Каїр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Каїр
القاهرة
Cairo seal.png Flag of Cairo.svg
Герб Прапор
Панорама центральної частини Каїра з оглядового майданчику в Цитаделі; на передньому плані — мечеть Султана Хасана і мечеть Ар-Ріфаї.
Панорама центральної частини Каїра з оглядового майданчику в Цитаделі; на передньому плані — мечеть Султана Хасана і мечеть Ар-Ріфаї.
Основні дані
Країна Єгипет Єгипет
Губернаторство Ісмаїлія
Засноване 29 ст. до н. е.
Агломерація 17 856 405 осіб
Населення 8 026 454 осіб
Площа 210 км²
Густота населення 36 143 осіб/км²
Часовий пояс UTC+2
Телефонний код +20-2
Географічні координати 30°03′22″ пн. ш. 31°14′22″ сх. д. / 30.05611° пн. ш. 31.23944° сх. д. / 30.05611; 31.23944Координати: 30°03′22″ пн. ш. 31°14′22″ сх. д. / 30.05611° пн. ш. 31.23944° сх. д. / 30.05611; 31.23944
Карта
Каїр (Єгипет)
Каїр
Каїр

Каї́р (араб. القاهرة‎, al-Qāhira — «Переможець Єгипту») — столиця Єгипту. Хоча офіційною назвою міста є Каїр єгиптяни використовують і другу частину першоназви і називають місто «Маср» (тобто «Єгипет»).

Назва[ред.ред. код]

З арабської القاهرة — «Аль-Кагіра», від مصرالقاهرة — «Маср Аль-Кагіра» — переможець Єгипту.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Каїра

Іун[ред.ред. код]

Першим містом, заснованим на території сучасного Каїру був Іун, або Геліополь (дав.-гр. Ἡλιούπολις,) одне з найбільших і найважливіших міст стародавнього Єгипту. Час його заснування невідомий, швидше за все — XXXI-XXIX ст. до н. е. Найдавніший храм, присвячений богу Атуму, центром вшанування якого був Іун, датується XXVIII ст. до н. е. Мешканці міста також вшановували камінь бен-бен (перша ділянка суходолу, створеної богом), священний стовп Іун, дерево Ішед, на листях якого боги записували імена усіх єгипетських фараонів, фенікса Бену і чорного бика Мневіса.

Фараон Джосер (26902670 рр. до н. е.) відзначився в Іуні будівництвом невеличкого храму з неопаленої цегли. За часів V династії місто стає фактичною столицею Єгипту. За XII династії династії на місці старого храму було збудоване величезне святилище Сонця, прикрашене Сенусертом I (19561911 рр. до н. е.) двома обелісками з червоного граніту — цілком можливо, що саме за їхнім зразком надалі будували обеліски в усьому Єгипті. У 1433 р. до н. е. храм був відновлений і реконструйований Тутмосом III (14791425 рр. до н. е.) Ще один храм був збудований Аменхотепом III (13881351 рр. до н. е.). Його син Аменхотеп IV (Ехнатон) певний час намагався спиратися на геліопольских жерців в проведенні своїх реформ (у цей час в місті був зведений храм Ведж-Атон), але його нововведення не були сприйняті і невдовзі після смерті фараона були скасовані.

Іун був улюбленою резиденцією Сеті I (12901279 рр. до н. е.), свій храм збудував у місті Рамзес II. Мернептах (12121202 рр. до н. е.) встановив в Іуні тріумфальну колонну із скульптурою на горі, що розповідала про перемоги фараона над лівійцями і «народами моря». Рамсес III (11851153 рр. до н. э.), встановив у місті величезні скульптури Атума и збудував храм богині Тефнут. Сама будівля була зведена з граніту, а бронзові двері були оздоблені золотом. Псамметих I встановив в Іуні статую сфінкса. В місті знаходився славнозвісний «ніломір», який визначав рівень повеней Нілу.

Вавилон Єгипетський[ред.ред. код]

В 525 році до н. е. цар Камбіс приєднує Єгипет до Персії. За деякими даними перський володар частково зруйнував Геліополь. Водночас саме він, або ж Дарій І Великий побудував на південь від Іуну нове місто під назвою Пер-Хапі-н-Іуну («дім Нілу біля Іуну»), покликане контролювати переправу через Ніл на півшляху між Іуном і Мемфісом. Біля Пер-Хапі закінчувався і збудований персами канал, що з'єднував Ніл з Червоним морем. З невідомих причин, можливо завдяки заселенню міста вихідцями з Месопотамії, місто згодом отримує й іншу назву — Вавилон (дав.-гр. Βαβυλών) або ж Вавилон Єгипетський.

