Шаолінь

Монастир Шаолінь
	34°30′27″ пн. ш. 112°56′07″ сх. д. / 34.50750° пн. ш. 112.93528° сх. д.Координати: 34°30′27″ пн. ш. 112°56′07″ сх. д. / 34.50750° пн. ш. 112.93528° сх. д.
Тип споруди	Вігара
Сучасний статус	діючий, відкритий для відвідування
Розташування	КНР, провінція Хенань, м. Денфен
Початок будівництва	495 рік
Стиль	Китайська архітектура
Належність	буддизм
Стан	Національні ключові буддистські храми в Ханському районі Китаюd і частина об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО[d]
Оригінальна назва	кит. 嵩山少林寺
Епонім	гора Сунd
Вебсайт	www.shaolin.org.cn
	Шаолінь (Китайська Народна Республіка)
	Шаолінь у Вікісховищі

Шаолінь (кит. 少林寺, пін. Shàolín sì, Шаоліньси) — буддистський монастир у центральному Китаї (провінція Хенань, м. Денфен). Розташований на горі Суншань.

Історія[ред. | ред. код]

Див. також: Історичні пам'ятники Денфен

У цьому місці ще на початку V століття з'явився даоський монастир, де мешкав Коу Цяньчжи, проте пізніше після гонінь на даосизм монастир зайняли буддисти.

Заснований в 495 році за підтримки імператора Сяо Вень-ді (дин. Північна Вей) індійським буддійським ченцем на ім'я Бхадра (Бато 跋陀 Bátuó, Buddhabhadra). В 530-х в монастирі зупинявся перший патріарх чань-буддизму Бодхідхарма (Путідамо, Дамо). Індійський чернець Бодхідхарма передав ченцям Шаоліня метод, який докорінно змінив їхню буддистську практику. Разом з цим вони отримали способи вдосконалення медитації та підтримки фізичного здоров'я.

У 620 році тринадцять шаолінських ченців допомогли Лі Шиміню (李世民, 599—649) утриматися на престолі, і монастир отримав дозвіл утримувати монарше військо. Таким чином, Шаолінь виявився наріжним каменем у відновленні династії і прославився як центр бойових мистецтв.

У 1928 році воєначальник Ши Юсан^[en] підпалив монастир Шаолінь. Були знищені унікальні писемні джерела, наприклад, трактат Чжан Саньфена 張三丰 (12 ст.), котрого вважали одним з винахідників тайцзіцюаню. У той час у храмі вже не було майстрів.

Пізніше синові майстра Цзи Циня У Шаньліню буде запропоновано повернутися для відродження самобутньої культури і традиційних знань Шаоліня. В той період він залишався в монастирі і навчав ченців протягом трьох років. Таким чином, останні майстри Шаоліня отримали свої знання саме від нього.

У зв'язку з тим, що монастир пролежав у руїнах майже півстоліття, виникли проблеми з поверненням монастирю його традицій (так, після Другої світової війни на руїнах монастиря жило всього сім ченців, з яких лише троє були знайомі з шаолінськими бойовими мистецтвами). Тому влада Китаю залучила до відродження монастиря багатьох народних майстрів ушу, хоч якось знайомих з традиціями Шаоліня.

Після виходу в 1982-у на екрани художнього фільму «Храм Шаоліня» по Китаю прокотилася хвиля популярності Шаоліня, і в монастир прийшло багато нових молодих послушників, котрі щиро тренувалися і вивчали буддизм.

В 1986 році настоятелем монастиря був офіційно затверджений Сінчжен (мирські прізвище та ім'я — Лі Тайбао), який з 1951 року на громадських засадах виконував посаду оберігача монастиря, однак в 1987 році він помер.

Після його смерті загальним голосуванням чань-буддистського товариства Ши Юнсін був затверджений на посаді настоятеля Суншанського Шаолінського монастиря.

Багато шкіл бойових мистецтв походять від Шаоліня. Серед шкіл, що заявляють про свою духовну спорідненість з Шаолінем, відомі китайська школа Шаолінь цюань і японська Серіндзі-кемпо.

Популярність Шаоліня в масовій культурі призвела до того, що монастир потужно розрісся, великі кошти були вкладені у благоустрій регіону та індустрію туризму. У монастирі і навколо нього існує велика кількість комерційних шкіл бойових мистецтв, розрахованих на іноземних туристів.

В 1994 році шаолінським ченцем у 34-му поколінні Ши Яньмінем в США був заснований шаолінський храм. У цьому храмі широкому колу людей викладається філософія чань-буддизму за допомогою бойових мистецтв або медитативних технік, таких як: кунгфу, тайцзицюань і цигун. Серед учнів присутні такі відомі особи, як Веслі Снайпс і RZA^[1].

Архітектура[ред. | ред. код]

Стародавній архітектурний комплекс Шаоліня розташований на пагорбі під назвою Шао. Містить 7 головних зон, розташованих симетрично вздовж прямої осі. Займає 160 м завширшки та понад 360 м завдовжки. Загальна площа складає 57600 м². Монастир огинає річка Шао-сі та сосновий ліс. Назва «Шаолінь» відображає розташування комплексу, буквально — «Ліс Шао».

