Екзопланета

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Попри те, що в «юпітероподібних» екзопланет досьогодні не виявлено достатньо масивних для утримання щільної атмосфери супутників, їхнє існування астрономи не відкидають. В уяві маляра навколо Іпсилона Андромеди d обертається місяць, на якому нуртує рідкий океан.
Зображена художником планетна система пульсару PSR B1257+12, яка складається із щонайменше трьох планет. Відкриті в 90-ті роки світи народилися після вибуху наднової з залишків рознесеної речовини й відтоді кружляють навколо батьківської зірки, постійно бомбардовані сплесками вбивчого випромінення.
Гіпотетична планета-океан із супутниками. Наразі вчені мають самі припущення стосовно приналежности до цього типу таких екзопланет, як Кеплер-22 b та Кеплер-62 e.

Екзоплане́та (дав.-гр. εξω, exo — поза, ззовні) або позасо́нцева плане́та — планета, що обертається навколо іншої зірки чи то пак дрейфує космічним простором, себто не належить до Сонячної системи.

Станом на 17 грудня 2014 року (згідно з Енциклопедією позасонячних планет) достеменно встановлене існування 1900 екзопланет у 1202 планетних системах, у 480 з яких — більш як одна планета[1]. Архів екзопланет NASA визнає відкритими 1767 позасонцевих планет[2]. Поза тим, кількість кандидатів на отримання цього статусу куди більша: за проєктом «Кеплер» насьогодні числиться 4234 небесних тіла, що є потенційними екзопланетами[3], але задля офіційного підтвердження їхнього статусу потрібна повторна регістрація наземними телескопами (за статистикою це стається в 90% випадків[4]).

Загальна ж кількість екзопланет у нашій галактиці може сягати сотень мільярдів, – як поминути «планети-сироти», що їх теренами Чумацького шляху «кочує» до трильйона (цих самітників зазвичай рахують окремо, а знаходять за допомогою обчислення, подібно до того, як відкрили субкоричневий карлик WISE 0855–0714). Звичних орбітальних планет здогадно мається від 100 мільярдів, що з них ~ від 5 до 20 мільярдів, імовірно, є «землеподібними». Також за поточним оцінюванням 22 відсотки сонцеподібних зірок утримують на оптимальних для життя орбітах зіставні з Землею планети[5].

Тривалий час знаходження планет поблизу інших зірок було нерозв'язним завданням, позаяк ці небесні тіла зглядно малі й тьмяні порівняно з зірками, а самі їхні світила задалекі (відстань до сусідніх зірок   вимірюється світловими роками, тимчасом як найближча (ймовірна) екзопланета, — Альфа Центавра Bb, — завдальшки приблизно 38 000 000 000 000 км від нас). Зараз такі планети почали відкривати завдяки вдосконаленим методам, часто-густо — на межі їхніх змог.

Що короткоперіодичні масивні об'єкти виявити значно легше, більшість відомих науці екзопланет — величезні газові кулі на кшталт Юпітера (отже, на цих велетнях не можуть розвиватися організми земного типу, а саме придатність екзопланет для життя, зрештою, найбільше цікавить учених). Проте неухильно зростає число відомих позасонцевих планет завбільшки з Нептун. Останнім часом відкрито також кількоро планет із розмірами, близькими до земних. Насьогодні їх відкривають переважно за допомогою різноманітних непрямих методик детектування, а не візуального спостереження.

Визначення[ред.ред. код]

Авторське уявлення планетної системи ε Ерідана: осяяні своєю зорею планети, що їх розділяє пруг астероїдів

Офіційне визначення "планети", використовуване Міжнародним астрономічним союзом (МАС) поширюється тільки на Сонцеву систему і, таким чином, не застосовується до екзопланет[6][7]. Приміром, така невід'ємна досі якість планети, як несамосвітність, більше не може вважатися за іманентну, оскільки молоді планети-гіганти, а також гарячі юпітери й нептуни, хоча слабо, але мигтять. Аналогічно суперечать узвичаєному погляду на планету як на тіло з зірковою орбітою незліченні планети-волоцюги, що вільно мандрують чорнявою космосу. Дехто з науковців пропонував класифікувати їх як коричневі карлики, та, якщо деякі з них дійсно багаторазово перевищують масу Юпітера (далі — MЮп), то інші за масою тотожні Землі, ба навіть (теоретично) можуть мати океани зігрітої власними надрами води[8].

Після численних дебатів більшість науковців пристала на наступний поділ: об'єкти з масою, меншою за 13 юпітеріянських (межу визначили 2001-го[9]), не здатні підтримувати ядерні реакції, а отже принципово не відрізняються від самого Юпітера і є газовими гігантами. Тож натепер чинне визначення екзопланети, яке МАС окреслив у своїй заяві 2001 (й підкорегував 2003) року. Рекомендація робочої групи з екзопланет має наступні критерії:

  • Об'єкти, чия істинна маса є недостатньою для термоядерного синтезу дейтерію (в даний час розраховується як 13MЮп для об'єктів сонцевої металічності), що обертаються навколо зірок або зоряних залишків, називаються "планетами" (безвідносно до того, як вони утворилися). Мінімальна маса / об'єм потрібний для надання статусу позасонцевої планети, є аналогічним тому, за яким визначають планети Сонцевої системи.
  • Міжзоряні об'єкти, істинна маса яких є вищою від мінімально необхідної задля початку термоядерного синтезу дейтерію — "коричневі карлики", безвідносно до того, як вони сформувалися й де розташовані.
  • Об'єкти, що перебувають у «вільному плаванні» в молодих зоряних кластерах із масами нижчими від необхідної задля термоядерної реакції за участю дейтерію — не «планети», але "субкоричневі карлики" (чи будь-яка інша назва, що найбільш надається)[10].

Альтернатива[ред.ред. код]

Тим не менш, із робочим визначенням МАС у науковому світі погоджуються далеко не всі. Зокрема, висловлена альтернативна пропозиція: відрізняти екзопланети від коричневих карликів на основі їхнього формування. Поширена думка, що планети-гіганти утворюються шляхом акреції, і що цей процес може іноді призводити до народження планет із масою, вищою від порога синтезу дейтерію[11][12] (масивні екзопланети подібного роду, можливо, уже спостерігаються[13]). Водночас коричневі карлики формуються подібно до зірок — почерез безпосередній колапс специфічної газо-пилової хмари, в результаті якого можуть з'являтись об'єкти з масою, меншою від 13MЮп (подеколи вона не перевищує і 1MЮпSAO/NASA ADS Astronomy Abstract Service (англ.) </ref>). Тіла в цьому діапазоні мас, що обертаються навколо своїх зірок на орбітах заввишки в сотні або й тисячі астрономічних одиниць і мають доволі близьку до зірок природу, є радше коричневими карликами; їхня атмосфера за своїм складом куди ближча до їхньої зірки, ніж атмосфера акреційно утворених планет із вищим вмістом важких елементів. Більшість безпосередніх зображень екзопланет (як, приміром, отримане у квітні 2014-го) демонструть масивні тіла з широкою орбітою, які, ймовірно, становлять із себе останню «маломасивну» стадію формування коричневого карлика[14].