За часів персів Іун залишається впливовим релігійним і науковим центром Єгипту і усього Східного Середземномор'я. За деякими даними в місті певний час жили Солон і Піфагор, Іун відвідував Платон. Зупинився в місті під час завоювання Єгипту (332 р. до н. е.) і Александр Великий. Його наступник і засновник нової єгипетської держави Птоломей І саме верховному геліопольському жерцю Манефону доручив укладання першої історії Єгипту.

З приєднанням країни до Риму (остаточно у 30 р. до н. е.) Геліополь занепадає. Деякі його пам'ятки вивозяться до Італії. Натомість роль Вавилона посилюється. В ньому розташовують три «єгипетських» легіони. Імператор Траян (98-117) перетворює місто на майже неприступну фортецю. Її оборонні споруди модернізує імператор Аркадій (395408). За візантійських часів Вавилон перетворюється на фактичну столицю «внутрішнього Єгипту», хоча, звичайно конкурувати з Александрією йому було не під силу.

Фустат[ред.ред. код]

У 639 р. в Єгипті з'являються араби на чолі з Амр ібн аль-Асом. У битві біля руїн Геліополя (640) візантійці завдають їм поразки, але вигнати з країни вже не можуть. Амр ібн аль-Ас бере в облогу Вавилон і 641 р. гарнізон фортеці капітулює. Зрозумівши безперспективність спротиву, візантійці самі змушені забратися з Єгипту.

Того ж року на місці свого табору на північ від Вавилона Амр засновує нове місто Фустат (араб. الفسطاط‎, в перекладі — «намет»), який швидко перетворюється на столицю єгипетських володінь халіфа. В місті будується мечеть — перша в Африці, що й досі носить ім'я Амра. Християни продовжують мешкати у Вавилоні, що поступово зливається з Фустатом. Існував у Фустаті і єврейський квартал.

Забудовувалось місто хаотично, житлові будинки, зведені без жодного плану, просто скупчувалися навколо мечеті і резиденції намісника. Тож епідемії і пожежі одразу охоплювали мало не все місто.

Аскар і Каттай[ред.ред. код]

У 750 році Омейядів змінюють халіфи з династії Аббасидів. Одразу після цього в Єгипті, на північ від Фустата будують нову резиденцію єгипетського намісника Салеха ібн Алі — місто Аскар (араб. العسكر‎, в перекладі -«військовий табір»).

У 868 році тюрок Ахмад ібн Тулун, син раба, який врешті став намісником не лише Єгипта, але й Сирії, оголошує себе цілком незалежним володарем. У 870 р. поруч із Аскаром він будує свою власну столицю, гідну самостійної держави, яка отримала назву Каттай (араб. لقطائـع‎, в перекладі — «квартал») Його палаци і сади мали змагатися із Дамаском і Багдадом. Посеред міста Тулун будує величезну мечеть, що більше нагадувала фортецю. Навколо Каттая будуються високі мури і захисний вал, — на випадок, якщо халіфи спробують повернути Єгипет під свою владу.

Обороні споруди не допомогли. Вже після смерті Тулуна, у 905 році Аббасиди повернулися. Аби провчити інших, Каттай зрівнюють із землею, залишаючи непошкодженою лише мечеть Тулуна. Резиденцію намісників повертають до Фустата, що на той час включив в себе і Аскар, і Вавилон.

Проте вже в 935 році халіф змушений був визнати іншого тюрка, Мухаммеда ібн Тугліджа «ішхидидом» і дозволив йому перетворити Єгипет на напівсамостійну «буферну» державу. Вона мала стримувати шиїтську династію Фатимідів, які на той час захопили Магриб. Проте Фатиміди виявилися сильнішими і в 969 році один з їхніх полководців — Гаухар захопив Єгипет разом із Фустатом.