Сучасний вхід до комплексу побудований в 1735 році, за часів правління імператора Іньчженья з династії Цін, складається з порталу, розміщеного на цегляній терасі, до якої ведуть центральні сходи, і колон, увінчаних кам'яними зображеннями китайських левів. На порталі поміщено напис «Шаолінь». По обидва боки від головного входу є ще дві невеликі брами, зведені за часів династії Мін, прикрашені барельєфами левів і феніксів. Східна брама побудована в 1543 році, а Західна а 1555.

Північніше розташовано чотирикутний внутрішній дворик традиційної китайської архітектури, побудований у 1984 році. Там знаходяться 236 скульптур з дерева й теракоти, зібраних у чотирнадцять груп, що ілюструють історію та бойові мистецтва Шаоліня. В сусідньому Залі Небесних Царів до пожежі 1928 року стояли дві скульптури ваджр та чотирьох небесних царів, які охороняли браму. В сучасності вони відновлені.

Ще північніше ліворуч розташована дзвіниця. Її головний дзвін, установлений у 1204 році, зламався під час руйнування дзвіниці в 1928 році, а в 1994 її було відбудовано. Згідно з «Історією храму Шаолінь», дзвін можна було почути за п'ятнадцять кілометрів. Праворуч стоїть барабанна вежа, побудована в 1300 році, зруйнована в 1928 році і відбудована в 1996. Усередині вежі міститься найбільший ручний барабан у Китаї.

За ними стоїть споруда з трьома кімнатами, де знаходяться скульптури кіннар. Її було зруйновано в 1928 році та відбудовано в 1982. Перед приміщенням кіннар є будівля з портретами відомих майстрів Шаоліня та п'ятьма скульптурами бодгісаттв. Також було зруйноване в 1928 році й відбудоване в 1982.

У центрі комплексу перебуває приміщення для релігійної служби ченців. Оригінальна споруда датується 1169 роком, втрачена в 1928 і відбудована в 1985. Поруч стоїть бібліотека, побудована за династії Мін 1565 року. Відбудована в 1982 році. На півночі перебуває резиденція настоятеля монастиря та житло ченців, побудовані в 1750 році. Поруч знаходиться альтанка Дхарми, перед якою стоїть чаша для пожертв.

Північну частину займають споруди з фресками усередині. Головна та найпівнічніша — «Зал тисячі будд», побудована в 1588 році, реставрована у 1639 та 1775 роках. Перед приміщенням є широка тераса з кам'яними перилами та скульптурою, що зображує двох драконів з перлиною. Розміщена там головна фреска зображає 500 аргатів, які споглядають Амітабгу.

На південний схід від монастиря знаходиться «Ліс пагод», яких загалом 243. Всередині них зберігаються останки та реліквії настоятелів монастиря^[2].

Міфічний «Південний Шаолінь»[ред. | ред. код]

За легендами, «Південний Шаолінь» знаходився в провінції Фуцзянь.

У 1930-40-х роках знаменитий китайський дослідник історії ушу Тан Хао^[en] 唐豪 (1887—1959) здійснив польові дослідження і встановив, що монастиря «Південний Шаолінь» не існувало взагалі, що цей монастир був вигаданий в середньовічному «лицарському» романі «Вань нянь Цин» («10 000 років здраствувати імператору династії Цін!») — пригодницький роман, що описує, як один з майбутніх імператорів Китаю нібито інкогніто мандрував по південному Китаю і потрапляв у всякі халепи), а Чжишань (настоятель монастиря «Південний Шаолінь»), Умей (черниця) та інші — просто персонажі цього роману. Позаяк більшість населення Китаю була неграмотною, то літературні твори розповідалися за гроші оповідачами на ринках, і багато простих людей часто не відрізняли художньої вигадки від розповіді про реальні події; тим більше, прості селяни не могли перевірити, що, наприклад, згадувані в історіях про «Південний Шаолінь» географічні об'єкти насправді знаходяться в тисячах кілометрів один від одного, що згадані там люди ніколи не займали приписувані їм посади і т. д.

Шаолінь у музиці[ред. | ред. код]

Альбом «Радіо Африка» російського музичного гурту «Акваріум» містить композицію «Радіо Шао-Лінь» тривалістю 1 хвилина 33 секунди.
Пісня російського музичного гурту «Кар-мен» «Південний Шаолінь».
Американський хіп-хоп гурт Wu-Tang Clan в ліриці і тематикою пропагує саме Шаолінь, він часто зустрічається в текстах гурту і семплах, взятих зі старих фільмів про кунг-фу; репери стверджують, що стиль бою ву-тан бере початок з Шаоліня.

Шаолінь у літературі[ред. | ред. код]

Генрі Лайон Олді «Месія очищає диск» (роман отримав Почесну медаль монастиря Шаолінь (Китай))

Шаолінь у кінематографі[ред. | ред. код]

Шаолінський чернець Цянь Гуаньчан (Кейн Кваньчанг) (Девід Керрадайн) є головним героєм популярного серіалу «Кунг Фу» (англ. Kung Fu^[en]) (1972—1975).

Наприкінці існування СРСР по центральному телеканалу як додаток до «Клубу кіномандрівників» транслювалися китайські фільми, що склали трилогію про монастир Шаолінь. Ці фільми з Лі Ляньцзе у головній ролі прославляли силу і молодість, братерство і рівність, мужність та вірність традиції на наочних і доступних прикладах.