Бєлгородська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бєлгородська область
Белгородская область
Flag of Belgorod Oblast.svg Coat of Arms Belgorod Oblast.svg
Прапор Бєлгородської області Герб Бєлгородської області
Бєлгородська область на карті Росії
Бєлгородська область на карті Росії
Адміністративний центр Бєлгород
Площа

- Усього
- % водн. пов.

68-а

27 100 км²
0,07

Населення

- Усього
- Густота

31-а

1532497 (01.01.2011) [1] (2011)
56.55/км²

Федеральний округ Центральний
Економічний район Центрально-Чорноземний
Автомобільний код 31
Часовий пояс MSK (UTC+4)

Бє́лгородська о́бласть (також Білгородська область; рос. Белгородская область) — регіон Російської Федерації, що розташована в Центральній Росії на 500–700 км на південь від Москви, на межі з Україною. У сучасних межах Бєлгородська область існує з 6 січня 1954 року. Обласний центр — місто Бєлгород

Географія[ред.ред. код]

Загальні відомості[ред.ред. код]

Бєлгородська область входить до складу Центрально-Чорноземного економічного району й Центрального федерального округу Російської Федерації. На півдні й заході вона межує з Луганською, Харківською й Сумською областями України, на півночі й північно-заході — з Курською, на сході — з Воронезькою областями Росії. Загальна довжина її кордонів становить близько 1150 км, з них з Україною — 540 км.

Площа області становить 27,1 тис. км², довжина з півночі на південь — близько 190 км, із заходу на схід — близько 270 км. Область розташована на південно-західних і південних схилах Середньоросійської височини в басейнах рік Дніпра й Дону, у лісостеповій зоні на піднятій горбистій рівнині із середньою висотою над рівнем моря 200 м. Найвища точка 277 м над рівнем моря — перебуває в Прохоровському районі. Найнижча — у долинах рік Оскола й Сіверського Дінця. Територія порізана балками, ярами, по яких розкидані діброви.

Гідрографія[ред.ред. код]

Область належить до маловодних: річками, озерами, болотами зайнято близько 1 % її території. Тут протікає більш як 480 малих річок і струмків. Найбільш великі з них на північному заході — Сіверський Донець, Ворскла, Ворсклиця, Псел, у східних районах — Оскіл, Тиха Сосна, Чорна Калитва, Валуй. Загальна довжина річкової мережі — 5000 км. Крім того, в області налічується 1100 ставків і 4 водоймища.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно континентальний з досить м'якою зимою зі снігопадами й відлигами й тривалим літом. Середня річна температура повітря змінюється від + 5,4 градуса на півночі до + 6,7 градуса на південно-сході. Самий холодний місяць — січень. Безморозний період становить 155—160 днів, тривалість сонячного часу — 1800 годин. Ґрунт промерзає й нагрівається до глибини 0,5 — 1 метр. Опади нерівномірні. Найбільша їхня кількість випадає в західних і північних районах області й становлять у середньому 540—550 мм. У східні й південно-східні в окремі роки меншає до 400 мм.

Фауна[ред.ред. код]

Фауна Бєлгородської області лучно-степова. Особливу неповторність фауні надають кальцефільні зоокомплекси, пов'язані із крейдовими відкладеннями. Фауна Білгородської області нараховує за різними оцінками від 10 до 15 тисяч видів. Близько 10 % видів тварин перебуває під охороною держави. 50 видів включено до списку Червоної Книги.

Налічується близько 279 видів птахів, у тому числі 152 гніздових. Найбагатшими є ряди: горобиних (111 видів); кулики (45 видів); гусеподібні (до 30 видів); денні хижаки (21 вид).

Чисельність мисливських тварин приблизно становить: лось — 387; олень — 501; сарна — 4474; кабан — 2574; заєць сірий — 18361; лисиця — 3856; куниця — 2025; тхір — 1120; вовк — 36. Щорічна чисельність мисливських тварин залишається стабільною.