Від Аль-Кахіри до єдиного Каїра[ред.ред. код]

В тому ж 969 Гаухар збудував нову столицю держави Фатимідів — ще північніше Фустата — під назвою Мансурія (араб. المنصوريه‎, в перекладі — «звитяжна»). Халіф Муїзз, який переїхав до міста у 973 році, перейменував його на Маср Аль-Кахіра, (араб. مصرالقاهرة‎, в перекладі — «переможець Єгипту»). Місто було оголошено «закритим», навколо нього були зведені високі мури з п'ятьма воротами, а від Фустата Аль-Кахіру відділяла смуга порожньої землі. В місті знаходилися резиденція імама, дві мечеті, зокрема славнозвісна аль-Азхар, яка перетворилася згодом на ісламський університет, палаци, казарми і іподром. Особливі квартали призначалися для військовиків, які набиралися переважно з темношкірих суданців і тюрків, і для греків-християн, з яких значною мірою комплектувався за Фатимідів адміністративний апарат. Муїзз перетворив ближчий до Аль-Кахіри митний пост аль-Макс (що стояв на «каналі фараонів») на столичний порт і частково перебрав на його користь митні і портові збори, за рахунок яких жив сусідній Фустат.

Халіф Азіз перебудував на свій смак палац батька, який відтоді отримав назву Східного, звів новий, Західний палац, утворивши принагідно площу Бейн аль-Касрейн, павільйон Люлі, кілька мечетей і мостів. Муїзз і Азіз не переслідували ані сунітів, ані євреїв, ані християн, які отримували високі державні посади.

З іменем халіфа Хакима (9961021) пов'язують спробу радикальної і водночас доволі екстравагантної зміни політики Фатимідів. Хаким цікавився поезією і астрономією, аль-Юнус за його дорученням склав славнозвісні Хакимітські астрономічні таблиці. Халіф завершивши будівництво аль-Азхар і мечеті, що отримала його ім'я. Оголосивши рівність між шиїтами і сунітами, заснувавши Дар аль-Хікма, де, за свідченням сучасників, велися цілком вільні дискусії, від підданих він вимагав суворого дотримання релігійних заборон. Він заборонив торгівлю пивом і вином, вирубував виноградники, конфіскував і знищив усі запаси меду. Під заборону потрапила торгівля улюбленими стравами єгиптян і очищеною рибою. Порушникам цього наказу відрубували голови. За деякими даними, халіф взагалі вимагав від торгівців не торгувати вдень (можливо, малося на увазі лише найспекотніший час) і розпорядився знищити в Аль-Кахірі усіх собак. Жінкам було заборонено виходити на вулицю, але при цьому халіф вимагав від чоловіків мати лише одну дружину. Халіф намагався скасувати рабство — як мусульман, так і тих, що сповідували інші релігії. Водночас, обурений «засиллям» християн в урядових структурах, Хаким спочатку почав звільняти їх з державної служби, потім — вимагати від них публічно позначати своє віросповідання, а згодом — забороняти відзначати їм свої свята та руйнувати або ж передавати конкуруючим конфесіям церкви, зокрема і в столиці. Екстравагантні заходи володаря пояснювали впливом на нього його радника — перса Даразі. Згодом, щоправда халіф віддалив його від себе і політика стала поміркованішою. Втім врешті решт у 1021 р. за загадкових обставин Хаким зник.

За часів Мустансира (10361094) Аль-Кахіра і Фустат переживають як найвищий злет, так і падіння. На початку правління Мустансира іноземців вражало багатство самого халіфа і багатьох його підданих, влаштованість міського життя — адже в цей час в будинках були вже водогони і каналізація. Проте намагання халіфа утримувати низькі ціни на хліб викликали невдоволення торгівців, які підбили на повстання найманців-тюрок. Його жертвою мало не став сам Мустансир. Неврожаї 10661072 років призвели до голоду і спалаху епідемій. Лише запрошення до столиці у 1074 році колишнього намісника Дамаска і Акки Бадра аль-Гамалі дозволило виправити становище. Сирійські вояки знищили усіх найманців-тюрків, Бадр відновив постачання хліба міським мешканцям, відновив і розширив мури Аль-Кахіри, збудувавши замість цегляних — кам'яні ворота -Баб аз-Зувейла, Баб аль-Кутух і Баб Ан-Наср.

Оборону столиці здійснювали зокрема і з огляду на загрозу нападу Сельджуків, які у цей час відвоювали у Фатимідів Сирію і Палестину. Проте султанат Сельджуків розпався, а Палестину захопили хрестоносці. 1163 року турки і лицарі одночасно напали на Єгипет. Халіф Адід уклав мир з хрестоносцями і вони залишили країну. Але ненадовго, 1168 року повернулися. Союзники хрестоносців всередині Єгипту влаштували пожежу у Фустаті, яка практично знищила місто. Халіф звернувся по допомогу до турецького султана Нур ад-Діна. Той відправив до Єгипту свого полководця Ширкуха, якого Адід призначив великим візиром. Проте Ширкух невдовзі помер і його місце зайняв його племінник Салах ад-Дін.

