Каїр
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Координати: 30°03′ пн. ш.; 31°22′ сх. д.
| Каїр القاهرة |
|||||
|---|---|---|---|---|---|
 |
|||||
|
|||||
| Основні дані | |||||
| Країна | Єгипет | ||||
| Регіон | Аль-Каїра | ||||
| Засноване | XXIX ст. до н. е. | ||||
| Населення | 7 933 236 (2007) [1] | ||||
| Агломерація | 10 834 495 | ||||
| Площа міста | 210 км² | ||||
| Географічні координати | 30°03′ пн. ш.; 31°22′ сх. д. | ||||
| Міська влада | |||||
| Мер міста | Абдул Азім Вазір | ||||
Каї́р (з арабської, القاهرة - "Аль-Кахіра", від مصرالقاهرة - "Маср Аль-Кахіра", переможець Єгипту)) — столиця Єгипту. Хоча офіційною назвою міста є Каїр єгиптяни використовують і другу частину першоназви і називають місто "Маср" (тобто "Єгипет").
Зміст |
[ред.] Історія
[ред.] Іун
Першим містом, заснованим на території сучасного Каїру був Іун, або Геліополь (дав.-гр. Ἡλιούπολις,) одне з найбільших і найважливіших міст стародавнього Єгипту. Час його заснування невідомий, швидше за все - XXXI-XXIX ст. до н. е. Найдавніший храм, присвячений богу Атуму, центром вшанування якого був Іун, датується XXVIII ст. до н. е. Мешканці міста також вшановували камінь бен-бен (перша ділянка суходолу, створеної богом), священний стовп Іун, дерево Ішед, на листях якого боги записували імена усіх єгипетських фараонів , фенікса Бену і чорного бика Мневіса.
Фараон Джосер (2690 — 2670 рр. до н. е.) відзначився в Іуні будівництвом невеличкого храму з неопаленої цегли. За часів V династії місто стає фактичною столицею Єгипту. За XII династії династії на місці старого храму було збудоване величезне святилище Сонця, прикрашене Сенусертом I (1956 — 1911 рр. до н. е.) двома обелісками з червоного граніту - цілком можливо, що саме за їхнім зразком надалі будували обеліски в усьому Єгипті. У 1433 р. до н. е. храм був відновлений і реконструйований Тутмосом III (1479 — 1425 рр. до н. е.) Ще один храм був збудований Аменхотепом III (1388 — 1351 рр. до н. е.). Його син Аменхотеп IV (Ехнатон) певний час намагався спиратися на геліопольских жерців в проведенні своїх реформ (у цей час в місті був зведений храм Ведж-Атон), але його нововведення не були сприйняті і невдовзі після смерті фараона були скасовані.
Іун був улюбленою резиденцією Сеті I (1290 — 1279 рр. до н. е.), свій храм збудував у місті Рамзес II. Мернептах (1212 — 1202 рр. до н. е.) встановив в Іуні тріумфальну колонну із скульптурою на горі, що розповідала про перемоги фараона над лівійцями і «народами моря». Рамсес III (1185 — 1153 рр. до н. э.), встановив у місті величезні скульптури Атума и збудував храм богині Тефнут. Сама будівля була зведена з граніту, а бронзові двері були оздоблені золотом. Псамметіх I встановив в Іуні статую сфінкса. В місті знаходився славнозвісний «ніломір», який визначав рівень повеней Нілу.
[ред.] Вавилон Єгипетський
В 525 році до н. е. цар Камбіс приєднує Єгипет до Персії. За деякими даними перський володар частково зруйнував Геліополь. Водночас саме він, або ж Дарій І Великий побудував на південь від Іуну нове місто під назвою Пер-Хапі-н-Іуну («дім Нілу біля Іуну»), покликане контролювати переправу через Ніл на півшляху між Іуном і Мемфісом. Біля Пер-Хапі закінчувався і збудований персами канал, що з’єднував Ніл з Червоним морем. З невідомих причин, можливо завдяки заселенню міста вихідцями з Месопотамії, місто згодом отримує й іншу назву - Вавилон (дав.-гр. Βαβυλών) або ж Вавилон Єгипетський.
