Туберкульоз

Ренгенограма груднї клітини людини, яка хворіє на туберкульоз.

Назва	Туберкульоз
МКХ-10	A15 А19
МКХ-9	010 019
DeseasesDB	8515
MedlinePlus	000077
eMedicine	2324

Туберкульо́з (tuberculosis, туберкул- + оз; син. сухоти)- це інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше в легенях) і поліморфною клінічною картиною.

Історія

Туберкульоз супроводжував людсво з давніх давен. Ще у залишках кісток древніх людей знаходили сліди туберкульозного ураження. Опис хвороби знаходили у єгипетських ієрогліфах, старих перських книгах, індійських ведах. У вавілонсьуих законах Хаммурабі (поч. II ст. до н.е.) встановлено право на розлучення з жінкою, яка захворіла на сухоти.
Гіпократ у V-IV ст. до н.е. описав прояви туберкульозу та описав його патогенез, але вважав, що ця хвороба є спадковою, бо вражає цілі сім'ї. Арістотель перший описав туберкульозний горбик (phymos), а Гален у Римі стверджував, що ця хвороба є заразною. Очевидно під цею недугою описувались різні хвороби, що супроводжувались інтоксикацією, виснаженням, виділенням харкотиння, крвотечами, тому і виникла така назва як сухоти (phthisis), що означає виснаження. Під терміном tuberculum розуміли зміни, які спостерігаються на поверхні органів, або будь-що, що виступало над його поверхнею при розтині. У древініх руських літописах теж згадується ця хвороба як запалення регіонарних лімфатичних вузілв. Тоді її лікували зірургічним методом та припіканням. Так лікували князя Київського Святослава Ярославовича в 1076 р.

Незважаючи на значне поширення туберкульозу в Середні віки, вчені здебільшого користувалися трактатами древньогрецких мудриців, творииГіпократа і Галена вважали непогрішними. Лише у XVI ст. італієць Фракосторо стверджував, що туберкульоз заразний і його переносить якесь "насіння". У 1678 р. французький лікар Сильвій описав туберкульозний горбик у легенях померлого і назвав його tuberculum. Але він вважав, що це змінений лімфатичний вузлик. У 1689 р. Мортон опублікував свій трактат під назвою "Фтизіологія, або трактат про сухоти", де виклав подібні припущення. Лише у 1793 р. англійський лікар Бейлі довів, що ті горбики - не змінені лімфатичні вузли, а специфічні утворення, характерні тільки для туберкульозу, і яі можуть зливатися і розпадатися.

Цей напрямок думок розвинув і доповнив французький науковець Лаєнек (1881 - 1926). Він довів що горбик і казеозний некроз - є універсальним субстратом туберкульозу. Він також запропонував першу класифікацію туберкульозу та висунув концепцію про апіко-каудальне поширення туберкульозу в легенях. Запропонований ним метод аускультації разом із розробленою ще у 1760 р. Ауенбругером перкусією, надали широкі можливості для клінічного розпізнавання туберкульозу.

У 1865 р. видатний французький науковець Вільмен експериментально довів інфекційну природу туберкульозу. Проте практиіно йому не вдалось продемонструвати збудника і результати його досліджень не були визнані. Лише у 1882 р. німецький бактеріолог Роберт Кох у Берліні довів іфекційну природу туберкульозу. Він розробив спеціальний методі забарвлення збудника і виділив його в чисті культури.Він отримав водно-гліцеринову витяжку культури мікобактерій (яку назвав туберкуліном) і вважав що вона допоможе в лікуванні та діагностиці туберкульозу. Але результати не виправдали сподівань, після введення витяжки хворим, в них спостерігалось погіршення стану. Проте в діагнуостичних цілях туберкулін Коха використовували ще протягом 100 років.

М.Пирогов протягом 1842-1848 рр. описав клініку та патогенез уражень туберкульозом кісток, суглобів, лімфатичних вузлів шиї. Виділив тифоїдну форму міліарного туберкульозу. Вивчив гістологічну будову гранульоми і описав гіганські багатоядерні клітини (клітини Пирогова-лангханса).

У 1887 році відкривається перший протитудеркульозний диспансер, де проводили не тільки лікування, а і спостереження та соціальну підтримку хворих. Але активне лікування вперше було запропоноване Фораліні (італійський лікар) - створення відносного спокою хворому органові і зближення країв рани (каверни), що мало сприяти успішному перебігу репаративних процесів. Штучний пневмоторакс застосовували у багатьох країнах.