Після смерті Адіда в 1171 Салах ад-Дін проголосив себе султаном, повернув сунітському віросповіданню статус офіційної релігії і «відкрив» Аль-Кахіру, дозволивши селитися в ній та навколо мешканцям Фустату, які після пожежі залишилися без даху над головою. З 1176 він розгорнув будівництво нових міських мурів, які нарешті об'єднали Фустат, Аль-Кахіру, аль-Макс і засновану султаном цитадель на горі Мукаттам в єдине місто, яке від фатимідської столиці успадкувало назву Каїр.

Клімат міста[ред.ред. код]

Каїр перебуває в субтропічній зоні клімату. У регіоні переважає теплий і сухий пустельний клімат, але часто з високою вологістю через вплив річки Ніл. Середньорічна температура становить 21,7 градуса за Цельсієм, а річна кількість опадів становить 24,7 мм (в середньому). Найтеплішим місяцем є липень в середньому 28 градусів, найхолоднішим є січень з 13,9 градуса за Цельсієм (в середньому). Період дощів припадає в проміжки з листопада по березень в середньому від 3,8 до 5,9 мм.

Літо, з травня по вересень, дуже гаряче, а також воно предвіщає прихід піщаної бурі з півдня країни. Денні температури досягають максимум до 40 градусів Цельсія, з щоденної тривалості сонячного світла, до 13 годин в середньому. Вночі температура повітря не опускається нижче 20 градусів за Цельсієм. У період з жовтня по квітень денні максимуми досягають від 20 до 28 градусів за Цельсієм, з щоденною тривалістю сонячного світла, від дев'яти до одинадцяти годин. Взимку, з грудня по лютий, середня температура щодня опускається почасти до 20 градусів Цельсія, а нічні температури нижче десяти градусів Цельсія (в середньому).

Демографія[ред.ред. код]

За неофіційними даними населення Каїру становить приблизно 11.2 мільйонів чоловік. Каїр є 21-м містом у списку мегаполісів світу. Столиця Єгипту також є найбільш густо населеним містом Африки.

Населення і його приріст[ред.ред. код]

Населення Каїру швидко зростало протягом останніх десятиліть, з середини 1960-х років до сьогоднішнього дня воно подвоїлося. Однією з причин цього феномену є висока народжуваність (характерна для «арабського світу») і зростаюча міграція сільських жителів до столиці й культурного центру країни. Для того, щоб розмістити постійно зростаючу чисельність населення, навколо міста сформувалася агломерація з кілька його міст-супутників. В наш час[Коли?] близько 8,2 мільйонів жителів постійно мешкає в Каїрі, разом з 7,9 мільйонів жителів, що мешкають в містах супутниках вони становлять столичний регіон з загальною чисельністю населення в 16,1 мільйонів осіб.

        Рік         Чисельність населення
1800 200.000
1859 254.000
1865 282.300
1870 313.400
1877 327.500
1882 374.838
1897 570.062
1907 654.476
1917 790.939
1927 1.059.800
        Рік         Чисельність населення
1937 1.312.096
1947 2.090.654
1960 3.349.000
1966 4.219.900
1976 5.084.463
1986 6.052.836
1996 6.789.479
2006 7.786 640
2008 7.947.121

Житлові умови[ред.ред. код]

Мови міста[ред.ред. код]

В Каїрі майже кожний єгиптянин говорить на єгипетсько-арабській мові (один з найпоширеніших діалектів арабської мови). Арабська мова, яку вживають у столиці Єгипту істотно відрізняється від деяких форм діалектів Середнього чи Верхнього Єгипту. Єгипетський діалект арабської мови є найважливішим серед новоарабських діалектів, це пояснюється, головним чином тому, що єгипетська кіноіндустрія, що базується в Каїрі є найбільшою в арабському світі, а єгипетські фільми демонструються по всіх арабомовних країнах, без дубляжу або субтитрів. Стандартна арабська мова поширилася Каїром після арабського завоювання в VII-му столітті й тепер вважається літературною мовою Єгипту.

