Джордано Бруно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джордано Бруно
Giordano Bruno.jpg
Народився 1548
Нола, поблизу Неаполя
Помер 17 лютого 1600(1600-02-17)
Рим
Місце проживання Італія
Громадянство Неаполітанське королівство
Галузь наукових інтересів Філософія

Джорда́но Бру́но, O.P. (справжнє ім'я: Філіппо, італ. Giordano Bruno, прізвисько — Бруно Ноланець,1548, Нола поблизу Неаполя — 17 лютого 1600, Рим) — італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.

Будучи католицьким священиком, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму. У астрономії підтримував погляди Коперника, став пропагувати ідею про нескінченність Всесвіту і про безліч заселених світів та метапсихоз (переселення душ). Домініканин, 1576 вийшов із закону, подорожував Європою, викладав та навчався зокрема в Женеві, Парижі, Оксфорді. у своїх поглядах поєднував різні філософські доктрини, астрономію, магію та герметизм. Релігію вважав за спрощену на потреби людей версію філософії, а релігійні практики — забобоном, породженим з неуцтва; 1592 ув'язнений інквізицією, в результаті 7-річного процесу визнаний єретиком і був спалений на Кампо деї Фйорі у Римі.

Повернений у XIX сторіччі вільнодумцями, став легендою як символ раціоналістичного світобачення і вільного пошуку правди всупереч релігійним догматам та авторитету церкви.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Філіппо Бруно народився в сім'ї солдата Джованні Бруно в Нола (Кампанія) поблизу Неаполя в 1548. В 11 років його привезли в Неаполь вивчати літературу, логіку і діалектику. В 15 років у 1563 він поступив в місцевий монастир Святого Домініка, який належав Домініканському ордену, де продовжив навчання. Тут в 1565 він став монахом і отримав ім'я Джордано. В 1572 Бруно прийняв священний сан.

Наполегливі заняття призвели до появи критичного відношення філософа до догматів церкви та схоластики. Незабаром за сумніви щодо непорочного зачаття Діви Марії він накликав на себе підозри в єресі. Почалося розслідування його діяльності. Не чекаючи результатів, Бруно втік в 1576 до Рима, але, вважаючи це місце недостатньо безпечним, вирушив на північ Італії. Тут він став заробляти на життя викладанням, ведучи в основному мандрівний спосіб життя.

У 1577 в Женеві за різку критику кальвіністів Бруно потрапив у в'язницю. Після звільнення в 1579 він перебрався до Франції, побувавши спочатку в Тулузі, де читав публічні лекції на тему книги Аристотеля «Про душу», а в 1579 відвідав Париж, де читав лекції про книгу Раймунда Луллія «Велике мистецтво». У Франції на Бруно звернув увагу присутній на одній з його лекцій король Генріх III, який пізніше надав ученому рекомендаційні листи для поїздки до Англії.

Спочатку 35-річний філософ жив у Лондоні, потім в Оксфорді, але після сварки з місцевими професорами знову перебрався до Лондона, де видав ряд праць, серед яких одна з головних, — «Про нескінченність всесвіту і світи» (1584). Незважачючи на заступництво вищої влади Англії, а також французького посла Мішеля де-Шатонеф-де-ла-Мовісьєра, вже через два роки, в 1585 він змушений був фактично втекти до Франції, потім до Німеччини. Він подався спочатку до Парижа, а потім у Марбург, де йому теж було незабаром заборонено читати лекції. Внаслідок цього він переїхав у колиску протестантизму Віттенберг, де в 1586–1588 роках читав лекції і при своєму від'їзді виголосив гарячу похвальну промову Лютеру. У наступні роки Бруно жив у Празі, Гельмштадті, Франкфурті-на-Майні і Цюріху, і в 1591 повернувся до Італії.

Бруно відмовлявся від будь-якої традиції, яку не сприймав його розум, і прямо заявляв всім, хто сперечався з ним, що вони дурні і недоумки. Вважав себе громадянином світу, сином Сонця і Землі, академіком без академії.

