Екзопланета

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Попри те, що в «юпітероподібних» екзопланет донині не виявлено достатньо масивних для утримання щільної атмосфери супутників, їхнє існування астрономи не відкидають. В уяві маляра навколо Іпсилона Андромеди d обертається місяць, на якому нуртує рідкий океан.
Зображена художником планетна система пульсару PSR B1257+12, яка складається зі щонайменше трьох планет. Відкриті в 90-ті роки світи народилися після вибуху наднової з залишків рознесеної речовини й відтоді кружляють навколо батьківської зірки, постійно бомбардовані сплесками вбивчого випромінення.
Гіпотетична планета-океан із супутниками. Наразі вчені мають самі припущення стосовно приналежності до цього типу таких екзопланет, як Кеплер-22 b та Кеплер-62 e.
Погляд художника на планету Мафусаїл, найдавнішу з відомих. На думку вчених, це небесне тіло (чий вік здогадно сягає 12,7 мільярда років) складається переважно з легких елементів — найбільш розповсюдженого будівельного матеріалу Всесвіту доби його народження.

Екзоплане́та (дав.-гр. εξω, exo — поза, ззовні) або позасо́нцева плане́та — планета, що обертається навколо іншої зірки або дрейфує космічним простором, себто не належить до планетарної системи.

Станом на 20 січня 2015 року (згідно з Енциклопедією позасонячних планет) достеменно встановлене існування 1900 екзопланет у 1202 планетних системах, у 480 з яких більше однієї планети[1]. Екзопланетний архів NASA визнає відкритими 1795 позасонцевих планет[2]. Кількість кандидатів на отримання цього статусу більша: за проєктом «Кеплер» нині є 4175 небесних тіл, що є потенційними екзопланетами[3], але задля офіційного підтвердження їхнього статусу потрібна повторна реєстрація наземними телескопами (за статистикою це стається в 90% випадків[4]).

Загальна кількість екзопланет у нашій галактиці може сягати сотень мільярдів, якщо не рахувати «планети-сироти», яких у Чумацькому Шляху «кочує» до трильйона (їх зазвичай рахують окремо, а знаходять за допомогою обчислення, подібно до того, як відкрили субкоричневий карлик WISE 0855-0714). Звичних орбітальних планет ймовірно від 100 мільярдів, з них ~ від 5 до 20 мільярдів, імовірно, «землеподібні». Також за поточним оцінюванням 22 відсотки сонцеподібних зір мають подібні до Землі планети на орбітах, що перебувають у придатних для життя зонах[5].

Тривалий час перебування планет поблизу інших зір було нерозв'язним завданням, оскільки ці небесні тіла малі й тьмяні порівняно з зорями, а їхні світила розташовані далеко від Землі (відстань до сусідніх зірок   вимірюється світловими роками, найближча (ймовірна) екзопланета, — Альфа Центавра Bb, — приблизно за 38 000 000 000 000 км від нас). У 21 столітті такі планети почали відкривати завдяки вдосконаленими методами, часто-густо — на межі можливостей.

Короткоперіодичні масивні об'єкти виявити значно легше, тому більшість відомих науці екзопланет — величезні газові кулі на кшталт Юпітера (на цих гігантах не можуть розвиватися організми земного типу, а саме придатність екзопланет для життя найбільше цікавить учених[Джерело?]). Неухильно зростає кількість відомих екзопланет завбільшки з Нептун. Останнім часом відкрито також певну кількість планет із розмірами, близькими до земних. Наразі їх відкривають переважно за допомогою різноманітних непрямих методів, а не шляхом візуального спостереження.

Визначення[ред.ред. код]

Авторське уявлення планетної системи ε Ерідана: осяяні своєю зорею планети, що їх розділяє пруг астероїдів

Офіційне визначення «планети», використовуване Міжнародним астрономічним союзом (МАС) поширюється тільки на Сонячну систему і, таким чином, не застосовується до екзопланет[6][7]. Приміром, така невід'ємна досі якість планети, як несамосвітність, більше не може вважатися за іманентну, оскільки молоді планети-гіганти, а також гарячі юпітери й нептуни, хоча слабо, але мигтять[Джерело?]. Аналогічно суперечать узвичаєному погляду на планету як на тіло з орбітою навколо зорі незліченні планети-волоцюги, що вільно мандрують чорнявою космосу. Деякі з них багаторазово перевищують масу Юпітера (MJ = 1,8986•1027 кг, а далі позначається як MЮп), інші за масою тотожні Землі, навіть (теоретично) можуть мати океани зігрітої власними надрами води[8].

2001-го було ухвалено рекомендації робочої групи з екзопланет — об'єкти з масою, меншою за 13 юпітеріанських, не здатні підтримувати ядерні реакції, а отже принципово не відрізняються від самого Юпітера і є газовими гігантами[9].

Рекомендація робочої групи з екзопланет має наступні критерії:

  • Об'єкти, істинна маса яких недостатня для термоядерного синтезу дейтерію (розраховується як 13MЮп для об'єктів сонцевої металічності), що обертаються навколо зірок або зоряних залишків, називаються «планетами» (безвідносно до того, як вони утворилися). Мінімальна маса / об'єм, потрібний для надання статусу позасонцевої планети, аналогічний тому, за яким визначають планети Сонцевої системи.
  • Міжзоряні об'єкти, істинна маса яких вища від мінімально необхідної задля початку термоядерного синтезу дейтерію — «коричневі карлики», безвідносно до того, як вони сформувалися й де розташовані.
  • Об'єкти, що перебувають у «вільному плаванні» в молодих зоряних кластерах із масами нижчими від необхідної задля термоядерної реакції за участю дейтерію — не «планети», а «субкоричневі карлики» (чи будь-яка інша назва, що найбільш надається)[10][неавторитетне джерело].

Альтернатива[ред.ред. код]

З робочим визначенням МАС у науковому світі погоджуються не всі. Зокрема, висловлена альтернативна пропозиція: відрізняти екзопланети від коричневих карликів на основі їхнього формування. Поширена думка, що планети-гіганти утворюються шляхом акреції, і що цей процес може іноді призводити до народження планет із масою, вищою від порога синтезу дейтерію[11][12] (масивні екзопланети подібного роду, можливо, уже спостерігаються[13]). Водночас коричневі карлики формуються подібно до зірок — почерез безпосередній колапс специфічної газо-пилової хмари, внаслідок якого можуть з'являтись об'єкти з масою, меншою від 13MЮп (подеколи вона не перевищує 1MЮп[14]). Тіла в цьому діапазоні мас, що обертаються навколо своїх зірок орбітами заввишки в сотні або й тисячі астрономічних одиниць і мають доволі близьку до зірок природу, є радше коричневими карликами; їхня атмосфера за своїм складом набагато ближча до їхньої зірки, ніж атмосфера акреційно утворених планет із вищим вмістом важких елементів. Більшість безпосередніх зображень екзопланет (як, приміром, отримане у квітні 2014-го) демонструють масивні тіла з широкою орбітою, які, ймовірно, є останньою «маломасивною стадією формування коричневого карлика[15].

Мистецьке бачення відкритої 5 жовтня 2005 року HD 189733 b. Наявні в атмосфері екзопланети силікатні частки забарвлюють її в насичений синій колір

Прив'язування до 13MЮп не має точного фізичного сенсу: злиття ядер дейтерію може відбуватися в деяких об'єктах із масою, нижчою за вказаний рівень[16], оскільки інтенсивність цього процесу до певної міри залежить від хемічного складу[17]. Жан Шнайдер (фр. Jean Schneider), засновник Енциклопедії позасонячних планет, включає у свій каталог об'єкти до 25MЮп, заявляючи: «Той факт, що немає жодної особливості в позначці 13 MЮп в спостережуваному спектрі мас підштовхує до відкидання цієї масової межі»[18]. На думку паризького астронома, той факт, що небесних тіл із масою 25MЮп в космосі виявлено найменше, є ґрунтовною вказівкою саме на цей «вододіл» субкоричневих карликів та екзопланет[10]. The Exoplanet Data Explorer включає до свого переліку екзопланет об'єкти до 24 MЮп з поясненням: «Уведений робочою групою МАС бар'єр у 13MЮп фізично невмотивований для планет із кам'янистими ядрами, і важко унаочнюваний через розходження й неоднозначність»[19]. В Екзопланетний архів NASA заносяться відомості про об'єкти з масою (або мінімальної маси) до 30MЮп включно[20]. Поза тим, опріч синтезу дейтерію, процесу формування та розташування, є інший критерій для розмежування планет і коричневих карликів: здатність ядра небесного тіла стримувати своїм тиском тиск кулонів або тиск вироджених електронів[21].

Історія відкриття[ред.ред. код]

Графік відкриття екзопланет станом на 23 вересня 2014 року. Кольорами позначено метод відкриття:
   Радіоспостереження пульсарів
   Метода радіальних швидкостей
   Транзитна метода
   Метода синхронізації
   Візуальне спостереження
   Гравітаційне лінзування
   Астрометрична метода
Червоний карлик Ґлізе 1214 виблискує з-за своєї екзопланети Ґлізе 1214 b в уявленні художника. Це відкрите 16 грудня 2009 року небесне тіло є першою надземлею, виявленою в зорі подібного типу. Астрономи вважають червоні карлики доволі переспективними щодо наявності екзопланет.
Анімація хронології відкриття екзопланет. Колір цятки відображує метод відкриття. Поземна вісь — розмір великої піввісі, прямовисна  — масу. Для порівняння білим кольором показані планети Сонячної системи.
Світанок на Кеплер 62 f — планеті-океані із схожим на земний кліматом: удень температура підіймається до +30°C — +40 °C, вночі коливається від −10 °C до +20°C

Ранні міркування[ред.ред. код]

В ученні Анаксімандра з Мілета, еллінського мислителя VI століття до Різдва Христового, міститься натяк, певний здогад про можливість виокремлення з «безмежного» («апейрону») більш як одного світу[22]. Згодом філософи-атомісти в V столітті до Р.Хр. розвинули його ідеї і стали першими, хто запропонував множинність світів у Всесвіті (раніших письмових свідчень не збереглося). У своїх судженнях вони виходили з принципу 'ізономії': коли певне явище можливе й не суперечить законам природи, то необхідно припустити, що в безмежному часі і в безмежному просторі воно або колись відбулося, або колись станеться: у нескінченності немає межі між можливістю й існуванням[23].

« Світи виникають таким чином: багато тіл усіх видів і форм нескінченно рухаються в просторі, зближаючись одне з одним та беручи участь в окремому вирі, в якому вони зіштовхуються й розходяться, розділяючись, повторюючи увесь шлях знову...  »

Левкіпп, (~480-420 до Р.Х.)


Хоча більшість видатних умів античності намагалась зрозуміти формування планет у межах нашої власної зоряної системи, гадаючи, що вона єдина й унікальна у Всесвіті, серед них були й ті, хто розглядав можливість існування нескінченного числа неповторних світів. Уявлення стародавніх учених не відповідали сучасним: Демокріт, розбиваючи буття на неподільні частинки, гадав, що їхній вічний біг у природі зумовлює перетворення цілих світів на інші, ба більше — вірив в існування атомів завбільшки і з цілий світ.