Тільки незначний прошарок каїрців володіє коптською мовою, це стало завдяки її використанню Коптською церквою, як літургійної мови, саме так вона збереглася в письмовому вигляді, та підтверджує своє походження від грецької мови. Мова стародавнього Єгипту, знайшла своє продовження в коптській мові, та серед науковців, що її вивчають та ентузіастів з письменницького середовища, а в народі її ще називають священною мовою. В якості іноземних мов, які популярні особливо в верхніх прошарках єгипетського суспільства — вживається англійська мова, менше поширена, але популярна французька мова. А завдяки своїх туристичних принад, в середовищі єгиптян здобувають своїх прихильників німецька, російська та іспанська мови.

Релігія в місті[ред.ред. код]

Архітектурні пам'ятки[ред.ред. код]

Історичний район Каїра
Historic Cairo
a
Світова спадщина ЮНЕСКО
Ibn Tulun 2.jpg
Країна Єгипет Єгипет
Тип Культурний
Критерії i, v, vi
Ідентифікатор 89
Регіонb Арабські країни

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1979
3-тя сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Мечеть аль-Азхар

Інфраструктура міста[ред.ред. код]

Медицина[ред.ред. код]

Каїр, а також сусідній мегаполіс — Гіза, вважаються основним центром медичного лікування в Єгипті, і, незважаючи на деякі винятки, має найбільш високий рівень медичного обслуговування в країні. До найвідоміших лікарень Каїру відносяться Ас-Салам Інтернешинал госпітал (As-Salam International Hospital), Корніш-ель-Ніл (Corniche El Nile); Мааді (Maadi) (єгипетська найбільша приватна лікарня на 350 ліжок), Університет Айн-Шамс лікарня (Ain Shams University Hospital), Дар-ель Фуад лікарня (Dar El Fouad Hospital), а також Каср Ель-Айне Дженераль лікарня (Qasr El Ainy General Hospital).

Освіта[ред.ред. код]

Каїр довгий час був центром освіти та освітніх послуг не тільки для Єгипту, але і для всього арабського світу. Сьогодні Каїр є центром для багатьох державних установ, що управляють єгипетською системою освіти, а також має найбільше число освітніх шкіл та вищих навчальних закладів серед інших міст і провінцій Єгипту.

Університети в Єгипті, як правило, або фінансуються державою або приватними засобами. Освіта в Єгипті є безкоштовною, за законом, однак виплачуються малі гонорари викладачам, та й набір-заявки до них не великі, тоді, як правило, вони переповнені студентами (по декілька тисяч понад норми). Приватні університети є або єгипетські, або іноземних, і зазвичай мають набагато меншу кількість студентів із набагато більшими та якісними показниками у навчанні. А в Каїрі, столиці країни розміщено найбільше таких вищих навчальних закладів:

Університет Дата заснування
Аль-Азгар Університет (Al-Azhar University) 975 — (другий у світі — найстаріший вищий навчальний заклад)
Каїрський Університет (Cairo University) 1908
Американський університет в Каїрі (American University in Cairo) 1919
Айн Шамс Університет (Ain Shams University) 1950
Арабська академія наук & технології та морського транспорту (Arab Academy for Science & Technology and Maritime Transport) 1972
Хелван університету (Helwan University) 1975
Садат Академія менеджменту і управління (Sadat Academy for Management Sciences) 1981
Сучасна академія в Мааді (Modern Academy In Maadi) 1993
Міср міжнародний Університет (Misr International University) 1996
Міср Університет з науки і техніки (Misr University for Science and Technology) 1996
Університет Сучасних наук і мистецтв (Modern Sciences and Arts University) 1996
Університет Франції у Каїрі (Université Française d'Égypte) 2002
Німецький університет у Каїрі (German University in Cairo) 2003
Канадський міжнародний коледж (Canadian International College) 2004
Британський університет в Єгипті (British University in Egypt) 2005
Університет Нілу (Nile University) 2006

Парки[ред.ред. код]

Серед численних парків в Каїрі, є один з найкомпактніших — Ґабалайя парк. Він був заснований ще в часи XIX століття, і тепер це зелений оазис в хаотичному та загромадженому місті. Парк цікавий своїм лабіринтом видовбаним в печерах, а також великим акваріумом з рибами Нілу, це є популярне місце пікніків для місцевих жителів і туристів.