За часів персів Іун залишається впливим релігійним і науковим центром Єгипту і усього Східного Середземномор’я. За деякими даними в місті певний час жили Солон і Піфагор, Іун відвідував Платон. Зупинився в місті під час завоювання Єгипту (332 р. до н. е.) і Александр Великий. Його наступник і засновник нової єгипетської держави Птоломей І саме верховному геліопольському жерцю Манефону доручив укладання першої історії Єгипту.
З приєднанням країни до Риму (остаточно у 30 р. до н. е.) Геліополь занепадає. Деякі його пам’ятки вивозяться до Італії. Натомість роль Вавилона посилюється. В ньому розташовують три «єгипетських» легіони. Імператор Траян (98-117) перетворює місто на майже неприступну фортецю. Її оборонні споруди модернізує імператор Аркадій (395-408). За візантійських часів Вавилон перетворюється на фактичну столицю «внутрішнього Єгипту», хоча, звичайно конкурувати з Александрією йому було не під силу.
[ред.] Фустат
В 639 р. в Єгипті з’являються араби на чолі з Амр ібн аль-Асом. У битві біля руїн Геліополя (640) візантійці завдають їм поразки, але вигнати з країни вже не можуть. Амр ібн аль-Ас бере в облогу Вавилон і 641 р. гарнізон фортеці капітулює. Зрозумівши безперспективність спротиву, візантійці самі змушені забратися з Єгипту.
Того ж року на місці свого табору на північ від Вавилона Амр засновує нове місто Фустат (араб. الفسطاط, в перекладі - «намет»), який швидко перетворюється на столицю єгипетських володінь халіфа. В місті будується мечеть - перша в Африці, що й досі носить ім’я Амра. Християни продовжують мешкати у Вавилоні, що поступово зливається з Фустатом. Існував у Фустаті і єврейський квартал.
Забудовувалось місто хаотично, житлові будинки, зведені без жодного плану, просто скупчувалися навколо мечеті і резиденції намісника. Тож епідемії і пожежі одразу охоплювали мало не все місто.
[ред.] Аскар і Каттай
У 750 році Омейядів змінюють халіфи з династії Аббасидів. Одразу після цього в Єгипті, на північ від Фустата будують нову резиденцію єгипетського намісника Салеха ібн Алі - місто Аскар (араб. العسكر, в перекладі -«військовий табір»).
У 868 році тюрок Ахмад ібн Тулун, син раба, який врешті став намісником не лише Єгипта, але й Сирії, оголошує себе цілком незалежним володарем. У 870 р. поруч із Аскаром він будує свою власну столицю, гідну самостійної держави, яка отримала назву Каттай (араб. لقطائـع, в перекладі - «квартал») Його палаци і сади мали змагатися із Дамаском і Багдадом. Посеред міста Тулун будує величезну мечеть, що більше нагадувала фортецю. Навколо Каттая будуються високі мури і захисний вал, - на випадок, якщо халіфи спробують повернути Єгипет під свою владу.
Обороні споруди не допомогли. Вже після смерті Тулуна, у 905 році Аббасиди повернулися. Аби провчити інших, Каттай зрівнюють із землею, залишаючи непошкодженою лише мечеть Тулуна. Резиденцію намісників повертають до Фустата, що на той час включив в себе і Аскар, і Вавилон.
Проте вже в 935 році халіф змушений був визнати іншого тюрка, Мухаммеда ібн Тугліджа «ішхидидом» і дозволив йому перетворити Єгипет на напівсамостійну «буферну» державу. Вона мала стримувати шиїтську династію Фатимідів, які на той час захопили Магриб. Проте Фатиміди виявилися сильнішими і в 969 році один з їхніх полководців - Гаухар захопив Єгипет разом із Фустатом.