Мистецьке бачення відкритої 5 жовтня 2005 року HD 189733 b. Наявні в атмосфері екзопланети силікатні частки забарвлюють її в насичений синій колір

Окрім того, прив'язування до 13MЮп не має точного фізичного сенсу: злиття ядер дейтерію може відбуватися в деяких об'єктах із масою, нижчою за вказаний рівень[15], оскільки інтенсивність цього процесу до певної міри залежить від хемічного складу[16]. Жан Шнайдер (Jean Schneider), засновник Енциклопедії позасонячних планет, включає у свій каталог об'єкти до 25MЮп, заявляючи: "Той факт, що немає жодної особливості в позначці 13 MЮп в спостережуваному спектрі мас підштовхує до відкидання цієї масової межі"[17]. На думку паризького астронома, той факт, що небесних тіл із масою 25MЮп в космосі виявлено найменшє, є ґрунтовною вказівкою саме на цей «вододіл» субкоричневих карликів та екзопланет[18]. The Exoplanet Data Explorer включає до свого переліку екзопланет об'єкти до 24 MЮп з поясненням: "Уведений робочою групою МАС бар'єр у 13MЮп фізично невмотивований для планет із кам'янистими ядрами, і важко унаочнюваний через розходження й неоднозначність"[19]. В Архів екзопланет NASA заносяться відомості про об'єкти з масою (або мінімальної маси) до 30MЮп включно[20]. Поза тим, опріч синтезу дейтерію, процесу формування та місцеположення, є ще інший критерій для розмежування планет і коричневих карликів: здатність ядра небесного тіла стримувати своїм тиском тиск кулонів або тиск вироджених електронів[21].

Історія відкриття[ред.ред. код]

Графік відкриття екзопланет станом 3 жовтня 2010 року. Кольорами позначено методу відкриття:
   Радіоспостереження пульсарів
   Метода радіальних швидкостей
   Транзитна метода
   Метода синхронізації
   Візуальне спостереження
   Гравітаційне лінзування
   Астрометрична метода
Анімація хронології відкриття екзопланет. Колір цятки відображує методу відкриття. Поземна вісь — розмір великої півосі. Прямовисна вісь — маса. Для порівняння білим кольором показані планети Сонячної системи.

Ранні судження[ред.ред. код]

Уважається, що еллінські атомісти в V столітті до Різдва Христового були першими, хто запропонував множинність світів у Всесвіті (принаймні, раніших письмових свідчень не збереглося).

« Світи виникають наступним чином: багато тіл усіх видів і форм нескінченно рухаються в просторі, зближаючись одне з одним та беручи участь в окремому вирі, в якому вони зіштовхуються й розходяться, розділяючись, повторюючи увесь шлях знову...  »

Левкіпп, (~480-420 до Р.Х.)

Хоча більшість античних мислителів намагались зрозуміти формування планет у межах нашої власної зоряної системи, гадаючи, що вона єдина й унікальна у Всесвіті, серед них були й ті, хто розглядав можливість існування нескінченного числа неповторних світів.

« У деяких світах немає ні Сонця, ні Місяця, в инших вони більші, ніж у нашому світі, а в ще инших їх більша кількість. У деяких місцях є більша кільсть світів, а в инших — менша, <...> в деяких частинах вони виникають, в инших — ні. Бувають світи без тварин і рослин і без води.  »

Демокріт, (~460 - 370 до Р.Х.)

« Маються необчислимі світи, і подібні до нашого, і відмінні від нього. Коли число атомів нескінченне, як уже було доведено, <...> то не існує жодної перепони тому, що й число світів нескінченне.  »

Епікур, (341-270 до Р.Х.)

Однак ідеї атомістів лишилися марґінальними, оскільки їх затьмарили трактати Аристотеля (384-322 до Р.Х.), видатного й авторитетного тогочасного ученого. Судження засновника логіки ствердили геоцентричність Усесвіту і те, що Земля — єдиний світ із життям на протилежність небесній «кришталевій» сфері з отворами-зорями в ній:

« Число світів не може бути більшим за один.  »

Настанови Аристотеля спільно з геоцентричною системою Птолемея були ухвалені християнськими схоластами яко істина, подібна до Святого Письма. Понад тисячу років сама думка про існування инших планетних систем уважалась неприпустимою і гріховною, а її носії зазнавали жорстоких утисків папської інквізації (аж до спалення живцем). Мусульманський світ дотримувався аналогічних поглядів.

Ворохобники Ренесансу[ред.ред. код]

Але з настанням XVI століття у світобаченні людства почалися докорінні й незворотні зміни (

). Так, 1543 року польський астроном Миколай Коперник (пол. Mikołaj Kopernik) уперше публічно піддав сумніву геоцентризм, опублікувавши свою головну роботу Про обертання небесних сфер. Дослідник зазначав, що відсутність видних паралаксів зірок указує на їхню далеку відстань від Землі, значно більшу від сусідніх планет, — таж і він не зруйнував «небесну сферу», обґрунтовуючи геліоцентризм, що ставить за центр Усесвіту Сонце.

Проте один із перших прихильників його теорії, — італійський філософ Джордано Бруно, — пішов далі, урівнявши зорі з Сонцем й припустивши наявність у них своїх Земель, ба навіть розумних істот, що їх заселяють. І коли Коперник, який свій трактат Про обертання сфер присвятив Папі Римському Павлові III, був взірцевим вірянином, то Бруно відверто сповідував окультизм (зокрема, надихався ідеями Гермеса Трисмегіста, що на нього посилався в працях). Мандруючи італійськими князівствами, він читав лекції, в яких пропагував свої погляди в колах учених, відкидаючи церковні догмати й підриваючи авторитет духівництва. Так, він писав 1584 року:

« Усесвіт нескінченний... Він не має і не може мати єдиного центру. Зірки — це інші сонця, віднесені від нас на величезні й при цьому різні відстані. У небі необчислимі зорі, сузір'я, сонця і землі, чуттєво сприймавані; розумом ми висновуємо нескінченнійсть числа інших. Отож, окрім видних небесних світил є ще багато космічних об'єктів, невідомих нам. Навколо інших зірок-сонць теж обертаються планетні системи, подібні до нашої. Планети, на відміну від зірок, сяють не своїм, а відбитим світлом. Сонце, як і планети, обертається довколо осі — загальний рух є законом Усесвіту. У Сонячній системі опріч шести відомих планет є ще планети, невидні для ока з огляду на їхню віддаленість від нас.

Світи — планети і сонця — перебувають у вічних зміні й поступі, народжуються й помирають. Змінюється й поверхня Землі — за великі проміжки — "моря" перетворюються на континенти, а континенти — на "моря". Нарешті життя є не лише на Землі, воно поширене в Усесвіті, форми його до без кінця різноманітні, так само багатоманітні умови на різних планетах. Життя в Усесвіті неминуче породжує і розум, причому розумні істоти інших планет зовсім не повинні скидатися на людей — адже Всесвіт нескінченний, і в ньому є місце для всіх форм буття.

 »

Автор цих рядків закінчив свій вік у полум'ї вогнища, — засуджений ватиканськими сановниками, що закидали йому нечувану коромолу.