« Світи нескінченні за числом і відрізняються один від одного за розміром. У деяких з них немає ні Сонця, ні Місяця, в инших — Сонце і Місяць більші, ніж у нас, у третіх — їх не по одному, а кілька. Відстані між світами не однакові; окрім того, в одному місці світів більше, в другому — менше. Одні світи збільшуються, другі сягли повного розквіту, треті вже зменшуються. В одному місці світи виникають, у другому — зникають. Знищуються ж вони, зіштовхуючись один з одним. Деякі зі світів позбавлені тварин, рослин і будь-якої вологи.[24]  »

Демокріт, (~460 - 370 до Р.Х.)


« Існують незліченні світи, і подібні до нашого, і відмінні від нього. Коли число атомів нескінченне, як уже було доведено, <...> то не існує жодної перепони тому, що й число світів нескінченне.  »

Епікур, (341-270 до Р.Х.)


Попри те, що ідеї атомістів віднаходили своїх прибічників і за часів Римської імперії (Лукрецій), вони лишилися марґінальними, оскільки їх затьмарили настанови Аристотеля (384–322 до Р. Х.), видатного й авторитетного тогочасного ученого, який обстоював унікальність Землі та людського розуму:

« Число світів не може бути більшим за один.  »


Християнським схоластам, що прийшли на зміну поганським філософам, судження батька логіки імпонували більше, ніж Епікурові роздуми про метакосмії (або інтермундії) — простори між незліченних заселених світів, де безнапасно живуть боги-олімпійці. Зрештою, не останню роль відіграв і той факт, що, на відміну від доробку Аристотеля, праці його опонентів зі занепадом античності майже повністю зникли (приміром, наведені вище слова Демокріта — не безпосередній уривок із твору філософа, а посилання на його праці Святого Іпполіта).

Космологія навчителя Александра Великого спільно з геоцентричною системою Птолемея були ухвалені яко істина, подібна до Святого Письма у теології, тому в науці утвердилася думка про другорядність навколишніх світил і про те, що Земля — єдиний світ із життям на протилежність небесній «кришталевій» сфері з отворами-зорями в ній. Понад тисячу років сама думка про існування інших планетних систем уважалась за неприпустиму й гріховну, а її носії зазнавали жорстоких утисків папської інквізації (аж до спалення живцем).

Мусульманський світ дотримувався аналогічних поглядів: як й інші науки, ортодоксальні богослови не вітали астрономію, вважаючи, що вона відволікає від вивчення Корану. Тим не менш, її розвиток в Азії не припинявся (зокрема, трактати Аристотеля дійшли до нас лише в арабському перекладі, а такі видатні вчені Сходу, як Аль-Фарґані, Ібн аль-Шатір, Насир ад-Дін ат-Тусі, Кутб аль-Дін аль-Шіразі та Муаййад аль-Дін аль-Урді значно вплинули на європейських астрономів-новаторів).

Відродження[ред.ред. код]

Із настанням XVI століття у світобаченні людства почалися докорінні й незворотні зміни (Див. також: Філософія Відродження). 1543 року польський астроном Миколай Коперник (пол. Mikołaj Kopernik) опублікував трактат Про обертання небесних сфер, — свою головну роботу, — де вперше був публічно відкинуто геоцентризм. Дослідник зазначав, що відсутність видимих паралаксів зірок указує на їхню далеку відстань від Землі, значно більшу від сусідніх планет.

Один із перших прихильників його теорії, — італійський філософ і поет Джордано Бруно, — пішов далі, урівнявши зорі з Сонцем й припустивши наявність у них своїх Земель і паче того — розумних істот, що їх заселяють. Коперник був взірцевим вірянином (свій визначний трактат присвятив Папі Римському Павлові III), Бруно відверто сповідував пантеїзм та певні окультні ідеї (зокрема, надихався доробком Гермеса Трисмегіста, що на нього посилався в працях). Незважаючи на свою приналежність до ченців-домініканців, обов'язок яких — поборювати єресь, Бруно сам її активно розповсюджував, відкидаючи церковні догмати й постулати християнства. У мандрівках італійськими князівствами, а також Швейцарією та Францією, він читав платні лекції, в яких пропагував свої революційні погляди в колах астрономів, чим підривав авторитет духівництва. Так, 1584 року в трактаті «Про нескінченність, Усесвіт та світи» він писав:

« Усесвіт нескінченний... Він не має і не може мати єдиного центру. Зірки — це інші сонця, віднесені від нас на величезні й при цьому різні відстані. У небі незліченні зорі, сузір'я, сонця і землі, чуттєво сприймавані; розумом ми висновуємо нескінченність числа інших. Отож, окрім видних небесних світил є ще багато космічних об'єктів, невідомих нам. Навколо інших зірок-сонць теж обертаються планетні системи, подібні до нашої. Планети, на відміну від зірок, сяють не своїм, а відбитим світлом. Сонце, як і планети, обертається навколо осі — загальний рух є законом Усесвіту. У Сонячній системі опріч шести відомих планет є ще планети, невидні для ока з огляду на їхню віддаленість від нас.

Світи — планети і сонця — перебувають у вічних зміні й поступі, народжуються й помирають. Змінюється й поверхня Землі — за великі проміжки — "моря" перетворюються на континенти, а континенти — на "моря". Нарешті життя є не лише на Землі, воно поширене в Усесвіті, форми його до без кінця різноманітні, так само багатоманітні умови на різних планетах. Життя в Усесвіті неминуче породжує і розум, причому розумні істоти інших планет зовсім не повинні скидатися на людей — адже Всесвіт нескінченний, і в ньому є місце для всіх форм буття.

 »


Після семи років ув'язнення й безплідних переконувань інквізиційний трибунал визнав Бруно «нерозкаяним, упертим і непохитним єретиком», блюзнірного філософа позбавили чернечого сану й відлучили від церкви; затим передали на суд губернатора Рима, дораджуючи піддати його «покарі без пролиття крові», себто спалити. За легендою, почувши вирок, мислитель відказав: «Певно, ви з більшим страхом виносите мені присуд, аніж я його вислуховую», — і кілька разів повторив: «Спалити — не означає спростувати!» Страта відбулася на Майдані Квітів у Римі 9 лютого 1600 року. Зараз там стоїть пам'ятник ученому з написом: «Джорданові Бруно — від доби, яку він передбачив»[25].

1686 засновки неаполітанця згадав Ісаак Ньютон у своїй праці «Головна схолія» (англ. General Scholium), що завершувала його «Начала». Виходячи з прикладу планет Сонця, він написав: «І якщо нерухомі зірки є центрами подібних систем, усі вони будуть побудовані відповідно до аналогічної конструкції і за тими самими законами». Цей видатний англійський природодослідник XVII століття вплинув на модерну екзопланетологію не менше за свого попередника: саме його досліди із світловим спектром лягли в основу доплерівського методу; він же наприкінці 1668 року збудував перший телескоп-рефлектор, вивівши тогочасні телескопи на новий рівень[26]. Як і Бруно, Ньютон був містиком (проаналізувавши Книгу пророка Даниїла зі Старого Заповіту і Об'явлення Іоанна Богослова — з Нового, вирахував дату Судного дня), вірив у позаземні цивілізації, вважав населеним живими істотами і Сонце[27][28].

Заява Джейкоба[ред.ред. код]

1855 року капітана Джейкоба (англ. Capt. William Stephen Jacob), астроном Мадраської обсерваторії (англ. East India Company’s Madras Observatory) повідомив про можливість існування планетної системи в іншої зірки[29]. Він наголосив на «високій імовірності» перебування планетного тіла в подвійній системі 70 Змієносця. У дев'яності роки ХІХ століття астроном Томас Джефферсон Джексон Сі з Чиказького университету й Військово-морська обсерваторія США підтвердили наявність у системі 70 Змієносця несамосвітного тіла (невидимого супутника) з періодом обертання в 36 років (результати досліджень були опубліковані в Astronomical Journal). Однак розрахунки американця Фореста Рея Мультона довели нетривкість подібної системи і спростовували висновки Сі (обстоювання ідеї існування планетного супутника в подвійної зорі коштувало вченому репутації і вкрай негативно позначилося на його кар'єрі). Станом на 2015 існування планетної системи в зірки 70 Змієносця не визнається наукою.

Перші спроби знайти планети поза Сонячною системою були пов'язані зі спостереженнями за розташуванням близьких зірок. 1916 видатний американський астроном Едвард Барнард спостеріг на 36-дюймовому рефракторі червону зірочку, яка «жваво» зміщувалася небом відносно інших зір. Червоний карлик із найшвидшим власним рухом (понад 10 кутових секунд на рік) був названий Летючою зорею Барнарда. Це четверте за близькістю до нас (після трьох зір Альфи Центаври) світило за масою є всемеро меншим від Сонця і постійно до нього наближається. Внаслідок малих габаритів й відстані, вплив на зірку власних планет, якщо вони є, має бути помітним.

Виходячи з цього, фотопластини зірки заходився вивчати Пітер ван де Камп — американський астроном нідерландського походження. Дослідник працював на 24-дюймовому рефракторі Обсерваторії Спрула при Свортморському коледжі. Проаналізувавши знімки за 19381962, він оголосив про існування екзопланети з 1,6 MЮп й періодом обертання у 24 роки. Наприкінці 60-х, розширивши діапазон оброблюваних архівних матеріалів до 1916, він заявив про дві планети з масою, близькою до юпітеріанської.

1973 інші астрономи піддали сумніву наявність масивної планети: Джордж Ґейтвуд з Обсерваторії Аллеґейні (тоді аспірант) та Генріх Айхгорн (англ. Heinrich Eichhorn) з Університету Флориди, використовуючи відомості, отримані на 30-дюймовому телескопі Thaw Memorial Refractor, не зафіксували жодного коливання в траєкторії зірки. Згодом Вульф Гайнц, спеціаліст із подвійних зірок, що змінив ван де Кампа в Свортморі, теж поставився до відкриття скептично й, починаючи з 1976, спростовував його. Опоненти нідерландця інтерпретували рух на фотознімках як викривлення, спричинені модернізацією телескопа.

Ван де Камп, що присвятив зорі Барнарда понад 40 років свого життя й вивчив кількадесят тисяч її світлин, не повірив висновкам колег. Астроном продовжував публікувати статті про планетну систему Летючої зорі у 80-ті, незважаючи на те, що сучасні криві променевих швидкостей уже встановлювали значно меншу межу на планетах, ніж стверджував учений. Він був переконаний у власній рації до самої смерті 1995. Того самого року Ґейтвуд вирахував, що навколо зірки не існує планет, важчих за 10MЮп. Згодом космічний телескоп Габбл зробив дуже точні (до 0,001 кутової секунди) астрометричні виміри Зорі Барнарда й Проксими Центаври, не виявивши жодного коливання, продемонструвавши неспроможність наземних і неспеціалізованих космічних обсерваторій виявляти в цей спосіб планети навіть біля щонайближчих зір.

Виявлення[ред.ред. код]

Транзит екзопланети

Наприкінці 1980-х низка наукових груп почала систематичне вимірювання швидкостей найближчих до Сонця зірок, зійснюючи спеціальний пошук екзопланет за допомогою високоточних спектрометрів. Їх під'юджувала праця харківського астронома Отто Струве, оприлюднена 1952, автор якої зауважив переваги пошуку орбітних планет за допомогою спектроскопії, а також можливість незалежного підтвердження їхнього існування при проходженні між світилом і спостерігачем точним вимірюванням яскравості зірки[30] (однак малоефективний інструментарій не дозволив реалізувати задум науковця).

