Російсько-турецька війна (1806—1812)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російсько-турецька війна 1806-1812
Російсько-турецькі війни та Наполеонівські війни
Athosbattle.jpg
Афонська битва
Дата: 18061812
Місце: Молдова, Валахія, Вірменія
Результат: Перемога Російської імперії, Бухарестський мирний договір 1812
Сторони
Російська імперія Османська імперія
Задунайська Січ
Командувачі
І. І. Міхельсон,
М. І. Кутузов,
П. І. Багратіон
Селім III, Махмуд ІІ

Росі́йсько-туре́цька війна́ 1806—1812 була викликана реваншистською політикою Туреччини, яка розраховувала на відволікання сил Росії війнами проти Франції (1805—1807) та Ірану (1804—1813).

Привід[ред.ред. код]

Приводом до війни стали порушення Туреччиною договору 1805 р. про порядок проходу російських суден через протоки та заміна турецьким султаном проросійських господарів Молдови та Валахії. Російський уряд, побоюючись захоплення Дунайських князівств французькими військами, що висадились у Далмації, в листопаді — грудні 1806 р. ввів у них війська під командуванням генерала І. І. Міхельсона.

Події[ред.ред. код]

18 (30 грудня) Туреччина оголосила війну Росії. У лютому 1807 року російська ескадра віце-адмірала Д. М. Сенявіна, що перебувала поблизу острова Корфу, почала військові дії і у червні в Афонській битві 1807 розбила турецький флот. На Дунаї турецькі війська зазнали ряд поразок і відійшли за Дунай.

Після укладання Тільзитського миру 1807 р. між Францією та Росією Наполеон, відповідно до умов договору, виступив посередником в укладанні миру між Росією та Туреччиною. У серпні 1807 було укладено перемир'я, що тривало до березня 1809.

Восени 1809 р. 80-тисячна російська армія під командуванням фельдмаршала О. О. Прозоровського (з серпня 1809 р. генерала П. І. Багратіона) почала дії проти турецьких фортець, заволоділа містами Ісакча, Тульча, Бабадаг, Мачін, Ізмаїл, Браїлів та облложила Силістрію, але у жовтні була змушена зняти облогу, внаслідок руху до Силістрії 50-тисячної турецької армії.

У лютому 1810 р. головнокомандувачем російської Дунайської армії був призначений генерал-лейтенант М. М. Каменський. У травні російська армія переправилася через Дунай і захопила фортеці Пазарджик, Силістрія та Разград, а в червні обложила Шумлу.

Штурм Рущука (Русе) у липні закінчився невдачею. Турецький головнокомандувач Юсуф-паша спробував розбити російські війська під Рущуком, але зазнав поразки поблизу Батіне (у серпні), а Рущук і Джурджу капітулювали.

На початку 1811 р. Дунайська армія була послаблена перекиданням частини військ на західний кордон. Призначений у березні 1811 головнокомандувачем генерал М. І. Кутузов зосередив численні сили (45 тис. осіб) на основних напрямках. У червні 60-тисячна армія Ахмет-паші почала наступ на Рущук, але Кутузов, маючи всього 15 тис. осіб, відбив удар супротивника, а потім відвів війська за Дунай.

Наприкінці квітня Ахмет-паша переплив через Дунай і зосередив 35 тис. осіб на лівому березі. У жовтні російська 10-тисячний корпус переплив західніше Рущука на правий берег Дунаю. Головні сили турків, що знаходилися на лівому березі, виявилися оточеними в районі Слобозії і капітулювали 23 листопада (5 грудня).

У жовтні були розпочаті мирні переговори, що завершилися завдяки дипломатичному мистецтву Кутузова підписанням 16 (28 травня) Бухарестського мирного договору 1812, який зафіксував приєднання до Росії Бессарабії.

Джерела[ред.ред. код]