Тим не менш у XVIII столітті засновки італійця згадав Ісаак Ньютон у своїй праці «Головна схолія» (англ. General Scholium), що завершувала його «Начала». Виходячи з прикладу планет Сонця, він написав: "І якщо нерухомі зірки є центрами подібних систем, усі вони будуть побудовані відповідно до аналогічної конструкції і за тими самими законами". Подібно до Бруно, англійський природодослідник вірив у позаземні цивілізації, однак, поза іншим, уважав населеним живими істотами і Сонце[22][23].

Заява Джейкоба[ред.ред. код]

Фото Мадраської обсерваторії (приблизно 1880 рік)

Історично першим повідомленням про можливість існування планетної системи в іншої зірки була зроблена 1855 року заява капітана Джейкоба (англ. Capt. William Stephen Jacob), астронома Мадраської обсерваторії (англ. East India Company’s Madras Observatory)[24]. Він наголосив на «високій імовірності» перебування планетарного тіла в подвійній системі 70 Змієносця. У дев'ятдесяті роки ХІХ століття астроном Томас Сі з Чиказького университету й Військово-морська обсерваторія США підтвердили наявність у системі 70 Змієносця несамосвітного тіла (безвидного супутника) з періодом обертання в 36 років, однак розрахунки американця Ф. Р. Мультона спростовують висновки Сі, доводячи нетривкість подібної системи. Тому натепер (2014 рік) існування планетної системи в зірки 70 Змієносця не визнається наукою.

Перші спроби знайти планети поза Сонячною системою були пов'язані із спостереженнями за положенням близьких зірок. Ще в 1916 році Едвард Барнард розгледів червону зірочку, яка «жваво» зміщувалася небом відносно інших зір. Небесники назвали її Летючою зорею Барнарда. Це одна із щонайближчих до нас зірок і за масою всемеро менша від Сонця. З уваги на це, вплив на неї планет, коли вони маються, повинний бути помітним. На початку 1960-х років голландець Пітер ван де Камп оголосив, що відкрив у неї супутник завбільшки з Юпітер. Однак 1973 року його молодший колеґа Джордж Ґейтвуд (тоді аспірант) з'ясував, що Зоря Барнарда рухається без коливань і, отже, масивних планет не має.

Перші успіхи[ред.ред. код]

Наприкінці 1980-х багато груп науковців почали систематичне вимірювання швидкостей щонайближчих до Сонця зірок, провадячи спеціальний пошук екзопланет за допомогою високоточних спектрометрів. Перша позасонцева планета була знайдена 1988 року біля поморанчевого субгіганта Гамма Цефея A, але підтвердили цей факт лише у 2002 році. Відкриття було зроблене канадцями Брюсом Кемпбеллом (англ. Bruce Campbell), Ґордоном Волкером (англ. Gordon Walker) і Стівенсоном Янґом (англ. Stephenson Yang) з Університету Вікторії й Британо-колумбійського університету. У 1989 році надмасивна планета (або брунатний карлик) була знайдена Д. Латамом край зорі HD 114762. Проте її планетний статус підтвердили тільки 1999 року.

Уперше екзопланети були доповідно зареєстровані в нейтронної зірки PSR 1257+12. Їх відкрили радіоастрономи Алекс Вольщан (англ. Aleksander Wolszczan) і Даль Фрайль (англ. Dale Frail) 1991 року (вони оголосили про відкриття двох планет 2 січня 1992-го). Наступні спостеження дозволили виявити і третю 1994 року. Ці планети було визнано вторинними, тобто утвореними вже після вибуху наднової.

У 6 жовтня 1995 року астрономи Женевського університету Мішель Майор та Дідьє Квелоц оголосили про перше підтверджене виявлення екзопланети, що обертається навколо зірки Головної послідовності. За допомогою надточного спектрометра в Обсерваторії Верхнього Провансу вони зафіксували похит зірки G-типу 51 Пегаса з періодом 4,23 доби. Планета, що його викликає, нагадує Юпітер, але перебуває у безпосередній близькості від світила.

У колах астрономів планети цього типу так і звуться — «гарячі юпітери» (згодом шляхом вимірювання променевої швидкості зірок задля пошуку їхніх періодичних доплерівських змін було виявлено кількасот екзопланет). Попервах знаходили переважно екзопланети цього типу, що вельми спантеличувало вчених, позаяк теорії народження планет указували, що газові велетні формуються на великих відстанях від зірки. Коли ж кількість планет почала обчислюватися сотнями стало зрозуміло, що розпечені ісполіни становлять у космосі радше виняток, аніж норму.

У 1999 році Іпсилон Андромеди стала першою зіркою головної послідовності, що має кількоро планет. Інші планетні системи з кількох планет були знайдені згодом.

Зірка 2M1207 (блакитного кольору) і об’єкт 2M1207 b (червоного кольору). Перший знімок екзопланети

У квітні 2004 року міжнародня команда спеціалістів, що працювала на чолі з Ґаелем Шовеном (фр. Gaël Chauvin) на ДВТ, отримала в інфрачервоному діапазоні перше зображення (натоді ймовірної) екзопланети, що обертається завдальшки 55 а.о. навколо брунатного карлика 2M1207 у сузір'ї Гідри[25]. Об'єкт, названий 2M1207 b, розташований приблизно в 172 ± 3 світлових роках від Землі й має здогадну масу 8 ± 2MЮп (деякі дослідники зменшують її до однієї-двох Юпітеріанських).

Технічний прорив[ред.ред. код]

Удосконалення обладнання, передовсім у галузі спектроскопії високої роздільної здатності, призвело до швидкого виявлення багатьох нових екзопланет. Астрономи навчилися фіксувати позасонцеві планети побічно — шляхом вимірювання їхнього ґравітаційного впливу на рух батьківських зірок. Окрім цього їх знаходили, спостерігаючи за зміною видимої світності зірки, коли між світилом і спостерігачем проходить шукома планета. Зрозуміло, що старання дослідників були спрямовані насамперед на пошук кам'янистих, подібних до Землі планет, на які б могла ступити нога космонавта. Нарешті, 25 серпня 2004 року повідомили про виявлення першої такої в системі зірки Мю Жертовника, що її назвали відповідно Мю Жертовника c[26]. Планета має масу від 10,55 до 14 земних (далі MЗ), обертається навколо світила за 9,55 діб і перебуває завдальшки від рідної зірки  в 0,09 а. о. Температура на її поверхні — близько 900 K.

Збудований у кратері згаслого вулкану радіотелескоп Аресібо з висоти пташиного польоту

На початку 2005 року було відкрито наступні 12 планет. Серед них шість — газові гіганти. Серед інших шести одна є найменшою з-поміж усіх відомих екзопланет. Вона вп'ятеро менша за розмірами від Плутона. Відкрити її допомогло те, що зірка, навколо якої оберталася планета — пульсар. Планета викликала періодичні нерівномірності випромінювання пульсара, завдяки чому її було знайдено.

5 жовтня 2005 року в сузір'ї Лисички, за 63 світлові роки від нас, французькі астрономи відкрили HD 189733 b — першу екзопланету, для якої створили мапу температур поверхні, і першу, на якій знайшли двоокис вуглецю й метан. Гарячий юпітер масою 1,13 ± 0,03MЮп, ймовірно, обертається синхронно своїй зорі й завжди повернений до свого світила одним боком (як Місяць — до Землі). Кобальтова синева HD 189733 b змусила вчених припустити наявність величезних обсягів води, проте останні дослідження показали, що екзотичний колір газовому гіганту забезпечують дрібнодисперсні хмари. Атоми натрію в їхньому складі поглинають червону частину світлового спектру, тимчасом як частинки заліза або оксиду алюмінію розпорошують синій полиск (також можливо, що це мікроскопічні крапини розплавленого кремнію, — фактично, завись скла в атмосфері)[27].