Серед нової генерації дослідників були канадці Брюс Кемпбелл (англ. Bruce Campbell), Ґордон Вокер (англ. Gordon Walker) і Стівенсон Янґ (англ. Stephenson Yang) з Університету Вікторії й Британо-колумбійського університету, яким пощастило 13 липня 1988 відкрити біля поморанчевого субгіганта Гамма Цефея A першу позасонцеву планету. Але незважаючи на те, що вони вперше доповідно зареєстрували позасонцеві планети, скептики не вірили результатам їхніх досліджень до 24 вересня 2002-го, коли цей факт був доведений беззаперечно. 1989 Д. Латам знайшов першу надмасивну планету біля зорі HD 114762, її планетний статус підтвердили 1999.

Беззаперечні факти[ред.ред. код]

Наприкінці 60-х, зі по'явою перших потужних радіотелескопів, були відкриті високочастотні точкові джерела радіовипромінення. Їх назвали пульсарами й незабаром ототожнили з нейтронними зорями. Першовідкривачі цих небесних тіл попервах припускали, що фіксовані імпульси штучного походження (першому відкритому пульсару присвоїли назву LGM-1, що є абревіатурою від англ. Little Green Men — «маленькі зелені людці»), невдовзі їхні здогади були спростовані: світила випускають інтенсивні потоки релятивістських частинок і вбивчого випромінення і є одним з найнесприятливіших місць для життя в нашій галактиці. Одначе пульсари мають одну унікальну властивість: надзвичайно стабильну частоту імпульсів. Якщо знати їхню періодичність, то за простежуваною впродовж кількох місяців або років зміною, можна так точно виміряти променеву швидкість світила, що реально зафіксувати рух циклів під впливом на пульсар об'єктів, навіть менших за Місяць. Подібні системи стали вважатися ідеальними фіксаторами екзопланет.

Збудований у кратері згаслого вулкану радіотелескоп Аресібо з висоти пташиного польоту

1991 польський радіоастроном Алекс Вольщан (пол. Aleksander Wolszczan), вивчаючи на радіотелескопі в Аресібо пульсар PSR 1257+12, відкритий ним там же за рік до того, помітив періодичну зміну частоти надходження імпульсів. Проаналізувавши кількамісячні відомості, він дійшов висновку про наявність біля зорі щонайменше двох небесних тіл масою в кілька мас Землі й великими півосями до однієї астрономічної одиниці. Його канадський колега Дейл Фрейл (англ. Dale Frail) підтвердив це відкриття спостереженнями на іншому радіотелескопі. 2 січня 1992-го вони спільно опублікували результати досліджень, у яких виявлені збурення в періодичності пояснювалися впливом двох планет із масою в 3,4 і 2,8 земної[31]. Наступні спостеження дозволили 1994 виявити в системі третю екзопланету, маса якої вдвічі перевищує Місяць. Дуже точно вимірявши параметри цієї планетної системи, вчені вперше зафіксували резонансні явища, спостережувані доти лише в Сонцевій системі.

Пульсарні планети було визнано вторинними, тобто утвореними після вибуху наднової. Судячи з усього, вони трапляються в космосі вкрай рідко: крім системи PSR B1257+12, були відкриті лиша два аналогічні газові гиганти — PSR J1719-1438 b у PSR B1620-26 b, який ще називають Мафусаїлом через безпрецедентну стародавність (його вік — 12,7 мільярдів років). Велика піввісь орбіти останнього становить 23 а.о. (приблизно відповідає орбіті Урана в Сонцевій системі).

Тріумф європейців[ред.ред. код]

1987 американські астрономи Джеффрі Марсі (англ. Geoffrey Marcy) з Університету Каліфорнії (Берклі) та Пол Батлер (англ. R. Paul Butler) з Наукового інституту ім. Карнеґі у Вашингтоні почали багаторічні спостереження 120 близьких зірок (типу Сонця або холодніших) у Лікській обсерваторії. Поступово точність вимірювань ними променевих швидкостей сягла 3-4 метрів на секунду. Але пошуковці відпочатку припустилися великої помилки: вважаючи, що орбіти екзопланет мають бути схожі на орбити планет Сонячної Системи, вони відкидали можливі периоди коливань менш, ніж один місяць, як шуми чи огріхи, очікуючи на периоди близько 10 років (в середині 1990-х дослідники розширили вибірку зір до 1330).

Беллерофонт — перша екзопланета, виявлена в зорі головної послідовності

1993 до них приєдналися астрономи Женевського університету Мішель Майор та Дідьє Квелоц. Вони вирішили за допомогою надточного спектрометра на 1,93 метровому телескопі Обсерваторії Верхнього Провансу у Франції виміряти променеві швидкості майже сотні зірок до 8-ої зоряної величини з точністю до 15 метрів на секунду. Почавши у вересні 1994-го спостереження зорі G-типу 51 Пегаса, швейцарці зафіксували рух майже в 60 метрів на секунду з дуже коротким періодом — всього 4,23 доби: планета, що його викликає, нагадує Юпітер, але перебуває у безпосередній близькості від світила. 6 жовтня 1995 вони оголосили про перше підтверджене виявлення екзопланети, що обертається навколо зірки Головної послідовності (згодом її назвали Беллерофонт). Дж. Марсі й П. Батлер підтвердили це відкриття, виявивши ідентичні коливання у своїх спостереженнях (для них особисто успіх європейських колег обернувся величезним розчаруванням, адже свою першу екзопланету американці знайшли тільки 30 грудня 1995-го).

Опісля кількоро тижнів точились запеклі дискусії про реальність такого типу об'єктів — розпечених юпітероподібних тіл. Тепер у колах астрономів планети цього типу звуться — «гарячі юпітери» (згодом шляхом вимірювання променевої швидкості зірок задля пошуку їхніх періодичних доплерівських змін було виявлено кількасот екзопланет). Попервах знаходили переважно екзопланети цього типу, що вельми спантеличувало вчених, позаяк теорії народження планет указували, що газові велетні формуються на великих відстанях від зірки. Коли ж кількість планет почала обчислюватися сотнями, стало зрозуміло, що розпечені велетні становлять у космосі радше виняток, аніж норму.

Розжеврений обрій Осіріса

Від початку ХХІ століття переважну більшість відкриттів зробили за транзитом екзопланети — «затьмаренням» зірки власном супутником. Цей метод дотепер є найрезультативнішим (найпаче в поєднанні з методом променевих швидкостей). Попервах транзити фіксували для планет, уже виявлених спектральним методом. Першою з таких була HD 209458 b, або Осіріс (перше проходження біля зорі HD 209458 було зафіксоване 1999). Завдяки спостеріганню її транзиту вдалося вперше визначити середню щільність «гарячого юпітера». У свою чергу підтвердити транзит спектроскопічним методом уперше вдалося лише 2002-го.

Так само 1999 Іпсилон Андромеди стала першою зіркою головної послідовності, що творить багатопланетну систему: до відкритої Дж. Марсі й П. Батлером Іпсилон Андромеди b (1996) додалися Іпсилон Андромеди c та Іпсилон Андромеди d (2010 знайшли четверту планету — Іпсилон Андромеди e). Більші планетні системи були виявлені пізніше.

Знімок екзопланети[ред.ред. код]

Зірка 2M1207 (блакитного кольору) і об'єкт 2M1207 b (червоного кольору). Перший знімок екзопланети

У квітні 2004 міжнародна команда спеціалістів, що працювала на чолі з Ґаелем Шовеном (фр. Gaël Chauvin) на ДВТ, отримала в інфрачервоному діапазоні перше зображення ймовірної екзопланети, що оберталася за 55 а.о. навколо брунатного карлика 2M1207 у сузір'ї Гідри[32]. Об'єкт, названий 2M1207 b, розташований приблизно за 172 ± 3 світлові роки від Землі й має здогадну масу 8 ± 2MЮп (деякі дослідники зменшують її до однієї-двох юпітеріанських). Температура поверхні — 1000–1500 К. При цьому маса самої зірки — 25MЮп. Їй властиве надмірне випромінення (що, зокрема, спостерігав у рентгенівському діапазоні супутник Чандра). Це пов'язують із триванням процесу акреції речовини, що підтверджує молодість об'єкту.

Приблизно в цей час космічний телескоп Габбл почав робити знімки зорі Фомальгаут, віддаленої від Землі на 25 світлових років. Їхнє зіставлення дозволило 13 листопада 2008 отримати зображення Фомальгаут b[33]. Автором відкриття став гурт американського астронома Пола Каласа з Каліфорнійського университету в Берклі. Дві світлини екзопланети (2004 та 2006) свідчать про те, що її рух орбітою вповні відповідає законам небесної механіки: за 21 місяць зсув був саме таким, як і годиться планеті з 872-річним періодом обертання за 119 а.о. від свого світила. Відкриття планети біля Фомальгаута в оптичному діапазоні стало певною несподіванкою, адже відбулось воно лише завдяки її винятковій яскравості (судячи з усього, об'єкт має дуже високе альбедо).

HR 8799 з трьома своїми планетами

13 листопада 2008 року за допомогою найбільших наземних телескопів Keck II і Gemini North на Гаваях, що здатні працювати в інфрачервоному діапазоні, гуртові астрономів з Канади, США й Великобританії під керівництвом Крістіана Маруа з канадського Астрофізичного інституту Герцберґа, вдалося отримати світлини одразу трьох планет біля іншої велетенської зірки — HR 8799 з сузір'я Пегаса. Це було перше зображення мультипланетної системи іншої зірки. Остання віддалена від нас на 130 світлових років (публікація в часописі «Science»[Джерело?]). Кожний із цих об'єктів (розташованих за 25, 40 і 65 астрономічних одиниць від зірки) у 5-13 разів перевищує масу Юпітера. Це перша планетна система, відкрита поблизу гарячої білої зірки раннього спектрального класу (А5). Усі відкриті до того планетні системи (за винятком пульсарних) розташовані біля зірок пізніших класів (F-M).

Бета Живописця з супутником (16 березня 2003)

Менш ніж за два тижні після надходження інформації про відкриття планет біля Фомальгаута й HR 8799 французьким астрономам під орудою Анн-Марі Лаґранж зі Ґренобльської обсерваторії (фр. Laboratoire d'astrophysique de Grenoble) вдалося отримати зображення екзопланети, розташованої до батьківської зірки ближче, ніж будь-яка інша планета на аналогічних знімках. Ідеться про вже добре вивчену молоду зорю — Бету Маляра (другу за яскравістю в сузір'ї Маляра), що перебуває від нас приблизно за 63 світлових років. На зображення пилового диску та корони Бета Живописця, зроблене 1996 року наклали світлини її планети від 2003 і 2009 років. Ця планетна система є наймолодшою з вивчених: вік зірки оцінюється в 12-20 мільйонів років. Знімок був зроблений в інфрачервоному діапазоні (5 січня 2014 року екзопланету сфотографували безпосередньо).

Технічний прорив[ред.ред. код]

Удосконалення обладнання, передовсім у галузі спектроскопії високої роздільної здатності, призвело до швидкого виявлення багатьох нових екзопланет. Астрономи навчилися фіксувати позасонцеві планети побічно — шляхом вимірювання їхнього гравітаційного впливу на рух батьківських зірок. Окрім цього їх знаходили, спостерігаючи за зміною видимої світності зірки, коли між світилом і спостерігачем проходить шукана планета.