25 травня і 26 травня 1592 року Моченіго направив на Бруно доноси, після чого філософ був заарештований і поміщений у в'язницю. Місцеві інквізитори не змогли переконати Бруно у відношенні до Бога і в 1593 передали римським колегам. Після семирічного тюремного ув'язнення й марних спроб схилити його до зречення від своїх учень 26 лютого 1600 року Бруно спалили на Кампо деї Фйорі (Площі Квітів) як єретика і порушника чернечої обітниці. Подібно до Сократа, Бруно мужньо заявив своїм суддям, що їм доводиться з більшим страхом зустріти свій вирок, ніж самому засудженому. Відомо, що кати привели Бруно на місце страти з кляпом в роті, прив'язали до стовпа, що знаходився в центрі багаття, залізним ланцюгом і перетягнули мокрою мотузкою, яка під дією вогню стягувалася і врізалася в тіло. Останніми словами Бруно були: «Я вмираю мучеником добровільно». Всі твори Джордано Бруно були занесені в 1603 католицький Індекс заборонених книг, в якому вони фігурували аж до його останнього видання в 1948.

Суд і страта[ред.ред. код]

В 1591 у Бруно прийняв запрошення від молодого венеціанського аристократа Джованні Моченіго з навчання мистецтву пам'яті і переїхав до Венеції. Однак незабаром відносини Бруно і Моченіго зіпсувалися. 23 травня 1592 а Моченіго направив венеціанському інквізитору свій перший донос на Бруно, в якому писав:

« Я, Джованні Моченіго, доношу з обов'язку совісті та за наказом духівника, що багато разів чув від Джордано Бруно, коли розмовляв з ним в своєму будинку, що світ вічний і існують нескінченні світи ... що Христос здійснював уявні чудеса і був магом, що Христос вмирав не з доброї волі і, наскільки міг, намагався уникнути смерті; що відплати за гріхи не існує; що душі, створені природою, переходять з однієї живої істоти до іншого. Він розповідав про свій намір стати засновником нової секти під назвою «нова філософія». Він говорив, що Діва Марія не могла народити; монахи ганьблять світ; що всі вони - осли; що у нас немає доказів, чи має наша віра заслуги перед Богом.  »

Основні твори[ред.ред. код]

Про причину, початок і єдине[ред.ред. код]

Книга «Про причину, початок і єдине» була надрукована в 1584 в Англії. В ній Бруно стверджує, що Бог (Нескінченне) включає чи утримує в собі всі атрибути, в той час як окремі феномени суть не що інше, як конкретні маніфестації єдиного нескінченного принципу. Єдина універсальна матерія і єдина універсальна форма, чи душа, є безпосередніми початками всіх окремих речей.

Філософія Бруно[ред.ред. код]

У філософії Бруно ідеї неоплатонізма (особливо уявлення про єдиний початок і світову душу як рушійний принцип Всесвіту, що привели Бруно до гилозоїзму) перехрещувалися з сильним впливом переконань античних матеріалістів, а також піфагорійців. Оформленню пантеїстичної натурфілософії Бруно, направленою проти схоластичного арістотелізма, багато в чому сприяло знайомство Бруно з філософією Миколи Кузанського (в якого Бруно почерпнув і ідею «негативної теології», витікаючої з неможливості позитивного визначення бога). Спираючись на ці джерела, Би. вважав метою філософії пізнання не надприродного бога, а природи, що є «богом в речах». Розвиваючи геліоцентричну теорію Н. Коперника, що зробила на нього величезний вплив, Бруно висловлював ідеї про нескінченність природи і безконечну безліч світів Всесвіту («Про нескінченність, всесвіт і світи», 1584, див.(дивися) «Діалоги», 1949), затверджував фізичну однорідність світу (вчення про 5 елементів, з яких складаються всі тіла, — земля, вода, вогонь, повітря і ефір). Уявлення про єдину безконечну простий субстанції, з якої виникає безліч речей, зв'язувалося в Бруно з ідеєю внутрішньої спорідненості і збігу протилежностей («Про причину, початку і єдиному», 1584). У нескінченності, ототожнюючись, зливаються пряма і коло, центр і периферія, форма і матерія і тому подібне Основною одиницею буття є монада, в діяльності якої зливається тілесне і духовне, об'єкт і суб'єкт. Вища субстанція є «монада монад», або бог; як ціле вона виявляється у всьому одиничному — «все в всім». Ці ідеї зробили великий вплив на розвиток філософії нового часу: ідея єдиної субстанції в її відношенні до одиничних речей розроблялася Бруно Спінозою, ідея монади — Р. Лейбніцом, ідея єдності сущого і «збігу протилежностей» — в діалектику Ф. Шеллінга і Г. Гегеля. Таким чином, філософія Б. з'явилася перехідною ланкою від середньовічних філософських систем до філософських концепцій нового часу.[1]

