Ватутін Микола Федорович

Ватутін Микола Федорович
Прізвисько	гросмейстер
Народився	3 (16) грудня 1901(1901-12-16) Чепухино, біля Валуйки, Воронезька губернія (нині Бєлгородської області) Російська імперія
Помер	15 квітня 1944(1944-04-15) (42 роки) Київ, СРСР
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	піхота
Роки служби	1920—1944
Звання	Генерал армії
Командування	Воронезький фронт, Південно-Західний фронт, Перший Український фронт
Війни/битви	Друга світова війна
Нагороди	посмертно (1965)

Командувач 1-го Українського фронту генерал армії Ватутін М. Ф. Січень 1944

Генерал армії Ватутін М. Ф.

Вату́тін Мико́ла Фе́дорович (*3 (16) грудня 1901(19011216), Чепухино, біля Валуйки, Воронезька губернія  — †15 квітня 1944, Київ) — радянський воєначальник, генерал армії (1943), Герой Радянського Союзу (1965, посмертно). Один із талановитих полководців Другої світової війни^{[Джерело?]}. Один з 4 командувачів фронтами (Петров М. П., Кирпонос, Черняховський) загиблих у роки війни на фронті.

Біографія

Микола Федорович Ватутін народився 3 грудня (за новим стилем — 16 грудня) 1901 року в селі Чепухино Валуйського повіту, в сім'ї селянина-середняка. З ранніх років він відрізнявся великим жаданням знань, наполегливістю, сільську школу закінчив першим учнем. З відзнакою закінчивши Валуйське двокласне земське училище, Микола Ватутін успішно витримує конкурсні іспити в комерційне училище, яке знаходилося у слободі Уразово. Проте, після третього класу навчання довелося перервати, оскільки перестали виплачувати стипендію. Після повернення до села він працював у волосному правлінні.

Служба в армії

У 1920, у віці дев'ятнадцяти років М. Ф. Ватутін добровольцем вступив до лав Червоної Армії. Військову службу розпочав рядовим бійцем 3-го запасного стрілецького полку в Харкові, у вересні 1920 року брав участь у знищенні армії Махна в районі Луганська і Старобельська, а через місяць був направлений до Полтавської піхотної школи. Курсантам цієї школи доводилося не лише опановувати знаннями, але і брати участь у боях проти загонів українських повстанців. У лютому 1921 року Ватутін був прийнятий до РКП(б).

Закінчивши Полтавську піхотну школу, у грудні 1922, М. Ф. Ватутін призначається командиром відділення стрілецького полку, потім з серпня 1923 — командиром взводу. Після закінчення Київської вищої об'єднаної військової школи, повертається до рідного полку та стає начальником полкової школи.

З 1926 по 1929 навчався у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе і був атестований командуванням як «енергійна, наполеглива людина, з багатою ініціативою, допитливим розумом. Всі доручення по проведенню занять з групою старшого начскладу і навчань з військами виконує зразково. На військових іграх та навчаннях проявив себе, як відмінний штабний командир».

Після завершення навчання у Академії імені Фрунзе Ватутін прямує до штабу 7-й стрілецької дивізії в місті Чернігові, а з 1931 року стає начальником штабу гірсько-стрілецької дивізії, яка розташовувалася в місті Орджонікідзе.

Після дворічної служби начальником штаба він був ще раз направлений до Академії ім. М. В. Фрунзе на оперативний факультет, а потім займався в Академії Генштабу РСЧА.

У 1938 році полковник Ватутін призначається начальником штабу Київського особливого військового округу.

Друга світова війна

З 17 по 28 вересня 1939 року в ході Польського походу — начальник штабу Українського фронту, а в липні 1940 року йому, вже в званні генерал-майора, довіряється пост начальника Оперативного управління — заступника начальника Генерального штабу Червоної Армії. Пізніше він стає першим заступником начальника Генерального штабу Червоної армії.

У лютому 1941 року генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Леніна.

З 30 червня 1941 — начальник штабу Північно-Західного фронту. Брав активну участь в обороні Новгорода, очоливши оперативну групу військ, що діяла тут. Під його керівництвом здійснювалися контрудари проти німецького корпусу генерала Манштейна, в результаті яких німецькі війська зазнали втрат на підступах до Ленінграду. За організацію опору в районі Новгорода і Калініна і проявлені при цьому особисту мужність і рішучість генерал-лейтенант Ватутін нагороджений орденом Червоного Прапора.

