Будапештська операція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будапештська операція
Друга світова війна
Bundesarchiv Bild 101I-680-8282A-38A, Budapest, Panzer VI (Tiger II, Königstiger).jpg
Будапешт, жовтень 1944 року
Дата: 29 жовтня 1944 — 13 лютого 1945
Місце: Угорщина, Югославія, Чехословаччина
Результат: перемога Червоної Армії
Сторони
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР
Flag of Romania.svg Румунія
Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
Flag of Hungary (1920–1946).svg Угорщина
Командувачі
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg Родіон Малиновський
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg Федір Толбухін
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg Іван Афонін
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg Іван Манагаров
Flag of German Reich (1935–1945).svg Ганс Фріснер
Flag of German Reich (1935–1945).svg Карл Пфеффер-Віндербрух
Військові сили
Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg 719 500 Flag of German Reich (1935–1945).svg 300 тис.
Втрати
80,000 загиблих,
320,000 загальні втрати
45,000 загиблих,
180,000 загальні втрати

Будапе́штська опера́ція (29 жовтня 1944 — 13 лютого 1945) — стратегічна наступальна операція південного крила радянських військ на Східному фронті Другої світової війни. Головною метою операції було захоплення Будапешту та прилеглих районів. Операцію було проведено силами 2-го та 3-го Українського фронтів та Дунайської військової флотилії.

Операція тривала 108 днів. Військам Червоної Армії вдалось просунутись вглиб території на 250–400 км, захопити центральні райони Угорщини та столицю Будапешт. Однак штурм добре укріпленого міста без оперативної паузи, одразу після Дебреценської операції перетворив Будапештську операцію на одну з найбільших та найкровопролитних битв в історії Другої світової війни.

Напередодні битви[ред.ред. код]

Восени 1944 року Червона Армія успішно виконала завдання з розгрому німецьких військ на території Румунії і Болгарії. Крім суто військових, було досягнуто і значних політичних успіхів: радянські війська не тільки вивели ці країни з війни на боці Німеччини, а й змусили їх приєднатись до антигітлерівської коаліції. Таким чином, єдиним союзником Німеччини на європейському континенті залишалась лише Угорщина.

Радянськими військами було створено сприятливі умови для охоплення німецьких військ в Угорщини і Північній Трансильванії. 2-й Український фронт маршала Р. Я. Малиновського просувався до кордонів Угорщини з південного сходу. В районі «карпатського виступу» діяв 4-й Український фронт генерала армії І. Ю. Петрова. З півдня, на території Югославії, діяв 3-й Український фронт маршала Ф. І. Толбухіна.

Ще в серпні 1944 року при наближенні Червоної Армії до кордонів країни регент Угорщини Міклош Горті змістив пронімецький уряд Стояї, а 15 жовтня оголосив про перемир'я з СРСР. З огляду на стратегічну важливість для німецької військової промисловості угорських нафтових родовищ та покладів марганцю і бокситів вже 16 жовтня німецьке командування ініціювало в Будапешті державний переворот. Силами загону СС сина адмірала Горті було взято в заручники, а самого регента змусили передати владу лідеру партії схрещених стріл Ференцу Салаши.

Тим часом радянські війська внаслідок Дебреценської операції взяли під контроль лівобережжя Тиси та Північну Трансильванію. Політична нестабільність в країні надавала шанс на швидке виведення Угорщини з війни. З цієї причини Йосип Сталін вимагав негайного проведення наступальної операції на Будапешт. Великою мірою такий поспіх був зумовлений надто оптимістичними доповідями комісара 4-го Українського фронту Льва Мехліса про деморалізованість угорських військ. Так в особистій телеграмі Сталіну від 28 жовтня 1944 року він писав:

«…частини 1-ї угорської армії знаходяться в процесі розкладу і деморалізації. Щодня війська беруть по 1000—1500-2000 і більше полонених. 25 жовтня 1944 18-а армія взяла 2500 полонених, причому здавалися в полон цілими підрозділами …»[1]

Після цієї доповіді Сталін поцікавився у Генерального штабу, які є можливості для штурму Будапешта. Там відповіли, що найкраща позиція для удару — лівий фланг 2-го Українського фронту, оскільки військам не доведеться форсувати річки і на цій ділянці ворог мав найменшу кількість сил. О 10-й годині вечора 28 жовтня Сталін зателефонував Малиновському і, незважаючи на прохання командувача фронту надати 5 діб на підготовку, в категоричній формі наказав негайно розпочати наступальну операцію.[2]

Сили сторін[ред.ред. код]

СРСР та Румунія[ред.ред. код]

До складу 2-го Українського фронту входили такі з'єднання:

Крім цього 2-му Українському фронту підпорядковувались 2 румунські піхотні армії:

Німеччина та Угорщина[ред.ред. код]

Бойові дії на території Угорщини зі сторони Вермахту здійснювала група армій «Південь» під командуванням Ганса Фріснера. До складу групи армій входили:

Найбільші сили Вермахту, переважно німецькі, діяли на ньїредьхазько-мишкольцькому напрямку, проти військ правого крила і центру 2-го Українського фронту. Тут було зосереджено 21 дивізію і 3 бригади, з них 11 з'єднань у першому ешелоні. Інші війська, головним чином угорські, тримали оборону перед лівим крилом радянського фронту.