13 листопада 2008 року вперше вдалося отримати зображення одразу цілої планетної системи — знімок трьох планет, що обертаються круг зірки HR 8799 у сузір'ї Пегаса. Це перша планетна система, відкрита поблизу гарячої білої зірки раннього спектрального класу (А5). Усі відкриті доти планетні системи (за винятком пульсарних) осяювані зорями пізніших класів (F-M). Того самого дня також уперше вдалося виявити планету Фомальгаут b біля зірки Фомальгаут шляхом прямих спостережень.

16 грудня 2009 року науковці з обсерваторії ім. Віппла відкрили на відстані 40 світлових років від Землі GJ 1214 b — надземлю, чия велика піввісь дорівнює 0.014 ± 0.0019 а. о. (тобто найменша серед усіх відомих екзопланет цього типу)[28]. За масою GJ 1214 b перевищує Землю в 6,55 разу, за радіусом - у 2,5 разу, однак через низьку щільність гравітація на ній навіть нижча від земної. Період обертання планети довколо червоного карлика GJ 1214 — 38 годин. Від свого світила екзопланета відстоїть приблизно на 2 мільйони кілометрів. Якщо альбедо екзопланети аналогічне Венері, температура на її поверхні варіює між +280 °C і +120 °C[29].

У другій половині 2010-го «Кеплер» відкрив у Кеплер-11, що в сузір'ї Лебедя, одразу шість екзопланет (три з них були зафіксовані одразу, — 26 серпня 2010, — ще три підтвердилися до січня наступного року)[30]. Рекорд цієї планетної системи досі не побитий.

2011 року Девід Беннетт (англ. David Bennett) з Університету Нотр-Дам (Індіана, США) оголосив на основі спостережень 20062007 років на 1,8-метровому телескопі Університетської обсерваторії Маунт-Джон у Новій Зеландії про відкриття за допомогою методи мікролінзування 10 поодинчих юпітероподібних екзопланет. Щоправда, дві з них можуть бути високоорбітальними супутниками найближчих до них зір.

21 вересня 2011 року гурт з 31 любителя астрономії, що працював у рамцях проєкту Planet Hunters, призначеного для анализу відомостей, зібраних телескопом «Кеплер», оголосив про відкриття екзопланет KIC 10905746 b та KIC 6185331 b [31]. При цьому згадувалося про 10 кандидатів у планети, але натоді тільки два з них із достатньою мірою упевненості визначались ученими як екзопланети. Планети радіусом 23% й 72% юпітеріанського були знайдені волонтерами серед зображень, які професійні астрономи з тих чи тих причин відсіяли і якби не допомога добровольців, зазначені небесні тіла, ймовірно, лишилися б невідкритими.

Землеподібні планети[ред.ред. код]

Землеподібна екзопланета з атмосферою, материками й океанами, яку людству ще належить відкрити

10 січня, 2011-го року було підтверджене існування відкритої за два роки до того Kepler-10b, чий радіус становить 1.4 від земного, а маса дорівнює 4,5 маси нашого світу[32]. 5 грудня того самого року потвердилася ще одна знахідка телескопа Кеплер: Kepler-22 b — перша надземля в зоні, придатній для життя. 20 грудня 2011-го цей самий прилад розгледів біля зірки Кеплер-20 перші екзопланети завбільшки з Землю та менші — Kepler-20 e (радіусом 0,87 земного й масою від 0,39 до 1,67 MЗ) та Kepler-20 f (0,045 MЮп й 1,03 радіусу Землі).

У ці ж місяці «Кеплер» почав передавати на Землю відомості про зорю Кеплер-186, аналіз яких упродовж трьох років дозволив крім відкритих одразу чотирьох екзопланет підтвердити існування Кеплер-186 f – екзопланети, наразі найближчої до колиски людства за розмірами (оголосили про це 17 квітня 2014 року)[33]. Маса її варіюється між 0.87 and 2.03 MЗ (за умови аналогічної щільности, вона перевищує нашу планету на 44%). Радіус Kepler-186 f завдовжки 1.11±0.14% земного[34].

Коли ж підтвердиться й зафіксований рік потому кандидат в екзопланети KOI-5123.01, астрономи презентують, можливо, найвизначнішу знахідку в історії — омріяного двійника Землі — світ із сприятливим кліматом, що перевершує нашу планету за масою та радіусом лише на 16 і 9 відсотків відповідно[35].

Світ чотирьох сонць[ред.ред. код]

15 жовтня 2012 року оголосили про відкриття PH1-Кеплер-64 b — екзопланети, розташованої в системі чотирьох зір. Кіан Йек (англ. Kian Jek) з Сан-Франциско й Роберт Ґальяно (англ. Robert Gagliano) з аризонського Коттонвуда, — волонтери проєкту Planet Hunters, — зосередилися на відстежуванні світності подвійних зірок (Йек ще в травні 2011 року виявив у кривій яскравості подвійної KIC 12644769 особливості, що вказували на наявність третього тіла, але не встиг заявити про це й не долучився до відкриття першої циркумбінарної планети Кеплер-16 b[36]). У березні 2012-го Ґальяно помітив незначне коливання в кривій блиску зоряної системи KIC 4862625, що перебуває в 5 000 світлових років від нас у сузір'ї Лебедя. Після додаткового аналізу, проведеного другим компаньйоном, пошуковці дійшовши висновку про існування біля неї екзопланети[37].

Фахівці з Єльського та Оксфордських університетів за допомогою телескопів Обсерваторії Кека) пересвідчилися в рації любителів, а відтак з'ясували, що в 1 000 а.о. від KIC 4862625 наявна ще пара світил. Газовий гігант PH1-Кеплер-64 b має радіус у 6,18 ± 0,17 земного з верхньою межею маси в 169 MЗ, або 0,531 MЮп (імовірніше, його вага — від 20 до 40 MЗ, отже він дещо більший від Нептуна). Обертається навколо своїх зір PH1-Кеплер-64 b за 138,5 дня. Це розташована досить близько від своїх зірок гаряча планета: оцінна температура її поверхні — 524-613 К[38].

Рік потому, 20 лютого 2013 року, телескопом «Кеплер» за 210 світлових років від Землі виявлена Kepler-37 b, розмір якої трохи більший від Місяця[39]. Це рекордно мала екзопланета: за умови подібної до Місяця щільности, її маса від 0,01[40] до 6 MЗ[41].

18 квітня 2013 року знайшли Кеплер-62 e — екзопланету з радіусом 1.61 ± 0.05 земного, фізичні показники якої дозволяють припустити наявність рідкої води[42]. Зроблене фахівцями The Astrophysical Journal комп'ютерне моделювання показує, що її поверхню вкриває безмежний океан[43].