В космології Б. висловив ряд припущень, що випередили його епоху і виправданих лише подальшими астрономічними відкриттями: про існування невідомих в його час планет в межах нашої Сонячної системи, про обертання Сонця і зірок довкола осі («Про невимірний і незліченний», 1591), про те, що у Всесвіті існує незліченна кількість тіл, подібних до нашого Сонця, і ін. Би. спростував середньовічні уявлення про протилежність між Землею і піднебінням і виступав проти антропоцентризму, кажучи про населеність ін. світів[1].

« Як поет Бруно належав до противників класицизму. Власне художній твір Бруно антиклерикальна сатирична поема «Ноїв ковчег», філософські сонети, комедія «Свічник» (1582, російське переведення 1940), в якій Бруно пориває з канонами «вченої комедії» і створює вільну драматичну форму, що дозволяє реалістично змалювати побут і вдачі неаполітанської вулиці. У цій комедії Бруно висміює педантизм і забобон, з їдким сарказмом обрушується на тупий і лицемірний аморалізм, який принесла з собою католицька реакція.

Р. І. Хлодовський[1]

 »

Про нескінченність, Всесвіт і світи[ред.ред. код]

У творі «Про нескінченність, Всесвіт і світи» Бруно спростовує традиційну аристотелівську космологію і стверджує, що фізичний Всесвіт нескінченний і включає нескінченне число світів, у кожному з яких є сонце і декілька планет. Таким чином, Земля всього лише невелика зірка серед інших зірок в нескінченному Всесвіті.

Тези проти математиків[ред.ред. код]

Книга «Тези проти математиків» (Articuli adversus mathematicos) вийшла в 1588 у Празі. Книгу ілюструє загадкова серія діаграм. Вони мають оманливо геометричний вигляд, хоча іноді містять включення неочікуваних предметів на кшталт змії чи лютні. Книга плутана й складна для сприйняття, можливо написана якимось шифром.

Вигнання торжествуючого звіра[ред.ред. код]

Діалог «Вигнання торжествуючого звіра» (1584) проповідує про пришестя або точніше, відродження магічної релігії єгиптян.

П'єса «Свічник»[ред.ред. код]

Комедія «Свічник» була написана в 1582 році в Парижі, її справедливо вважають вершиною пізнього Відродження в Італії. За період з часу написання комедія була поставлена тільки один раз, у римському театрі «Арджентина» в 1912 році.

Інші[ред.ред. код]

  • Бенкет на попелі (Cena de le leneri, 1584);
  • Таємниця Пегаса (Cabala del cavallo Pegaseo, 1585);
  • Про трагічний ентузіазм (Degli eroici furori, 1585);
  • 120 статей про природу і Всесвіт проти періпатетиків (Centum et viginti articuli de natura et mundo adversus Peripateticos, 1586);
  • 160 статей (Articuli centum et sexaginta, 1588);
  • Про потрійний мінімум і вимірювання (De triplici minimo et mensuro, 1589);
  • Про монаду, число і фігуру (De monade, numero et figura, 1589);
  • Про невимірне і незліченне (De immenso, innumerabilibus et infigurabilibus, 1589).
  • Про героїчний ентузіазм
  • Сатирична поема «Ноїв Ковчег»