Найбільший зоопарк в Африці, розташованої поруч з Університетом Каїру та Гізи і відкритий в 1891 році. В ньому знаходиться близько 400 різних видів тварин, у тому числі 260-річна черепаха, найстаріша у світі. Зоопарк є популярним місцем для відпочинку, (особливо по п'ятницях) і екскурсій жителів Каїру та Єгипту.

«Рагабське Село фараонів — Діснейленд» (Dr Ragab's Pharaonic Village — Disneyland), розташований на 150000 квадратних метрах, там можна оглянути точні копії стародавніх єгипетських будівель. Молоді єгиптяни перевдягаються в старі костюми, використовують інструменти та і реманент у стилі своїх предків, щоб пожити і попрацювати в ці дні — тим самим відчути ту епоху.

Відкритий у травні 2005 року, «Аль-Азгар Парк» (Al-Azhar Park) знаходиться поруч з районом Дарб аль-Агмар. Парк був створений за програмою підтримки історичних міст (HCSP) від «Ага Хана Трасту з культури» (Aga Khan Trust for Culture — AKTC), і він був подарунком місту його високістю Ага Ханом наслідником роду Фатимідів, які були предками Ага-Хана[1].

У ході розбудови парку, була виявлена частина стіни 12 століття, періоду Айюбідів і згодом відновлена. Стіна була спочатку побудована Салах аль-Дін аль-Аюббі (Salah al-Din al-Ayubbi) як захисний мур від хрестоносців. Тепер ще відкритого кілька історичних місць в прилеглих історичних околицях Дарбі аль-Агмар, які потребують додаткових досліджень, і в кінцевому результаті привели до великих проектів їх відновлення, що охоплюють кілька мечетей, палаців і історичних будівель. В цьому парку його упорядниками також створені соціальні та економічні програми, щоб забезпечити широкий діапазон допомоги для місцевих жителів[2].

Торгівля[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Каїр — найбільший культурний осередок країни і один з найважливіших центрів культури Арабського Сходу, Африки й світу в цілому. У місті працють численні музеї, театри, кінотеатри, розважальні і культурні заклади.

Театри міста:

У місті проводиться велике число культурних заходів, в тому числі і міжнародних — фестивалів, конференцій, семінарів, симпозіумів, як присвячених вивченню й дослідженню давньоєгипетської й традиційної арабської культури, так і сучасному мистецтву (Каїрський міжнародний кінофестиваль).

Транспорт міста[ред.ред. код]

Міські трамвай і автобус у Каїрі

Громадський[ред.ред. код]

Докладніше: Каїрський трамвай

Метро[ред.ред. код]

Таксі[ред.ред. код]

Залізничний[ред.ред. код]

Повітряний[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Більшість спортивних федерацій Єгипту знаходяться в місті та його околицях, в тому числі єгипетська футбольна асоціація. Штаб-квартира Конфедерації африканського футболу (Confederation of African Football — CAF) раніше також була розташована в Каїрі, до переїзду в нову штаб-квартиру до «6 жовтня Сіті», невелике містечко неподалік столиці. У жовтні 2008 року в Каїрі єгипетська регбі Федерація була офіційно оформлена та згодом їй надано членство в Міжнародній раді регбі.

Футбол є найпопулярнішим видом спорту в Єгипті, а Каїр представляють найбільше футбольних команд, які конкурують між собою у національних і регіональних лігах. Найвідомішими командами є «Аль-Ахлі» (Al-Ahly) і «Ель Замалек» (El Zamalek), чиї щорічні дербі-матчі, можливо, є найпопулярнішою спортивною подією в Єгипті, а також Африки і арабського світу. Обидві команди відомі як найзатятіші суперники в єгипетському футболі, і є загалом першою і другою топ-командами на всьому африканському континенті і в арабському світі. Обидві команди грають свої домашні матчі на стадіоні Каїрському міжнародному стадіоні (Cairo International Stadium) або як його ще йменують Насер Стадіон (Naser Stadium), який є найбільшим стадіоном в Єгипті і входить до числа найбільших стадіонів у світі.

Майже всі види спорту, які сповідують в Єгипті — представлені в Каїрі. Тут проживають та тренуються більшість єгипетських спортсменів. На спортивних майданчиках міста виступає найбільша кількість спортивних команд Єгипту, а також більшість національних команд країни.