Величезу роль у діагностиці туберкулозу відіграло відкриття в 1895 р. Ренгеном Х-променів. Це дало можливість виявляти найменші зміни в легенях. У 1916 р. Німецький вчений Ранке виділив три стадії перебігу туберкульозу: період первинного інфікування, підвищена чутливість організму до збудника, перехід в обмежений органоуражуючий процес. Не всі положення відповідають сучасним положенням, але він вніс певну систему в невпорядковані уявлення про патоенез.
Осовним досягненням в боротьбі з туберкульозом в XX столітті стало відкриття французькими вченими Кальметом і Гереном у 1919 р. протитуберкульозної вакцини, названої на їх честь - БЦЖ (BCG - Bacilles Calmette, Geurin). Перше щеплення було проведене 1921 р., а в 1925 р. вакцина була передана в Радянський союз.Масово виявлення туберкульозу стало можливим після запровадження флюорографічного обстеження, яке вперше застосувалось в 1924 р. в Арбе, Бразилія.

Довготривалі пощуки ліків проти туберкульозу не давали ніяких результатів аж до 1943 р., коли Ваксман (виходець з України) отримав антибіотик стрептоміцин, за що він ств лауреатом нобелівської премії. До 1966 р. стали застосовуватись і інші протитуберкульозні препарати, найефективіншим з них був ізоніазид. Також значно полегшело долю хворих використання хіміотерапії.

Вивчення туберкульозу триває і зараз. Фонтесу і Кальмету вдалось відкрити форми мікобактерій, які проходять через бактеріальні фільтри, а Басерман, завдяки електронним мікроскопам, описав L-форми мікобактерій.

Збудник

Мікрофотографія електронним мікроскопом мікобактерії туберкульозу

Збудник туберкульозу - мікобактерія туберкульозу (МБТ) - мікроорганізм з патогенними властивостями, належить до роду Microbacterium сімейства Actinomycetacae (променисті гриби). Виділяють три групи мікобактерій:

• істинні мікобактерії - патогенні для людини;
• кислотостійкі умовно-патогенні мікобактерії (атипові);
• кислотостійкі сапрофіти;

Серед істинних виділяють такі типи:

1. M.tuberculosis - людський тип, збудник туберкульзу людини;
2. M.bovis - бичачий тип, збудник туберкульозу великої рогатої худоби;
3. M.africanum - африканський тип, виділений у західній тропічній Африці, йому притаманні риси двох попередніх типів.

M.tuberculosis мають вигляд тонких, дещо вигнутих гомогенних або зернистих паличок довжиною 0,8 - 5 мкм, товщиною 0,3 - 0,5 мкм. МБТ не утворюють спор і капсул. Грам-позитивні (Г+). Особливістю є те, що вони кислото-, луго-, спиртостійкі. Являються факультативними анаеробами, тому для нормального розвитку їм потрібен кисень. Тип розмноження - ділення (рідше - бркнькування). Цикл ділення материнської клітини на дві дочірні займає 22-24 години. Хоча виділяють популяції, які розмножуються швидко, повільно або знаходяться у латентному стані. Популяції МБТ з різною активністб мають і різну чутливість до антибактеріальних препаратів.
Мікробна кілтина має мікрокапсулу, цитоплазматичну мембрану, цитоплазму з органелами (гранула, вакуоля, рибосоми), ядро.
Хімічний склад мікобактерій - вода (85,9%), білки, вуглеводи, ліпіди, мінеральні солі. Половину сухої речовини клітини складають білки - туберкулінопротеїни, основні носії антигенних властивостей. Для МБТ характерний високий вмість ліпідів (40%) - саме це зумовлює стійкіть до лугів, кислот і спиртві. Найактивніша ліпідна фракція - фосфатидна, саме вона викликає в інтактній (здоровій) легені специфічну реакцію з утворенням епітеліоїдних і гіганських клітин Пирогова-Ланхганса. А носієм вірулентних факторів є ліпідна фракція, яка має назву - корд-фактор. МБТ бичачого типу може викликати захворювання не тільки у людей а і у великої рогатої худоби, кіз, свиней, собак, коней, кішок.

Еволюція

Філогенетичне дерево розвитку мікобактерії

Туберкульоз супроводжував розвиток людини протягом тисяч років. Можливо навіть протягом мільйонів, хоча найдавніші залишки людини мають 9000 річну давність. Протягом цього часу мікобактерія зазнала багато змін в генетичному коді, що дає можливість виділити кілка штамів бактерії. Це пояснює відмінність штамів в різних географічних регіонах, що в подальшому може бути використане для визначення походження та руху кожного штаму.

Шляхи ураження

Зараження, як правило, відбувається повітряно-крапельним шляхом — при вдиханні мікроскопічних крапель слини, яка виділяється зараженою людиною при кашлі, чханні, розмові тощо.

Симптоми

Кашель більше 2 тижнів, підвищена температура тіла більше 7 днів, віддишка, біль в грудній клітині, поганий апетит, постійна слабість, безпідставна втрата ваги, підвищена пітливість, особливо вночі, крововідхаркування.

Діагностика

• Туберкулінодіагностика

Туберкульоз існує на світі приблизно так давно, як і людство: у кістках єгипетських мумій вчені завважували туберкульозні зміни. У XVII — XVIII ст. 30 % смертей було спричинено туберкульозом — тоді від цієї недуги гинуло більше людей, ніж від епідемій чуми, холери, військових дій.