2004, з виготовленням новітніх спектрографів, удалося підвищити точність виміру променевих швидкостей до 1 метру на секунду, що дозволило відкрити цілковито новий клас об'єктів — так звані «гарячі нептуни» з масами порядка 15 мас Землі. У серпні 2004-го свої досягнення одночасно оприлюднили європейські і американські астрономи. Дослідники зі Старого світу послуговувались спектрографом HARPS, установленим на 3,6 метровому телескопі в Ла-Сильї. Американці використовували в телескоп Hobby-Eberly (HET) в обсерваторії Мак-Дональд у Техасі (рік потому було виявлено десяток «гарячих нептунів»).

Старання пошуковців були спрямовані насамперед на виявлення кам'янистих, подібних до Землі планет, на які б могла ступити нога космонавта. 25 серпня 2004 повідомили про відкриття першої такої в системі зірки Мю Жертовника, її назвали Мю Жертовника c[34]. Планета має масу від 10,55 до 14 земних (далі MЗ), обертається навколо світила за 9,55 діб і перебуває від рідної зірки за 0,09 а. о. Температура на її поверхні — близько 900 K.

Ділянка Чумацького Шляху, за якою спостерігає космічний телескоп Кеплер

На початку 2005 було відкрито наступні 12 планет. Серед них шість — газові гіганти. Серед інших шести одна є найменшою з-поміж усіх відомих екзопланет. Вона вп'ятеро менша за розмірами від Плутона. Відкрити її допомогло те, що зірка, навколо якої оберталася планета — пульсар. Планета викликала періодичні нерівномірності випромінювання пульсара, завдяки чому її було знайдено.

11 квітня 2005 (підтверджено 6 листопада 2007-го) американські астрономи відкрили 55 Рака f — п'яту екзопланета в системі 55 Рака, що зробило її найбільшою з відомих. На початку 2011-го вона поступилася Кеплер-11 з сузір'я Лебедя (три тамтешні екзопланети були зафіксовані одразу, — 26 серпня 2010-го, — ще три було підтверджено до січня наступного року)[35]. 2013-го рекорд Кеплер-11 повторила Ґлізе 667, а відтак цей показник перевершили своїми сімома екзопланетами Кеплер-90 та HD 10180 (остання має також дві непідтверджені).

13 червня 2005-го група Еугеніо Рівери оголосила про відкриття планети Ґлізе 876 d масою 7,5 мас Землі. Вираховане за доплерівським методом небесне тіло (згодом зараховане до класу «надземель») стало першою відомою позасонцевою планетою з твердою поверхнею.

Найвіддаленіша екзопланета[ред.ред. код]

Авторське уявлення OGLE-2005-BLG-390Lb

10 серпня 2005 (підтверджено 25 січня 2006-го) була відкрита OGLE-2005-BLG-390Lb — екзопланета, найвіддаленіша з відомих нині (перебуває за 21,500 ± 3,300 світлових років від нас) і перша надземля з широкою орбітою. Температура поверхні екзопланети, що кружляє навколо тьмяного червоного карлика OGLE-2005-BLG-390L, оцінюється в 50 K, а маса — приблизно в 5,5MЗ.

5 жовтня 2005 в сузір'ї Лисички, за 63 світлові роки від нас, французькі астрономи відкрили HD 189733 b — першу екзопланету, для якої створили мапу температур поверхні, і першу, на якій знайшли двоокис вуглецю й метан. Гарячий юпітер масою 1,13 ± 0,03MЮп, ймовірно, обертається синхронно з власною зорею й завжди обернений до свого світила одним боком (як Місяць — до Землі). Кобальтова синява HD 189733 b змусила вчених припустити наявність величезних обсягів води, проте останні дослідження показали, що екзотичний колір газовому гіганту забезпечують дрібнодисперсні хмари. Атоми натрію в їхньому складі поглинають червону частину світлового спектру, тимчасом як частинки заліза або оксиду алюмінію розпорошують синій полиск (також можливо, що це мікроскопічні краплини розплавленого кремнію, — фактично, завись скла в атмосфері)[36].

16 грудня 2009 науковці з обсерваторії ім. Віппла відкрили на відстані 40 світлових років від Землі GJ 1214 b — надземлю, велика піввісь якої дорівнює 0.014 ± 0.0019 а. о. (тобто найменша серед усіх відомих екзопланет цього типу)[37]. За масою GJ 1214 b перевищує Землю в 6,55 рази, за радіусом — у 2,5 рази, однак через низьку щільність гравітація на ній нижча від земної. Період обертання планети навколо червоного карлика GJ 1214 — 38 годин. Від свого світила екзопланета розташована приблизно за 2 мільйони кілометрів. Якщо альбедо екзопланети аналогічне Венері, температура на її поверхні варіює між +280 °C і +120 °C[38].

У другій половині 2010-го «Кеплер» відкрив біля Кеплер-11, що в сузір'ї Лебедя, одразу шість екзопланет (три з них були зафіксовані одразу 26 серпня 2010, ще три було підтверджено до січня наступного року)[39]. Рекорд цієї планетної системи досі не побитий.

2011 Девід Беннетт (англ. David Bennett) з Університету Нотр-Дам (Індіана, США) оголосив на основі спостережень 20062007 на 1,8-метровому телескопі Університетської обсерваторії Маунт-Джон у Новій Зеландії про відкриття за допомогою методи мікролінзування 10 поодинчих юпітероподібних екзопланет. Щоправда, дві з них можуть бути високоорбітальними супутниками найближчих до них зір.

Гравітаційне мікролінзування екзопланети

21 вересня 2011 гурт з 31 любителя астрономії, що працював у рамцях проєкту Planet Hunters, призначеного для аналізу відомостей, зібраних телескопом «Кеплер», оголосив про відкриття екзопланет KIC 10905746 b та KIC 6185331 b[40]. При цьому згадувалося про 10 кандидатів у планети, але тільки два з них із достатньою мірою упевненості визначались ученими як екзопланети. Планети радіусом 23% й 72% юпітеріанського були знайдені волонтерами серед зображень, які професійні астрономи з певних причин відсіяли і якби не допомога добровольців, зазначені небесні тіла, ймовірно, лишилися б невідкритими.

Землеподібні планети[ред.ред. код]

Землеподібна екзопланета з атмосферою, материками й океанами, яку людству ще належить відкрити

10 січня 2011-го року було підтверджене існування відкритої за два роки до того Kepler-10b, радіус якої становить 1,4 від земного, а маса дорівнює 4,5 маси нашого світу[41]. 5 грудня того самого року потвердилася ще одна знахідка телескопа Кеплер: Кеплер-22 b — перша надземля в зоні, придатній для життя. 20 грудня 2011-го цей самий прилад розгледів біля зірки Кеплер-20 перші екзопланети завбільшки з Землю та менші — Кеплер-20 e (радіусом 0,87 земного й масою від 0,39 до 1,67 MЗ) та Кеплер-20 f (0,045 MЮп й 1,03 радіусу Землі).

У ці ж місяці «Кеплер» почав передавати на Землю відомості про зорю Кеплер-186, аналіз яких упродовж трьох років дозволив крім відкритих одразу чотирьох екзопланет підтвердити існування Кеплер-186 f — екзопланети, наразі найближчої за розмірами до колиски людства (оголосили про це 17 квітня 2014)[42]. Маса її варіюється між 0,87 and 2,03 MЗ (за умови аналогічної щільності, вона перевищує нашу планету на 44%). Радіус Kepler-186 f завдовжки 1.11±0.14% земного[43].

За рік до підтвердження відкриття Кеплер-186 f, 18 квітня 2013-го, обґрунтували існування Кеплер-69 c, що кружляє за 2700 світлових років від нас навколо сонцеподібної Кеплер-69, і більша від Землі на 70%, однак має масу 98% земної (клімат її близький до венеріанського).

6 січня 2015 за відомостями «Кеплера» анонсували відкриття Кеплер-438 b, «надземлі», що обертається в придатній для життя зоні червоного карлика Кеплер-438 за 473 світлові роки від Сонцевої системи (період обертання — п'ять тижнів). Екзопланета має радіус, більший на 10% від земного, і на третину перевищує нашу планету за масою.

Кеплер-438 b, найгостинніший з відомих світів

Коли підтвердиться зафіксований кількома роками потому кандидат в екзопланети KOI-4878.01, астрономи, можливо, здійснять найвизначнішу знахідку в історії — омріяного двійника Землі — світ із сприятливим кліматом (середня температура — −16,5ºC), маса й радіус якого становлять лише 0,99 та 1,04% від земних, період обертання триває 449 днів, а відповідність до умов Землі становить 98%[44] (ця знаменна подія станеться після п'ятої реєстрації транзиту екзопланети 2019-го року). KOI-4878.01 віддалена від нас на 1075,2 світлового року (Список планет у придатній для життя зоні, в російськомовній Вікіпедії).

Світ чотирьох сонць[ред.ред. код]

15 жовтня 2012 оголосили про відкриття PH1-Кеплер-64 b — екзопланети, розташованої в системі чотирьох зір. Кіан Йек (англ. Kian Jek) з Сан-Франциско й Роберт Ґальяно (англ. Robert Gagliano) з аризонського Коттонвуда, — волонтери проекту Planet Hunters, — зосередилися на відстежуванні світності подвійних зірок (Йек у травні 2011 виявив у кривій яскравості подвійної KIC 12644769 особливості, що вказували на наявність третього тіла, але не встиг заявити про це й не долучився до відкриття першої циркумбінарної планети Кеплер-16 b [45]). У березні 2012-го Ґальяно помітив незначне коливання в кривій блиску зоряної системи KIC 4862625, що перебуває за 5 000 світлових років від нас у сузір'ї Лебедя. Після додаткового аналізу, проведеного другим компаньйоном, пошуковці дійшовши висновку про існування біля неї екзопланети[45].

Уявлені митцем сатурноподібні кільця астероїдів на орбіті 79 Кита b. Зоря, що її осяює, перебуває на стадії початку горіння гелію і незабаром перетвориться на червоний гігант

Фахівці з Єльського та Оксфордських університетів за допомогою телескопів Обсерваторії Кека) пересвідчилися в рації любителів, а відтак з'ясували, що за 1 000 а.о. від KIC 4862625 наявна пара світил. Газовий гігант PH1-Кеплер-64 b має радіус 6,18 ± 0,17 земного з верхньою межею маси 169 MЗ, або 0,531 MЮп (імовірніше, його маса — від 20 до 40 MЗ, отже він дещо більший від Нептуна). Обертається навколо своїх зір PH1-Кеплер-64 b за 138,5 дня. Це розташована досить близько від своїх зірок гаряча планета: оцінна температура її поверхні — 524–613 К[46].

Рік потому, 20 лютого 2013, телескопом «Кеплер» за 210 світлових років від Землі виявлена Kepler-37 b, розмір якої трохи більший від Місяця[47]. Це рекордно мала екзопланета: за умови подібної до Місяця щільности, її маса від 0,01[48] до 6 MЗ[49].

18 квітня 2013 знайшли Кеплер-62 e — екзопланету з радіусом 1,61 ± 0,05 земного, фізичні показники якої дозволяють припустити наявність рідкої води[50]. Зроблене фахівцями The Astrophysical Journal комп'ютерне моделювання показує, що її поверхню вкриває безмежний океан[51].