Барвисті й химерні планети[ред.ред. код]

GJ 504 b, уявлена художником NASA

1 серпня[44] 2013 року за допомогою гавайського телескопа Subaru в 57 світлових років від Землі була відкрита рожева екзопланета GJ 504 b. Газовий гігант став п'ятою екзопланетою, знайденою шляхом прямого спостереження (при цьому інші обертаються навколо масивніших зір). Отримане пряме зображення рожевої сфери показало менш хмарну атмосферу, ніж у вивчених доти екзопланет. Її зоря GJ 504 є аналогом Сонця, але випромінює втричі менше світла[45].

7 січня 2014 року була виявлена планета KOI-314 c, що становить собою перехідний стан між газовими гігантами й кам'янистими землеподібними планетами[46]. Менш як за три місяці потому, — 30 квітня, — вперше визначений період обертання екзопланети: доба на β Живописца b триває 8 годин[47].

Перегодом, — 14 травня, — відкрита екзопланета GU Риб b з рекордним періодом обертання — 80 тисяч років[48]. Її віддаль від батьківської зірки GU Риб у 2000 разів перевищує відстань Землі від Сонця і є для екзопланет щонайзначнішою з відомих. «Планету-вигнанця» відшукала міжнародня дослідницька група на чолі з Марі-Ів Нод (фр. Marie-Ève Naud) — аспірантом кафедри фізики Університету Монреаля. Науковці вважають, що за масою GU Риб b в 9-13 разів більша від Юпітера[49] (до речі, вона має антиподаWASP-18 b, розжареного газового велетня завбільшки в десять Юпітерів, який майже ковзає поверхнею рідної зірки, дочасно її старячи[50]).

25 червня 2014-го відкрита Ґлізе 832 c — найближча з відомих «надземель»: від нас її відділяють 16 світлових років. Екзопланету з масою в 5,4 MЗ виявила міжнародня команда астрономів на чолі з Робертом А. Віттенмайером (англ. Robert A. Wittenmyer) Університету Нового Південного Уельсу[51].

24 вересня цього ж року NASA повідомила: малохмарність атмосфери HAT-P-11 b, екзопланети завбільшки з Нептун, дозволила пошуковцям побачити в ній ознаки водяної пари[52]. HAT-P-11 b, що обертається довкола зірки в сузір'ї Лебедя за 124 світлові роки від Землі, є першою порівняно невеликою екзопланетою, на якій були знайдені молекули води й насьогодні найменшою з тих, що розкрили свій хемічний склад. Діаметр її приблизно вчетверо більший, ніж у нашого світу. Науковці вивчали атмосферу планети під орудою фахівців з Університету Меріленду почерез телескопи "Габбл", "Спітцер" і "Кеплер"[53].

Методи пошуку екзопланет[ред.ред. код]

Більшість виявлених позасонячних планет лежать у межах 300 світлових років від Сонячної системи.
Анімація демонструє гравітаційний вплив екзопланети на зірку
  1. Метод прямих спостережень — ми можемо побачити планету поряд з іншою зіркою, подібно до того, як бачимо планети нашої зоряної системи. Зробити це дуже складно через велетенський контраст яскравості між зіркою і планетою. У листопаді 2008 року було опубліковано дві роботи про зроблені за допомого цього методу відкриття (щоправда, тоді молоді планети було знайдено не за відбитим світлом зірки, а за власним тепловим випромінюванням). За рік учені знайшли ще один світ. Натепер у пошуках первують обсерваторія Джеміні, Субару й Дуже великий телескоп.
  2. Астрометричний метод — найстаріший. Саме в такий спосіб учені вперше почали пошук планет поза Сонячною системою півстоліття тому. Заснований на спостереженнях за змінами власного руху зорі під гравітаційним впливом планети. Хоча за допомогою астрометрії були вточнені маси деяких екзопланет і точно описані деякі подвійні зорі, станом на поточний момент є лише одне підтверджене відкриття — HD 176051 b в сузів'ї Ліра[54]. Майбутнє цього методу пов'язане з орбітальними місіями, такими як Gaia та Нано-Жасмин.
  3. Метод транзитної фотометрії — пов'язана з проходженням планети на тлі зірки. Дозволяє визначити розмір, а в поєднанні з методом Доплера — щільність планет. Станом на 17 грудня 2014 року транзитним методом виявлено 1163 екзопланети в 644 планетних системах, у 352 з яких мається більш як один світ [55].
  4. Гравітаційне лінзування. Між спостережуваним об'єктом (зіркою, галактикою) та спостерігачем на Землі має бути інша зірка (вона відіграватиме роль лінзи), яка фокусує своїм гравітаційним полем світло від спостережуваної зіркової системи. Якщо зірки-лінза має планету, то з'являється несиметрична крива блиску та можлива відсутність ахроматичності. Цей метод має вкрай обмежене застосування. Він чутливий до планет із малою масою, аж до земної. Суттєвим недоліком данного методу є той факт, що процес лінзування не може повторитися, адже ймовірність наступного вирівнювання Землі та ще двох зірок практично дорівнює нулю. На серпень 2014 року гравітаційне викривлення дозволило відкрити 25 планет (зокрема, OGLE-2005-BLG-390L b, першу суперземлю на широкій орбіті).
  5. Спектрометричне вимірювання радіальної швидкості зірок (метод Доплера) — найрозповсюдженіший метод. За його допомогою можна виявляти планети з масою, не меншою від кількох MЗ, що розташовані поряд із зіркою, і планети-гіганти з періодами обертання до ~10 років. Планета, обертаючись навколо зірки, немовби розгойдує її, і ми можемо спостерігати доплерівський зсув спектру.

Інструменти вивчення й пошуку[ред.ред. код]

Космічні апарати[ред.ред. код]

Фотометрія екзопланети Kepler-6 b за відомостями телескопа «Кеплер»
Анімація показує відмінності в обертанні позасонячних планет в однопланетних і двопланетних системах (відомості надіслані телескопом «Кеплер»)
Анімація планетної системи зірки HD 10180 за відомостями, отриманими ESO

«Кеплер» (NASA) — космічний телескоп системи Шмідта з діаметром об'єктива 0,95 м здатний одночасно відстежувати 100 000 зірок. Запущений 7 березня 2009 року. Планується виявити ним близько 50 подібних до Землі планет, або ж близько 600 планет, що переважають у 2,2 разу Землю за розміром. «Кеплер» обертається круг Сонця завдальшки в одну астрономічну одиницю. Розраховуваний термін служби — 3,5 року (одначе згодом місію неодноразово подовжувано[56], дарма що в травні 2013-го апарат виходив із строю[57]).

Gaia — космічна обсерваторія із щонайбільшим з усіх створених для місій у космосі цифровим сенсором, який складається зі 106 окремих CCD-матриць завбільшки 4,7 × 6 см кожна[58]. Окрім основної мети (побудова тривимірної мапи нашої Галактики), здогадно, має відкрити до 10000 транзитних екзопланет (дещо обережніша оцінка — 1900-7600 екзопланет). Gaia проаналізує мільярд зірок (задля порівняння — попередні апарати-пошуковці спостерігали, щонайбільше, за кількома мільйонами зір)[59]. Виведена на орбіту з космодрому «Куру» 19 грудня 2013-го[60], а перші фотометричні виміри надіслала 15 червня 2014 року[61]). Працює в оптичному діапазоні.

