Адольф Ейхман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адольф Ейхман
Adolf Eichmann
Адольф Ейхман
Прапор
Начальник відділу гестапо IV-B-4
 
Партія: НСДАП
Народження: 19 березня 1906(1906-03-19)
Золінген, Австрія
Смерть: 1 червня 1962(1962-06-01) (56 років)
Рамла, Ізраїль
Батько: Адольф Ейхман Карл
Мати: Марія Ейхман
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:

Хрест військових заслуг 1-го ступеня
Хрест військових заслуг 2-го ступеня

Адольф Ейхман (нім. Adolf Eichmann, * 19 березня 1906, Золінген, Німеччина — † 1 червня 1962, Рамла, Ізраїль) - німецький офіцер, співробітник гестапо, завідувач відділу гестапо IV-B-4, який відповідав за «остаточне вирішення єврейського питання». Оберштурмбанфюрер (підполковник) СС.

Біографія[ред.ред. код]

Родина[ред.ред. код]

Батько, Карл Ейхман, був бухгалтером в «Електричній трамвайній компанії» (Золінген), 1913 його перевели в «Електричну трамвайну компанію» до міста Лінц (Австрія), де він працював до 1924 комерційним директором. Кілька десятків років був громадським пресвітером євангелістської церковної громади в Лінці. Був двічі одружений (вдруге — 1916).

Мати — Марія Ейхман, уроджена Шефферлінг, померла 1916.

Брати — Еміль (народився 1908); Гельмут (народився 1909, загинув у Сталінграді); молодший — Отто. Сестра — Ірмгард, народилася в 1910 або 1911.

1914 — батько перевіз сім'ю в Лінц, де вони оселилися в багатоквартирному будинку на Бішофштрассе, 3 (центр міста).

Молодість[ред.ред. код]

З дитинства Адольф був у Товаристві християнської молоді, потім через незадоволення його керівництвом перейшов у групу «Гриф» товариства «Юні туристи», яке входило до Молодіжного союзу. У цій групі Адольф перебував і коли йому вже виповнилося 18 років.

Адольф Ейхман на шкільному фото

До 4-го класу він відвідував початкову школу в Лінці (1913–1917). У цій же школі трохи раніше навчався Адольф Гітлер. Потім Ейхман поступив у Державне реальне училище імені Кайзера Франца-Йосифа (після революції 1918 — Федеральне реальне училище), де навчався до 4-го класу (1917–1921). У 15 років, після закінчення училища, вступив в державне Вище федеральне училище електротехніки, машинобудування та будівництва (Лінц), провчився там 4 семестри.

До того часу батько Адольфа достроково вийшов на пенсію, бо відкрив власну справу. Спочатку він заснував у Зальцбурзі гірничу компанію, в якій мав 51% акцій. Також у Зальцбурзі він став співвласником компанії з випуску локомобілів. Також увійшов у пай підприємства з будівництва млинів на річці Інн (Верхня Австрія). Через економічну кризу втратив вкладені гроші, закрив гірничу компанію, але ще довго виплачував до державної скарбниці гірську ренту.

Адольф був не найуспішнішим учнем, батько забрав його з училища і відправив працювати на власну шахту, де планував видобуток смоли з горючих сланців, а також сланцевої олії для медичних цілей. У виробництві було зайнято близько 10 чоловік. На шахті Адольф пропрацював три місяці. Потім пішов учнем у «Верхньоавстрійську електричну компанію», де 2,5 роки вивчав електротехніку.

1928 — батьки допомогли 22-річному Адольфу влаштуватися в компанію «Вакуум Ойл» роз'їзним представником. У його обов'язки входило обслуговування великого району у Верхній Австрії. Здебільшого він займався встановленням бензонасосів і забезпеченням їх гасом, бо та місцевість була мало електрифікована.

Друг Адольфа, Фрідріх фон Шмідт, який мав зв'язки у військовому середовищі, привів його в «Молодіжний союз фронтовиків» (молодіжне відділення Німецько-Австрійського об'єднання фронтовиків). Більшість членів спілки були налаштовані промонархічно.

СС та НСДАП. 1930-ті роки[ред.ред. код]

До 1931 року в Австрії наростали націоналістичні настрої, проходили збори НСДАП, а СС вербували у Лінці людей із об'єднання фронтовиків, бо їм було дозволено займатися стрілецької підготовкою.

1 квітня 1932 — Ейхман вступив до СС на запрошення Ернста Кальтенбруннера. Він отримав членський партійний квиток № 889895, номер у СС — 45326.

1933 — компанія «Вакуум Ойл» перевела Адольфа в Зальцбург. Щоп'ятниці він повертався до Лінцу і там відбував службу в СС.

19 червня 1933 — канцлер Дольфус заборонив діяльність НСДАП в Австрії. Незабаром Ейхмана звільнили з «Вакуум Ойл» через приналежність до СС, після чого він виїхав до Німеччини.

У Німеччині Адольф з'явився з рекомендаційним листом від Кальтенбрунера до висланого гауляйтера Верхньої Австрії Боллека, який запропонував Ейхману вступити в «Австрійський легіон», розташований в Клостер-Лехфельді. Адольф потрапив до штурмового загону, де навчався здебільшого вуличного бою.

Потім його перевели в Пассау помічником начальника штабу зв'язку рейхсфюрера СС штурмбанфюрера фон Піхля, де Адольф писав листи і звіти в Мюнхен в управління рейхсфюрера СС. До того часу він отримав звання унтершарфюрер (унтер-офіцера). 1934 цей штаб скасували, Ейхмана перевели в батальйон полку «Німеччина» у Дахау, де він перебував до вересня 1934.