У травні — липні 1942 року — заступник начальника Генштабу і представник Ставки ВГК на Брянському фронті. З 14 липня по жовтень 1942 року командував Воронезьким фронтом, який під його керівництвом успішно оборонявся проти німецьких військ на воронезькому напрямі.

Під час Сталінградської битви командував Південно-Західним фронтом. Його війська у взаємодії з військами Сталінградського і Донського фронтів оточили 330-тисячне угрупування противника під Сталінградом, а в грудні 1942 року у взаємодії з лівим крилом Воронезького фронту провели Середньодонську операцію, завдали рішучої поразки угрупуванню противника на Середньому Доні, остаточно зірвали план противника деблокувати оточені під Сталінградом війська 6-й німецької армії. 28 січня 1943 року М. Ф. Ватутін був нагороджений орденом Суворова I-го ступеня, а згодом йому присвоюється звання генерала армії.

22 березня 1943 року Ватутін знов призначений командувачем Воронезького фронту. Влітку 1943 роки в період оборонної битви на Курській дузі частини і з'єднання фронту відбили потужні удари противника, в ході контрнаступу успішно вирішили завдання прориву глибоко ешелонованої оборони Вермахту.

Неабиякий військовий талант Ватутін проявив при створенні потужних ударних угрупувань, застосовуючи танкові корпуса в якості рухомих груп в арміях, а танкових армій — в якості рухомих груп фронту, що дозволило забезпечити високі темпи при прориві оборони противника і переслідуванні його.

Під керівництвом Ватутіна війська Воронезького (з жовтня 1943 року — 1-го Українського) фронту брали участь в битві за Дніпро, захопленні Києва (6 листопада 1943 року), а також в подальших операціях по вигнанню німців з Правобережної України. У взаємодії з 2-м Українським фронтом на чолі з Конєвим війська 1-го Українського фронту в січні — лютому 1944 року в ході Корсунь-Шевченковської операції оточили крупне угрупування Вермахту та ліквідовували його.

Ця операція увійшла до історії військового мистецтва як блискучого прикладу оточення і повного знищення противника ціною колосальних жертв серед своїх солдатів і техніки. При повній перевазі над противником у повітрі (у німців не було авіації), переважанні в танках учетверо (більше 800 радянських проти близько 200 німецьких), колосальній перевазі в артилерії і живій силі (вчетверо) втрати німців склали 30 тисяч (в т.ч. 19тис. загиблих) і вся техніка - у той час як радянські війська втратили більше 600 танків, 80 тисяч чоловік (в т.ч. 24тис. загиблих). Більше того, великій групі німців на чолі із командувачем, генералом Штеммерманном (загинув у ході прориву в ніч з 17 на 18 лютого), удалося вирватися з оточення і брати участь у боях проти радянських військ. Невдачі з ліквідації оточеного угрупування приписали недбалості нижчих чинів Радянської Армії.

Є неперевірені відомості, що за свої здібності продумування військових операцій до найдрібніших деталей Ватутін отримав серед німецьких командирів, що ставилися до його полководницького дару з великою повагою, прізвиська «Шахіст» і «гросмейстер». Однак, більш імовірно, що це вигадка радянської пропаганди, оскільки жодного документованого свідчення не було представлено.

Загибель

29 лютого 1944 року Ватутін виконував огляд частин фронту, того ж дня відбулась зустріч з командувачем 13 армії генералом М. П. Пуховим та його штабом м. Рівне. Згідно зі свідоцтвами генерала Крайнюкова, члена Військової Ради фронту, який був з Ватутіним у цю мить, колона у складі чотирьох машин (генерали та ад'ютант Ватутіна сиділи у першій) та десяти чоловік охорони виїхали з Рівного близько вечора в напрямку Славути, де було розташовано штаб 60 армії. Приблизно на півдорозі Ватутін запропонував скоротити відстань, рушивши путівцем замість довгої дороги через Новоград-Волинський. О 18:50 колона потрапила під обстріл засідки українських повстанців біля с. Милятин Острозького району, Рівненської області зазнав важкого поранення в ліве стегно (за іншими даними напад інсценований спецзагоном НКВС) .

Операцію із ліквідації Ватутіна повстанці розцінювали як успішну, оскільки генерал отримав смертельне поранення.