Екологія Каїру[ред.ред. код]

Бібліографія про Каїр[ред.ред. код]

  • Abu-Lughod, Janet (July 1965), «Tale of Two Cities: The Origins of Modern Cairo», Comparative Studies in Society and History, 7, Cambridge, UK: Cambridge University Press, ISSN 00104175
  • Afaf Lutfi Sayyid-Marsot (1984), Egypt in the Reign of Muhammad Ali (illustrated, reprint ed.), Cambridge, UK: Cambridge University Press, ISBN 0-521-28968-8
  • Beattie, Andrew (2005), Cairo: A Cultural History (illustrated ed.), New York: Oxford University Press, ISBN 0-19-517893-9
  • Butler, Alfred J. (2008), The Arab Conquest of Egypt — And the Last Thirty Years of the Roman Dominion, Portland, Ore.: Butler Press, ISBN 1443727839
  • Byrne, Joseph Patrick (2004), The Black Death (illustrated, annotated ed.), Westport, Conn.: Greenwood Publishing Group, ISBN 0-313-32492-1
  • Collins, Robert O. (2002), The Nile (illustrated ed.), New Haven, Conn.: Yale University Press, ISBN 0-300-09764-6
  • Daly, M. W.; Petry, Carl F. (1998), The Cambridge History of Egypt: Islamic Egypt, 640–1517, Cambridge, UK: Cambridge University Press, ISBN 0-521-47137-0
  • Glassé, Cyril; Smith, Huston (2003), The New Encyclopedia of Islam (2nd revised ed.), Singapore: Tien Wah Press, ISBN 0-7591-0190-6
  • Hawass, Zahi A.; Brock, Lyla Pinch (2003), Egyptology at the Dawn of the Twenty-First Century: Archaeology (2nd ed.), Cairo: American University in Cairo, ISBN 977-424-674-8
  • Hourani, Albert Habib; Khoury, Philip Shukry; Wilson, Mary Christina (2004), The Modern Mhttp://en.wikipedia.org/w/index.php?title=Cairo&action=edit&section=32iddle East: A Reader (2nd ed.), London: I.B. Tauris, ISBN 1-86064-963-7
  • İnalcık, Halil; Faroqhi, Suraiya; Quataert, Donald; McGowan, Bruce; Pamuk, Sevket (1997), An Economic and Social History of the Ottoman Empire (illustrated, reprinted ed.), Cambridge, UK: Cambridge University Press, ISBN 0-521-57455-2
  • McGregor, Andrew James (2006), A Military History of Modern Egypt: From the Ottoman Conquest to the Ramadan War, Westport, Conn.: Greenwood Publishing Group, ISBN 0-275-98601-2
  • Meri, Josef W.; Bacharach, Jere L. (2006), Medieval Islamic Civilization: An Encyclopedia, New York: Taylor & Francis, ISBN 0-415-96692-2
  • Raymond, André (2000), Cairo, Cambridge, Mass.: Harvard University Press, ISBN 0-674-00316-0
  • Sanders, Paula (2008), Creating Medieval Cairo: Empire, Religion, and Architectural Preservation in Nineteenth-Century Egypt, Cairo: American University in Cairo, ISBN 977-416-095-9
  • Shillington, Kevin (2005), Encyclopedia of African History, New York: Taylor & Francis, ISBN 1-57958-453-5
  • Shoshan, Boaz (2002), David Morgan, ed., Popular Culture in Medieval Cairo, Cambridge, UK: Cambridge University Press, ISBN 0-521-89429-8
  • Sicker, Martin (2001), The Islamic World in Decline: From the Treaty of Karlowitz to the Disintegration of the Ottoman Empire (illustrated ed.), Westport, Conn.: Greenwood Publishing Group, ISBN 0-275-96891-X
  • Winter, Michael (1992), Egyptian Society Under Ottoman Rule, 1517–1798, London: Routledge, ISBN 0-415-02403-X
  • Winter, Michael (2004), Egyptian Society Under Ottoman Rule, 1517–1798, London: Routledge, ISBN 0-203-16923-9
  • Artemis Cooper, Cairo in the War, 1939–1945, Hamish Hamilton, 1989 / Penguin Book, 1995. ISBN 0-14-024781-5 (Pbk)