Барвисті й химерні планети[ред.ред. код]

Ґлізе 504 b, уявлена художником NASA
Погляд митця на β Живописця b

1 серпня 2013[52] за допомогою гавайського телескопа Subaru за 57 світлових років від Землі була відкрита рожева екзопланета Ґлізе 504 b. Газовий гігант став п'ятою екзопланетою, знайденою шляхом прямого спостереження (при цьому інші обертаються навколо масивніших зір). Отримане пряме зображення рожевої сфери показало менш хмарну атмосферу, ніж у вивчених доти екзопланет. Її зоря Ґлізе 504 є аналогом Сонця, але випромінює втричі менше світла[53].

7 січня 2014 була виявлена планета KOI-314 c, що є перехідним станом між газовими гігантами й кам'янистими землеподібними планетами[54]. Менш як за три місяці потому, — 30 квітня, — вперше визначений період обертання екзопланети: доба на β Маляра b триває 8 годин[55].

14 травня відкрита екзопланета GU Риб b з рекордним періодом обертання — 80 тисяч років[56]. Її віддаль від батьківської зірки GU Риб у 2000 разів перевищує відстань Землі від Сонця і є для екзопланет щонайзначнішою з відомих. «Планету-вигнанця» відшукала міжнародня дослідницька група на чолі з Марі-Ів Нод (фр. Marie-Ève Naud) — аспірантом кафедри фізики Університету Монреаля. Науковці вважають, що за масою GU Риб b в 9-13 разів більша від Юпітера[57] (вона має антипода — WASP-18 b, розжареного газового велетня завбільшки в десять Юпітерів, який майже ковзає поверхнею рідної зірки, дочасно її старячи[58]).

HD 209458 b очима художника

23 червня 2014-го вчені повідомили, що вперше визначили магнітне поле екзопланети: в Осіріса його потужність оцінюється приблизно в одну десяту від юпітеріанського[59]. Ця екзопланета унікальна тим, що Земля перебуває у безпосередній площині екзопланети і астрономи систематично двічи на тиждень спостерігають її проходження на тлі своєї зірки з 1,5% затемненнями. Два дні потому була відкрита Ґлізе 832 c — найближча з відомих «надземель»: від нас її відділяють 16 світлових років. Екзопланету з масою в 5,4 MЗ виявила міжнародна команда астрономів на чолі з Робертом А. Віттенмайером (англ. Robert A. Wittenmyer) Університету Нового Південного Вельсу[60].

24 вересня того ж року NASA повідомила: малохмарність атмосфери HAT-P-11 b, екзопланети завбільшки з Нептун, дозволила пошуковцям побачити в ній ознаки водяної пари[61]. HAT-P-11 b, що обертається довкола зірки в сузір'ї Лебедя за 124 світлові роки від Землі, є першою порівняно невеликою екзопланетою, на якій були знайдені молекули води й насьогодні найменшою з тих, що розкрили свій хемічний склад. Діаметр її приблизно вчетверо більший, ніж у нашого світу. Науковці вивчали атмосферу планети під орудою фахівців з Університету Меріленду почерез космічні телескопи «Габбл», «Спітцер» і «Кеплер»[62].

Методи пошуку екзопланет[ред.ред. код]

Більшість виявлених позасонячних планет перебувають у межах 300 світлових років від Сонячної системи.
Анімація демонструє гравітаційний вплив екзопланети на зірку
Фотометрія екзопланети Кеплер-6 b за відомостями космічного телескопа «Кеплер»


Докладніше у статті Методи виявлення екзопланет
  1. Метод прямих спостережень — ми можемо побачити планету поряд з іншою зіркою, подібно до того, як бачимо планети нашої зоряної системи. Зробити це дуже складно через величезний контраст яскравості між зорею й планетою. У листопаді 2008 було опубліковано дві роботи про відкриття, зроблені за допомогою цього методу (щоправда, тоді молоді планети було знайдено не за відбитим світлом зірки, а за власним тепловим випромінюванням). За рік учені знайшли ще одну. Наразі в пошуках лідирують обсерваторія Джеміні, Субару й Дуже великий телескоп.
  2. Астрометричний метод — найстаріший. Саме в такий спосіб дослідники вперше почали пошук планет поза Сонячною системою півстоліття тому. Заснований на спостереженнях за змінами власного руху зорі під гравітаційним впливом планети. За допомогою астрометрії виявлено деяку кількість подвійних зір та маси деяких екзопланет було визначено точніше, однак, станом на поточний момент[Коли?] є лише одне підтверджене відкриття — HD 176051 b в сузір'ї Ліри[63]. Велике майбутнє цього методу пов'язують із космічними місіями, такими як Gaia та Нано-Жасмин.
  3. Метод транзитної фотометрії — проходження планети на тлі зорі призводить до невеликого зменшення потоку випромінювання, що можна зафіксувати точними вимірами. Метод дозволяє визначити розмір екзопланети, а в поєднанні з методом Доплера — і густину. Станом на 17 грудня 2014 транзитним методом виявлено 1163 екзопланети в 644 планетних системах, у 352 з яких є більше однієї екзопланети[64].
  4. Гравітаційне лінзування. Між спостережуваним об'єктом (зорею, галактикою) та спостерігачем на Землі має бути інша зоря (вона відіграватиме роль лінзи), яка фокусує своїм гравітаційним полем світло від спостережуваної зоряної системи. Якщо зоря-лінза має екзопланету, то крива блиску буде несиметрична та можлива відсутність ахроматичності. Цей метод має вкрай обмежене застосування. Він чутливий до планет із малою масою, аж до земної. Суттєвим недоліком цього методу є той факт, що процес лінзування практично не може повторитися, адже ймовірність наступного вирівнювання Землі та ще двох зір практично дорівнює нулю. На серпень 2014 гравітаційне лынзування дозволило відкрити 25 планет (зокрема, OGLE-2005-BLG-390L b, першу суперземлю на широкій орбіті).
  5. Спектрометричне вимірювання радіальної швидкості зірок (метод Доплера) — найрозповсюдженіший метод. За його допомогою можна виявляти планети з масою, не меншою від кількох MЗ, що розташовані поряд із зорею, і планети-гіганти з періодами обертання до ~10 років. Планета, обертаючись навколо зорі, немовби розгойдує її, і можна спостерігати періодичний доплерівський зсув спектру.

Інструменти вивчення й пошуку[ред.ред. код]

Докладніше у статті Список проектів із дослідження екзопланет

Космічні апарати[ред.ред. код]

«Кеплер» на орбіті
Анімація, що розповідає про випаровування атмосфери HD 189733 b.
Анімація показує відмінності в обертанні позасонячних планет в однопланетних і двопланетних системах (відомості надіслані телескопом «Кеплер»)
Анімація планетної системи зірки HD 10180 за відомостями, отриманими ESO
Планетна система Кеплер-11 у динаміці

«Кеплер» (NASA) — космічний телескоп системи Шмідта з діаметром об'єктива 0,95 м, здатний одночасно відстежувати 100 000 зірок. Запущений 7 березня 2009. Очікується, що він виявить майже 50 подібних до Землі планет, або майже 600 планет, що переважають Землю за розміром у 2,2 рази. «Кеплер» обертається за одну астрономічну одиницю від Сонця. Розраховуваний термін служби — 3,5 року (одначе згодом місію неодноразово подовжували[65], хоча у травні 2013-го апарат виходив з ладу[66]). (Див. також: Список екзопланет, відкритих телескопом "Кеплер")

Gaia — космічна обсерваторія із щонайбільшим з усіх створених для місій у космосі цифровим сенсором, який складається зі 106 окремих CCD-матриць завбільшки 4,7 × 6 см кожна[67]. Окрім основної мети (побудова тривимірної мапи нашої Галактики), здогадно, має відкрити до 10 000 транзитних екзопланет (дещо обережніша оцінка — 1900-7600 екзопланет). Gaia проаналізує мільярд зірок (задля порівняння — попередні апарати-пошуковці спостерігали, щонайбільше, за кількома мільйонами зір)[68]. Виведена на орбіту з космодрому «Куру» 19 грудня 2013-го[69], перші фотометричні виміри надіслала 15 червня 2014[68]). Працює в оптичному діапазоні.

Наземні телескопи[ред.ред. код]

Транзитний метод[ред.ред. код]

  • NESSI (абревіатура від «New Exoplanet Spectroscopic Survey Instrument») — космічна обсерваторія, один із перших наземних пристроїв, розроблених спеціально задля вивчення атмосфери екзопланет (проходить останні випробування)[70].

Метод Доплера[ред.ред. код]

  • Обсерваторія ім. В.М. Кека — обсерваторія з двох щонайбільших у світі дзеркальних телескопів. Діаметр первинних дзеркал становить 10 метрів Усього їх по три в кожному з телескопів. Кожне з них складається з 36 шестикутніх сегментів (маса кожного — півтони). Телескопи обсерваторії, збудовані за системою Річі-Кретьєна, входять до списку найбільших у світі. Телескопи можуть працювати сполучено, утворюючи єдиний астрономічний інтерферометр. 1999 в обсерваторії Кека була встановлена одна з перших систем адаптивної оптики, що дозволяє усувати атмосферні викривлення. Її використання на довжині хвилі 2 мікрони уможливлює отримання зображень із розділенням 0,04 дугової секунди.

Майбутні програми[ред.ред. код]

Анімація Terrestrial Planet Finder, незреалізованого проекту NASA
Перспективний космічний телескоп Джеймс Вебб у космосі (комп'ютерна графіка)
Анімація космічного телескопа SIM (незреалізовано)
  • ESPRESSO — надточний спектрограф, який буде встановлений в обсерваторії ESO Паранал у Чилі (здогадно 2016). Він стане першим пристроєм, у якому збиратимуться в одному некогерентному фокусі світлові сигнали від усіх чотирьох базових телескопів VLT: поєднавшись, вони, фактично, утворять єдиний 16-метровий телескоп (задля інтерферометрії така операція вже здійснюється в приймачі PIONIER, у якому сигнали сумуються когерентно). За допомогою ESPRESSO женевські астрономи виявлятимуть землеподібні планети біля близьких зірок почерез вимірювання променевих швидкостей[74] (при цьому точність обрахунків сягне 10 см на секунду[75]).
  • Джеймс Вебб (або JWST) — американська орбітальна інфрачервона обсерваторія із складаним дзеркалом 6,5 метра в діаметрі й сонцевим щитом завбільшки з тенісний корт, що замінить Кеплер. Завдяки JWST очікується прорив в екзопланетології — потуги телескопа вистачатиме не лише для того, щоб знайти самі екзопланети, а навіть супутники й спектральні лінії цих небесних тіл, що буде недосяжним показником для будь-якого наземного й орбітального телескопа до середини 2020-х. Оптика апарата зможе виявляти зглядно холодні екзопланети з температурою поверхні до 300 К (аналогічній земній поверхні), що розташовані далі 12 а. о. від своїх світил і до 15 світлових років від нас, у зону докладного спостереження потраплять понад два десятки щонайближчих до Сонця зірок. Крім планетних систем обсерваторія шукатиме світло перших зірок і галактик (планована дата запуску — жовтень 2018).
  • EChO — триває теоретичне опрацювання проекту. У разі схвалення ЄКА, запуск приблизно у 2022.
  • PLATO — космічна обсерваторія, що її планує 2024 вивести в космос ЄКА задля вивчення екзопланетних систем. На орбіту апарат доправить ракета-носій «Союз» з космодрому «Куру»[76]. PLATO спостерігатиме приблизно за мільйоном зірок за допомогою 34 телескопів і камер. Також вона відстежуватиме сейсмологічну активність зір та екзопланет, реєструватиме їхні масу, радіус і вік. Початкова програма досліджень розрахована на 6 років[77].