Саме тоді Адольф дізнався про набір людей до служби безпеки рейхсфюрера СС. Він подав заяву, і його взяли в Імперську службу безпеки, проте він мав займатися не охороною Гіммлера, як він собі уявляв, а рутинною канцелярською роботою зі систематизації картотеки масонів.

1935 — одружився з дівчиною зі селянської сім'ї переконаних католиків.

У 2-й половині 1935 унтерштурмфюрер фон Мільденштайн запропонував Ейхману перейти у щойно організований ним «єврейський» відділ Головного управління СД. Мільденштайн доручив Адольфу скласти довідку за книгою «Єврейська держава» Теодора Герцля, яка потім використовувалася як службовий циркуляр для внутрішнього користування в СС.

На початку 1936 року начальником відділу став Дітер Візліцені, в якому окрім Ейхмана був ще один співробітник — Теодор Даннекер. Уряд рейху бажав вирішити єврейське питання і в цей період перед відділом стояло завдання сприяти якнайшвидшій примусової еміграції євреїв з Німеччини.

1936 — отримав звання обершарфюрер, а в 1937 — гауптшарфюрер.

Пізніше начальником відділу став обершарфюрер Хаген. У кінці 1937 Ейхмана разом з Хаген відрядили до Палестини для знайомства з країною, запрошення надійшло від представника «Хагана», військової організації єврейських переселенців. Проте подорож закінчилася невдачею через відмову англійської генерального консульства в Каїрі видати їм дозволи на в'їзд до підмандатної Палестини.

30 січня 1938 — підвищений до звання унтерштурмфюрер.

Після аншлюсу Австрії (1938) Ейхмана перевели у відділення СД у Відні, де він мав займатися справами євреїв. За наказом Ейхмана, представник єврейської громади Відня доктор Ріхард Левенгерц склав план щодо організації процесу прискореної еміграції євреїв. Потім Ейхман домігся створення у Відні центральної установи з еміграції євреїв, після чого оформлення документів на виїзд з країни перетворилася на конвеєр.

Після створення протекторату Богемія і Моравія (квітень 1939) Ейхмана перевели до Праги, де він продовжив займатися організацією єврейської еміграції.

На початку жовтня 1939 Ейхман був включений до складу створеного 27 вересня 1939 Головного управління імперської безпеки (РСХА).

Післявоєнний період[ред.ред. код]

А.Ейхман під час суду

Після капітуляції Рейху переховувався у сільській місцевості, найнявся на ферму — доглядати корів.

1948 — разом із трьома іншими есесівцями «пацючою стежкою» перетнув австрійско-італійський кордон в Альпах і дістався Генуї. Там місцеві нацисти здобули йому в консульстві Аргентини фальшивий паспорт на ім'я Рікардо Клемента.

1950 — прибув до Буенос-Айреса, влаштувався бухгалтером у філію заводу Mercedes-Benz.

1952 — повернувся до Німеччини, де вдруге взяв (під вигаданим іменем) шлюб зі своєю дружиною і разом із трьома їхніми синами вивіз її до Аргентини[1].

13 травня 1960 прямо на вулиці Буенос-Айреса він був схоплений групою ізраїльських агентів і таємно вивезений до Ізраїлю.

Судовий процес[ред.ред. код]

11 квітня 1961 — постав перед судом у Єрусалимі, який тривав понад півроку.

Розслідуванням діяльності Ейхмана займався спеціально створений відділ поліції — установа 006 в складі 8 офіцерів, що відмінно володіли німецькою мовою[2]. Після закінчення слідства юридичний радник уряду Гідеон Гаузнер підписав обвинувальний висновок, що складався з 15 пунктів[3]. Ейхман звинувачувався в злочинах проти єврейського народу, злочинах проти людства, приналежності до злочинних організацій (СС і СД, гестапо). Злочини проти єврейського народу включали в себе всі види переслідувань, в тому числі арешт мільйонів євреїв, концентрація їх у певних місцях, відправка в табори смерті, вбивства і конфіскація власності. В обвинувальному висновку йшлося не тільки про злочин проти єврейського народу, а й про злочини проти представників інших народів: висилка мільйонів поляків, арешт та відправлення до табору смерті десятків тисяч циган, відправка 100 дітей з чеського села Лідіце в гетто Лодзі і знищення їх як помсту за вбивство чеськими підпільниками Рейнхарда Гейдріха[4]

15 грудня 1961 йому зачитали смертний вирок.

Повішений 1 червня 1962 у в'язниці міста Рамла. Це єдиний випадок страти в Ізраїлі за вироком суду.

Відмовившись від каптура, Ейхман сказав присутнім, що незабаром зустрінеться з ними знову і вмирає з вірою в Бога. Ейхман прокричав:

«Хай живе Німеччина… Аргентина… Австрія! Прощавайте, привіт дружині, родині та друзям. Я був змушений підкорятися закону війни і моєму прапору».

На шию Ейхмана накинули зашморг і через кілька хвилин наступила смерть. Тіло його спалили, а попіл розвіяли над морем далеко від берега.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Попіл Адольфа Ейхмана розвіяли над морем // Країна, № 47 (100), 9.12.2011
  2. Змеелов
  3. Гидеон Хаузнер: «За мною — шесть миллионов…»
  4. Эйхмана процесс

Джерела[ред.ред. код]

Біографія на сайті www.peoples.ru

Посилання[ред.ред. код]

Паспорт нациста потрапив в музей // NEWSru.ua :: Культура, 30.05.2007