Артуро Тосканіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Артуро Тосканіні у 1908 р.

Арту́ро Тоскані́ні (*25 березня 1867, Парма (Італія) — †16 січня 1957 Рівердейл (штат Нью-Йорк) — італійський диригент.

Народився в родині кравця. У дев'ять років він був прийнятий у Королівську музичну школу в Пармі. Займаючись у класах віолончелі, фортепіано й композиції, одержав стипендію в одинадцять років, а в тринадцять почав виступати як професійний віолончеліст. В 18-літньому віці з відзнакою закінчив консерваторію й був прийнятий у пересувну італійську оперну трупу як віолончеліст і помічник хормейстера. Трупа відправлялася на зимовий сезон у Бразилію. 25 червня 1886 через суперечки між постійним диригентом трупи та менеджерами, Тосканіні довелося встати за диригентський пульт при виконанні Аїди Джузеппе Верді в Ріо-де-Жанейро. Він продиригував оперою напам'ять. Так почалася його диригентська кар'єра, який він віддав близько 70 років.

Перший італійський ангажемент Тосканіні одержав в Туріні. Протягом наступних 12 років він диригував в 20 італійських містах і містечках, поступово завойовуючи репутацію кращого диригента свого часу. У 1892 він провів прем'єру «Паяців» Р. Леонкавалло в Мілані, у 1896 його запросили диригувати першим виконанням Богеми Дж. Пуччіні у Туріні (1896). В 1897 він оженився на дочці міланського банкіра Карлі де Мартіні; від цього шлюбу народилося четверо дітей, але один син умер у дитинстві.

Могила Тосканіні на кладовищі Cimitero Monumentale di Milano

Протягом 15 років Тосканіні був провідним диригентом міланського театру «Ла Скала». З 1898 по 1903 він паралельно працював у театрі Буенос-Айреса. Незгода з художньою політикою «Ла Скала» змусило Тосканіні в 1904—1906 покинути цей театр, потім він повернувся туди ще на два роки. В 1908 чергова конфліктна ситуація спонукала диригента покинути Мілан. Так він у перший раз приїхав у США, де протягом семи років (19081915) був диригентом «Метрополітен-опера». Із приходом Тосканіні, що залучив у театр таких співаків, як Енріко Карузо, Джеральдіна Фаррар й інших найбільших музикантів того часу, почалася легендарна ера в історії оперного театру в США. Але й тут Тосканіні виразив незгоду з художньою політикою й в 1915 виїхав в Італію, де після закінчення війни знову став головним диригентом «Ла Скала». Цей період (1921—1929) став епохою блискучого розквіту міланського театру.

В 1927 він став головним диригентом Нью-Йоркського філармонічного оркестру, з яким виступав протягом двох попередніх сезонів як гастролер. В 1930 він відправився з оркестром у перше європейське турне. Цю посаду Тосканіні залишив в 1936, після 11 проведених сезонів. У Європі він двічі диригував на байройтських вагнеровських фестивалях (1930—1931), на зальцбурзькому фестивалі (1934—1937); заснував свій власний фестиваль в Лондоні (1935—1939) і диригував також на фестивалі в Люцерні (1938—1939). В 1936 він сприяв організації Палестинського оркестру (нині Ізраїльський філармонічний оркестр).

Завершальний і найвідоміший період життя Тосканіні почався в 1937, коли він провів перший з 17 сезонів радіоконцертів із Симфонічним оркестром Нью-Йоркського радіо (NBC). Із цим оркестром він здійснив турне по Південній Америці в 1940, а в 1950 об'їхав США з ансамблем оркестрових музикантів.

Останнім сезоном в творчій кар'єрі Тосканіні став сезон 1953—1954 років. Помер диригент у своєму будинку в Рівердейлі (штат Нью-Йорк), його тіло було перевезено до Італії й поховано у Мілані.

Посилання[ред.ред. код]