Флора[ред.ред. код]

Рослинний покрив області відбиває риси північного лісостепу, для якого характерне чергування лісів з луковим степом. Вона представлена двома типами рослинності — зональної й екстразональної. Зональна рослинність — це плакорні діброви (221 вид) і степові луки (211 видів). Екстразональна рослинність — це луки (232 види), види чагарників і узлісь (161 вид), фітоценози крейдових оголень (93 виду) і синатропні спільноти (192 виду). У цілому флора області нараховує 1284 види. Лісистість області становить 9,8 %. Більш як 800 га лісових масивів, де зустрічаються рідкісні види тварин і рослин, віднесені до територій, що охороняються.

Історія і правопис[ред.ред. код]

Бєлгородська область — один із наймолодших регіонів Російської Федерації. У своїх нинішніх адміністративно-територіальних кордонах її утворено 6 січня 1954 року. Разом з тим Бєлгородщина — це стародавній край, який має багате історичне минуле. Про це свідчить і те, що обласний центр, місто Бєлгород, старше від Москви.

На рубежі XVI — XVII століть для надійної охорони російських володінь була споруджена суцільна лінія військових укріплень — Бєлгородська оборонна лінія, яка простягнулася майже на 800 кілометрів. Бєлгород став військово-адміністративним центром, у якім стояв Великий Бєлгородський полк.

В 1727 була утворена Бєлгородська губернія, яка проіснувала до 1779 року. Вона займала землі не тільки сучасної Бєлгородщини, але й території нинішніх Курської, Орловської, частково Брянської й Харківської областей. Мала губернія й свій герб, який тепер є гербом Бєлгородської області.

Виникнувши як форпост на південних рубежах Росії, Бєлгородщина вписала у свою історію чимало героїчних сторінок. За подвиги в битві під Полтавою Петро I подарував воїнам Великого Бєлгородського полку прапор.

На бєлгородській землі в роки Німецько-радянської війни відбувся знаменитий Прохоровський танковий бій , що став відправною точкою перемоги над фашистською Німеччиною. На згадку про нього в епіцентрі Вогненної дуги на Третьому ратному полі Росії — Прохоровському — спорудять Пам'ятник Перемоги — Дзвіниця, а в самому селищі на народні пожертви споруджено Храм святих апостолів Петра й Павла.

За мужність і стійкість, виявлені бєлгородцями при захисті Батьківщини в період Великої Вітчизняної війни й за досягнуті успіхи у відновленні й розвитку народного господарства Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1967 року Бєлгородська область нагороджена орденом Леніна, а в 1980 році місто Бєлгород був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня за мужність і стійкість, виявлені трудящими міста в роки Великої Вітчизняної війни й за успіхи, досягнуті в господарському й культурному будівництві.

Правопис[ред.ред. код]

Правопис цієї статті користується чинним правописом. Альтернативні варіанти правопису, типу Білгород, майже не зустрічаються або зустрічаються в старій документації.

Населення[ред.ред. код]

Область займає по території 71 місце, по чисельності й щільності населення відповідно 35 і 15 місця серед всіх суб'єктів РФ. Населення області становить 1511,6 тис. чоловік (2005), у тому числі міського — 65,8 %, сільського — 34,2 % (2005). Щільність населення — 55,8 oc. на 1 км² (2005). Середній вік становить 38,5 роки, у тому числі чоловіків — 35,6, жінок — 41 рік. Частка економічно активного населення — 46 %.

Природний рух населення[ред.ред. код]

Як і в інших регіонах європейської частини РФ, у Бєлгородській області з початку 1990-х спостерігається природне скорочення населення (прибл. -5 осіб на 1000 населення). В останні роки спостерігається деяке скорочення цієї величини в результаті росту народжуваності й зниження смертності. Проте, незважаючи на негативні величини приросту, населення області залишалося стабільним протягом 1990-х років через значний міграційний приріст.

Міграція[ред.ред. код]

Міграція (а точніше інтенсивна імміграція) відіграє дуже значну (і навіть першорядну) роль у демографії сучасної області, чим вона сильно відрізняється від інших регіонів РФ. Область традиційно, ще в радянські часи залучала трудівників Крайньої Півночі, що вийшли на пенсію, а з початку 1990-х стала улюбленим пунктом призначенням для змушених переселенців (переважно росіян і українців) із країн СНД. Особливо значні в області діаспори казахів, економічних мігрантів з України й інших. Міграційний приріст області значний (після деякого зниження наприкінці 1990-х), він знову почав рости в 2005 році й у цей час повністю компенсує природний збиток населення, що важливо для підтримки високого економічного потенціалу області. Область як і перше користується популярністю в росіян, що відробили на Півночі.