Наземні телескопи[ред.ред. код]

Транзитна метода[ред.ред. код]

  • NESSI (абревіатура від «New Exoplanet Spectroscopic Survey Instrument») — космічна обсерваторія, що є одним із перших наземних пристроїв, розроблених спеціально задля вивчення атмосфери екзопланет (натепер проходить останні випробування)[62].

Метод Доплера[ред.ред. код]

  • Обсерваторія ім. В.М. Кека — обсерваторія з 2-х щонайбільших у світі дзеркальних телескопів. Діаметр первинних дзеркал становить 10 метрів (усього їх по три в кожному з телескопів).

Майбутні програми[ред.ред. код]

Анімація Terrestrial Planet Finder, нереалізованого проекту NASA
Анімація космічного телескопа SIM (нереалізовано)
  • EChO — іде теоретичне опрацювання проекту. У разі схвалення ЄКА, запуск приблизно у 2022 році.
  • PLATO - космічна обсерваторія, що її планує 2024 року вивести в Космос ЄКА задля вивчення екзопланетних систем. На орбіту апарат доправить ракетоносій «Союз» з космодрому «Куру»[65]. PLATO спостерігатиме приблизно за мільйоном зірок за допомогою 34 телескопів і камер. Також вона відстежуватиме сейсмологічну активність зір та екзопланет, реєструватиме їхні масу, радіус і вік. Початкова програма досліджень розрахована на 6 років[66].

Окрім космічних місій, у майбутньому планується розвиток наземного інструментарію. До прикладу, на Європейському надзвичайно великому телескопі буде встановлене обладнання, здатне вивчати атмосферу екзопланет. Також у далекій перспективі очікується запуск систем інфрачервоних телескопів IRSI/DARWIN (ЄКА) і TPF (NASA).

Властивості екзопланет[ред.ред. код]

Порівняння Сонячної системи з системою 55 Рака
Очікувані розміри планет типу Надземля, залежно від їхньої маси й хемічного складу[67]. Приклади таких планет: Планета-океан; Залізна планета, Вуглецева планета.

Планети виявлено приблизно в 10% зірок, включених до програм пошуків. Їхня частка зростає в міру накопичення даних і вдосконалення техніки спостереження.

Спостерігається залежність кількості планет-гігантів від вмісту важких елементів (металів) у зірках. Системи із планетами-гігантами зустрічаються також здебільшого в зірок сонцевого типу (класів K5-F5). Водночас, у червоних карликів їхня частка значно менша (у 200 спостережуваних червоних карликів наразі виявлено лише одну подібну систему). Останні відкриття, зроблені методою гравітаційного мікролінзування, свідчать про широку розповсюдженість систем із планетами середньої маси типу Урана й Нептуна замість газових велетнів. Це першою чергою стосується маломасивних зірок і зірок із низьким вмістом металів.

Для деяких планет отримано оцінку їхнього діаметру, що дозволяє визначити їхню щільність, а також припускати наявність масивних ядер, що складаються з важких елементів. Європейські астрономи під керівництвом Трістана Ґійо (фр. Tristan Guillot) з Обсерваторії Лазурового берега (фр. Observatoire de la Côte d'Azur, OCA), встановили, що при порівнянні щільності планет зі вмістом металів у їхніх зірках є певна кореляція. Планети, сформовані навколо зірок, які є настільки ж багатими на метал, як наше Сонце, мають маленькі ядра, тимчасом як планети, зірки яких містять удвічи-втричі більше металів, мають набагато більші ядра.

В екзопланет, що рухаються на орбітах із великим ексцентриситетом, унутрішній вміст яких включає в себе кілька шарів речовини (кора, мантія та ядро), припливні сили спроможні вивільняти теплову енергію, що здатна створювати й підтримувати сприятливі для життя умови на космічному тілі, а їхня орбіта з часом може еволюціонувати в кругову[68] (

).

Наразі найбільш схожий на земний клімат має Глізе 581 c: за попередніми оцінками, температура на її поверхні коливається в діапазоні 0—40 °C. Також теоретично цей позасонцевий світ містить запаси рідкої води. Але, що за масою Глізе 581 c вп'ятеро переважає нашу планету, життя на ній не назвеш комфортним. Тимчасом найближчою за розміром до колиски людства є Кеплер-186 f (більша від Землі на 13%), проте наявність атмосфери та води на цій екзопланеті під сумнівом.

Одні з найзагадковіших — екзопланети поблизу нейтронних зірок.

Обертання і нахил осі[ред.ред. код]

Знімок планети біля зірки Бета Живописця, зроблений у ESO

У квітні 2014 року був зроблений перший вимір періоду обертання екзопланети Бета Живописця b, на основі якого вчені оголосили, що доба на цьому «супер-Юпітері» триває 8 годин (цей висновок базується на припущенні, що нахил осі планети малий). Екваторіальна швидкість обертання —25 км на секунду, що перевершує газових гігантів Сонцевої системи й цілком узгоджується з надмірною масою екзопланети. (Карликова планета Церера обертається за 5 годин, але менший радіус Церери означає, що такий період обертання відповідає екваторіальній швидкості обертання, яка набагато повільніше від Бета Живописця b.) Відстань Beta Живописця b від своєї зірки є 9 а.о.. На таких відстанях обертання планет-гігантів не сповільнюється припливними силами. Бета Живописця b ще гарячий і молодий, але протягом найближчих сотень мільйонів років, він охолоне і стиснеться до розміру Юпітера, і, якщо його кутовий момент збережеться, довжина його дня чкоротиться до близько 3 годин, а швидкість її екваторіального обертання прискориться до приблизно до 40 км в секунду.

Деякі планетні системи[ред.ред. код]

Назва зорі Кількість
екзопланет
Відомості про екзопланети Примітки
51 Пегаса 1 51 Пегаса b або Беллерофонт
υ Андромеди 4 4 екзопланети
ε Ерідана 2 можливо 2 екзопланети непідтверджено
55 Рака 5 відкрито більше п'яти екзопланет можливо сім
μ Жертовника 4 відкрито 4 екзопланети
47 Великого Воза 3 47 UMa b, 47 UMa c, 47 UMa d
γ Цефея 1 Гамма Цефея A b
Глізе 581 6 Глізе 581 bГлізе 581 g станом на 2010 рік
Глізе 876 4 Gliese 876 bGliese 876 e станом на 2010 рік
OGLE-TR-56 1 OGLE-TR-56 b
OGLE-2003-BLG-235/MOA-2003-BLG-53 1 OGLE-2003-BLG-235L b/MOA-2003-BLG-53L b
2M1207 1 екзопланета 2M1207 b можливо планемо
PSR 1257+12 3 відкрито 3 екзопланети
HD 10180 5 відкрито більш ніж п'яти екзопланет[69] можливо сім
HD 188753 1 екзопланета HD 188753A b непідтверджена
HD 189733 1 екзопланета HD 189733 b
HD 209458 1 екзопланета HD 209458 b або Осіріс
HIP 13044 1 HIP 13044 b позагалактична[70]
WASP-1 1 екзопланета WASP-1b
WASP-2 1 екзопланета WASP-2b

Конкурс на назви екзопланет[ред.ред. код]

На початку 2013 року шахраї, скориставшись нагодою стрімкого відкривання екзопланет, заходилися торгувати правом давати цим небесним тілам назви, у зв'язку з чим МАС застеріг: «З уваги на з'яву нещодавніх рекламних оголошень, згідно з якими існує можливість шляхом платного голосування вплинути на ухвалу МАС щодо присвоєння новим екзопланетам певних назв, МАС воліє проінформувати загал про те, що подібні пропозиції не мають жодної офіційної сили. У цілому МАС щиро вітає громадський інтерес і бажання допомогти міжнародній організації у виборі надавальних імен для нещодавно відкритих позасонячних планет, але наголошує, що жодне суспільне голосування не здатне справити вплив на позицію спілки щодо вибору імені для відкритої планети»[71].

