Бенджамін Вест
| Бенджамін Вест | |
 Худ. Гілберт Стюарт, портрет Бенджаміна Веста, 1784 р. |
|
| Дата народження | 10 жовтня 1738 |
|---|---|
| Місце народження | Спрингфілд, Пенсільванія, США |
| Дата смерті | 11 березня 1820 (81 рік) |
| Місце смерті | Лондон |
| Громадянство |  США,  Велика Британія |
| Жанр | портрет, історична картина, релігійні образи |
| Напрямок | класицизм, сентименталізм, реалізм |
| Роки творчості | 1746-1818 |
| Покровитель | король Англії Георг III |
| Вплив | Джон Волластон, Джошуа Рейнопдс |
| Твори | портрети, історичні картини, релігійні образи |
Бенджамін Вест (англ. Benjamin West; 10 жовтня 1738 – 11 березня 1820) — англо-американський художник доби класицизму.
Зміст |
Життєпис[ред.]
Бенджамін Вест мав просте походження. Його батько утримував шинок. Він - десята дитина в родині. В ранньому дитинстві родина перебралась зі Спрингфілду у Ньютаун Сквер, де й зберігся двоповерховий будинок-шинок батька.
Автодидакт[ред.]
В живопису Вест був автодидактом і в ранні роки не отримав систематичної художньої освіти через життя в провінції і віддаленість від тодішніх художніх центрів. В 1746—1759 роках Вест працював у штаті Пенсильванія, переважно як портретист. Під час перебування у Ланкастері у 1756 р, зброяр Вільям Генрі запропонував йому створити полотно «Смерть Сократа» (Death of Socrates). За основу композиції запропонував узяти гравюру француза Шарля Роллена з видання «Стародавня історія». Це звична в провінції практика створення картин на основі композицій з гравюр чи видань, часто єдиних зразків мистецтва там.
Вест створив полотно на далекий від реального життя книжковий сюжет, але переробив композицію. Твір визнали вдалим.
Перший меценат[ред.]
Картину молодого провінціала побачив ректор Пенсільванського коледжу, священик Вільям Сміт. Він і став першим меценатом майбутнього художника, прищеплював тому культурні навички, знайомив митця-початківця з місцевими багатіями, головними споживачами культури того часу.
Перебування у Філадельфії[ред.]
1756 року Вест перебрався у Філадельфію заради художнього навчання. Філадельфія того часу — значний культурний осередок колонії Великої Британії у Північній Америці. Серед знайомих митців цього періоду — художник, емігрант з Лондону Джон Волластон. Провінційний маляр, Волластон окрім створення картин, займався розписом шовкових та атласних тканин, широко розповсюдженою практикою декору тканин окрім довготривалої і трудомісткої вишивки. Все це вивчав і Бенджамін Вест, а його художня манера всмоктала засоби розпису тестилю.
Італійський період[ред.]
Подальше перебування в Америці було визнано недоречним. І завдяки коштам меценатів Вільяма Сміта і Вільяма Аллена Бенджамін відбув у Італію. Вест старанно вивчав живопис італійських майстрів, копіював картини Рафаеля Санті та Тиціана. Але значного впливу на художню манеру Веста вони не мали. Однак перебування в Італії значно наблизило Веста до тогочасної освіти і сприяло розширенню кола його сюжетів.
Лондонський період[ред.]
З 1763 р. Бенджамін Вест перебрався у Лондон, де працюватиме довгі роки. Серед знайомих цього періоду — англійський художник Джошуа Рейнольдс, разом з яким Вест у 1768 р. стане організатором і засновником Королівської Академії мистецтв у Лондоні. Художня манера Бенджаміна Веста цього періоду зазнала значного впливу митців Британії - зокрема Джошуа Рейнольдса та Джорджа Ромні.
Підкоряючись панівним ідеям доби і смакам тогочасних споживачів мистецтва, Бенджамін Вест створює декілька нудних, великих за розмірами картин на історичні та біблійні теми. Порівняння цих творів навіть з творами тогочасних майстрів на ці ж теми свідчить про поверхневе засвоєння Вестом настанов класицизму. Але зовнішні форми класицизму засвоєні художником цілком професійно. Тому довга черга Адамів та Єв, сумуючих Агрипін над урнами з прахом, Венер, що втішають Амурів - користується попитом.
-
Геркулес на перетині шляхів, 1764, Музей Вікторії й Альберта
-
Янгол жене з раю Адама і Єву, Вашингтон, Національна галерея
-
Агрипіна сумує над урною з прахом Германіка, 1773,
-
Боже натхнення Ісайї
Бенджамін Вест так і залишився би черговим епігоном другорядного, вторинного класицизму, якщо б зупинився на подібних сюжетах - які трохи оживляли театралізація, пафос, сентименталізм. Але художник почав звертатися до подій нещодавньої історії і це сприяло появі індивідуальної тематики картин Веста. Серед цих творів - «Смерть американського генерала Вольфа» ( 1770, Оттава, Національна галерея Канади ).
