Джакомо Пуччіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джакомо Пуччіні
Giacomo Puccini
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Джакомо Антоніо Доменіко Мікеле Секондо Марія Пуччіні
італ. Giacomo Antonio Domenico Michele Secondo Maria Puccini
Дата народження 22 грудня 1858(1858-12-22)
Місце народження Лукка, Італія
Дата смерті 29 листопада 1924(1924-11-29) (65 років)
Країна Італія Італія
Професія композитор
Жанр опера

Джа́комо Анто́ніо Доме́ніко Міке́ле Секо́ндо Марі́я Пуччі́ні (італ. Giacomo Antonio Domenico Michele Secondo Maria Puccini; *22 грудня 1858, Лукка — †29 листопада 1924, Брюссель, Бельгія) — італійський оперний композитор.

Життя і творчість[ред.ред. код]

Пуччіні народився в місті Лукка, в музичній сім'ї. По смерті батька, п'ятирічного Пуччіні відправили на навчання до його дядька, який вважав його поганим, недисциплінованим учнем. Надалі, Пуччіні отримав місце церковного органіста і хормейстера.

Упродовж чотирьох років Пуччіні навчався у Міланській Консерваторії, вивчаючи композицію у Антоніо Бадзіні. У 1882 брав участь у конкурсі одноактних опер. Його першу оперу Le Villi було поставлено в 1884 в Teatro dal Verme. Опера ця привернула увагу Джуліо Рікорді, голову впливового видавничого будинку, що спеціалізувався на виданні партитур. Рікорді замовив Пуччіні нову оперу, якою стала «Едгар» .

Третя його опера, Манон Леско, закінчена в 1893, мала величезний успіх. Незважаючи на помітний вплив Ріхарда Вагнера, талант Пуччіні виявився в цій опері в майже повному своєму блиску. Ця ж опера знаменує собою початок роботи Пуччіні з лібретистами Луїджі Ілліка і Джузеппе Джакоза.

Наступна опера Пуччіні, Богема принесла Пуччіні світову славу. Одночасно оперу з такою ж назвою і за тим же романом писав Руджеро Леонкавалло, внаслідок чого між двома композиторами виник конфлікт, і вони перестали спілкуватися.

За «Богемою» йшла Тоска, прем'єра якої відбулася на рубежі століть, у 1900-м році. Під тиском примадонни Ла Скала Даркле, що виконувала головну роль в цій опері і наполягала на арії, яку можна було б виконувати на концертах, Пуччіні доповнив другий акт опери знаменитою сьогодні арією «Visi d'arte». Також, він дозволив Даркле, блондинці, не одягати перуку (у тексті лібретто Тоска — брюнетка).

Чіо-чіо-сан («Madama Butterfly») була поставлена в 1904-му році і пізніше зазнавала змін. Друга постановка опери — у театрі «Ґранде» мала успіх значною мірою завдяки співачці Соломії Крушельницькій.

Після цього нові опери стали з'являтися рідше. У 1903-му році Пуччіні, завзятий автомобіліст, потрапив в аварію. У 1909-му році вибухнув скандал, пов'язаний з тим, що страждаюча припадками ревнощів дружина композитора Ельвіра звинуватила хатню робітницю Дорію Манфреді в любовному зв'язку з Пуччіні, після чого хатня робітниця наклала на себе руки. (Чи був зв'язок насправді — невідомо). Родичі Манфреді подали позов, і Пуччіні заплатив призначену судом суму. У 1912-му році помер видавець Пуччіні, Джуліо Рікорді, який зіграв величезну роль у популяризуванні творчості композитора.

Дж. Пуччіні та А.Тосканіні

Проте, в 1910-му році, Пуччіні закінчує оперу Дівчина із заходу, про яку згодом говорить, як про найсильніший свій опус. Спроба написати оперету (очевидно завдяки неймовірній у той час популярності жанру, в якому тоді передували Франц Легар і Імре Кальман) закінчилася невдачею. У 1917-му році Пуччіні закінчує переробку своєї оперети в оперу (Ластівка).

У 1918-му році відбулася прем'єра триптиху опер, що складається з трьох одноактних опер (у паризькому стилі, відомому як гранд-гиньоль: жахи, сентиментальна трагедія, і фарс. Остання, фарсова, частина, під назвою «Джанні Скікки», здобула популярність й іноді виконується в один вечір з оперою Масканьї Сільська Честь, або з оперою Леонкавалло Паяци.