У XX столітті відбувся активний наступ на туберкульоз завдяки відкриттю й впровадженню ефективних хіміопрепаратів. Здавалося, хворобу переможено; багато вчених ставило оптимістичні прогнози.

Проте у квітні 1993 р. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) констатувала, що серед причин смерті від окремого інфекційного агента туберкульоз займає перше місце, — та що існує реальна загроза його глобального епідеміологічного поширення. В Україні в 1999 р. захворіло на туберкульоз 21 тис. осіб, померло 7 тисяч. В Україні зареєстровано близько 600 тис. хворих на туберкульоз. Оскільки за критеріями ВООЗ — якщо кількість хворих перевищує 0,5 % від загальної кількості населення, — в Україні є епідемія цієї недуги.

Туберкульоз — це інфекційна хвороба, збудником якої є мікобактерія, що передається як через людину, так і через тварин, особливо через велику рогату худобу, а також, значно рідше, через птахів. Мікобактерії людського типу спричиняють у людей у 80 — 95 % випадків захворювання туберкульозом.

Мікобактерії можуть виділятись під час кашлю з харкотинням, слиною, а також під час співу, розмови. Рідше — з калом, сечею при позалегеневих формах туберкульозу. Мікобактерії вельми живучі у зовнішньому середовищі. Потрапивши в повітря, вони можуть утримуватись у завислому стані до 5 годин; а, наприклад, у маслі житимуть до 5 місяців… Зараження може відбутися і під час безпосереднього контакту з хворим (через поцілунки), і опосередковано (через забруднені предмети вжитку : книжки, рушники, посуд, продукти, особливо молочні). Найчастіш зараження відбувається повітряним шляхом (90 %), рідше — через продукти (2 %) або контакти (5 — 6 %).

Туберкульозна паличка може вражати всі органи і системи людського організму — легені, бронхи, нирки, кишківник, кістки, серце, слизові оболонки.

Найнебезпечнішими є хворі з легеневими формами туберкульозу. За добу вони можуть виділяти… понад 1 млрд. мікобактерій. Але більшість людей має велику відпірність до туберкульозу, зумовлену комплексом вроджених і набутих механізмів захисту, рівнем імунітету. Тому, якщо загальна інфікованість туберкульозом на планеті складає 50 %, хворіє лише 5 — 6 %. Сьогодні у світі налічують 50 — 60 млн. хворих на туберкульоз, щороку захворює 7 −10 млн., помирає 3 млн. Одна хвора людина може інфікувати за рік 10-15 людей.

Оскільки на початковому етапі недуги не виникає жодних хворобливих відчуттів, рання діагностика туберкульозу можлива тільки при застосуванні специфічних методів дослідження (рентгенологічних, туберкулінодіагностики, інструментальних).

Під час подальшого розвитку хвороби появляються симптоми інтоксикації: зниження апатиту, загальна неміч, підвищена пітливість, температура тіла піднімається до 37,2 — 38,0 °C. З'являється кашель, на який хворий спершу не звертає уваги, пов'язуючи його з курінням чи застудою. Харкотиння виділяється мало, воно слизисто-гнійне. На початкових стадіях і задихання, і болі в грудях бувають рідко. Як правило, описані симптоми проявляються на тлі задовільного самопочуття і збереження працездатності. Тому так важливо не нехтувати загальним правилом цивілізованої людини: коли кашель триває більш ніж 21 день — обов'язковим є рентгенологічне обстеження. Навіть коли почуваєтеся добре, варто один раз на два роки пройти профілактичне флюорообстеження. Позачергово обстежуватись необхідно особам з бронхо-легеневими симптомами, з тривалою інтоксикацією невідомої причини. Раз у рік повинні флюорографічно обстежуватись особи з так званої «групи ризику» щодо туберкульозу: хворі на часті пневмонії, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки.

Для запобігання туберкульозу, окрім специфічної профілактики, яку здійснюють працівники протитуберкульозних установ, необхідно дотримуватись здорового способу життя, не зловживати алкоголем, курінням. Дотримуватись правил праці та відпочинку, санітарно-гігієнічних умов. У приміщенні має бути свіже чисте повітря. У їжі, яку споживаємо, повинен бути збалансований склад білків, товщів та вуглеводів. Варто також уникати стресових, конфліктних ситуацій.

За найменших проявів легеневої патології, особливо після грипу, слід звернутися до сімейного лікаря або терапевта для проведення позачергового обстеження, включно з флюорографією.

Література

• Перельман М.И., Корякин В.А., Богадельникова И.В. Фтизиатрия. ОАО Издательство "Медицина", 2004.
• Обережно: туберкульоз//Міщиха Оксана, к.м.н., лікар-фтизіатр, «Слово «Просвіти», число 3 (243), березень 2002, с. 11.