Класицизм як мистецька система, був побудований на жорсткій регламентації сюжетів, на використанні особливих, класициських форм та жорсткій же поміркованості. Відступи від канонів - вважалися єресссю. Саме в цьому несхвальні відуки про історичну картину Веста «Смерть американського генерала Вольфа», адже художник насмілився подати історичних персонажів у сучасному одязі, а не в римських тогах і не на тлі італійського пейзажу. А художник йшов за перебігом реальних подій, хоча й використав звичну композицію для тодішньої історичної картини (герой що помирає в оточенні співчуваючих на тлі прапорів, батального поля і хмарного неба). До того ж, римлян у тогах не було в Америці середини 18 століття. Але картина мала успіх у мало обізнаних з суворими канонами публіки. Її почали копіювати інші майстри і Рейнольдс та інші прихильники класициських настанов, що вважали твір ганьбою і образою історичного живопису взагалі - поступилися.
Реалістичнішим був і портрет генерала Тадеуша Костюшко, 1797 р. Вест взагалі відмовився від натовпу співчуваючих на тлі прапорів і батального поля, а сам портрет виявив риси предромантизму і справжньої героїки, якої так не вістачало іншим історичним композиціям Веста.
Бенджамін Вест також вивів на сцену як історичних персонажів - північноамериканських індіанців, яких не схильні були вітати американські колоністи та расистсько налаштовані буржуазні ділки.
Кар'єра і смерть[ред.]
З 1772 року король Англії Георг III сприяв отриманню Вестом посади історичного живописця при дворі з щорічним отриманням 1000 фунтів стерлінгів. Цю посаду митець утримував до 1801 р. З 1791 р. і до самої смерті Бенджамін Вест був також інспектором картин колекції короля. Після смерті Рейнольдса у 1792 р. його призначили другим президентом Королівської Академії мистецтв (цю посаду він обіймав до 1805 р.)
1820 р. Бенджамін Вест помер у Лондоні.
Вибрані твори[ред.]
_-_Benjamin_West_-_overall.jpg)
- Смерть Сократа
- Вільям Джонсон рятує життя барона Діскау в битві при озері Джордж від індіанця, що зажадав скальп барона, 1755
- Геркулес на перетині шляхів, 1764, Музей Вікторії й Альберта
- Смерть американського генерала Вольфа ( 1770, Оттава, Національна галерея Канади )
- Договір між містером Пеном та американськими індіанцями, 1772, Філадельфія, Академія мистецтв Пенсільванії, США
- Автопортрет, 1770 р.
- Смерть Епамінонда, 1773
- Королева Шарлота, 1776, Денвер, штат Колорадо, США
- Морська баталія, 1778
- Янгол жене з раю Адама і Єву, Вашингтон, Національна галерея, США
- Венера втішає Амура, якого вкусила бджола, Ермітаж, Санкт-Петербург
- Агрипіна сумує над урною з прахом Германіка
- Іфігенія і Кімон, Лос Анжелес, США
- Венера і Адоніс
- Венера умовляє Елену кохати Париса
- Хрещення Христа в Іордані
- Боже натхнення Мойсея на похід до Ізраїлю
- Боже натхнення Ісайї
- Мойсей та Аарон перед фараоном
- Поклоніння Мідному Змієві
- Проповідь Св. Петра в Пентекості
- Ісаак і Ревекка
- Яків благословляє Ефраїма та Манассія, Оберлін, штат Огайо, США
- Нарцис і Луна, 1805, приватна збірка
- Портрет Джона Даунмена, Національна портретна галерея, Лондон
- Франклін поводить експерименти з небесною електрикою
- Громадяни міста Кале перед стратою, 1789, Королівська колекція, Лондон
- Вознесіння Христа, Денвер, штат Колорадо, США
- Портрет дружини з сином
- Портрет Колонеля Гая Джонсона з індіанцем
- Портрет Джозефа Бенкса
- Портрет Джона Вільмота
- Портрет Річарда Прайса
- Портрет родини Хоуп, 1805 р.
- Пересторога Янгола перед гробом Христовим, 1805, Бруклін Мьюзеум, США
Друковані твори[ред.]
- Створив мемуарний твір, двічі перевиданий «The Life and Studies of Benjamin West» (« Життя і твори Бенджаміна Веста», 1816, 1820 ).
Джерела[ред.]
- Virgil Barker: American Painting. History and interpretation. Macmillan, New York 1950, S. 156 ff., 179 ff.
- Dorinda Evans: Benjamin West and his American students. Smithsonian Institute, Washington, D.C. 1980.
- Grose Evans: Benjamin West and the taste of his times. University Press, Carbondale, Ind. 1959.
- John Galt: Life and studies of Benjamin West, Esq. President of the Royal Academy of London. Cadell & Davies, London 1820.
- Richard Hirsch (Hrsg.): The world of Benjamin West. Allentown Art Museum, Allentown, Penn. 1962.
- Werner Busch: Das sentimentalische Bild , C.H. Beck, München, 1993, S. 58.
- «Уэст Бенджамин». БСЭ, 3-е издание.
- «West, Benjamin». Encyclopædia Britannica from Encyclopædia Britannica 2007 Ultimate Reference Suite (2007).
- 1750 Шедевров мировой живописи. 500 Великих мастеров. — Минск, Харвет 2007.
Див. також[ред.]
Посилання[ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Бенджамін Вест |