Пораненого генерала було відправлено до військових лікарів у складі найближчої танкової частини. З допомогою підмоги, надісланої генералом М. П. Пуховим (командувач 13А) Ватутіна було направлено до найближчого великого госпіталю в Рівне, де було виконано першу операцію. У доповіді генерала Крайнюкова Сталіну станом на 03:00 01/03/1944 стан Ватутіна оцінювався як задовільний, проте лікарі наполягають на неможливості транспортування пораненого протягом найближчої доби, після чого його треба відправити літаком до Москви.

Замість Москви його направили до Києва, де він перебував під постійним наглядом академіка Бурденка та заступника головного хірурга Червоної Армії генерал-майора медичної служби Шамова. Спочатку стан Ватутіна вдалося нормалізувати, й мова йшла про те, що «товариш Ніколаєв (так звали Ватутіна в телеграмах) одужує», проте на початку квітня, на 33-й день після поранення стан знову став погіршуватись:

«Протягом ночі температура хворого була нормальною. Хворий спав задовільно. Зранку хворий був активним, снідав. Пульс 104. Температура до 12 години піднялась до 39.3 без ознобу. Пульс 120»

У наступні дні, незважаючи на активне лікування та застосування наявних антибіотиків, температура не спадала — від 38.2 до 40.2. Консиліум лікарів за головуванням Бурденко дійшов висновку, що лікування не дало очікуваного результату й для збереження життя хворого необхідно виконати ампутацію лівої ноги. 14:00 5 квітня було виконано високу ампутацію лівого стегна. Згідно з повідомленнями хворий переніс операцію задовільно, до закінчення дня поступово вийшов зі стану післяопераційного шоку, пульс — 120—140, сліди синюхи відсутні, температура — 37.6, з'явився апетит.

В наступні дні стан знову став погіршуватись внаслідок сепсису. Існує версія, що зараження сталося внаслідок використання мазі Вишневського в перші дні після поранення, яка має в своєму складі дьоготь, який був каталізатором швидкого нагноєння близьких до поверхні шкіри гнійників, проте цей препарат не може бути використаний як антибіотик, адже штучне нагноєння глибоких ран призведе до гангрени.

15 квітня Ватутін помер у військовому шпиталі Києва.

Для матері Ватутіна — Віри Федорівни — це була втрата вже третього сина в цій війні. Похований у Києві. Поблизу будівлі Верховної Ради йому встановлено пам'ятник.

Подія з пораненням Ватутіна, яка також могла призвести до втрати штабних документів, призвела до публікації 9 березня 1944 року наказу Ставки, що наголошував наступне: «При всіх виїздах командувачів фронтами та армій, осіб вищого командного складу, а також при транспортуванні важливих оперативних документів необхідно виділяти для супроводу вказаних осіб надійну особисту охорону».

Пам'ятник генералу Ватутіну в Києві. «Герою Радянського Союзу генералові ВАТУТІНУ від українського народу»

Бюст Ватутіну в музеї визволення Києва (с. Нові Петрівці)

Військові звання

• комбриг — 17 лютого 1938,
• комдив — 17 лютого 1939,
• комкор — 4 листопада 1939,
• генерал-лейтенант — 4 червня 1940,
• генерал-полковник — 7 грудня 1942,
• генерал армії — 12 лютого 1943.

Нагороди

СРСР

• Герой Радянського Союзу
  посмертно
• 6 травня 1965
• орден Леніна
• лютий 1941 № __
• 2 січня 1942 № ___
• орден Червоного Прапора
• ___ 1941 №
• 30px орден Суворова I-го ступеня
• 28 січня 1943 № __
• орден Кутузова I-го ступеня
• 27 серпня 1943 № __

Медалі

• Медаль «За оборону Сталінграда»
• Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
• чехословацький орден

Пам'ять

Барельєф Ватутіну в СШ № 13 (Черкаси)