Помер Пуччіні в 1924-му році через наслідки операції на горлі, в брюссельській клініці. Останній акт його останньої опери (Турандот) залишився незавершеним. Є декілька версій кінцівки, найчастіше виконується версія, написана Франком Альфано. На прем'єрі цієї опери диригент, близький друг композитора, Артуро Тосканіні зупинив оркестр на тому місці, де починалася частина, написана Альфано. Поклавши паличку, диригент обернувся до публіки і сказав, «Тут опера кінчається, тому що у цей момент маестро помер».

Композиторський стиль[ред.ред. код]

Не схильний до музичного новаторства, Пуччіні просто використовував прийоми, що подобалися йому, винайдені попередниками і сучасниками (зокрема, Верді, Вагнером, і веристами). Надзвичайно обдарований мелодійно, він твердо дотримувався свого переконання, що музика і дія в опері повинні бути нерозривні. З цієї причини, зокрема, в операх Пуччіні немає увертюр. Завдяки мелодійному багатству своїх творів, опери Пуччіні, поряд з операми Верді і Вагнера, є найчастіше виконуваними операми у світі. Рідкісний оперний театр сьогодні насмілюється скласти репертуар сезону, не включивши в нього хоч би один твір цього композитора.

Послідовники[ред.ред. код]

Мелодійний вплив Пуччіні був величезний. Пуччіністамі назвав його послідовників Іван Соллертинський, відзначивши, що найзавзятішим представником цього руху став Кальман. До «пуччіністів» також відносять Ф.Легара та І.Дунаєвського.

Сучасники про Пуччіні[ред.ред. код]

  • У 1912-му році один дуже відомий італійський критик, у зв'язку з постановкою однією з опер Пуччіні, написав в своїй статті наступне. «Це просто ганьба, що світ думає, ніби італійська музика — це, в основному, твори цього старомодного мелодиста, тоді як в Італії є такі композитори-інтелектуали, як Ільдебрандо Піцетті».
  • Інший критик, Карло Берсезіо, так описав свої враження від прем'єри «Богема» (у «La gazetta») — «Богема не залишить ніякого сліду в історії оперного театру. Авторові цієї опери слід визнати свій твір помилкою».
  • Видавець Рікорді, дізнавшись про сумніви, що терзали композитора під час перших репетицій «Богеми», написав йому — «Якщо цією оперою ви не попали в точку, маестро, я зміню професію і почну торгувати салямі».
  • Лібретист Ілліка писав Пуччіні, «Працювати з вами, Джакомо — це як жити в пеклі. Сам Іов не виніс би таких мук».
  • У 2006-му році опера «старомодного мелодиста» «Богема» відзначила своє сторіччя. У другій половині двадцятого століття вона зайняла місце в п'ятірці найчастіше виконуваних у світі опер і з того часу з цієї п'ятірки вже не виходила.

NB[ред.ред. код]

Незадовго до смерті Пуччіні відмічає в одному з своїх листів, що

«опера закінчилася як жанр, оскільки люди втратили смак до мелодії і готові терпіти музичні композиції, що не містять нічого мелодійного».

Твори[ред.ред. код]

Опери[ред.ред. код]

Вокально-симфонічні твори[ред.ред. код]

Для оркестру[ред.ред. код]

  • Прелюдія для оркестру мі мінор, 1876
  • Симфонічна прелюдія ля мажор, для оркестру, 1882
  • Скерцо ля мінор для струнних, 1882
  • Adagetto для оркестру, створена між 1881 та 1883
  • Trio фа мажор для оркестру, створена між 1881 та 1883

Для хору[ред.ред. код]

Камерно-інструментальні твори[ред.ред. код]

  • Три менуети для струнного квартету, 1881
  • Adagio ля мажор, для струнного квартету, 18811882
  • Струнний квартет, ре мажор, створена між 1881 та 1883
  • Скерцо для струнного квартету, 1883 (?)
  • Crisantemi, для струнного квартету, 1890
  • Pezzi для органу і фортепіано, 18741878 (?)
  • Fuga Reale для струнного квартету , 1883

Для голосу з супроводом[ред.ред. код]