[ред.] Від Аль-Кахіри до єдиного Каїра
В тому ж 969 р. Гаухар збудував нову столицю держави Фатимідів - ще північніше Фустата - під назвою Мансурія (араб. المنصوريه, в перекладі - "звитяжна"). Халіф Муїзз, який переїхав до міста у 973 році, перейменував його на Маср Аль-Кахіра, (араб. مصرالقاهرة, в перекладі - «переможець Єгипту»). Місто було оголошено «закритим»,навколо нього були зведені високі мури з п’ятьма воротами, а від Фустата Аль-Кахіру відділяла смуга порожньої землі. В місті знаходилися резиденція імама, дві мечеті, зокрема славнозвісна аль-Азхар, яка перетворилася згодом на ісламський університет, палаци, казарми і іподром. Особливі квартали призначалися для військовиків, які набиралися переважно з темношкірих суданців і тюрків, і для греків-християн, з яких значною мірою комплектувався за Фатимідів адміністративний апарат. Муїзз перетворив ближчий до Аль-Кахіри митний пост аль-Макс (що стояв на «каналі фараонів») на столичний порт і частково перебрав на його користь митні і портові збори, за рахунок яких жив сусідній Фустат.
Халіф Азіз перебудував на свій смак палац батька, який відтоді отримав назву Східного, звів новий, Західний палац, утворивши принагідно площу Бейн аль-Касрейн, павільон Люлі, кілька мечетей і мостів. Муїзз і Азіз не переслідували ані сунітів, ані євреїв, ані християн, які отримували високі державні посади.
З іменем халіфа Хакима (996-1021) пов’язують спробу радикальної і водночас доволі екстравагантної зміни політики Фатимідів. Хаким цікавився поезією і астрономією, аль-Юнус за його дорученням склав славнозвісні Хакимітські астрономічні таблиці. Халіф завершивши будівництво аль-Азхар і мечеті, що отримала його ім’я. Оголосивши рівність між шиїтами і сунітами, заснувавши Дар аль-Хікма, де, за свідченням сучасників, велися цілоком вільні дискусії, від підданих він вимагав суворого дотримання релігійних заборон. Він заборонив торгівлю пивом і вином, вирубував виноградники, конфіскував і знищив усі запаси меду. Під заборону потрапила торгівля улюбленими стравами єгиптян і очищеною рибою. Порушникам цього наказу відрубували голови. За дякими даними, халіф взагалі вимагав від торгівців не торгувати вдень (можливо, малося на увазі лише найспекотніший час) і розпорядився знищити в Аль-Кахірі усіх собак. Жінкам було заборонено виходити на вулицю, але при цьому халіф вимагав від чоловіків мати лише одну дружину. Халіф намагався скасувати рабство - як мусульман, так і тих, що сповідували інші релігії. Водночас, обурений «засиллям» християн в урядових структурах, Хаким спочатку почав звільняти їх з державної служби, потім - вимагати від них публічно позначати своє віросповідання, а згодом - забороняти відзначати їм свої свята та руйнувати або ж передавати конкуруючим конфесіям церкви, зокрема і в столиці. Екстравагантні заходи володаря пояснювали впливом на нього його радника - перса Даразі. Згодом, щоправда халіф віддалив його від себе і політика стала поміркованішою. Втім врешті решт у 1021 р. за загадкових обставин Хаким зник.
За часів Мустансира (1036-1094 гг.) Аль-Кахіра і Фустат переживають як найвищий злет, так і падіння. На початку правління Мустансира іноземців вражало багатство самого халіфа і багатьох його підданих, влаштованість міського життя - адже в цей час в будинках були вже водогони і каналізація. Проте намагання халіфа утримувати низькі ціни на хліб викликали невдоволення торгівців, які підбили на повстання найманців-тюрок. Його жертвою мало не став сам Мустансир. Неврожаї 1066-1072 рр. Призвели до голоду і спалаху епідемій. Лише запрошення до столиці у 1074 р. колишнього намісника Дамаска і Акки Бадра аль-Гамалі дозволило виправити становище. Сирійські вояки знищили усіх найманців-тюрків, Бадр відновив постачання хліба міським мешканцям, відновив і розширив мури Аль-Кахіри, збудувавши замість цегляних - кам’яні ворота -Баб аз-Зувейла, Баб аль-Кутух і Баб Ан-Наср.