Окрім космічних місій, у майбутньому планується розвиток наземного інструментарію. До прикладу, на Європейському надзвичайно великому телескопі буде встановлене обладнання, здатне вивчати атмосферу екзопланет. Також у далекій перспективі очікується запуск систем інфрачервоних телескопів IRSI/DARWIN (ЄКА) і TPF (NASA).

Властивості екзопланет[ред.ред. код]

Порівняння Сонячної системи з системою 55 Рака
Очікувані розміри планет типу Надземля, залежно від їхньої маси й хемічного складу[78]. Приклади планет: Планета-океан; Залізна планета, Вуглецева планета.
Екзопланета Глізе 581 c, на думку маляра, виглядає скелястою

Планети виявлено приблизно в 10% зірок, включених до програм пошуків. Їхня частка зростає з накопиченням даних і вдосконаленнмя техніки спостереження.

Спостерігається залежність кількості планет-гігантів від вмісту важких елементів (металів) у зірках. Системи із планетами-гігантами зустрічаються також переважно в зірок сонцевого типу (класів K5-F5). Водночас, у червоних карликів їхня частка значно менша (у 200 спостережуваних червоних карликів наразі виявлено лише одну подібну систему). Останні відкриття, зроблені методою гравітаційного мікролінзування, свідчать про широку розповсюдженість систем із планетами середньої маси типу Урана й Нептуна замість газових велетнів. Це найперше стосується маломасивних зірок і зірок із низьким вмістом металів.

Для деяких планет отримано оцінку їхнього діаметру, що дозволяє визначити їхню щільність, а також припускати наявність масивних ядер, що складаються з важких елементів. Європейські астрономи під керівництвом Трістана Ґійо (фр. Tristan Guillot) з Обсерваторії Лазурового берега (фр. Observatoire de la Côte d'Azur, OCA), встановили, що при порівнянні щільності планет зі вмістом металів у їхніх зірках є певна кореляція. Планети, сформовані навколо зірок, які є настільки ж багатими на метал, як наше Сонце, мають маленькі ядра; планети, зірки яких містять удвічи-втричі більше металів, мають набагато більші ядра.

Екзопланети, що рухаються орбітам зі великим ексцентриситетом, всередині мають кілька шарів речовини (кора, мантія та ядро), тому припливні сили спроможні вивільняти теплову енергію, що здатна створювати й підтримувати сприятливі для життя умови на космічному тілі, а їхня орбіта з часом може еволюціонувати в кругову[79].

Наразі найбільш схожий на земний клімат має Глізе 581 c: за попередніми оцінками, температура на її поверхні коливається в діапазоні 0—40 °C. Також теоретично цей позасонцевий світ має запаси рідкої води. За масою Глізе 581 c вп'ятеро переважає нашу планету. Найближчою за розміром до колиски людства є Кеплер-186 f (більша від Землі на 13%), проте наявність атмосфери та води на цій екзопланеті під сумнівом.

Одні з найзагадковіших — екзопланети поблизу пульсарів: вони з'явилися після вибуху наднової.

Обертання й нахил осі[ред.ред. код]

Знімок планети біля зірки Бета Живописця, зроблений у ESO

У квітні 2014 був зроблений перший вимір періоду обертання Бета Живописця b з використанням ефекту Доплера. За розширенням поглинання інфрачервоного випромінення монооксидом вуглецю в складі екзопланети астрономи оголосили, що доба на цьому «супер-юпітері» триває 8,1 години (цей висновок базується на припущенні, що нахил осі планети незначний). Екваторіальна швидкість обертання Бета Живописця b становить 100 000 км/год, що перевершує показники газових гігантів Сонцевої системи (для порівняння — наш Юпітер обертається зі швидкістю 47 000 км/год) й цілком узгоджується з надмірною масою екзопланети (для прикладу, Церера обертається за 5 годин, але з уваги на «крихітний» радіус цієї карликової планети, такий термін відповідає набагато повільнішій від Бета Живописця b екваторіальній швидкості обертання). Віддаль Бета Живописця b від своєї зірки — 9 а.о.. На таких відстанях обертання планет-гігантів не сповільнюється припливними силами. Бета Живописця b гаряча й молода, протягом найближчих сотень мільйонів років вона охолоне й стиснеться до розміру Юпітера, і, якщо кутовий момент збережеться, довжина її дня скоротиться до близько 3 годин, а швидкість екваторіального обертання — прискориться до приблизно 40 км на секунду.

Природа обертання й нахилу кам'янистих планет[ред.ред. код]

Розжарений газовий гігант HD 209458 b, від якого тягнеться шлейф газів атмосфери, що випаровуються через наближеність до материнської зірки

Зіткнення з велетенськими космічними тілами не тільки лишають карби на поверхні землеподібних екзопланет, а й неабияк впливають на їхнє обертання навколо своєї осі. Зазвичай, швидкість останнього визначаєть кількома подібними катаклізмами, що відбувалися під час формування небесного тіла.

На початках зародження планети кутова швидкість її обертання становить близько 70% від необхідної для розлітання планети на уламки; взаємодія з іншими небесними тілами надає протопланеті швидкості, дещо більшої за другу космічну. На пізніших стадіях розвою обертання також залежить від ударів планетезималей. Позаяк товщина протопланетного диска набагато більша за розмір протопланет, подальші зіткнення трапляються з будь-якого боку. Це формує специфічний нахил осі обертання акрецованих планет у межах від 0 до 180 градусів з будь-якого напрямку й робить ретроградний рух рівноймовірним для шуканих екзопланет. Натомість проградний рух із невеликим нахилом осі, що домінує серед планет земної групи Сонячної системи (виняток — Венера), не характерний для небесних тіл подібного типу в Усесвіті. Водночас початковий нахил осі планети, утворений поштовхами планетозималей, може бути істотно змінений під впливом самої зорі, якщо планета перебуває у безпосередній близькості до свого світила, або під впливом власного супутника, якщо планета має великий екзомісяць[80].

Деякі планетні системи[ред.ред. код]

Назва зорі Кількість
екзопланет
Відомості про екзопланети Примітки
51 Пегаса 1 51 Пегаса b або Беллерофонт
υ Андромеди 4 4 екзопланети
ε Ерідана 2 можливо 2 екзопланети непідтверджено
55 Рака 5 відкрито більше п'яти екзопланет можливо сім
μ Жертовника 4 відкрито 4 екзопланети
47 Великого Воза 3 47 UMa b, 47 UMa c, 47 UMa d
γ Цефея 1 Гамма Цефея A b
Глізе 581 6 Глізе 581 bГлізе 581 g станом на 2010 рік
Глізе 876 4 Gliese 876 bGliese 876 e станом на 2010 рік
OGLE-TR-56 1 OGLE-TR-56 b
OGLE-2003-BLG-235/MOA-2003-BLG-53 1 OGLE-2003-BLG-235L b/MOA-2003-BLG-53L b
2M1207 1 екзопланета 2M1207 b можливо планемо
PSR B1257+12 3 відкрито 3 екзопланети
HD 10180 5 відкрито більше п'яти екзопланет[81] можливо сім
HD 188753 1 екзопланета HD 188753A b непідтверджена
HD 189733 1 екзопланета HD 189733 b
HD 209458 1 екзопланета HD 209458 b або Осіріс
HIP 13044 1 HIP 13044 b позагалактична[82]
WASP-1 1 екзопланета WASP-1b
WASP-2 1 екзопланета WASP-2b

Номенклатура[ред.ред. код]

Графік зміни яскравості зірки під час проходження перед нею екзопланети

Перші знайдені екзопланети (біля пульсару PSR 1257+12) були названі великими латинськими літерами PSR 1257+12 B й PSR 1257+12 C відповідно. Після відкриття нової, ближчої до зірки планети, вона дістала назву PSR 1257+12 A, а не D (хоча тепер літеру «a» не використовують, оскільки нею логічно називати центральне тіло системи). Та після виявлення екзопланети 51 Пегаса b 1995 ці небесні тіла почали називати інакше — малими латинськими літерами. Окрім того, планети називаються в порядку їхнього відкриття, а не за віддаленістю від зірки обертання. Тобто, планета «с» може перебувати на нижчій орбіті, ніж планета «b», просто виявлена вона була пізніше (як, наприклад, у системі Ґлізе 876).

Оповитий хмарами газовий гігант

Міжнародним астрономічним союзом (МАС) не ухвалено узгодженої системи визначення типів екзопланет, системи їхнього називання немає навіть у планах. Тенденція, що отримала найбільше поширення — використання малої літери (починаючи з b і далі за алфавітом) задля розширення позначення зорі. Наприклад, 16 Лебедя Bb — це перша екзопланета, виявлена в зірки 16 Лебедя B, члена потрійної зоряної системи. Небагато екзопланет мають неофіційні назвиська, що побутують у колах учених і в науково-популярній пресі, але вони не ухвалені МАС, який наглядає за астрономічними позначеннями і їхнім використанням у професійних працях:

« Будь-яка система присвоєння імен — це наукова термінологія, що має працювати на всіх мовах і культурах задля того, щоб підтримувати колаборації по всьому світу й допомогати уникати непорозумінь.  »


Продаж назв[ред.ред. код]

На початку 2013 якісь шахраї, скориставшись нагодою стрімкого відкривання екзопланет, заходилися торгувати правом давати цим небесним тілам назви: так званий '«Проєкт Uwingu»' продавав за 0,99$ право запропонувати назву для екзопланети, а ще за 0,99$ — проголосувати за свою назву. У зв'язку з цим МАС заявив: «З уваги на з'яву нещодавніх рекламних оголошень, за якими існує можливість шляхом платного голосування вплинути на ухвалу МАС щодо присвоєння новим екзопланетам певних назв, МАС воліє проінформувати загал про те, що подібні пропозиції не мають жодної офіційної сили. Загалом МАС щиро вітає громадський інтерес і бажання допомогти міжнародній організації у виборі власних назв для нещодавно відкритих позасонячних планет, але наголошує, що жодне суспільне голосування не здатне справити вплив на позицію спілки щодо вибору імені для нововідкритої планети».

Водночас громадськість застерегли й щодо омани самих ділків: «Нещодавно певна організація пропонувала публіці купити право називати екзопланети й право проголосувати за запропоноване ім'я. При цьому покупець отримує сертификат, що підтверджує правильність і непорушність назви. Такі сертификати заздалегідь фальшиві, позаяк подібні компанії ніяк не пов'язані з офіційним процесом вибору назви. Вони не зможуть вплинути на присвоєння офіційно визнаної назви екзопланеті, хоч би які були ціни й кількість голосів»[83].

На момент готування матеріалу було запропоновано 1227 назв при загальній кількості охочих голосувати 4054.Голосування мало закінчитися опівночі 15 квітня за північноамериканським східним часом. Виторг склав близько 5000$, імовірно, не та сума, на яку розраховували компаньйони, а їх, згідно з інформацією на сайті, не менше семи.

Загалом принцип роботи Uwingu нічим не відрізняється від діяльності багатьох (розташованих зокрема в Україні) фірм, які пропонують придбати назву зірки, ділянку на Місяці тощо.

Справжній конкурс із найменування[ред.ред. код]

Церемонія відкриття 26 генасамблеї Міжнародного астрономічного союзу в Празі 2006.

