Вакцинація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вакцинація

Вакцина́ція — введення антигенного матеріалу з метою породити імунітет до хвороби, який запобігає зараженню або ослабляє його негативні наслідки. Як антигенний матеріал використовують:

  • живі, але ослаблені штами мікробів;
  • убиті (інактивовані) мікроби;
  • очищений матеріал, наприклад білки мікроорганізмів;
  • синтетичні вакцини.

За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я, планова імунізація проти поліомієліту, правця, дифтерії, кашлюка, кору і епідемічного паротиту («свинки») щороку врятовує життя і здоров'я 3 мільйонам дітей в світі. А за допомогою нових вакцин, які буде розроблено в найближчих 5-10 років, можна буде запобігти загибелі ще 8 мільйонів дітей на рік.

Історія[ред.ред. код]

Дієвість вакцинації було вперше виявлено народною медициною. З давніх часів в Індії і Китаї практикували інокуляцію — щеплення рідиною з бульбашок хворих легкою формою віспи. Недоліком інокуляції було те, що, незважаючи на меншу патогенність вірусу лат. variola minor, він все ж інколи викликав летальні випадки. Крім того, траплялося, що помилково інокулювався високо патогенний вірус.

У Англії існувала прикмета, що доярки, які перехворіли на коров'ячу віспу (яка не є небезпечним для людини захворюванням), ніколи не захворюють на натуральну віспу (яка свого часу була особливо небезпечним інфекційним захворюванням людини, що спричиняло масову смертність населення).

Англійський аптекар і хірург Едуард Дженнер вирішив перевірити правильність цієї прикмети своїми дослідженнями, і повністю підтвердив її вірність. Встановивши це, 14 травня 1796 року Дженнер прищепив вміст пухирця коров'ячої віспи 8-річному Джеймсу Фіпсу, а через півтора місяці — вміст пухирця натуральної віспі — і хлопчик не захворів (тобто він зробив хлопчикові інокуляцію; сам Дженнер переніс таку процедуру у 8-річному віці і, маючи імунітет від віспи, на собі перевірити правильність своєї гіпотезине міг). Так було експериментально доведено можливість відносно безпечних профілактичних щеплень.

Проте, у той час даний метод мав обмежені можливості, оскільки він базувався на випадковості, що полягає в існуванні в природі двох споріднених хвороб різної сили. Лише сто років по тому французькому мікробіологу Луї Пастеру вдалося цілеспрямовано ослабити хвороботворність збудників інших захворювань і приготувати з них препарати для щеплень. У 1881 році він створив захисні препарати проти сибірки, а в 1885 році — проти сказу.

Саме Луї Пастер запропонував називати такі препарати вакцинами, а процедуру їх вживання — вакцинацією (від лат. vacca — корова).

Побічні ефекти й ускладнення[ред.ред. код]

Побічні ефекти й ускладнення у різних вакцин різні. Найчастіше спостерігають слабо виражені реакції: помірне підвищення температури тіла, почервоніння і біль у місці ін'єкції. У дітей часто спостерігають тривалий плач, погіршення апетиту. Можливі алергійні реакції, зокрема (рідко) — набряк Квінке, анафілактичний шок. Деякі живі вакцини здатні спричинити реакції, що нагадують легкий перебіг тих захворювань, для профілактики яких їх вводять. Наприклад, вакцинація від кору, краснухи і епідемічного паротиту в 5% випадків спричинює нерясний висип[1].

В Україні повнолітнім дієздатним громадянам профілактичну вакцинацію проводять за їх згодою після надання об'єктивної інформації про вакцини, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, вакцинацію проводять за згодою їх об'єктивно поінформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи тих, які визнані судом обмежено дієздатними, вакцинцію проводять за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно поінформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкової вакцинації, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження цього, а в разі відмови дати таке підтвердження, засвідчити це письмовим актом у присутності свідків.[2]

Відмови від вакцинації і антивакцинаторство[ред.ред. код]

Невдовзі після розробки першої вакцини з'явився і рух антивакцинаторів, які висловлювали сумнів щодо безпеки і ефективності вакцин. Втім, як відзначають експерти ВООЗ, більшість аргументів антивакцинаторів не підтверджуються доказовими науковими даними[3].

Один з популярних аргументів противників вакцинації — припущення про вміст в деяких вакцинах різних токсичних речовин, зокрема консерванту тіомерсалу на основі ртуті. Доказів системної токсичної дії вакцинних консервантів (при застосуванні у стандартних дозах) немає. Передбачуваний зв'язок тіомерсалу з розвитком аутизму також не знайшов підтвердження[4].

Батьки часто побоюються випадків неправильного зберігання, транспортування, вживання вакцин.

Вакцинопрофілактика і біотероризм[ред.ред. код]

Міжнародний символ біологічної небезпеки

Зазвичай під терміном біотероризмом мають на увазі таємне вживання біологічних засобів з метою уражання людей і створення психологічного впливу на населення в цілому. Найпростіший і небезпечний спосіб біотероризму — використання біологічних засобів, що проникають всередину організму через шкіру, легені або шлунково-кишковий тракт (засоби біотероризму можуть знаходитися в повітрі, воді, їжі та на предметах в місцях масового скупчення населення). В сучасному світі головним джерелом біологічної небезпеки служать збудники інфекційних захворювань, які можуть бути використані як засоби біотероризму.

У 1972 році більшість країн світу ратифікували конвенцію про заборону біологічної зброї. Проте, на даний момент неможливо повністю усунути загрозу вживання цього виду зброї окремими країнами, які ведуть секретні роботи з високовірулентними мікроорганізмами під приводом створення звичайних засобів біологічного захисту. Сучасна історія знає немало випадків викиду вирощених в лабораторних умовах збудників особливо небезпечних інфекцій у довкілля. При цьому найбільшу небезпеку являють мікроорганізми, отримані методами генної інженерії.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]