Єрошенко Василь Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Єрошенко Василь Якович
Пекін, 1922 рік
Дата народження:	12 січня 1890
Місце народження:	слобода Обухівка
Дата смерті:	23 грудня 1952
Місце смерті:	слобода Обухівка
Мова творів:	японська, есперанто, російська
Рід діяльності:	письменник, педагог, етнограф, музикант

Васи́ль Я́кович Єроше́нко (* 31 грудня 1889 (за новим стилем — 12 січня 1890), слобода Обухівка Курської губернії, нині Обуховська сільська територія Старооскольської міської округи Бєлгородської області Російської Федерації — † 23 грудня 1952, Обухівка) — письменник, педагог, етнограф, музикант. У дитинстві осліп. Писав японською, есперанто та російською мовами.

Зміст 1 Біографія 2 Літературна та артистична діяльність 3 Література 4 Ресурси інтернету

[ред.] Біографія

Василь Єрошенко народився останнього дня 1889 року (за старим стилем) в селі Обухівка Курської губернії (поблизу міста Старий Оскол). Був третьою дитиною в сім’ї Якова та Євдокії Єрошенків.

«	Вася завжди писав про себе «українець», бо дідусь і батько були українці й завжди вдома розмовляли українською. І на вулицях в селі Обухівці розмовляли «простою українською мовою»…	»
— М. Я. Безуглова, рідна сестра Василя Єрошенка

Коли Василеві було чотири роки, він захворів на кір. Наслідком ускладнення стали запалення легень і повна сліпота.

В «Одній сторінці мого шкільного життя», написаній та надрукованій 1923 року мовою есперанто, Василь Єрошенко зазначав: «Я сліпий, осліп чотирирічним. Зі сльозами та жалобою я покинув царство яскравого сонячного світла. Було це для мене добре чи зле, я тепер не знаю. Ніч триває довго та триватиме, доки я дихатиму».

У віці дев’яти років Василя віддали в Московську школу сліпих дітей. 1908 року він її закінчив, став професійним музикантом і працював у Москві в оркестрі сліпих.

Важливим для Василя стало знайомство з Ганною Шараповою (невісткою Павла Бірюкова — учня та біографа Льва Толстого). Саме вона прилучила юнака до есперанто — міжнародної мови, яка стала для Василя Єрошенка провідною зіркою на все життя.

1912 року, маючи як прикмету для впізнавання незнайомими помічниками-есперантистами зелену зірочку на грудях (символ есперанто) та добрі рекомендації есперантистів, Єрошенко завдяки меценатській підтримці через Німеччину та Бельгію мандрує до Англії. Там його прийняли до Королівського коледжу для сліпих, де він вивчав англійську мову (а самотужки — також японську, німецьку, шведську, французьку та інші). В Англії Василь пробув півроку, здобувши освіту також у Лондонській музичній академії для сліпих, коротко відвідав Францію і повернувся до Росії. У 1914 році за відрядженням Російського товариства есперантистів Єрошенко вирушає до Японії, а звідси у 1916 — до Сіаму, Бірми, Індії (де зустрічався, зокрема, з Рабіндранатом Таґором). В усіх цих країнах він вивчав мови, традиції та побут тамтешніх народів; в Японії викладав есперанто в університеті, а також працював у школі для сліпих. Особливо глибоко Єрошенко вивчав японську мову, літературу, філософію та мистецтво. До Японії він повертається 1919 року, а 1921 за активну участь у товаристві пробудження народу «Ґьомінкай» його висилають за спеціальним розпорядженням до Владивостоку. Від 1922 жив у Китаї (Шанхай, а потім, з лютого, Пекін). Дружив з визначним китайським письменником Лу Сінем, за рекомендацією якого викладав есперанто в Пекінському університеті. Лу Сінь переклав з японської кілька казок Єрошенко та його найбільшу п’єсу «Рожеві хмарини», присвятив йому свою ліричну новелу «Качина комедія».

1923 року повернувся до Москви, працював перекладачем у Комуністичному університеті трудящих Сходу, читав лекції, викладав російську мову японським студентам. Також займався організацією навчання сліпих. Брав участь у роботі багатьох міжнародних заходів, зокрема Міжнародних конгресів есперантистів: XIV (Хельсінкі, 1922), XV (Нюрнберг, 1923), XXIV (Париж, 1932). 1929 року кілька місяців перебував на Чукотському півострові, де теж знайомився з побутом народів Крайньої Півночі. Потім працював викладачем у середніх школах та коректором друкарні в Москві.

У 1934–1945 роках був директором першого дитячого будинку-інтернату для сліпих в Туркменії (місто Кушка). Здійснив силами учнів постановку дитячої опери М. Лисенка «Коза-дереза». Розробив туркменську абетку для сліпих.

