Єрошенко Василь Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єрошенко Василь Якович
Єрошенко Василь Якович Пекін 1922.jpg
Пекін, 1922 рік
Дата народження: 31 грудня 1889 (12 січня 1890)(1890-01-12)
Місце народження: слобода Обухівка Курської губернії, нині Обуховська сільська територія Старооскольської міської округи Бєлгородської області Російської Федерації
Дата смерті: 23 грудня 1952(1952-12-23) (62 роки)
Місце смерті: слобода Обухівка
Мова творів: японська, есперанто, російська
Рід діяльності: письменник-символіст, тифлопедагог, есперантист, музикант

Васи́ль Я́кович Єроше́нко (есп. Vasilij Eroŝenko; * 31 грудня 1889 (12 січня 1890)(18900112), слобода Обухівка  — † 23 грудня 1952, Обухівка) — письменник, педагог, етнограф, музикант. У дитинстві осліп. Писав японською, есперанто та російською мовами.

Існує нічим не підтверджена у японських джерелах чутка, що у Японії його вважають буцімто «класиком японської дитячої літератури», тому добре поширена його літературна спадщина, входить в освітню шкільну програму, яка, проте, не знаходить свого підтвердження насправді. Японські науковці-славісти і вітчизняні японісти, які були опитані учасниками Міжнародної науково-дослідницької групи «Василь Єрошенко та його доба», зазначають, що нині цей письменник напівзабутий. Знають про нього хіба що незрячі та есперантисти. А от портрет Єрошенка, створений 1920 року відомим японським художником Цуне Накамурою (中村彝, Tsune Nakamura), увійшов до історії мистецтва доби Тайсьо. Він знаходиться в Токійському музеї сучасного мистецтва (Museum of Modern Art, Tokyo)[1]

З 2002 року успішно діє Міжнародна науково-дослідницька група «Василь Єрошенко та його доба», куди входять науковці з України, Росії, Японії, Німеччини та США, допомагають у діяльності групи волонтери з багатьох країн світу. Також іменем Василя Єрошенка з 2007 р. названий український Благодійний фонд «Есперо», серед завдань котрого поширення творчої спадщини письменника та підтримка есперанто-руху в Україні.

Біографія[ред.ред. код]

Василь Єрошенко народився останнього дня 1889 року (за старим стилем) в селі Обухівка Старооскольского повіту Курської губернії Був третьою дитиною в сім'ї Якова та Євдокії Єрошенків.

Коли Василеві було чотири роки, він захворів на кір. Наслідком ускладнення стали запалення легень і повна сліпота.

В «Одній сторінці мого шкільного життя», написаній та надрукованій 1923 року мовою есперанто, Василь Єрошенко зазначав: «Я сліпий, осліп чотирирічним. Зі сльозами та жалобою я покинув царство яскравого сонячного світла. Було це для мене добре чи зле, я тепер не знаю. Ніч триває довго та триватиме, доки я дихатиму».

У віці дев'яти років Василя віддали в Московську школу Товариства догляду, навчання та виховання сліпих під покровительством імператриці Марії Федорівни. 1908 року він її закінчив, став професійним музикантом і грав у Москві в оркестрі сліпих.

Важливим для Василя стало знайомство з Ганною Шараповою (своячкою Павла Бірюкова — секретаря та біографа Льва Толстого). Саме вона залучила юнака до есперанто — міжнародної мови, яка стала для Василя Єрошенка провідною зіркою на все життя.

1912 року, маючи як прикмету для впізнавання незнайомими помічниками-есперантистами зелену зірочку на грудях (символ есперанто) та добрі рекомендації есперантистів, Єрошенко завдяки меценатській підтримці через Польщу, Німеччину та Бельгію мандрує до Англії. Там його прийняли до Королівського коледжу для сліпих, де він вивчав англійську мову. В Англії Василь пробув півроку. З допомогою есперантистів розпочав вивчати японську мову. У 1914 році за відрядженням Російського товариства есперантистів Єрошенко вирушає до Японії, а звідси у 1916 — до Сіаму, Бірми, Індії. В усіх цих країнах він вивчав стан освіти сліпих, традиції та побут тамтешніх незрячих; в Японії викладав есперанто на курсах при університеті, а також у Токійській школі для сліпих. Особливо глибоко Єрошенко вивчав японську мову, літературу, філософію та мистецтво. До Японії він повертається 1919 року, а 1921 за активну участь у товаристві пробудження народу «Ґьомінкай» його висилають за спеціальним розпорядженням уряду до Владивостоку. Від 1922 жив у Китаї (Шанхай, а потім, з лютого, Пекін). Дружив з визначним китайським письменником Лу Сінем, за рекомендацією якого викладав есперанто та російську літературу в Пекінському університеті. Лу Сінь переклав з японської декілька казок Єрошенко та його п'єсу «Рожеві хмарини», зобразив Єрошенка у своїй ліричній новелі «Качина комедія».