Оборону столиці здійснювали зокрема і з огляду на загрозу нападу Сельджуків, які у цей час відвоювали у Фатимідів Сирію і Палестину. Проте султанат Сельджуків розпався, а Палестину захопили хрестоносці. В 1163 р. турки і лицарі одночасно напали на Єгипет. Халіф Адід уклав мир з хрестоносцями і вони залишили країну. Але ненадовго - у 1168 р. повернулися. Союзники хрестоносців всередині Єгипту влаштували пожежу у Фустаті, яка практично знищила місто. Халіф звернувся по допомогу до турецького султана Нур ад-Діна. Той відправив до Єгипту свого полководця Ширкуха, якого Адід призначив великим візиром. Проте Ширкух невдовзі помер і його місце зайняв його племінник Салах ад-Дін. Після смерті Адіда в 1171 р. Салах ад-Дін проголосив себе султаном, повернув сунітському віросповіданню статус офіційної релігії і «відкрив» Аль-Кахіру, дозволивши селитися в ній та навколо мешканцям Фустату, які після пожежі залишилися без даху над головою. З 1176 він розгорнув будівництво нових міських мурів, які нарешті об’єднали Фустат, Аль-Кахіру, аль-Макс і засновану султаном цитадель на горі Мукаттам в єдине місто, яке від фатимідської столиці успадкувало назву Каїр.
[ред.] Населення
За офіційними даними населення Каїру складає приблизно 11.2 мільйонів чоловік.
Каїр є 21-м містом у списку мегаполісів світу.
Каїр також є найбільш густо населеним містом Африки.
[ред.] Архітектурні пам'ятники
_2006.jpg)
- мечеть Амра (641—642 роки)
- мечеть Ібн Тулуна (876—879 роки)
- мечеть аль-Азхар (970—972 роки), мінарет (1468—1496 роки)
- мечеть аль-Хакіма (990—1013 роки)
- мечеть аль-Гуюші (1085 рік)
- мечеть аль-Акмар (1125 рік)
- мечеть ас-Саліх ат-Талаі (1160 рік)
- мавзолей аш-Шафії (1211 рік)
- мечеть султана Бейбарса (1267—1269 роки)
- мечеть, мавзолей і медресе султана Калауна (кінець XIII століття)
- мавзолей Санджара аль-Гавлі (1303—1304 роки)
- мечеть, мавзолей і медресе султана Хасана (1356—1363 роки)
- мечеть аль-Муайяда (1415—1420 роки)
- мечеть Кайт-бея (1472—1474 роки)
- мечеть, мавзолей і медресе султана аль-Гурі (1503 рік)
- мечеть Сінан-паші (1571 рік)
- будинок аль-Гурійя (XVI століття)
- будинок Зайнаб-Хатун (XVI століття)
- будинок Гамаль ал-Діна аз-Захабі (1637 рік)
- будинок еміра Ридван-бея (1655 рік)
- мечеть Мухаммеда Алі (1830—1848 роки) (арх. Юсуф Бохна)
- Єгипетський музей (1902 рік) (арх. М. Дурньон)
- мечеть ар-Ріфаї (1911 рік)
- Каїрська телебашня
[ред.] Посилання
|
|||||
|
|
|
|---|---|
| Держав | Абуджа · Аддис-Абеба · Аккра · Алжир · Антананаріву · Асмара · Бамако · Бангі · Банжул · Бісау · Браззавіль · Бужумбура · Вікторія · Віндгук · Габороне · Дакар · Джибуті · Додома · Каїр · Кампала · Кігалі · Кіншаса · Конакрі · Лібревіль · Лілонгве · Ломе · Луанда · Лусака · Масеру · Малабо · Мапуту · Мбабане · Могадішо · Монровія · Мороні · Найробі · Нджамена · Ніамей · Нуакшот · Порт-Луї · Порто-Ново · Прая · Преторія · Рабат · Сан-Томе · Тріполі · Туніс · Уагадугу · Фрітаун · Хараре · Хартум · Ямусукро · Яунде |
| Залежних територій | Джеймстаун · Дієго-Гарсія · Лас-Пальмас-де-Ґран-Канарія · Маутзу · Мелілья · Сен-Дені · Санта-Крус-де-Тенеріфе · Сеута · Фуншал |
| Невизнаних республік | Байдоа · Галкайо · Гарове · Харгейса |
 |
Це незавершена стаття з географії Єгипту. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