Проте згодом (наприкінці 2013-го) Міжнародний астрономічний союз дійсно постановив дати деяким екзопланетам і зіркам змістовніші від порядкового набору цифр і літер найменування, оголосивши конкурс. Передбачалось дати назви позасонячним планетам, відкритим до 31 грудня 2008 року включно (всі вони перебувають у 260 планетних системах). У вересні 2014 року представники астрономічних клубів і некомерційних організацій зареєструвалися на спеціальному порталі МАС. Місяць потому їм було запропоновано проголосувати за список із 10-20 екзопланет, які вони хотіли б переназвати. У грудні зареєстровані учасники конкурсу надіслали на розгляд комісії вигадані ними назви небесних тіл з обґрунтуваванням свого вибору. Кожній із груп учасників було дозволено запропонувати назву лише однієї системи. Опісля, починаючи з березня 2015-го за надіслані назви зможе проголосувати кожен охочий. Переможці голосування стануть відому в червні того самого року, а офіційно їх оголосять під час 29-ї генасамблеї Міжнародного астрономічного союзу, що відбуватиметься з 3 по 14 серпня в Гонолулу (відтак назви-переможці будуть викладені на сайті www.NameExoWorlds.org)[72].

Наслідки відкриття екзопланет[ред.ред. код]

Відкриття екзопланет дозволило астрономам виснувати: планетні системи — розповсюджене в космосі явище. Попри те, що останні знахідки суперечать узвичаєній думці про формування планет[73], і те, що насьогодні немає загальновизнаної теорії планетоутворенні[74], тепер, коли з'явилась змога оперувати ширшими відомостями, погляд учених на цей процес яснішає. Більшість виявлених систем досить відрізняється від сонячної — найрадше це пояснюється селективністю застосовуваних метод (найлегше виявити масивні коротко-періодичні планети). Планети, подібні до Землі, сучасними методами у більшості випадків розгледіти поки неможливо. Цікаво, що в зірки Епсилон Ерідана (яка разом з Тау Кита й Епсилон Індіанця вважається за одну з трьох найближчих до Сонця зірок, що надаються для існування життя, див. SETI) також виявлено планетну систему, хоча вірогідність цього відкриття наразі лишається під сумнівом.

«Закриття» екзопланет[ред.ред. код]

Ретельне вивчення спектру зірки WASP-9 за допомогою високоточного спектрометра HARPS виявило в ньому знаки другого зоряного спектру. Таким чином, планети WASP-9b не існує[75].

Науково-популярні фільми[ред.ред. код]

Екзопланети в мистецтві[ред.ред. код]

Файл:Tatooine.jpg
Дивоглядний захід двох світил Татуїна,

Екзопланети віддавна приковують увагу митців, тож докладно зображені в їхніх творах. Найпаче послідовно вони відбиті в науково-фантастичній літературі та кінематографі. Часом останні впливають на номенклатуру дослідників. Так, якщо відкриту у вересні 2011-го в подвійній зоряній системі Кеплер-16b преса охрестила «Татуїном» без особливого ентузіазму вчених, то її «побратима» HD 188753 Ab, що кружляє навколо иншої подвійної зорі, вони самі неофіційно нарекли ім'ям Батьківщини Люка Скайвокера (ця планета з зафільмованих Джорджем Лукасом «Зоряних війн» так само мала два сонця).

Рон Габбард, засновник Церкви Саєнтології написав роман «Поле битви — Земля», що розповідає про расу міжпланетних загарбників з планети «Псайкло».

Повість братів Стругацьких «Важко бути богом» описує екзопланету, населену гуманоїдами, чий вигляд абсолютно подібний до людського, а рівень розвитку нагадує земне Середньовіччя.

Герої франшизи «Star Trek» в дослідженні невідомих світів відвідують вервечку екзопланет, населених химерними мешканцями.

Дія роману Френка Герберта «Дюна» розгортається на планеті «Арракіс», де видобувається мінерал, доконечний для зоряних подорожей. Роман кілька разів екранізували.

Тимчасом Станіслав Лем, польський колеґа Герберта, у своєму філософському романі «Соляріс» змалювує однойменну екзопланету, що має власний інтелект і замагає сумління своїх колонізаторів воскреслими родичами. Твір Лема двічі екранізували. Зокрема, свою мистецьку версію витворив видатний радянський режисер Андрій Тарковський. Із сюжетом «Соляриса» дещо перегукується «Тут можуть водитися тигри», — оповідання американського фантаста Рея Бредбері, що описує розумну та щедру планету (так само зекранізовано).

Планетоїд LV-426 в планетній системі ζ-2 (Дзета Сітки) в сузір'ї Сітки — батьківщина космічного страховиська «Чужого» з однойменної стрічки. У третій частині епопеї він переслідує ворент-офіцера Елен Ріплі, фільмового протагоніста, на екзопланеті-в'язниці Фіорина «Ф'юрі» 161. У приквелі ж франшизи, — фільмі «Прометей», — дія точиться на LV-223 екзомісяці газового гіганта в тій самій системі ζ-2.

Герої телесеріалу «Лексс» мандрують «Темним Усесвітом» на живому кораблі, що нагадує велетенську бабку, час від часу висаджуючись на екзопланетах, — таких як «Брунніс», планета-смітник «Клааґія», планетоїд «Кластер» тощо.