  • André Raymond, Cairo, trans. Willard Wood. Harvard University Press, 2000.
  • Max Rodenbeck, Cairo — the City Victorious, Picador, 1998. ISBN 0-330-33709-2 (Hbk) ISBN 0-330-33710-6 (Pbk)
  • «Article: Rescuing Cairo's Lost Heritage — Islamica Magazine, Issue 15, 2006». Archived from the original on 2007-04-02. http://web.archive.org/web/20070402113109/http://www.islamicamagazine.com/issue-15/rescuing-cairos-lost-heritage.html. Retrieved 2006-12-06.
  • Peter Theroux, Cairo — Clamorous heart of Egypt National Geographic Magazine April 1993
  • Cynthia Myntti, Paris Along the Nile: Architecture in Cairo from the Belle Epoque, American University in Cairo Press, 2003.
  • Gladys Asmah, Michael Bohnet, Hans Hurni, Marian Leimbach, Nafis Sadik, Ralf E. Ulrich: Kairo + 5, Chancen und Hindernisse einer erfolgreichen Bevölkerungspolitik. Konrad-Adenauer-Stiftung, Sankt Augustin 1999. ISBN 3-933714-34-6
  • Carl H. Fisch, Horst Nusser, Fritz Klein: Ballungszentren in der Dritten Welt — Kairo. Winklers, Darmstadt 1990. ISBN 3-88091-176-2
  • Mohamed Scharabi: Kairo. Stadt und Architektur im Zeitalter des europäischen Kolonialismus. Verlag Ernst Wasmuth, Tübingen 1989
  • Reinhard Goethert: Kairo — Zur Leistungsfähigkeit inoffizieller Stadtrandentwicklung. Deutscher Gemeindeverlag, Köln 1986. ISBN 3-555-00670-3
  • Gerhard Haase-Hindenberg Das Mädchen aus der Totenstadt Monas Leben auf den Gräbern Kairos München: Heyne, 1. Aufl. 2008, ISBN 978-3-453-12765-4
  • Heinz Halm: Die Kalifen von Kairo. Beck, München 2003. ISBN 3-406-48654-1
  • Mohammed Heikal: Das Kairo — Dossier. Aus den Geheimpapieren des Gamal Abdel Nasser. Molden, München 1984. ISBN 3-217-00455-8
  • Amira S. Helmi: Luftverunreinigung im Großraum Kairo. Eine umweltökonomische Analyse. Cuvillier, Göttingen 2004. ISBN 3-86537-242-2
  • Günter Meyer: Kairo. Entwicklungsprobleme einer Metropole der Dritten Welt. Aulis, Köln 1989. ISBN 3-7614-1208-8
  • Ihab Morgan: Die Entwicklung des modernen Stadtzentrums von Kairo im 19. und frühen 20. Jahrhundert. Peter-Lang, Bern 1999. ISBN 3-906763-41-2
  • Horst Nusser: Ballungsgebiete von Metropolen in Entwicklungsländern im Vergleich. Kathmandu — Kairo — Khartoum. Winklers, Darmstadt 1992. ISBN 3-88091-582-2
  • Hans-Günter Semsek; Georg Stauth. Unter Mitarb. von Ahmed Zayed , Lebenspraxis, Alltagserfahrung und soziale Konflikte: Kairoer Slums der achtziger Jahre, Stuttgart: Steiner-Verl. Wiesbaden, 1987, ISBN 3-515-04863-4
  • Oleg V. Volkoff: 1000 Jahre Kairo. Die Geschichte einer verzaubernden Stadt. Verlag Philipp von Zabern, Mainz 1984. ISBN 3-8053-0535-4
  • Густерін В. П. Міста Арабського Сходу. — Москва: «Восток—Запад», 2007. — 352 с. — 2000 экз. — ISBN 978-5-478-00729-4
  • Н. А. Длин «Каир». Москва, 1957.
  • Дж. Олдрідж «Каїр. Біографія міста» Москва, 1970.
  • С. И. Ходжаш «Каїр» Москва, 1967, 1975.
  • Э. Бітті «Каїр. Історія міста» Москва: Ексмо, 2007.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Aga Khan and Madame Mubarak Inaugurate Cairo's Al-Azhar Park - AKDN, March 25, 2005». Архів оригіналу за 2007-12-26. Процитовано 2006-12-06. 
  2. «Article: Rescuing Cairo's Lost Heritage - Islamica Magazine, Issue 15, 2006». Архів оригіналу за 2007-04-02. Процитовано 2006-12-06. 

Посилання[ред.ред. код]

Загальна інформація[ред.ред. код]

Фото і відео[ред.ред. код]