Етнічний склад[ред.ред. код]

Область практично мононаціональна: 93 % — росіяни, 5 % — українці, 0,4 % — білоруси. Основна і офіційна мова спілкування на території області - російська мова.

В 1897 році національний склад населення у повітах, що нині входять до складу Бєлгородської області був таким: росіян - 673166 осіб - 60,5 % ,українців - 439926 осіб - 39,5 % .[2].

Народ чисельність в 2002 році, тис (*)
Росіяни 1404,0
Українці 57,8
Вірмени 7,8
Білоруси 4,9
Азербайджанці 4,5
Турки 4,0
Татари 3,4
Німці 2,2
Молдавани 2,0
Цигани 1,8
Грузини 1,1
показані народи c чисельністю більше 1000 людин

Органи державної влади[ред.ред. код]

Губернатор області[ред.ред. код]

Губернатор Бєлгородської області — Євген Савченко, уперше призначений на цю посаду в 1993 році, переобирався в 1995, 1999, 2003 і 2007 роках. В 1999 році конкурентом Євгена Савченка на виборах був Володимир Жириновський.

Економіка[ред.ред. код]

Бєлгородщина — високорозвинений індустріально-аграрний регіон, економіка якого спирається на колосальні багатства надр і унікальні чорноземи. В області зосереджене більш ніж 40 відсотків розвіданих запасів залізних руд країни.

Торгово-економічні зв'язки[ред.ред. код]

Бєлгородська область традиційно мала й має міцні зв'язки з економікою й агропромисловим комплексом сусідньої України. Незважаючи на невеликі розміри, на область припадає п'ята частина сучасного товарооборора РФ і України.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Виявлені й у різному ступені розвідані великі родовища бокситів, апатитів, мінеральних підземних вод (радонових і лікувально-їдалень), численні родовища будівельних матеріалів (мела, піску, глин і ін.). Відомі прояви золота, графіту й рідких металів. Є географічні передумови для виявлення платини й інших корисних копалин.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Земельні вгіддя становлять 2713,4 тис. га, більше 70 % яких — чорноземи. На душу населення припадає 1,43 га сільгоспугідь, у тому числі ріллі — 1,1 га, Природні ліси й лісопосадки займають 248,3 тис. га — 12,5 % території області. Загальні запаси деревини — 34,3 млн м³.

Транспорт[ред.ред. код]

Через Бєлгородську область проходять найважливіші залізничні й автомобільні магістралі міждержавного значення, що з'єднують Москву з південними районами Росії й Україною, у тому числі федеральна автотраса М-2 "Крим" і залізнична магістраль "МоскваХарківСевастополь". Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування становить 694,6 км, довжина автомобільних доріг із твердим покриттям (включаючи відомчі) — 8,5 тис. км або 87,7 % від загальної довжини.

Адміністративно-територіальний устрій області[ред.ред. код]

До складу області входять 21 район, 6 міст обласного підпорядкування Алексєєвка, Бєлгород, Валуйки, Старий Оскол, Губкін, Шебекіно) і 4 міста районного підпорядкування (Грайворон, Новий Оскол, Короча, Строїтель), 20 селищ міського типу, 1592 сільських населених пункти. Адміністративний центр — місто Бєлгород з населенням 348 тис. осіб, розташоване за 695 км на південь від Москви.

Райони[ред.ред. код]

Міста Бєлгородської області[ред.ред. код]

Населені пункти з кількістю мешканців понад 7 тисяч осіб (2007)
Бєлгород 348,2 Ракитне 10,4
Старий Оскол 219,1 Ровеньки 9,7
Губкін 86,3 Прохоровка 9,6
Шебекино 45,6 Сєвєрний 9,1
Алексєєвка 39,3 Пролетарський 8,6
Валуйки 35,9 Томаровка 8,0
Строїтель 21,4 Бірюч 8,0
Новий Оскол 20,3 Красна Яруга 7,9
Разумне 16,3 Івня 7,9
Чернянка 15,1 Майський 7,4 (2003)
Борисовка 14,1 Октябрський 7,1
Волоконовка 11,7 Вейделєвка 7,1

Виноски[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]