Наприкінці 2013-го Міжнародний астрономічний союз постановив дати деяким екзопланетам і зіркам змістовніші від порядкового набору цифр і літер найменування, оголосивши конкурс. Передбачалось дати назви позасонячним планетам, відкритим до 31 грудня 2008 включно (всі вони перебувають у 260 планетних системах). У вересні 2014 представники астрономічних клубів і некомерційних організацій зареєструвалися на спеціальному порталі МАС. Місяць потому їм запропонували проголосувати за список із 10-20 екзопланет, які вони хотіли б перейменувати. У грудні зареєстровані учасники конкурсу надіслали на розгляд комісії вигадані ними назви небесних тіл з обґрунтуванням свого вибору. Кожному з гуртів учасників було дозволено запропонувати назву лише однієї системи. Починаючи з березня 2015-го за надіслані назви може проголосувати кожен охочий. Переможці голосування стануть відомі у червні, офіційно їх оголосять під час 29-ї генасамблеї Міжнародного астрономічного союзу, що відбуватиметься з 3 по 14 серпня в Гонолулу (назви-переможці будуть викладені на сайті www.NameExoWorlds.org)[84].

Наслідки відкриття екзопланет[ред.ред. код]

Уявлена художником (натоді гіпотетична) планета біля зірки HD 69830 на тлі власного світила й поясу астероїдів (2005).

Виявлення екзопланет відкрило перед людством шляхи для небаченого поступу. Потреби промисловості в перспективі задовольнять незобмежені ресурси космосу — корисні копалини й потенційне паливо; придатні для заселення світи, які можливо колонізують наші далекі нащадки, назавжди розв'яжуть проблему демографічного зростання, навіть евакуації у випадку планетарної катастрофи (Див. також Фактори ризику для цивілізації, людей і планети Земля).

Планети, придатні для життя або промислового визискування, розкидані Галактикою на десятки й сотні світлових років одна від одної, і питання міжпланетного пересування може залишитися нерозв'язаним. За теорією відності, навіть із по'явою технології, що забезпечить космічні кораблі багаторазовим перевищенням швидкості світла (що, ймовірно, дозволить долати простір без втрати часу), населення Блакитної планети однаково чекатиме на результати експедиції сотні й тисячі років. І коли посланці земної цивілізації досягнуть своєї мети, цілком може статися, що самої їхньої цивілізації вже не існуватиме.

Унаочнення гіпотез теоретиків справило чималий вплив на наукову картину світу, адже дозволило астрономам виснувати: планетні системи — розповсюджене в космосі явище. Попри те, що останні знахідки суперечать узвичаєній думці про формування планет[85], і те, що насьогодні немає загальновизнаної теорії планетоутворення[86], після появи можливості оперувати ширшими відомостями, погляд учених на цей процес яснішає.

Більшість виявлених систем значно відрізняється від сонячної — найрадше це пояснюється селективністю застосовуваних метод (найлегше виявити масивні короткоперіодичні планети). Планети, подібні до Землі, сучасними методами у більшості випадків розгледіти поки неможливо. Цікаво, що в зірки Епсилон Ерідана (яка разом з Тау Кита й Епсилон Індіанця вважається за одну з трьох найближчих до Сонця зірок, що придатні для існування життя, (див. SETI) також виявлено планетну систему, хоча вірогідність цього відкриття наразі лишається під сумнівом.

«Закриття» екзопланет[ред.ред. код]

Ретельне вивчення спектру зірки WASP-9 за допомогою високоточного спектрометра HARPS виявило в ньому знаки іншого зоряного спектру. Таким чином, планети WASP-9b не існує[87].

Науково-популярні фільми[ред.ред. код]

Порівняння чотирьох екзопланет системи 55 Рака

Екзопланети в мистецтві[ред.ред. код]

Див. також: англомовна стаття про фільмовані зорі й екзопланети й Мистецькі планети-океани

Так звана Ритина Фламмаріона є метафоричною ілюстрацією розсування зашореного світобачення: середньовічний місіонер знаходить місце, де земля зустрічається з небом; він стає навколішки й устромляє голову в баню позірного небосхилу, за якою незвіданий Усесвіт.

Екзопланети віддавна прикувають увагу митців, тож докладно зображені в їхніх творах. Саме митцям завдячує екзопланетологія виникненням і незгасанням протягом століть уваги прогресивного людства. Першим зацікавлення громадськості викликав французький письменник Каміль Фламмаріон, науково-популярні праці якого («Численність заселених світів» (фр. La pluralité des mondes habités; 1862), «Світи уявлювані й світи реальні» (фр. Les Mondes imaginaires et les mondes réels; 1865) тощо) розповідали про життя на ще невідкритих позасонцевих планетах. При цьому у творах Фламмаріона (фахового астронома) вигадка поєднувалася із найточнішими відомостями, відомими тогочасній науці. Стилізована під Середньовіччя ритина, що містилася в одному з його перших творів, стала символом невгасимої наснаги пошуковців, що розсували протягом наступних 150 років межі відомого Всесвіту.

Коли минув рік від першої публікації «Численності заселених світів» у Російській імперії, тамтешній композитор Ніколай Рімський-Корсаков написав оперу «Царева наречена», героїня якої Марфа, помираючи, співає арію, де є такі слова:

...чи в інших краях, чи в інших світах, таке небо, як у нас?

Оригінальний текст (рос.)

…в других краях, в других мирах, такое ль небо, как у нас?

Н. А. Рімський-Корсаков , «Царева наречена», 1898

Найбільш послідовно екзопланети зображені в науково-фантастичній літературі та кінематографі. Часом останні впливають на номенклатуру дослідників. Так, якщо відкриту у вересні 2011-го в подвійній зоряній системі Кеплер-16 b преса охрестила «Татуїном» без особливого ентузіазму вчених, то її «побратима» HD 188753 Ab, що кружляє навколо иншої подвійної зорі, вони самі неофіційно нарекли Батьківщиною Люка Скайвокера (показана в «Зоряних війнах» пустельна планета так само мала два сонця).

Файл:Tatooine.jpg
Дивоглядний захід двох світил Татуїну

Окрім Татуїну, фантастична сага Джорджа Лукаса демонструє вкритий суцільним болотом світ Дагоба, Альдеран, більша частина поверхні якого — трав'янисте пустище, газовий гігант Явін, що має чотири супутники, тощо. Після колосального успіху «Зоряних війн» почала виходити франшиза «Зоряний крейсер Галактика», що так само розповідає про війну планетних колоній.

Рон Габбард, засновник Церкви Саєнтології написав роман «Поле битви — Земля», що розповідає про расу міжпланетних загарбників з планети «Псайкло». 2000 на сюжет Габбарда зафільмували однойменну стрічку з Джоном Траволтою в головній ролі.

Повість братів Стругацьких «Важко бути богом» описує екзопланету, населену гуманоїдами, вигляд яких цілком подібний до людського, а рівень розвитку нагадує земне Середньовіччя.

Герої франшизи «Star Trek» в дослідженні невідомих світів відвідують вервечку екзопланет, населених химерними мешканцями.

Еритро — газовий гігант, описаний у романі Айзека Азімова «Немезис»

Дія роману Френка Герберта «Дюна» розгортається на планеті «Арракіс», де видобувається мінерал, необхідний для зоряних подорожей. Роман кілька разів екранізували.

Польський фантаст Станіслав Лем у своєму філософському романі «Соляріс» змальовує однойменну екзопланету, що має власний інтелект. Уперше стикнувшись з подібними проявами свідомості в Усесвіті, людство чимдуж прагне її підкорити, але непокірний світ випробовує сумління своїх колонізаторів воскреслими родичами. Твір Лема двічі екранізували. Зокрема, свою мистецьку версію витворив видатний радянський режисер Андрій Тарковський. Із сюжетом «Соляриса» дещо перегукується «Тут можуть водитися тигри», — оповідання американського фантаста Рея Бредбері, що описує розумну та щедру планету (так само зекранізовано).

У зворушливій фантастичній повісті Баррі Лонгієра «Ворог мій» оповідається про співмешкання людини й чужопланетянина на дикій екзопланеті Файрін 4: обидва є солдатами ворогуючих армій, але застрягли в суворому й безжальному світі і тепер залежать один від одного попри обопільну ненависть. 1985 за повістю був створений однойменний фільм.

«Селище[ru]», твір російського письменника Кіра Буличова, розкриває дещо схожу ситуацію, показуючи підлітків, батьки яких зазнали аварії на далекій і суворій екзопланеті. Рятуючись від радіації, яку випромінював пошкоджений двигун космічного корабля, екіпаж утік за перевал у долину. Там було засноване селище, де згодом і народилися герої роману. З плином років майже всі старші земляни повмирали від нестерпного клімату й хижаків, а здичавіла молодь, що вірить в існування далекої людської цивілізації, немов у предковічну легенду, вирушає в сповнену небезпек дорогу, аби знайти й полагодити судно.

Планетоїд LV-426 в планетній системі ζ-2 (Дзета Сітки) в сузір'ї Сітки — батьківщина космічного страховиська «Чужого» з однойменної стрічки Рідлі Скота. У третій частині епопеї він переслідує ворент-офіцера Елен Ріплі, фільмового протагоніста, на екзопланеті-в'язниці Фіорина «Ф'юрі» 161. У «Прометеї», — зафільмованому Скотом приквелі франшизи, — дія відбувається на LV-223 екзомісяці газового гіганта в тій самій системі ζ-2.

В екзистенційному футуристичному детективі цього ж режисера «Той, хто біжить по лезу» (за мотивами науково-фантастичного роману Філіпа Діка «Чи сняться андроїдам електровівці?») екзопланети називаються «Зовнішніми світами» (англ. Off-worlds).

У серіалі «Вавилон 5» оповідається про війну землян із мешканцями екзопланети Мінбар.

У франшизі «Зоряна Брама» розповідається про подорож десанту різними світами галактики почерез спеціальний пристрій для телепортації.

У науково-фантастичному телевізійному серіалі Андромеда описані планетні системи в трьох галактиках (Чумацький Шлях галактиці Трикутника й Андромеди).

Зафільмована за мотивами коміксів стрічка Флеш Ґордон змальовує екзопланету Монґо з психоделічним помаранчевим небосхилом.

Радянські режисери завжди використовували екзопланети певною мірою алегорично. Так, у «Крізь терни до зірок», наївній фантастиці 1980 року, бачимо співдружність екзопланет, заселених російськомовними чужопланетянами (що уособлює «квітучий багатонаціональний СРСР») і «Дессу», екологічно зруйновану власними олігархами, що до останнього визискують тамтешніх гуманоїдів, продаючи їм протигази та маски для ховання власної потворності від мутацій (натяк на приречений «зогнилий Захід»). 6 років потому грузинський митець Ґеорґій Данелія зафільмував першу і єдину фантастичну антиутопію країни рад: художню стрічку «Кін-дза-дза!», де зображені так само пустельні планети Плюк та Хануд. Першу заселяють повністю подібні на людей гуманоїди двох національностей, — панівні чатлани й пригноблювані пацаки (єдине, що їх усіх відрізняє від землян — це телепатія). Друга (Вітчизна пацаків) стоїть пусткою, оскільки її біосфера знищена в ядерною війною абощо. Епізодично показана Альфа, планета вивищених снобів, що перевершують за рівнем технічного поступу й інтелекту інші раси й ставляться з презирством до чатлан та пацаків: на їхню думку вони є рабами пристрастей і мають перетворюватись на рослини.