  • A Te, романс для голосу і фортепіано, s.d. ma probabilmente composta negli anni Settanta
  • Ah! se potesse, романс для тенора і фортепіано, 1882 (?) (загублена)
  • Seguitiam del reo le impronte, фрагмент невідомої опери, після 1882
  • Melanconia, романс для голосу і фортепіано, 1883 (?)
  • Salve Regina, для сопрано і фісгармонії або фортепіано, 1883 (?)
  • Storiella d'amore, мелодія для голосу і фортепіано, 1883 (?)
  • Ad una morta, романс для мецо-сопрано або баритону і фортепіано або оркестру 1883 (?)
  • Mentìa l'avviso, сцена і романс для тенора і фортепіано, 1883
  • Capriccio Sinfonico, 1883
  • Sole і amore, романс для голосу і фортепіано 1888
  • Avanti Urania!, романс для голосу і фортепіано, 1896
  • Inno a Diana, романс для голосу і фортепіано, 1897
  • E l'uccellino, ninna-nanna для голосу і фортепіано, 1899
  • Scossa elettrica, marcetta brillante для фортепіано, 1899 (?)
  • Terra і mare, романс для голосу і фортепіано, 1902
  • Canto d'anime, сторінка з альбому для голосу і фортепіано, 1904
  • Dios y Patria, inno scolastico для голосу і фортепіано, 1905
  • Casa mia, для голосу і фортепіано, 1908
  • Sogno d'or, романс для голосу і фортепіано, 1912
  • Morire?, романс для голосу і фортепіано, 1917 (?)
  • Inno a Roma, для голосу і фортепіано, testo di Fausto Salvatori, 1919
  • Andantino, для голосу і фортепіано, s.d.[1]

Для фортепіано[ред.ред. код]

  • Piccolo Valzer для фортепіано, 1894
  • Piccolo tango для фортепіано, 1907 або 1910 (автентичність спірна)
  • Foglio d'album для фортепіано, 1907 або 1910 (автентичність спірна)

Інше[ред.ред. код]

  • Фуга ре мінор, 18811882 (?)
  • Фуга до мінор на чотири голоси, створена між 1881 та 1883
  • Фуга соль мажор на чотири голоси, створена між 1881 та 1883
  • Фуга до мажор на чотири голоси, створена між 1881 та 1883
  • Фуга мі мінор на чотири голоси, створена між 1881 та 1883
  • Фуга соль мажор на чотири голоси, створена між 1881 та 1883
  • Фуга соль мажор на чотири голоси, створена між 1881 та 1883
  • Фуга соль мінор, 1883
  • Prime fantasie, вальс для банди, 1879 (загублена)

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Нестьев И. Дж. Пуччини. Очерк жизни и творчества. М., 1966
  • Левашева О. Пуччини и его современники. М., 1980
  • Luigi Ricci, Puccini interprete di se stesso, Ricordi, Milano 1954 (rist. 2003, ISBN 88-7592-725-1).
  • Mosco Carner, Puccini. Biografia critica, Il Saggiatore, Milano 1961.
  • Antonino Titone, Vissi d'arte. Puccini e il disfacimento del melodramma, Feltrinelli, Milano 1972.
  • Enzo Siciliano, Puccini, Rizzoli, Milano 1976.
  • Claudio Casini, Puccini, Utet, Torino, 1978.
  • Giorgio Magri, L'uomo Puccini, Mursia, Milano 1992. ISBN 88-425-1263-X
  • Michele Girardi, Giacomo Puccini. L'arte internazionale di un musicista italiano, Marsilio, Venezia 1995. ISBN 88-317-5818-7
  • Fedele d'Amico, L'albero del bene e del male — naturalismo e decadentismo in Puccini (raccolta di scritti a cura di Jacopo Pellegrini), Maria Pacini Fazzi, Lucca 2000. ISBN 88-7246-403-X
  • Julian Budden, Puccini (ed. originale: Puccini — His Life and Works, New York, Oxford University Press 2002), trad. it. di Gabriella Biagi Ravenni, Carocci Editore, Roma 2005. ISBN 88-430-3522-3
  • Eduardo Rescigno, Dizionario Pucciniano, Ricordi/BMG Publications, San Giuliano Milanese 2004. ISBN 88-7592-767-7
  • Renzo Cresti, Giacomo Puccini e il Postmoderno, Edizioni dell'Erba, Fucecchio 2007. ISBN 978-88-86888-82-0 (nuova edizione di Giacomo Puccini. L'intimismo fatto spettacolo, Edizioni dell'Erba, Fucecchio 1993)
  • Mario Fedrigo, Puccini per amico, Costa editore, Bologna 2007.
  • Alberto Cantù, L'universo di Puccini da Le Villi a Turandot, con un contributo di Alfredo Mandelli, Introduzione di Simonetta Puccini, Zecchini Editore, Varese 2008, ISBN 88-87203-59-8.
  • Dieter Schickling, Giacomo Puccini. La vita e l'arte, Felici Editore, Pisa 2008, ISBN 978-88-6019-219-6.
  • Emiliano Sarti, Giacomo Puccini. Vita e opere, Maria Pacini Fazzi, Lucca 2008. ISBN 978-88-7246-854-8

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Recentemente ritrovato і acquisito dalla Biblioteca Statale di Lucca. Cfr. http://www.puccini.it/bollettino/finoal07.htm
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Джерела та посилання[ред.ред. код]