Пирогов Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Іванович Пирогов
Ilya Repin Portrait of the Surgeon Nikolay Pirogov 1881.jpg
Народився 13 (25) листопада 1810(1810-11-25)
Москва
Помер 23 листопада (5 грудня) 1881(1881-12-05) (71 рік)
с. Вишня, (нині Вінниця, Україна)
Громадянство Російська імперія
Національність росіянин
Галузь наукових інтересів медицина
Alma mater Московський університет, Дерптський університет
Вчене звання Член-кореспондент Петербурзької академії наук.
Науковий ступінь доктор філософії медичних наук
Відомий завдяки: хірург та засновник військово-польової хірургії, створив перший атлас топографічної анатомії людини, започаткував анастезію

Пирого́в Мико́ла Іва́нович (* 13 (25) листопада 1810(18101125), Москва — † 23 листопада (5 грудня) 1881, Вінниця) — російський та український хірург, анатом і педагог. Засновник атласа топографічної анатомії людини, засновник військово-польової хірургії, започаткував використання анастезії при оперативних втручаннях. Член-кореспондент Петербурзької академії наук.


Життя[ред.ред. код]

14-річним юнаком вступив на медичний факультет Московського університету. Отримавши диплом, ще декілька років вчився за кордоном.

До професорської діяльності Пирогов готувався в Дерптському університеті (зараз університет міста Тарту (Естонія). На той час цей університет вважався найкращим у Росії. Тут, у хірургічній клініці, Пирогов пропрацював 5 років, блискуче захистив докторську дисертацію. У віці 26 років його обрали професором Дерптського (Тартуського) університету.

Через кілька років Пирогова запросили до Петербурга, де він очолив кафедру хірургії в Медико-хірургічній Академії. Одночасно Пирогов керував організованою ним клінікою госпітальної хірургії. Оскільки в обов'язки Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи хірургічних методів. Багато з них були ним докорінно перероблені. Крім того, Пирогов розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок. Один із таких прийомів досі називається «операцією Пирогова».

В пошуках дієвого методу навчання вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогов це називав «льодяною анатомією». Так народилася нова медична дисципліна — топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогов видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», який став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії.

1847 року виїхав на Кавказ, де російська армія вела війну проти місцевих горян. Тут він хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем. Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою аніж лубки, що застосовувалися до того.

Тут таки, в аулі Салти, вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Загалом провів близько 10000 операцій під ефірним наркозом.

1855 року, під час Кримської війни, був головним хірургом обложеного англо-французькими військами Севастополя. Оперуючи поранених, Пирогов вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багато солдатів і офіцерів від потворного викривлення кінцівок.

Під час облоги Севастополя, для догляду за пораненими, Пирогов скористався допомогою сестер милосердя, частина яких приїхала на фронт з Петербургу. Це теж було нововведення на той час.

Найважливішою заслугою Пирогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Він полягав на тому, що поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев'язувальному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інших, з легшими пораненнями, евакуювали в глиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях. Тому Пирогов справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія.

Національний музей-садиба М. І. Пирогова у Вінниці

Повернувшись до Петербурга, Пирогов на прийомі в Олександра II доповів царю про негаразди в армії. Цар не став прислухатися до нього, і з цієї миті Пирогов упав у немилість і був «засланий» до Одеси на посаду опікуна Одеського і Київського навчальних округів. Пирогов спробував реформувати систему шкільної освіти, що тоді склалася, ці його дії призвели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свою посаду. Через 10 років, коли після замаху на Олександра II в Росії посилилася реакція, Пирогова взагалі звільнили з державної служби навіть без права на пенсію.

В розквіті творчих сил Пирогов усамітнився в своєму невеликому маєтку «Вишня» неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій (на цей час Пирогов вже був членом кількох іноземних академій).

Відносно надовго Пирогов лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час пруссько-французької війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 18771878 рр. — вже в досить літньому віці — кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни.

Основне значення діяльності Пирогова полягає у тому, що своєю самовідданою і здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.

Сім'я[ред.ред. код]

  • Перша дружина — Катерина Березіна. Померла від ускладнень після пологів у віці 24 років. Сини — Микола, Володимир.
  • Друга дружина — баронеса Олександра фон Бістром.[1]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Болгарія[ред.ред. код]

Барельєф Пирогова на лікарні в Софії
  • У країні споруджено 26 обелісків, 3 ротонди і пам'ятник М. І. Пирогову в Скобелевському парку в Плевені. У селі Бохот, на тому місці, де стояла російська 69-а військово-тимчасова лікарня, створений парк-музей «М. І. Пирогов».[2]
  • Коли 1951 року в Софії створили першу в Болгарії лікарню швидкої медичної допомоги, її назвали ім'ям М.Пирогова. Пізніше лікарня багато разів змінювала ім'я, але барельєф Пирогова при вході залишається на місці.
  • 14 жовтня 1977 в Болгарії випустили поштову марку «100 років з дня прибуття до Болгарії академіка Миколи Пирогова».[3]

Естонія[ред.ред. код]

Росія[ред.ред. код]

Російська монета «Н. И. Пирогов» реверс
  • Ім'я Миколи Пирогова носить Російський Державний Медичний Університет (РГМУ)
  • У Москві ім'ям М. І. Пирогова названо дві вулиці. У районі Великої і Малої Пироговських вулиць в Москві зосереджені навчальні й адміністративні корпуси, а також клінічні бази РДМУ і ММА ім. Сеченова.
  • У Санкт-Петербурзі Пироговська набережна — набережна Малої Невки від Літейного до Гренадерського моста. На набережну виходять фасади Військово-медичної Академії
  • У новосибірському Академмістечку вулиця Пирогова — одна з головних вулиць, де розташовані університет, фізматшкола та гуртожитки.
  • У Самарі його ім'ям названо міську лікарню.
  • У Оренбурзі ім'я М. І. Пирогова носить одна з міських лікарень.
  • Медичний центр Мурманська носить його ім'я.
  • Вулиці Пирогова є у Вологді, Чебоксарах, Воронежі, Ставрополі.
  • 1947 року на кіностудії «Ленфільм» зняли художній фільм «Пирогов».

Україна[ред.ред. код]

Українська монета «Микола Пирогов» реверс
Бюст Миколі Пирогову в Миколаєві
Пам'ятник в центрі Вінниці

Виноски[ред.ред. код]

  1. Калужский перекресток. Хирург Пирогов женился на калужанке
  2. Николай Пирогов: Като човек на миналото, минавайки мимолетното настояще, пия за светлото бъдеще! (болг. )
  3. 1977 (14 октомври). 100 г. от пребиваването на академик Николай Пирогов в България. Худ. Н.Ковачев. П. дълбок. Наз. Г 13. Листа (5х5). Н. И. Пирогов (руски хирург). 2703. 13 ст. Тираж: 150 000.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Шевченко Лариса. М. І. Пирогов в Україні. — К.: Рідний край, 1996. — 128 с.

Посилання[ред.ред. код]