Файл:TheLexx.jpg
Зовнішній вигляд Лексса, живого велетенського корабля, що розносить екзопланети

Герої телесеріалу «Лексс» мандрують «Темним Усесвітом» на живому й норовливому кораблі, що нагадує велетенську бабку і здатний розносити на уламки цілі світи. На облавку Лексса перебувають мізки кількадесятьох безжальних тиранів, що орудували космічною імперією протягом тисячоліть. Вони зберігають не лише власні спогади, а й память усіх убитих ними, уміють розмовляти й повсякчас намагаються обдурити команду: невдаху-капітана, рабиню кохання, відбиту голову робота, що підбиває до неї клинці, й оживленого дві тисячі років тому трупа, який хоче лише одного — померти. Час від часу герої висаджуються на екзопланетах, — таких як полишений усіма «Брунніс», електровні якого утримують два його світила від злиття й вибуху, населена людожерами планета-смітник «Клааґія», планетоїд-столиця «Кластер», де влаштовують публічні страти злочинців і бунтівників, згодовуючи їхні мізки зоряним ящіркам, тощо.

На думку художника, саме такий пейзаж побачать космонавти, що висадяться на екзопланету HD 188753 Ab

Фантастичний фільм «Зоряний десант» розповідає про змагання людей на планетах зоряної системи Клендату з велетенськими комахами. Останні наділені інтелектом, можуть виробляти плазму, що нею спрямовують астероїди на Землю, і підкоряються огрядній хробакуватій личинці, яка живе в печерах однойменної планети-столиці й ласує мізками.

Екстраваґантна комедія Автостопом Галактикою, зафільмована за романом Дуґласа Адамса, показує Маґратею, планету мудрості, Воґсферу, батьківщину раси вайлуватих бюрократів, і подібне.

Зворушлива психологічна драма «Планета Ка-ПЕКС» лише позірно зачепає однойменну екзопланету, аж до самого кінця фільму не даючи збагнути, наскільки реальною вона є.

«Аватар», науково-фантастичний пригодницький фільм Джеймса Кемерона, розповідає про Пандору, — екзомісяць газової планети Поліфема, — мальовничий дивосвіт, що потопає в пралісі.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія позасонячних планет. Каталог(англ.)
  2. Офіційний сайт Екзопланетного архіву NASA(англ.)
  3. Офіційний сайт проєкту «Кеплер»(англ.)
  4. «Телескоп Кеплер помітив ще 503 потенційні екзопланети»
  5. Кожна п'ята зірка має придатну для життя планету BBC Україна; 6 листопада 2013
  6. Генеральна асамблея МАС 2006. Результат голосування резолюції(англ.) 2006
  7. Why Planets Will Never Be Defined(англ.) 2006
  8. Великий Всесвіт. Степові вовки космосу. 8 лютого 2011(рос.)
  9. Теорія коричневих карликів і позасонячних планет-гігантів(англ.)
  10. а б Великий Всесвіт. Що таке екзопланета. 15 червня 2011(рос.)
  11. Giant Planet Formation by Core Accretion(англ.) 30 жовтня 2007
  12. SAO/NASA ADS Astronomy Abstract Service(англ.)
  13. The SOPHIE search for northern extrasolar planets 28 липня 2009
  14. SAO/NASA ADS Astronomy Abstract Service(англ.)
  15. A Statistical Analysis of SEEDS and Other High-Contrast Exoplanet Surveys: Massive Planets or Low-Mass Brown Dwarfs?(англ.)
  16. DEUTERIUM BURNING IN MASSIVE GIANT PLANETS AND LOW-MASS BROWN DWARFS FORMED BY CORE-NUCLEATED ACCRETION 2013 June 20
  17. Astrophysics (since Apr 1992)
  18. Defining and cataloging exoplanets: the exoplanet.eu database (англ.)
  19. The Exoplanet Orbit Database (англ.) 11 Feb 2011
  20. Exoplanet Criteria for Inclusion in the Archive (англ.) NASA Exoplanet Archive
  21. PLANETESIMALS TO BROWN DWARFS: What is a Planet? (англ.)
  22. Філософські витоки атомізму(рос.)
  23. Принцип ізономії(рос.)
  24. ФИЛОСОФСКИЕ ИСТОКИ АТОМИЗМА
  25. Джордано Бруно: Спалити — не значить спростувати! (рос.)Eggheado; 27.08.2014
  26. Rupert Hall A. Isaac Newton: Adventurer in Thought.
  27. Життя поза Землею?..(рос.)
  28. НЛО. Від міфів до космічних кораблів(рос.)
  29. http://books.google.com.ua/books?id=pQsAAAAAMAAJ&pg=PA228&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
  30. передбачення позасонячних планет, зроблене 1952(англ.)
  31. A planetary system around the millisecond pulsar PSR1257 + 12(англ.) by Wolszczan, A., Frail, D. // Nature, 355 (1992)
  32. Планета поблизу брунатного карлика(рос.) 16.09.2004
  33. HubbleSite — NewsCenter — Hubble Directly Observes Planet Orbiting Fomalhaut (11/13/2008) — NASA Release(англ.) 13 листопада 2008
  34. The HARPS survey for southern extra-solar planets II. A 14 Earth-masses exoplanet around mu Arae (англ.) 25 серпня 2004
  35. Kepler's Outrageous Six-planet System(англ.) SKY&TELESCOPE; 2 лютого 2011
  36. «Скляна» екзопланета в сузірї Лисички обманула астрономів (рос.) Новини, відкриття, технології, винаходи
  37. [http://allplanets.ru/novosti_2009.htm 27 грудня 2009 Перша транзитна океаніда GJ 1214 b] Планетні системи(рос.)
  38. A super-Earth transiting a nearby low-mass star (англ.)
  39. Kepler's Outrageous Six-planet System(англ.) SKY&TELESCOPE; 2 лютого 2011
  40. Debra Fischer, Megan Schwamb, Kevin Schawinski, Chris Lintott, John Brewer, Matt Giguere, Stuart Lynn, Michael Parrish, Thibault Sartori, Robert Simpson, Arfon Smith, Julien Spronck, Natalie Batalha, Jason Rowe, Jon Jenkins, Steve Bryson, Andrej Prsa, Peter Tenenbaum, Justin Crepp, Tim Morton, Andrew Howard, Michele Beleu, Zachary Kaplan, Nick vanNispen, Charlie Sharzer, Justin DeFouw, Agnieszka Hajduk, Joe Neal, Adam Nemec, Nadine Schuepbach, Valerij ZimmermannPlanet Hunters: The First Two Planet Candidates Identified by the Public using the Kepler Public Archive Data(англ.) ArXiv.org 23 Sep 2011
  41. How Scientists Know Alien Planet Kepler-10b is a Small, Rocky World(англ.) 10 січня 2011
  42. Kepler 186f — First Earth-sized Planet Orbiting in Habitable Zone of Another Star(англ.)
  43. NASA's Kepler Discovers First Earth-Size Planet In The 'Habitable Zone' of Another Star(англ.) 17 квітня 2014
  44. HEC: Data of Potential Habitable Worlds(англ.)
  45. а б Інтернет-астрономи відкрили першу планету в системі з чотирьох зірок Ріановини; 15.10.2012(рос.)
  46. Уперше в системі чотирьох сонць виявлена екзопланета Цікаво про космос; 16 жовтня 2012
  47. NASA's Kepler Mission Discovers Tiny Planet System Офійний сайт NASA (20 лютого 2013).
  48. Discovery: Kepler-37b, a planet only slightly larger than the Moon 02.20.2013
  49. Masses, Radii, and Orbits of Small Kepler Planets: The Transition from Gaseous to Rocky Planets(англ.) 13 січня 2014
  50. Water Planets in the Habitable Zone: A Closer Look at Kepler 62e and 62f
  51. Water worlds surface(англ.)
  52. The Coolest Exoplanet Imaged — The Discovery of GJ 504b (англ.) 2 серпня 2013
  53. Виявлена рожева екзопланета Цікавості; 13 серпня 2013
  54. Астрономи виявиили газовий «двійник» Землі(рос.) Лента.ру 7 січня 2014
  55. Beta Pictoris b: Scientists Measure Spin Rate of Exoplanet for First Time(англ.) Sci-News.com 30 квітня 2014
  56. GU Psc b: Newly Discovered Exoplanet Takes 80,000 Years to Orbit its Star (англ.) Sci-News.com; 14 травня 2014(англ.)
  57. Відкрита екзопланета, що перебуває на рекордній відстані від своєї зірки; Новини Космосу; 15 травня 2014
  58. Велетенська екзопланета старить свою батьківську зірку (рос.)
  59. Magnetic moment and plasma environment of HD 209458b as determined from Lyα observations(англ.) Science; 21 листопада 2014
  60. За 16 світлових років від Землі знайдена потенційно придатна для життя екзопланета
  61. Clavin, Whitney; Chou, Felicia; Weaver, Donna; Villard; Johnson, Michele (24 September 2014). «NASA Telescopes Find Clear Skies and Water Vapor on Exoplanet» Шаблон:Ref en NASA. Retrieved 24 September 2014.
  62. Вчені знайшли воду на екзопланеті BBC Україна; 25 вересня 201
  63. Найлегша зірка з планетою виправдала рідкісний метод полювання(рос.)
  64. The Extrasolar Planets Encyclopaedia
  65. Kepler Mission Manager Update: K2 Has Been Approved!
  66. Kepler Mission Manager Update
  67. «Для космічного телескопа Gaia зібрано найбільшу CCD-матрицю»(рос.) 3DNews, 11.07.2011
  68. а б Космічний телескоп Гайя: перша фотометрія і початок планових спостережень(рос.) Занептуння (ЖЖ); 31 червня 2014
  69. Gaia launch set for 19 December(англ.)
  70. NESSI — телескоп для вивчення хімічного складу атмосфер екзопланет(рос.)
  71. 32 planets discovered outside solar system
  72. Gemini Planet Imager — новий інструмент для пошуку екзопланет(рос.) Наука і техніка 26.03.2014
  73. Офіційний сайт обсерваторії Джеміні Gemini Planet Imager First Light!(англ.) 6 січня 2014
  74. ESPRESSO(рос.) Науковий портал про космос
  75. Фантастика стає реальністю: історія відкриття планети альфа Центавра B b(рос.) Планетні системи
  76. Пошук екзопланет здійснюватиме европейська обсерваторія PLATO(рос.) Новостей.сом; 22.02.2014
  77. ЕКА планує запуск телескопа PLATO задля пошуку екзопланет на 2024 рік(рос.) Ріановості; 20.02.2014
  78. Scientists Model a Cornucopia of Earth-sized Planets (англійською). Архів оригіналу за 2012-02-26. 
  79. Припливи на екзопланетах виявилися корисними для життя(рос.) Lenta.ru
  80. Terrestrial Planet Formation at Home and Abroad(англ.) 5 вересня 2013
  81. Up to 7 planets orbiting HD 10180(англ.)
  82. Астрономи знайшли екзопланету з "позагалактичним" походженням(рос.)
  83. Фантик для планети за 0,99$(рос.) 15 квітня 2013
  84. Екзопланети виставлять на конкурс(рос.) Газета.ru; 10 липня 2014
  85. «Теорія утворення планет дала збій»; «Ноосфера»; 19 серпня 2013
  86. «Походження Всесвіту»(рос.) «TechStandard»
  87. WASP-9 b — «закрита» екзопланета. Астрономічний курйоз.(рос.) Dilorarostov.ru

Посилання[ред.ред. код]


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.