З метою підготовки Будапешта до штурму німцями була побудована система фортифікаційних споруд, яка складалась з трьох підковоподібних оборонних рубежів: між озером Балатон і Будапештом — «Лінія Маргарити», на схід від столиці — «Лінія Аттіли», яка переходила в «Лінію Кароля», що пролягала між горами Черхат, Матра та Земплен. Перша смуга оборони розташовувалась на відстані 25 — 30 км на схід від Дунаю.

Згідно із записом у щоденнику бойових дій 10-ї угорської дивізії від 25 жовтня, оборону угорської столиці тримали:

26 жовтня 1944 року до Будапешта додатково прибув угорський парашутно-десантний батальйон.

Слід зазначити, що Фріснера непокоїла низька боєздатність та моральний дух угорських військ. 27 жовтня в листі начальнику генштабу Гейнцу Гудеріану командувач групи армій «Південь» навіть зазначав, що без посилення 3-ї угорської армії щонайменше однією німецькою піхотною дивізією йому не вдасться втримати підступи до Будапешта.[3]

Співвідношення сторін[ред.ред. код]

Співвідношення сил в Будапештській операції
(станом на 29 жовтня 1944 року)

Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР[4] Співвідношення Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх та Flag of Hungary (1920–1946).svg Угорщина[5]
Особовий склад 719 500 3,8 : 1
(за піхотою — 2 : 1)
190 000 Особовий склад
2-й Український фронт
(сд — 39, пдд — 4, кд — 9, мк — 4, тк — 3, сабр — 1, отбр — 1, УР — 2)
712 000 190 000 Група армій «Південь»
(35 дивізій, в тому числі тд і мд — 9, бр — 3)
Дунайська військова флотилія
(бригада морської піхоти — 1)
7 500
Артилерія і міномети 4-4,5 : 1 Артилерія і міномети
Танки і САУ 1,9 : 1 Танки і САУ
Літаки 2,6 : 1 Літаки

сд — стрілецька дивізія, пдд — повітряно-десантна дивізія, кд — кавалерійська дивізія, тд — танкова дивізія, мд — моторизована дивізія, мк — механізований корпус, тк — танковий корпус, сабр — самохідно-артилерійська бригада, отбр — окрема танкова бригада, бр — бригада, УР — укріплений район

Планування операції[ред.ред. код]

План Будапештської операції (29 жовтня 1944 року)

28 жовтня 1944 року Ставка Верховного Головнокомандування директивою № 220251[6] підтвердила усний наказ Сталіна не пізніше 29 жовтня силами 46-ї армії генерал-лейтенанта І. Т. Шльоміна і 2-го гвардійського механізованого корпусу генерал-лейтенанта К. В. Свиридова перейти у наступ в межиріччі Тиси та Дунаю.

Відповідно до плану операції, 46-а армія силами двох стрілецьких і одного механізованого корпусів мала завдати удар в загальному напрямку на Кечкемет. До середини дня 29 жовтня частини Червоної Армії повинні були вийти на рубіж Надькереш — Лайошміже — Іжак. Головною метою було знищити оборону супротивника на західному березі Тиси і тим самим забезпечити переправу сюди 7-ї гвардійської армії. Після цього 46-а армія, посилена 4-м гвардійським механізованим корпусом, мала рушити на Будапешт.

7-а гвардійська армія одержала завдання з ранку 30 жовтня перейти в наступ з району на схід від Сольнока, форсувати Тису і на кінець дня вийти на рубіж Тосег — Надькереш. 6-а гвардійська танкова армія з резерву фронту призначалася для підтримки наступальних дій на Будапешт у смузі 7-ї гвардійської армії.

Інші армії фронту (за винятком 40-ї і 4-ї румунської) повинні були форсувати Тису та захопити плацдарми на її західному березі.

4-й Український фронт наступом в глиб Чехословаччини мав скувати 1-у німецьку танкову армію, не допустивши її просування на будапештський напрямок.