«Аватар», науково-фантастичний пригодницький фільм Джеймса Кемерона, розповідає про однойменну екзопланету — далекий дивовижний світ, що потопає в пралісі.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. The Extrasolar Planet Encyclopaedia — Catalog Listing (англ.)
  2. Офіційний сайт Архіву екзопланет NASA
  3. Офіційний сайт проєкту «Кеплер» (англ.)
  4. Педпреса стаття «Телескоп Кеплер помітив ще 503 потенційні екзопланети»
  5. Кожна п'ята зірка має придатну для життя планету BBC Україна; 6 листопада 2013 р.
  6. "IAU 2006 General Assembly: Result of the IAU Resolution votes" (англ.) 2006
  7. Why Planets Will Never Be Defined (англ.) 2006
  8. Степові вовки космосу Большая Вселенная; 8 лютого 2011 р.
  9. The Theory of Brown Dwarfs and Extrasolar Giant Planets 22 Mar 2001
  10. Что такое экзопланета (рос.) Большая Вселенная; 15 черня 2011 р.
  11. Giant Planet Formation by Core Accretion (англ.) 30 Oct 2007
  12. SAO/NASA ADS Astronomy Abstract Service (англ.)
  13. The SOPHIE search for northern extrasolar planets 28 July 2009
  14. A Statistical Analysis of SEEDS and Other High-Contrast Exoplanet Surveys: Massive Planets or Low-Mass Brown Dwarfs? (англ.)
  15. DEUTERIUM BURNING IN MASSIVE GIANT PLANETS AND LOW-MASS BROWN DWARFS FORMED BY CORE-NUCLEATED ACCRETION 2013 June 20
  16. Astrophysics (since Apr 1992)
  17. Defining and cataloging exoplanets: the exoplanet.eu database (англ.)
  18. Что такое экзопланета (рос.) Большая Вселенная; 15 черня 2011 р.
  19. The Exoplanet Orbit Database (англ.) 11 Feb 2011
  20. Exoplanet Criteria for Inclusion in the Archive (англ.) NASA Exoplanet Archive
  21. PLANETESIMALS TO BROWN DWARFS: What is a Planet? (англ.)
  22. Жизнь вне Земли?..
  23. НЛО. От мифов к космическим кораблям
  24. http://books.google.com.ua/books?id=pQsAAAAAMAAJ&pg=PA228&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
  25. Планета поблизу брунатного карлика(рос.) 16.09.2004 р.
  26. The HARPS survey for southern extra-solar planets II. A 14 Earth-masses exoplanet around mu Arae (англ.) 25 серпня 2004 р.
  27. “Стеклянная” экзопланета в созвездии Лисички обманула астрономов (рос.) Новости, открытия, технологии, изобретения
  28. [http://allplanets.ru/novosti_2009.htm 27 декабря 2009 Первая транзитная океанида GJ 1214 b] Планетные системы
  29. A super-Earth transiting a nearby low-mass star (англ.)
  30. Kepler’s Outrageous Six-planet System(англ.) SKY&TELESCOPE; 2 лютого 2011 року
  31. Debra Fischer, Megan Schwamb, Kevin Schawinski, Chris Lintott, John Brewer, Matt Giguere, Stuart Lynn, Michael Parrish, Thibault Sartori, Robert Simpson, Arfon Smith, Julien Spronck, Natalie Batalha, Jason Rowe, Jon Jenkins, Steve Bryson, Andrej Prsa, Peter Tenenbaum, Justin Crepp, Tim Morton, Andrew Howard, Michele Beleu, Zachary Kaplan, Nick vanNispen, Charlie Sharzer, Justin DeFouw, Agnieszka Hajduk, Joe Neal, Adam Nemec, Nadine Schuepbach, Valerij ZimmermannPlanet Hunters: The First Two Planet Candidates Identified by the Public using the Kepler Public Archive Data(англ.) ArXiv.org 23 Sep 2011
  32. How Scientists Know Alien Planet Kepler-10b is a Small, Rocky World(англ.) 10 січня 2011 р.
  33. Kepler 186f - First Earth-sized Planet Orbiting in Habitable Zone of Another Star(англ.)
  34. NASA's Kepler Discovers First Earth-Size Planet In The 'Habitable Zone' of Another Star(англ.) 17 квітня 2014 р.
  35. HEC: Data of Potential Habitable Worlds(англ.)
  36. Интернет-астрономы открыли первую планету в системе из четырех звёзд Риановости; 15.10.2012 р.
  37. Интернет-астрономы открыли первую планету в системе из четырех звезд(рос.) Риановости; 15.10.2012 р.
  38. Уперше в системі чотирьох сонць виявлена екзопланета Цікаво про космос; 16 жовтня 2012 року
  39. NASA's Kepler Mission Discovers Tiny Planet System Офійний сайт NASA (20 лютого 2013 р.).
  40. Discovery: Kepler-37b, a planet only slightly larger than the Moon 02.20.2013
  41. Masses, Radii, and Orbits of Small Kepler Planets: The Transition from Gaseous to Rocky Planets(англ.) 13 січня 2014 р.
  42. Water Planets in the Habitable Zone: A Closer Look at Kepler 62e and 62f
  43. Water worlds surface (англ.)
  44. The Coolest Exoplanet Imaged – The Discovery of GJ 504b (англ.) 2 серпня 2013 р.
  45. Виявлена рожева екзопланета Цікавості; 13 серпня 2013 р.
  46. Астрономы обнаружили газовый «двойник» Земли(рос.) Лента.ру 7 січня 2014 р.
  47. Beta Pictoris b: Scientists Measure Spin Rate of Exoplanet for First Time (англ.) Sci-News.com 30 квітня 2014 р.
  48. GU Psc b: Newly Discovered Exoplanet Takes 80,000 Years to Orbit its Star (англ.) Sci-News.com; 14 травня 2014 р. (англ.)
  49. Відкрита екзопланета, що перебуває на рекордній відстані від своєї зірки; Новини Космосу; 15 травня 2014 р.
  50. Велетенська екзопланета старить свою батьківську зірку (рос.)
  51. У 16 світлових років від Землі знайдена потенційно придатна для життя екзопланета
  52. Clavin, Whitney; Chou, Felicia; Weaver, Donna; Villard; Johnson, Michele (24 September 2014). "NASA Telescopes Find Clear Skies and Water Vapor on Exoplanet" Шаблон:Ref- en NASA. Retrieved 24 September 2014.
  53. Вчені знайшли воду на екзопланеті BBC Україна; 25 вересня 2014 р.
  54. Легчайшая звезда с планетой оправдала редкий метод охоты
  55. The Extrasolar Planets Encyclopaedia
  56. Kepler Mission Manager Update: K2 Has Been Approved!
  57. Kepler Mission Manager Update
  58. «Для космического телескопа Gaia собрана самая большая CCD-матрица» // 3DNews, 11.07.2011 р.
  59. Космический телескоп Гайя: первая фотометрия и начало плановых наблюдений Занептунье (ЖЖ); 31 червня 2014 р.
  60. Gaia launch set for 19 December.(англ.)
  61. Космический телескоп Гайя: первая фотометрия и начало плановых наблюдений Занептунье (ЖЖ); 31 червня 2014 р.
  62. NESSI — телескоп для изучения химического состава атмосфер экзопланет(рос.)
  63. Gemini Planet Imager – новый инструмент для поиска экзопланет Наука и техника 26.03.2014
  64. Офіційний сайт обсерваторії Джеміні Gemini Planet Imager First Light! January 6, 2014
  65. Пошуком екзопланет займеться европейська обсерваторія PLATO Новостей.сом; 2014-02-22
  66. ЕКА планує запуск телескопа PLATO задля пошуку екзопланет на 2024 рік (рос.) Риановости; 20.02.2014 р.
  67. «Scientists Model a Cornucopia of Earth-sized Planets» (англійською). Архів оригіналу за 2012-02-26. 
  68. Приливы на экзопланетах оказались полезными для жизни (рос.) Lenta.ru
  69. Up to 7 planets orbiting HD 10180
  70. Астрономи знайшли екзопланету з "позагалактичним" походженням(рос.)
  71. Фантик для планеты за $0,99(рос.) 15 квітня 2013 року
  72. Экзопланеты выставят на конкурс(рос.) Газета.ru; 10 липня 2014 року
  73. «Теорія утворення планет дала збій»; «Ноосфера»; 19 серпня 2013 р.
  74. «Походження Всесвіту»(рос.) «TechStandard»
  75. WASP-9 b — «закрытая» экзопланета. Астрономический курьёз.(рос.) Dilorarostov.ru

Зовнішні посилання[ред.ред. код]


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.