1924 року повернувся до Москви, працював перекладачем у Комуністичному університеті трудящих Сходу ім. Сталіна, читав лекції, викладав російську мову японським студентам. Також займався організацією навчання сліпих. Брав участь у роботі багатьох міжнародних заходів, зокрема Міжнародних конгресів есперантистів: XIV (Хельсінкі, 1922), XV (Нюрнберг, 1923). 1929 року, імовірно, кілька місяців перебував на Чукотському півострові, де теж знайомився з побутом народів Крайньої Півночі (документально, крім текстів самого Єрошенко, його перебування на Чукотці поки що не підтверджене). Потім працював викладачем у середніх школах та коректором друкарні для сліпих в Москві.

У 1935–1942 роках був засновником та директором першого дитячого будинку-інтернату для сліпих в Туркменії (у селі Моргуновка біля Кушки), до 1945 р. — вчителем у ньому. Здійснив силами учнів постановку дитячої опери М. Лисенка «Коза-дереза» як шефський концерт для колгоспників с. Моргуновки.Запропонува брайлівську абетку для туркменської мови.

У 1946–1948 роках викладав англійську мову у Московському інституті сліпих у Москві, а 1949–1951 — у вечірній школі лікнепу сліпих у Ташкенті. Повернувся в рідне село вже тяжко хворим на рак шлунку у серпні 1952 року. Після його смерті бібліотека, яку він заповів Старооскольскому осередку ВОС, була спалена.

Літературна та громадська діяльність[ред.ред. код]

Літературний дебют японською мовою — твори, надруковані у часописі Токійської школи сліпих, а також «Оповідь паперового ліхтарика» (1916) й «Дощ іде» (журнал «Кібо» («Мрія», 1916). Японською мовою було видано збірки «Досвітня пісня» (1921), «Останнє зітхання» (1921), «Заради людства» (1924). У 1959–1961 в Японії видано тритомник його творів, а згодом — серію з шести брошур на есперанто (1979–1996, видавець Міне Йосітака). 1956 року в Японії вийшла монографія Такасугі Ітіро «Сліпий поет Еросіенко». Портрет Єрошенка пензля японського митця Накамура Цуне — один з найвідоміших експонатів Національного музею сучасного мистецтва в Токіо. Мовою есперанто Єрошенко написав, зокрема, автобіографічний нарис «Сторінка з мого шкільного життя», що увійшов до його збірки віршів, оповідань та нарисів «Стогін самотньої душі» (Шанхай, 1923).

В двадцяті та тридцяті роки російською мовою друкував у періодиці статті про життя незрячих за кордоном.

Василь Єрошенко — письменник-символіст, і його літературна творчість вперше детально аналізується Ю. Патлань та С. Прохоровим, які визначають особливості поетики та семантики текстів, створених мовою есперанто та японською.

Працюючи в складі оркестру для сліпих, він брав участь у гастролях на Кавказі та в деяких містах Російської імперії (влітку 1911 року). Пізніше, зокрема в Китаї, виступав із сольними концертами на пропаганду есперанто, виконуючи японські, російські та українські пісні. В Китаї також виступав із доповідями про творчість російських письменників. Під час XV конгресу есперантистів у Нюрнберзі на конкурсі декламаторів одержав першу премію за найкращу вимову на есперанто (читав власного вірша «Antaudiro de ciganino» («Віщування циганки»)). Викладаючи в Моргуновці, крім постановки «Кози-дерези», підготував зі своїми вихованцями концерт з українських пісень для мешканців сусіднього села — переселенців з України.