3-й Український фронт продовжував перегрупування і зосередження головних сил у югославському Банаті, одночасно передовими частинами планувалось захопити плацдарми на правобережжі Дунаю і підтримати загальний наступ на території Угорщини.

До 3 листопада планувалося завершити операцію та вийти на рубіж Ішасег — Будакесі — Ерд.

Співвідношення сил в на лівому крилі 2-го Українського фронту
(станом на 31 жовтня 1944 року)

Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР[7] Співвідношення Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх та Flag of Hungary (1920–1946).svg Угорщина[8]
Особовий склад 52 000 3 : 1 17 400 Особовий склад
2-й гвардійський механізований корпус 6 000 2 000 10-а піхотна дивізія (угор.)
4-й гвардійський механізований корпус 12 000 3 600 23-я резервна дивізія (угор.)
10-й гвардійський стрілецький корпус 8 000 3 700 1-а гусарська дивізія (угор.)
23-й стрілецький корпус 10 000 700 1-а танкова дивізія (угор.)
31-й гвардійський стрілецький корпус 8 000 3 300 5-а і 8-а резервні дивізії (угор.)
37-й стрілецький корпус 8 000 1 500 2-а піхотна дивізія
1 000 23-я танкова дивізія
1 600 24-а танкова дивізія
Артилерія ~ 470 2,5 : 1 188 Артилерія
Танки і САУ 321 3,3 : 1 97 Танки і САУ

Початок операції[ред.ред. код]

Будапештська операція розпочалася 29 жовтня 1944 року, у другій половині дня. Війська лівого крила 2-го Українського фронту перейшли в наступ та прорвали оборону 3-ї угорської армії в межиріччі Тиси і Дунаю. На кінець другого дня 46-а армія просунулася вперед на 20 — 40 км. 7-а гвардійська армія тим часом захопила плацдарм на правобережжі Тиси. Спроби німецьких військ втримати Кечкемет силами 24-ї танкової дивізії не принесли бажаних результатів. 15-а піхотна та 8-а резервна угорські дивізії залишили свої позиції. Ситуація була настільки критичною, що змусила німецьке командування звернутись до угорської жандармерії з вимогою перекрити усі дороги на Будапешт та затримати війська, які відступали. До ранку 1 листопада Кечкемет був повністю взятий під контроль Червоної Армії.

Зважаючи на низьку боєздатність угорських військ, зі свого оборонного рубежу на Тисі була знята 6-а німецька армія. На її основі було утворено армійську групу «Фреттер-Піко» з підпорядкуванням всіх угорських та німецьких військ, які діяли в межиріччі Тиси і Дунаю. Основною задачею новоствореної армійської групи була оборона Будапешту.

2 листопада 2-й і 4-й гвардійські механізовані корпуси Червоної Армії просунулися ще на 75 км, а 3 листопада зайняли місто Альшонемеді на відстані 15 км від угорської столиці. На південь від Сольнока Тису форсувала кінно-механізована група генерал-лейтенанта І. О. Плієва.

Але до того часу Вермахту вдалося перекинути під Будапешт 4 дивізії: 13-у танкову, 8-у кавалерійську СС «Флоріан Гайер» та 22-у добровольчу кавалерійську СС «Марія Терезія», а також панцергренадерську (мотопіхотну) «Фельдхернхалле». Залишки розбитих під Кечкеметом угорських військ були частково відведені на острів Чепель, а частково в Будапешт, де були включені до складу німецьких частин і брали участь в обороні міста. Вже 4 листопада наступ Червоної Армії було відбито, а в районі міста Пилиш німецькі танкові частини перейшли в контратаку. Станом на 6 листопада радянські війська змушені були відійти на рубіж Такшонь — Монор.

4 листопада 1944 року з метою уникнути великих втрат Ставкою ВГК була видана директива № 220256[6] про припинення наступу на Будапешт та підготовку нової операції. Фронтальний удар вирішили замінити на охоплення міста з двох сторін. Командувач 2-м Українським фронтом Р. Я. Малиновський отримав наказ сконцентрувати сили правого крила і центру фронту у складі 7-ї гвардійської, 53-ї, 27-ї і 40-ї армій на західному березі Тиси та підготувати наступ на столицю Угорщини з північного та північно-східного напрямку. 46-а армія в новому наступі повинна була підтримати загальний наступ на Будапешт з півдня.

