штучному введенні антитіл.

Історія

Основоположником вчення про імунітет є Е. Дженнер. Він у 1796 році винайшов спосіб, як запобігти натуральній віспі: для цього він зробив надріз елемента висипу коров'ячої віспи, вийняв її вміст і через надріз ввів хворому восьмирічному Джеймсу Фіппсу. У 1798 році, Дженнер опублікував свої дослідження із профілактики натуральної віспи, і ввів новий термін «вакцинація», що походить від лат. Vacca — корова. І. Мечников сформулював клітинну теорію імунітету і відкрив фагоцитоз.

Із винайденням Левенгуком мікроскопа, завдяки якому, людство побачила мікроскопічних організмів, невидимих неозброєним оком. Але все-ще не було доведено, що ці мікроорганізми можуть бути причиною захворювання. Так тривало, допоки Луї Пастер не розвинув мікробну теорії захворювання. Також Пастер винайшов спосіб стерилізації, який називають пастерізацією.

З середини 20-х років почалося самостійне розвиток імунології-науки, що вивчає захисні реакції організму. 

Види

Розрізняють природжений і набутий імунітет. Вроджений імунітет передається спадково, як й інші генетичні ознаки. Набутий імунітет (може бути активно або пасивно набутим) виникає внаслідок перенесеної інфекційної хвороби або вакцинації і спадково не передається.

• Природжений (видовий, вроджений, спадковий) імунітет — це неспецифічна резистентність, що властива тому чи іншому виду тварин або людині і передається спадково з покоління в покоління. Видовий імунітет проявляється в тому, що людина не хворіє на чуму собак, інфекційну анемію коней, чуму рогатої худоби або холеру курей, а тварини не хворіють на шигельоз, черевний тиф, сифіліс, кір, гонорею тощо. Збудники інфекцій потрапляючи у чужий організм не витримують його умов (температура, pH середовища, біохімічні процеси) або не мають рецепторів до клітин цього організму. Внаслідок цього, мікроби виводяться із організму в тому ж вигляді, в якому вони потрапили, не завдаючи організмові ніякої шкоди.

Видовий імунітет залежить від фізіологічних та біологічних особливостей організму, який сформувався у процесі еволюції, мінливості або генетичної адаптації до умов навколишнього середовища.

• Набутий імунітет формується у процесі онтогенезу макроорганізму і характеризується високою специфічністю. Набутий імунітет, через свою специфіку, ще поділяється на:

1. Набутий природний активний імунітет виникає після перенесення хворим хвороби і може тривати від декількох років до кінця життя, тобто він є або стійким, або нестійким;
2. Набутий природний пасивний імунітет передається від матері дитині через плаценту або через грудне молоко (материнський імунітет). Він нетривалий, зберігається до 5 — 6-місячного віку дитини і захищає не від усіх інфекцій, наприклад, він не захищає від грипу або туберкульозу;
3. Штучний активний імунітет формується через 1 — 2 тижні після введення вакцини (поствакцинальний) і зберігається протягом декількох років (так після введення черевнотифозної вакцини — 1 рік; вакцини проти гепатиту А — 20 років);
4. Штучний пасивний імунітет формується одразу після введення сироватки чи імуноглобулінів (постсироватковий) і зберігається протягом 4 — 6 тижня.

Див. також

• Імуносупресанти
• Імуностимулятори
• Клонально-селекційна теорія
• Імунопатологія

Джерела

• Медична мікробіологія, вірусологія, імунологія /підручник для студентів вищих медичних закладів/за редакцією В. П. Широбокова. Вінниця: Нова книга. 2011. — 951 стор.
• Ситник І. О., Климнюк С. І., Творко М. С. Мікробіологія, вірусологія, імунологія. Підручник. — Тернопіль: ТДМУ, 2009. — 392 с.: 104 рис. (С.164-224) ISBN 978-966-673-136-7
• Мікробіологія: підручник / В. А. Люта, О. В. Кононов. — К.: Медицина. — 2008. — 456 с. ISBN 978-966-8144-62-2

Посилання

• Імунітет тварин і людини
• Імунітет — Саногенез
• Коротка історія імунології