Антропний принцип

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Антро́пний при́нцип (від грец. anthroposлюдина), принцип антропності або принцип Зельманова-Картера — один з принципів сучасної космології, який стверджує, що світові фізичні константи оптимально доцільні для виникнення біосфери і початку соціогенезу.

Принцип встановлює залежність існування людини як складної системи та космічної істоти від фізичних параметрів Всесвіту (зокрема, від фундаментальних фізичних константсталої Планка, швидкості світла, маси протона й електрона тощо).

Фізичні розрахунки показують, що якби змінилася хоча б одна з наявних фундаментальних констант (при незмінності інших параметрів і збереженні усіх фізичних законів), то стало б неможливим існування тих чи тих фізичних об'єктів — ядер, атомів та ін. Наприклад, якщо зменшити масу протона усього на 30 %, то в нашому фізичному світі були б відсутні будь-які атоми, крім атомів водню, і життя стало б неможливим. Осмислення цих залежностей і призвело до висування в науці та філософії антропного принципу.

Існують різні формулювання антропного принципу, але найчастіше він використовується у формі двох тверджень (слабкого і сильного), висунутих 1973 року фахівцем з теорії гравітації Брендоном Картером.

  • «Слабкий» антропний принцип стверджує: «Те, що ми очікуємо спостерігати, має бути обмежене умовами, необхідними для нашого існування як спостерігачів».
  • «Сильний» антропний принцип стверджує, що «Всесвіт (і, отже, фундаментальні параметри, від яких він залежить) повинен бути таким, щоб у ньому на деякому етапі еволюції припускалося існування спостерігачів». Іншими словами, наш світ виявився «улаштованим» так вдало, що в ньому виникли умови, за яких людина могла з'явитися.

У парадоксальній формі його можна викласти так[1]: «Наявність життя, представником якого ми є, накладає на властивості Всесвіту низку дуже сильних обмежень». Або: «Всесвіт не може бути іншим, ніж він є, оскільки ми існуємо». Ці твердження слід розуміти не як можливість впливу людського інтелекту на Всесвіт, а як неможливість виникнення та існування інтелекту у Всесвіті, властивості якого були б іншими.

Очевидно, що у світоглядному плані антропний принцип втілює у собі філософську ідею взаємозв'язку людини й Всесвіту, висунуту ще в античності і розвинуту плеядою філософів і натуралістів (Протагор, Анаксагор, Бруно, Ціолковський, Вернадський, Чижевський, Тейяр де Шарден, Ф. Крік, Фрімен Дайсон, Ф. Хойл та ін.).

Сучасна інтерпретація[ред.ред. код]

Антропний принцип припускає як релігійну, так і наукову інтерпретацію. Відповідно до першого, антропні характеристики Всесвіту виглядають як «підтвердження віри у творця, котрий спроектував світ так, щоб задовольнити в точності наші потреби» (Хойл[Джерело?]). Наукова позиція заснована на тезі про принципову можливість природного існування безлічі світів, у яких втілюються всілякі комбінації фізичних параметрів і законів. При цьому в одних світах реалізуються найпростіші стаціонарні фізичні стани, в інших же можливе формування складних фізичних систем — зокрема, й життя в його різноманітних формах. А оскільки життя існує, значить наш Всесвіт «пристосований» до нього.

Значення антропного принципу зростає за космічної активності людини й є усе серйознішим поворотом сучасної науки до гуманістичної проблематики.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Антропний принцип // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів: ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — С. 23. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031).

Джерела[ред.ред. код]