В Україні виходили збірки творів Єрошенка у перекладах Н. М. Гордієнко-Андріанової (з есперанто та рос. мов) «Квітка Справедливості» (1969) та «Казки та легенди» (переклади з есперанто, здебільшого Н. М. Гордієнко-Андріанової, 2004, 2006), а також публікації в періодиці (наприклад, новела «Химерний кіт», брайлівський текст якої на есперанто був розшуканий незрячими есперантистами в Будапешті ; тут видавався брайлівський журнал для есперантистів «Esperanta Ligilo», де друкувався Єрошенко), текст і переданий Н. М. Гордієнко-Андріановій. — Україна, 1989, № 50, с. 10-12; нарис із життя чукчів у перекладі з есперанто українською В. Паюка «Шахова триходівка» — Всесвіт, 2000, № 7/8, с. 94-105 тощо). Переклади його творів українською, а також статті про нього увійшли до хрестоматії з літератури Північної Слобожанщини «Слобожанська хвиля» (упор. В. Оліфіренко, Св. Оліфіренко, Донецьк).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Див. портрет на офіційному сайті Музею http://www.momat.go.jp/Crossing/SAKUHIN/TO033.html

Література[ред.ред. код]

  • Гордієнко-Андріанова Н. М. Єрошенко Василь Якович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 186—187.
  • Винниченко І. І. Єрошенко Василь Якович // Енциклопедія історії України. — Т. 3. — К.: Наукова думка, 2005. — С. 127—128.
  • Ковтонюк Євген. Повернути Василя Єрошенка співвітчизникам! // Єрошенко Василь. Казки та легенди. Київ, 2004, с. 3—6.
  • Патлань Ю., Прохоров С. Будемо гідними спадку В. Єрошенка // Літературна Україна, 15 вересня 2005, с. 7
  • Прохоров С. Вспомним неординарного человека // 2000 (Киев), 2006. — 27.01 — 02.02. — блок F. — C. 7.
  • В. Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. Київ: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Н. Гордієнко-Андріанова. Він бачив серцем // Україна, 1989, № 50, с. 10-11.
  • «Владислав Таранюк про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, Лазаря Заменґофа» / В. Таранюк. — Київ : Грані-Т, 2009. — 88 с. — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-465-240-4
  • Трощинський В.  Єрошенко Василь // Енциклопедія української діяспори. Київ; Нью-Йорк; Чікаґо; Мельборн: Наукове товариство ім. Шевченка, 1995, т. 4, с. 79.
  • В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко. Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури Північної Слобожанщини. Донецьк: Східний видавничий дім, 2005, с. 185-203.
  • Богданов В. Он вселил веру в жизнь // Ерошенко В. Сердце орла.- Белгородское книжное издательство, 1962. — С.197.
  • Гордіенко-Андріанова Н. М. Запалив я у серці вогонь. — К. — 1977.
  • Єрошенко Василь. Квітки справедливості. Легенди, казки, нариси, вірші, статті. /Упорядкування, передмова, переклад та примітки Надії Андріанової-Гордієнко. — К.: Молодь,1969. — 263 с.
  • Єрошенко Василь//Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т.— К.: «Українська Радянська Енциклопедія», 1990. — т.2. Д-К.— 576 с.
  • http://www.gosha-p.narod.ru/Eroshenko/List_esp.htm Интернет-конференция «Василий Ерошенко и его время».
  • Осыков Б. И. Музыкант, путешественник, поэт, педагог. Белгород: белгородское отделение Всероссийского общества охраны памятников истории и культуры, 1989. — С.10-11.
  • Патлань Ю. Жизнь и судьба Василия Ерошенко (к 50-летию со дня смерти). http://eroshenko.1gb.ru/Artiklo/patlan.htm
  • Першин В. Вдоль и поперек реки времени // Импульс Ерошенко, М.: ТПО «ТАМП», 1991. — С. 43-46.
  • Харьковский А. С. Человек, увидевший мир. М.: Наука, 1978. — С. 75-76.
  • Єрошенко Василь // 100 найвідоміших українців. Вид. третє, виправлене й доповнене / За ред. Ю. Павленка. — К.: ТОВ «Автограф», ТОВ "КД «Орфей», 2005. — С. 484.
  • Андріанова-Гордієнко Н. Людина з легенди // Єрошенко В. Квітка справедливості. Легенди, казки, нариси, вірші, статті / Упор., передм., прим. Н. Андріанової-Гордієнко. — К.: Київська книжкова фабрика, 1969. — 261 с.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред.ред. код]