Локомобіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пересувний локомобіль (рутьєр) із паровим двигуном, 1908 рік

Локомобіль (фр. locomobile routière, від лат. locus — місце та лат. mobilis — рухливий) — транспортний засіб або компактний пересувний паровий двигун для сільськогосподарських потреб та вироблення[1] електроенергії у польових умовах.

Історія[ред.ред. код]

Початок виробництва локомобілів у Російській імперії бере із 70-х років XIX ст. До 1878 року вже було збудовано 151 машину[2]. На початок XX століття у Російській імперії було вироблено більше 200-т локомобілів. Випуском локомобілів займались наступні підприємства:

  • Людиновський машинобудівний завод спілки Мальцевських заводів (З 1870-х до 1942 років та після 1945 року. До 1908 виробництво було невелике, але потім почали виробляти більш вдосконалені моделі і завод став лідером локомобілебудування) — випускались як пересувні так і стаціонарні машини (у 1931 році розроблено модель СК-5 потужністю 500 к.с.).
  • Коломенський завод (з 1882 до 1926 року) — усі типу «рутьєр», тобто пересувні.
  • Верх-Ісетський завод
  • Чорноморський завод у м. Миколаїв
  • Брянський завод

за часів Радянського Союзу додались:

  • Херсонський завод сільгосптехніки ім. Петровського (з 1935 року до 1942 року, після 1945 року)
  • Завод «Червоний металіст» у м. Дніпропетровськ (з 1937 року до 1940 року)
  • Сизраньський локомобільнй завод (після 1945 року)
  • Могильовський локомобільний завод (після 1945 року).

Локомобілі широко застосовувались в період парової енергетики та до електрифікації села. В СРСР локомобілі вироблялися на Людиновському локомобільному заводі[3] до 60-х років XX ст., коли виробництво припинили через малу економічність продукції.

Опис[ред.ред. код]

  • Пересувні локомобілі мали котел паровозного типу із потужністю двигуна 8,5—55 кВт (12 — 75 к.с.). Вони працювали від насиченої або перегрітої пари під тиском 1 — 1,2 Мн/м² (10 — 12 кГс/см²) із вихлопом в атмосферу. Основна галузь застосуваняя — сільське господарство.
  • Стаціонарні локомобілі призначені для невеликих промислових підприємств та зазвичай є приводом генераторів електричного струму. Котли таких локомобілів мають циліндричну топку та висувну систему димогарних труб. Тиск перегрітої пари близько 1,5 Мн/м² (15 кГс/см²), потужність машин 90 — 580 кВт (125 — 800 к.с.)

Паливом для локомобілів можуть бути різні відходи (тирса, костра, тріски, лушпиння), місцеве паливо (дрова, торф, солома та ін.) або вугілля, мазут.

Переваги локомобілів:

  • надійність,
  • невимогливість до якості води та палива,
  • великий термін експлуатації,
  • простота монтування на місці.

Недоліки:

  • низька економічність
  • велика металоємність.

Сучасні локомобілі[ред.ред. код]

Докладніше у статті Автомобільно-залізничний транспортний засіб

В наш час також поняття «локомобіль» застосовують до транспортних засобів, які призначені для руху як автомобільними так і залізничними дорогами. Для цього транспортний засіб дообладнують спеціальними напрямними або спеціальними колісьми для пересування по рейках, може бути як трактором, так і вантажним автомобілем.

Наприклад, в Україні випускаються локомобілі на платформі тракторів Харківського виробництва ХТА-220[4] або в Німеччині на базі повнопривідних Мерседес-Бенц «Унімогів».

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Під час Російсько-Турецької війни 1877—1878 року була сформована військова частина у складі 12 вугільних рутьєрів англійського та російського виробництва. Локомобілі працювали у транспортуванні важкої артилерії, розвантаженні вагонів (один був з краном) та у якості електростанцій. Пізніше рутьєри були направлені у Баку, де були перероблені на роботу із мазутом, та відправлені на війну із текінцями.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Локомобіль системи Вольфа у якості електростанції(рос.)
  2. Проф. А.А. Брандт «Очерк истории паровой машины и примененние паровых двигателей в России.» СПБ. - 1892
  3. Локомобіль / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  4. Мотовоз маневровый ММТ-2 на базе трактора ХТА-220(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Гарькуша Г. Н., Юшина А. Г., Теория, конструкция и расчёт локомобиля, М., 1952; Бобровский Г. С., Локомобиль и его обслуживание, 6 изд., М. — Л., 1954.

Посилання[ред.ред. код]


Автошлях Це незавершена стаття з транспорту та руху.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.