• В Києві поставлений пам'ятник роботи Є. В. Вучетіча.
• Пам'ятник, м.Старий Оскол, стадіон імені Ватутіна
• Пам'ятник, м. Валуйки, Привокзальна площа
• Проспект і вулиця Ватутіна (Білгород)
• Ватутіне, місто в Україні
• Ватутіне, село, Харківська область, Нововодолазький район
• Проспект Генерала Ватутіна (Київ) Дніпровський район (Київ)
• Вулиця Ватутіна (Черкаси), тут же і школа його імені, де йому встановлено барельєф та картина
• Вулиця Ватутіна (Полтава)
• Вулиця Ватутіна (Валуйки)
• Вулиця Ватутіна (Чернянка)
• Вулиця Ватутіна (Липецьк)
• Вулиця Ватутіна (Тюмень)
• Вулиця Ватутіна (Санкт-Петербург)
• Вулиця Ватутіна (Новосибірськ)
• Вулиця Ватутіна (Єкатеринбург)
• Вулиця Ватутіна (Житомир)
• Вулиця Ватутіна (Борисов)
• Вулиця і проїзд Ватутіна (Мінськ)
• Вулиця Ватутіна (Одеська обл., м.Роздільна)
• Проспект Ватутіна (Донецьк)
• Вулиця Ватутіна Владивосток
• Вулиця Ватутіна в Нижній Новгород
• Вулиця Ватутіна Воронеж
• Вулиця Ватутіна Луганськ
• Вулиця Ватутіна (Вінниця)
• Вулиця Ватутіна (Чернівці)
• Збережено будинок у Бучі, в якому розташовувався штаб генерала Ватутіна

7 грудня 2011 року Верховна рада України, враховуючи важливість та історичне значення постаті Героя Радянського Союзу Ватутіна Миколи Федоровича, прийняла постанову N 4089-VI «Про відзначення 110-ї річниці з дня народження Героя Радянського Союзу Ватутіна Миколи Федоровича»

Література

• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. Москва, 1997 г.
• Алексеев С. Сто рассказов о войне. — М.: Мол. гвардия, 1975. — С.71-72.
• Брагин М. Н. Ф. Ватутин: Путь генерала. — М., 1953. — 273 с.
• Воинов А. Рассказы о генерале Ватутине. — М., 1958. −256 с.
• Захаров Ю. Д. Генерал армии Н. Ф. Ватутин. — М., 1985. −192 с.
• Полководцы и военачальники Великой Отечественной войны. — М.: Мол. гвардия, 1970. — 447 с.
• Гончаренко Ю. Танк имени генерала Ватутина // Подвиг. — Воронеж, 1975. — С. 138—141.
• Иванов С. П. О работе штаба Воронежского фронта в период битвы под Курском // Битва на Курской дуге. — М.: Наука, 1975. — С.58-64.
• Семичев Д. Талантливый полководец // Незабываемые имена. — Белгород, 1961. — С.75-99.
• Зеленский С. Генерал Ватутин // Валуйская звезда. — 2000. — 16 дек.
• Говоров А. Критиковать легко. А кто будет делать? // Валуйская звезда. — 2000. — 3 окт.
• Украли память // Наша звезда. −2000. — 29сент.
• Анкудинова Г. «На костылях, а доберусь до фронта…» // Белгор. известия. — 2000. −15апр.
• Смоленский В. Баллада о генерале // Звезда. — 1996. — 17 дек.
• Бурій В. Його іменем названо наше місто: бойовий шлях генерала Ватутіна / Валерій Бурій // Ватутіне вчора і сьогодні: історія міста в нарисах і спогадах. К.: Колорит, 2007. - С. 41 - 43.
• Фролов Н. Жизнь полководца // Красное знамя. — 1995. — 12 апр.
• Войцеховская М. Полководец // Звезда. — 1995. — 17 янв.
• Журбенко И. Полководец, солдат, патриот // Путь октября. — 1991. — 19 дек.
• Кириндясов Г. Воспоминания о генерале Ватутине // Звезда. — 1989. — 1 дек.
• Талантливый полководец // Красная звезда. — 1981. — 18 дек.
• David Glantz, «Vatutin» in Harold Shukman, ed., Stalin's Generals (NY, 1993, pp. 287—298). (англ.)

Посилання

• ВАТУТИН Николай Федорович на сайті wwii-soldat.narod.ru
• Ватутин Николай Фёдорович на сайті warheroes.ru
• Ватутин Николай Федорович на сайті hrono.ru
• «Укроп»
• ВАТУТИН
• Николай Федорович Ватутин
• Генерал-полковник К. Крайнюков Генерал армии Николай Ватутин
• Обставини загибелі генерала Ватутіна
• Таємниця загибелі генерала Ватутіна
• Ткачук О. Хто вбив генерала Ватутіна? // Українська правда. — Середа, 05 травня 2010
• У Києві на місці пам'ятника Миколі Ватутіну мав би стояти пам'ятник Івану Черняховському. Українська газета Плюс. №45(185)