У 1945–1949 роках викладав англійську мову для сліпих у Москві, а 1949–1951 — у Ташкенті. Повернувся в рідне село вже тяжко хворим 1952 року. Після його смерті родичі спалили його останній великий твір, написаний шрифтом Брайля.

[ред.] Літературна та артистична діяльність

Перші свої літературні твори — казки — Василь Єрошенко опублікував англійською мовою ще під час перебування в Лондоні.

Літературний дебют японською мовою — автобіографічне «Оповідання про ліхтарик» (1916). Далі в японській періодиці з’явилися його вірші, казки та цикли новел «Мрія» й «Дощ іде» (журнал «Кібо», 1916), а в двадцяті роки — збірки «Пісні досвітньої зорі», «Останнє зітхання», «Заради людства». У 1959 та 1961 в Японії двічі видавався тритомник його творів, а згодом — чотиритомник. 1956 року в Японії вийшла монографія Такасугі Ітіро «Сліпий поет Еросіенко» (японська вимова його прізвища). Портрет Єрошенка пензля японського митця Накамура Цуне — один з найвідоміших експонатів Національного музею сучасного мистецтва в Токіо. За деякими свідченнями, портрет Єрошенка також висів у імператорському палаці в Токіо.

Мовою есперанто Єрошенко написав, зокрема, автобіографічний нарис «Сторінка з мого шкільного життя», що увійшов до його збірки віршів, оповідань та нарисів «Зітхання самотньої душі» (Шанхай, 1923).

В двадцяті та тридцяті роки російською мовою друкував у періодиці статті про життя трудящих за кордоном.

Для творчості Єрошенка характерні антиколоніалістські та антимілітаристські мотиви.

Ще в дитинстві малий Василь виявив надзвичайний слух, і батьки навчили його грати на скрипці. Працюючи в складі оркестру для сліпих, він брав участь у гастролях на Кавказі та в деяких містах Російської імперії (влітку 1911 року). Пізніше, зокрема в Китаї, виступав із сольними концертами, виконуючи українські пісні. В Китаї також виступав із доповідями про творчість російських письменників. Під час XV конгресу есперантистів у Нюрнберзі на конкурсі декламаторів одержав першу премію (читав свій вірш «Віщування циганки»). Викладаючи в Кушці, крім постановки «Кози-дерези», підготував зі своїми вихованцями концерт з українських пісень для мешканців сусіднього села Моргунівки — переселенців з України.

В Україні виходили збірки перекладів Єрошенка «Квітка Справедливості» (1969) та «Казки та легенди» (2006), а також публікації в періодиці (наприклад, новела «Химерний кіт», рукопис якої був розшуканий аж в Будапешті — Україна, 1989, № 50, с. 10–12; нарис із життя чукчів «Шахова триходівка» — Всесвіт, 2000, № 7/8, с. 94–105, тощо). Переклади його творів, а також статті про нього увійшли до хрестоматії з літератури Північної Слобожанщини «Слобожанська хвиля».

[ред.] Література

• Гордієнко-Андріанова Н. М. Єрошенко Василь Якович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 186—187.
• Винниченко І. І. Єрошенко Василь Якович // Енциклопедія історії України. — Т. 3. — К.: Наукова думка, 2005. — С. 127—128.
• Ковтонюк Євген. Повернути Василя Єрошенка співвітчизникам! // Єрошенко Василь. Казки та легенди. Київ, 2006, с. 3—6.
• Патлань Ю., Прохоров С. Будемо гідними спадку В. Єрошенка // Літературна Україна, 15 вересня 2005, с. 7
• Прохоров С. Вспомним неординарного человека // 2000 (Киев), 2006. – 27.01 – 02.02. – блок F. – C. 7.
• В. Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. Київ: КИТ, 2007. - 436 с.
• Н. Гордієнко-Андріанова. Він бачив серцем // Україна, 1989, № 50, с. 10–11.
• В. Трощинський. Єрошенко Василь // Енциклопедія української діяспори. Київ; Нью-Йорк; Чікаґо; Мельборн: Наукове товариство ім. Шевченка, 1995, т. 4, с. 79.
• В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко. Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури Північної Слобожанщини. Донецьк: Східний видавничий дім, 2005, с. 185–203.

[ред.] Ресурси інтернету

• Сайт «Василь Якович Єрошенко та його час»(рос.)
• Оліфіренко Вадим. Василь Єрошенко — японський письменник з Обухівки
• Патлань Юлія. Життя та доля Василя Єрошенка(рос.)
• Про Василя Єрошенко на сайті "Японська сторінка України"
• Подолян Тарас, Чекалюк Ніка. Українець Айрошяньке — японський казкар // Дзеркало тижня. — 2005. — № 2.
• Закордонна подорож сліпого есперантиста В. Єрошенка // Вітчизна. — 2005. — № 5—6.