Життєпридатність планети

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оцінки життєпридатності планет грунтуються на ступені подібності умов на них з умовами на Землі, тому що це єдина відома населена планета

Життєпридатність планети (англ. planetary habitability) — здатність планети або її супутника бути потенційно придатною для виникнення і підтримки життя. Оскільки існування живих організмів на інших планетах, крім Землі, не доведено, будь-яку планету не можна впевнено визнати придатною, тобто мова йде про екстраполяцію інформації про фізико-хімічні умови на Землі, а також у Сонячній системі. Ці характеристики (тип зірки, відстань між Землею і Сонцем, маса і орбіта Землі) сприяють розвитку не тільки одноклітинних організмів, здатних існувати в широкому діапазоні температур, але і багатоклітинних організмів. Дослідження в цій області, як теоретичні, так і експериментальні, є предметом щодо молодої наукової дисципліни астробіології, яка входить до складу планетології.

Абсолютно необхідною умовою існування живих організмів є джерело енергії, але потенційна придатність планет для розвитку життя залежить і від поєднання геофізичних, геохімічних та астрофізичних чинників.

При визначенні потенційної життєпридатності планети, дослідження зосереджені на основному складі, характеристиках орбіти, атмосфери і можливих хімічних реакціях. Найважливішими зоряними характеристиками є маса і світність, стабільність і висока металічність. Скелясті землеподібні планети і місяці, що потенційно мають життя, засновану на вуглеці, є найважливішим напрямком досліджень астробіології, хоча інші теорії часом розглядають альтернативну біохімію і інші типи космічних тіл.

Ідея, що за межами Землі може існувати життя, є однією з найдавніших, але історично вона була сформована філософією та природничими науками.

Наприкінці XX століття відбулося два прориви в цій області. Спостереження і вивчення автоматичними міжпланетними станціями інших планет і місяців Сонячної системи, надало критично важливу інформацію для визначення критеріїв життєпридатності і дозволяє провести важливі геофізичні порівняння між Землею і іншими об'єктами. Кількість позасонячних планет, вперше виявлених у 1991 році, постійно зростає, що дозволяє отримати додаткову інформацію з вивчення можливості позаземного життя. Найголовніше, це підтвердило той факт, що Сонце не унікально серед зірок за наявності планетної системи і розширило горизонт пошуків за межі Сонячної системи.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]