Вплив[ред.ред. код]

Бруно цікавився філософією, був знавцем астрономії, подібно до Раймунда Луллія, був знавцем мистецтва пам'яті. Він написав ряд книг з мнемонічної техніки, яка на думку дослідників творчості Бруно, сходить своїм корінням до герметизму. У своїх творах Бруно звертався до імені Гермеса Трисмегіста. Великий вплив на Бруно мали вчення Коперника і наново відкриті в результаті перекладів, здійснених Марсиліо Фічино, ідеї Платона. Серед інших впливів можна згадати Фому Аквінського, Аверроеса, Дунса Скота і Миколи Кузанського. У філософії Бруно ідеї неоплатонізму (особливо уявлення про єдиний початок і світову душу як рушійний принцип Всесвіту, які привели Бруно до гилозоїзму) перехрещувалися з сильним впливом переконань античних матеріалістів і піфагорійців. У Миколи Кузанського Бруно черпнув ідею «негативної теології», що витікає з неможливості позитивного визначення Бога. Це дало йому можливість протиставити схоластичному аристотелізму свою пантеїстичну натурфілософію.

Основні ідеї[ред.ред. код]

Уявлення про Бога[ред.ред. код]

Спосіб пізнання Бога Джордано Бруно можна назвати пантеїстичним. Згідно з таким підходом, вся природа сакральна. Уявлення про Бога можна скласти вивчаючи Природу, оскільки Бог присутній в усьому, що нас оточує. Він знаходиться в усьому, що сприймається нами, і в усьому, що лежить за межею нашого сприйняття. Таким чином, об'єктом філософії Ноланця, як Бруно називає себе в своїх творах, стає споглядання єдності природи.

Бруно вважав, що коли релігія спирається лише на догмати, це вбиває розум, не приносить людині очікуваного спокою. Сповнений надією на майбутнє, він бачив попереду можливість появи певної філософської релігії, яка б замінила усі культи і об'єднала людство.

Уявлення про Всесвіт[ред.ред. код]

Бруно стверджував, що Всесвіт нескінчений і існує незліченна кількість світів.

Уява Бруно змальовує ті далі, існування яких з математичної точки зору підтверджує, до того ж не повністю, лише наука XX століття. Про нашу Сонячну систему він образно висловлюється як про маленький атом, що розвивається і пересувається серед нескінченної кількості йому подібних всередині великого живого організму — нашого Всесвіту, що не має ані початку, ані кінця. Наш Всесвіт складається не лише з клітин-галактик, але також із великої кількості паралельних світів, що постійно трансформуються; в них виявляється нескінченна кількість форм життя і принципів еволюції.

Ідея безсмертя душі[ред.ред. код]

Бруно вважав, що душі безсмертні і є самостійними сутностями. Його міркування були такими:

«Оскільки душа може мати буття без тіла і небуття у тілі, вона може в такий же спосіб, як вона перебувала в одному тілі, перебувати й в іншому, переходячи з одного тіла в інше».

«Я думаю, що душа перебуваючи в одному тілі є самостійною сутністю поза цим тілом, маючи відмінне від органічного тіла існування — у чому виступаю проти Аристотеля й інших, що вважали її якістю й формою тіла, невіддільної від нього, у такий же спосіб може знаходитися й в іншім тілі, і додати іншому тілу, що має пасивні властивості, безсмертну природу».

Вчення про пізнання[ред.ред. код]

Пізнання, за Бруно — процес невичерпний, як і сам Всесвіт. Рушійною силою пізнання Бруно вважав любов до Істини. Він ототожнює її з Богом, Єдністю, тому і не може відректися від усвідомленої ним Істини.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

На місці страти Джордано Бруно на площі Кампо деї Фйорі в Римі у 1889 року було встановлено пам'ятник.

Іменем Джордано Бруно названий один з кратерів на Місяці.[2]

Також його ім'ям названо астероїд 5148 Джордано.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]