Австро-італо-французька війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Австро-італо-французька війна 1859 року
Napoléon III à la bataille de Solférino..jpg
Наполеон III в битві під Сольферіно
Дата: 29 квітня 185911 липня 1859 року
Місце: Ломбардо-Венеціанське королівство
Результат: Перемога Франції та Сардинії
Територіальні зміни: Сардинія анексувала Ломбардію і в подальшому центрально-італійські держави
Франції перейшли Савойя та Ніцца
Сторони
Франція Франція,
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg Сардинське королівство
Австрійська імперія Австрійська імперія
Командувачі
Франція Наполеон III Бонапарт,
size Віктор Емануїл II
Австрійська імперія Франц Йосиф I,
Австрійська імперія Андраші Дюла (старший)
Військові сили
Франція:
130 000 піхота,
2 000 кавалерія,
312 гармат
Сардинія:
70 000 піхота
4 000 кавалерія
90 гармат
220 000 піхота
22 000 кавалерія
824 гармати

А́встро-іта́ло-францу́зька війна́  — війна 1859 року П'ємонта та Франції проти Австрії. Для Італії це була національно-визвольна війна яка стала першим етапом в об'єднанні країни під орудою П'ємонту, що завершилося у 1870-му. З боку Франції війна пояснювалась прагненням Наполеона ІІІ зміцнити французький вплив в Північній Італії.

В італійській історіографії називається "Друга війна за незалежність" (італ. Seconda guerra di indipendenza italiana).

Передвоєнна ситуація[ред.ред. код]

Однією з головних перепон на шляху створення єдиної італійської держави була політика Австрії яка за рішенням Віденського конгресу володіла Ломбардією та територіями Венеційської республіки. В липні 1858 року між П'ємонтом та Францією була укладена секретна Пломб'єрська угода про спільну війну проти Австрії. В обмін на військову допомогу П'ємонту у вигнанні австрійців з Ломбардії та Венеції Наполеон ІІІ досяг згоди голови п'ємонтського уряду Кавура на приєднання в майбутньому п'ємонтських Ніцци та Савої до Франції. Одночасно французький уряд розпочав переговори з Росією, які завершилися підписанням 3 березня 1859 року в Парижі угоди про нейтралітет Росії в майбутній війні.

Хід війни[ред.ред. код]

Австро-італо-французька війна розпочалася 29 квітня 1859 року. Чисельність збройних сил, задіяних в конфлікті: Австрія — 170 тисяч, Франція 116 тисяч, П'ємонт — 56 тисяч. Війна викликала підйом національно-визвольного руху в Італії і призвела до народних повстань в травні-червні 1859 року в Пармі, Модені та папських володіннях. Перша битва відбулася 20 травня 1859 року при Монтебелло, де французи завдали поразки австрійцям. Також великих поразок австрійці зазнали 4 червня біля Мадженти (австрійське військо — 58 тисяч, французьке 54 тисячі), після чого австрійці покинули Ломбардію, та в битві під Сольферіно 24 червня (понад 120 тисяч австрійців проти 122-тисячного війська союзників). Однак після череди блискучих перемог Наполеон ІІІ раптово припинив військові дії, побоюючись загрози з боку Пруссії, яка в середині червня почала перекидати війська до Рейну, окрім того Наполеон ІІІ не хотів перетворення Італії на єдину сильну державу.

Завершення та наслідки війни[ред.ред. код]

11 липня Наполеон ІІІ уклав сепаратне Віллафранкське перемир'я з Австрією, за умовами якого, підтвердженими Цюрихськими договорами 1859 та відмовилася лише від Ломбардії, а Венеція залишилася австрійським володінням. За Туринським договором 1860 року Франція отримала п'ємонтські Савою та Ніццу.

Австро-італо-французька війна показала усе зростаючу роль артилерії, а також необхідність створення великих військових резервів та спеціального апарату (штабів) для управління військами в бою.