Війна третьої коаліції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Війна третьої коаліції
Наполеонівські війни
Austerlitz-baron-Pascal.jpg
Наполеон під час битви під Аустерліцем
Дата: 1805
Місце: Центральна Європа, Італія і Трафальгар
Результат: Повний розгром Третьої коаліції, Пресбургський мир
Сторони
Австрійська імперія Австрійська імперія
Flag of Russia.svg Російська імперія
Велика Британія Велика Британія
Швеція Швеція
Франція Франція
Іспанія Іспанія
Flag of Bavaria (lozengy).svg Баварія
Flag of the Napoleonic Kingdom of Italy.svg Королівство Італія
Flagge Königreich Württemberg.svg Герцоґство Вюртемберг
Командувачі
Австрійська імперія Карл Макк
Австрійська імперія Ерцгерцоґ Карл
Російська імперія Михайло Кутузов
Велика Британія Гораціо Нельсон
Франція Наполеон I
Франція Андре Массена
Франція П'єр Шарль де Вільньов

Війна Третьої коаліції (також відома як російсько-австро-французька війна 1805) — війна між Францією, Іспанією, Баварією та Італією з одного боку та Третьою антифранцузькою коаліцією, до якої входили Австрія, Росія, Велика Британія, Швеція, Неаполітанське королівство та Португалія — з іншого.

1805 року Росією та Великою Британією було укладено Петербурзьку союзну угоду, що заклала основу третьої коаліції. Того ж року Велика Британія, Австрія, Росія, Неаполітанське королівство та Швеція сформували Третю Коаліцію проти Франції та її союзниці Іспанії. У той час як флот коаліції вдало бився на морі, армії діяли без успіху й були розбиті, тому коаліція розпалась доволі швидко — у грудні.

Наполеон планував вторгнення до Англії починаючи з Ам'єнського миру 1802 року, який було укладено Корнуоллісом від Англії та Жозефом Бонапартом від Франції. У цей час (влітку 1805) 180-тисячна армія Наполеона («Велика Армія») стояла на французькому узбережжі Ла-Маншу, в Булоні, готуючись висадитись в Англії. Цих сухопутних сил було цілком достатньо, але воєнного флоту для прикриття десанту Наполеону не вистачало, тому була потреба відтягнути британський флот подалі від Ла-Маншу.

Воєнні дії на морі[ред.ред. код]

Див. також Англо-іспанська війна (1796 — 1808)

Спроба відволікти британців, погрожуючи їхньому пануванню у Вест-Індії зазнала невдачі: франко-іспанський флот під командуванням французького адмірала Вільньова був розбитий англійською ескадрою на зворотному шляху до Європи поблизу мису Фіністерре, та відступив до Іспанії, в порт Кадіс, де був заблокований.

Адмірал Вільньов, незважаючи на поганий стан флоту, до якого сам же його й довів, та довідавшись, що його збираються замінити адміралом Россільї, вийшов, слідуючи вказівкам Наполеона, наприкінці жовтня у море. Біля мису Трафальгар франко-іспанський флот прийняв бій з англійською ескадрою адмірала Нельсона й був цілком розбитим, попри те, що Нельсон був смертельно поранений у цьому бою. Французький флот так і не відновився після цієї поразки, поступився англійському флотові пануванням на морі.

Статистика Війни третьої коаліції[ред.ред. код]

Країни Населення 1805 г. Військ Солдати вбиті, поранені та ті, що зникли без вісти Полонені солдати
Російська імперія 39 040 300 280 000[1] 25 000 25 000
Австрійська імперія 20 800 000 340 000[2] 20 000 70 000
Разом 59 840 300 620 000 45 000 95 000
Франція 28 920 000 350 000 37 000[3] 5000
Разом 88 760 300 970 000 82 000 100 000
  • Bodart G. Losses of life in modern wars. Austria-Hungary; France. — London., 1916., p. 132

Воєнні дії на суші[ред.ред. код]

Щоб остаточно убезпечити себе від французького вторгнення, Англія поспіхом утворила чергову антифранцузьку коаліцію, на відміну від першої та другої вже не антиреспубліканську, але антинаполеонівську.

Вступивши до коаліції, Австрія, користуючись тим, що більша частина армії Наполеона була зконцентрована на півночі Франції, планувала розв'язати воєнні дії у північній Італії та у Баварії. На допомогу австрійцям Росія висунула дві армії, під командуванням генералів Кутузова та Буксгевдена.

Отримавши відомості про дії сил коаліції, Наполеон був змушений відкласти висадку на Британські острови на невизначений термін та висунути війська до Німеччини. Саме тоді Наполеон сказав: «Якщо я за 15 днів не буду в Лондоні, то я маю бути в середині листопада у Відні» [4].

Тим часом 72-тисячна австрійська армія під командуванням барона Карла Макка фон Лейберіха вторглась до Баварії, не дочекавшись російських військ, які ще не досягли театру воєнних дій.

Наполеон залишив Булонський табір і, здійснивши марш-кидок на південь, у найкоротший термін досягнув Баварії. Австрійська армія капітулювала у битві під Ульмом. Уникнути полону вдалося корпусу генерала Єлачича, однак і його було внаслідок настигнуто французьким маршалом Ожеро і він капітулював.

Залишившись насамоті, Кутузов був змушений відступати з ар'єргардними боями (бій біля Мерзбаху, бій при Холлабрунні) на з'єднання з армією Буксгевдена, яка ще не підійшла.

Наполеон без серйозного спротиву зайняв Відень. З усієї австрійської армії війну продовжували лише з'єднання ерцгерцоґа Карла та ерцгерцоґа Іоанна, а також нечисленні частини, що встигли з'єднатися з армією Кутузова.

Російський імператор Олександр I та австрійський імператор Франц II прибули до армії. За наполяганням Олександра I армія Кутузова припинила відступ і, не очікуючи підходу військ Буксгевдена, вступила у бій з французами при Аустерліці, у якому зазнала тяжкої поразки.

Підсумки війни[ред.ред. код]

Незабаром після Аустерліца Австрія уклала з Францією Пресбургський мир, за яким втратила низку територій та стала союзницею Франції. Росія, незважаючи на тяжкі втрати, продовжила воєнні дії проти Наполеона у складі четвертої антифранцузької коаліції, яку також було організовано за активної участі Англії. Континентальна частина Неаполітанського королівства включаючи столицю — місто Неаполь була завойована Наполеоном. На цій території було утворено державу-сателіт Франції з тією самою назвою. Острівна частина королівства, тобто Сицилія, зберегла незалежність, але активної участі у воєнних діях не брала.

Примітки[ред.ред. код]

  1. З них 180 000 взяли участь у війні
  2. З них 250 000 взяли участь у війні
  3. З них 8000 вбито та 29 000 поранено
  4. Тарле Е.В. Наполеон. — М.: Госиздат, 1941. — С. 159.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]