Друга спроба радянського наступу[ред.ред. код]

Гренадери Ваффен-СС на марші (Угорщина, 14.11.1944)

Вранці 11 листопада 1944 року після потужної артпідготовки танкові частини Червоної Армії в районі міста Цеґледа перейшли в наступ. На цій ділянці фронту їм протистояла німецька армійська група «Фреттер-Піко». Після запеклих боїв радянські війська прорвали оборону на ділянках 46-ї піхотної дивізії та 4-ї поліцейської дивізії СС і просунулися в район на південь від Тапіосент — Мартон. Червоною Армією були взяті під контроль населені пункти Тапіоселе, Тапіодьердьє і Ясладань. Війська 57-го корпусу Вермахту були змушені відійти на рубіж Ілле — Гомбо — Тапіошаг — Фармош — Яскішер — Пель.

12 листопада на ділянці між Мезокерештешом і рікою Хейе 7-й механізований корпус і 5-й гвардійський кавалерійський корпус Червоної Армії розпочали наступ у загальному напрямку на Мішкольц.

18 листопада кінно-механізована група Плієва захопила важливий транспортний вузол Дьйондьйош. Бої за утримання міста продовжувалися і 19 листопада.

20 листопада силами восьми дивізій і двох танкових бригад за підтримки артилерії і штурмової авіації радянські війська розпочали наступ з району Ужгорода.

В районі міста Мішкольц Червона Армія зустріла потужний опір німецьких військ. Проти 11 радянських стрілецьких дивізій і 1 механізованого корпуса оборону тримали 1 гірська і 2 піхотних дивізії Вермахту. Коли бойові дії перейшли в передмістя Мішкольца, розпочалося повстання понад 20-ти тисяч робітників місцевих промислових підприємств. Повсталі, переважно в нічний час, здійснювали напади на німецькі позиції в місті. Загалом бої за Мішкольц тривали 11 днів. 3 грудня 1944 року Червоній Армії вдалося повністю оволодіти містом.

Таким чином, станом на початок грудня радянські війська змогли вийти на підступи до Будапешту зі сходу, а на правому крилі фронту — в район гір Бюкк і Матра, але основна задача оволодіти угорською столицею обходом з півночі залишилася не виконаною.

Оточення Будапешта[ред.ред. код]

Мапа розвитку подій під час Будапештської операції

5 грудня радянські війська розпочали другу спробу оволодіти столицею Угорщини. План операції полягав у тому, щоб обійти Будапешт з півночі та з південного заходу. Війська, які повинні були здійснити обхідний маневр, прикривала артилерія. Її вогонь мали скеровувати з тилу ворога спеціально створені розвідгрупи.

Хоча наступ був добре спланований та мав успіх, однак повністю Будапешт оточити не вдалося. Другий і Третій Українські фронти на півночі та південному заході прорвали оборону ворога. Німецьке командування направило на контратаку 51 німецьку та угорську дивізії, 2 бригади, 13 танкових та моторизованих дивізій.

Зав'язалися криваві танкові бої в межиріччі Іпеля та Грона. 26 грудня силами Третього Українського фронту та підрозділами 7‑ї гвардійської і 6‑ї гвардійської танкової армій, біля м. Естергом, було оточено та знищено 188-тисячне будапештське угруповання.

З 29 грудня проводилися переговори між обома ворогуючими сторонам, але компромісу сторони не знайшли і навіть більше. Було вбито парламентера від Будапешту, а пізніше і від радянської сторони, капітана І. А. Остапенко.

Штурм Будапешта[ред.ред. код]

Вуличні бої в Будапешті

1 січня було розпочато генеральний штурм міста. Бої велися за кожний будинок, за кожну вулицю, за кожний крок.

13 січня — місто Будапешт було здобуте. На честь цієї перемоги у Москві був даний салют з трьохсот двадцяти чотирьох артилерійських гармат.

Результат[ред.ред. код]

Було визволено Будапешт та центральні райони Угорщини. Знищена 188-тисячна армія Вермахту.

В цій операції Червона Армія втратила 80026 солдатів убитими та 240056 раненими. Було знищено 1766 танків.

Німеччина втратила близько 180000 чоловік.

Війська Другого і Третього фронту змогли успішно розвивати наступ на Відень та Чехословаччину.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Посмертного звання Героя Радянського Союзу були удостоєні П. С. Гришко, який загинув підірвавши танк, С. Т. Голубу, що знищив два танки та близько 80 солдатів Вермахту, та ін.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Штеменко С. М. Генеральный штаб в годы войны. — Книга вторая. Глава 7. В центре Европы
  2. а б Васильченко А. В. 100 дней в кровавом аду. Будапешт — «дунайский Сталинград»? — Глава 2. «Они идут!» — первое советское наступление на Будапешт
  3. Фриснер Г. Проигранные сражения. — Глава девятая. Сражение за Будапешт.
  4. На основі: Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил. Статистическое исследование / Под общей редакцией кандидата военных наук, профессора АВН генерал-полковника Г. Ф. Кривошеева. — Будапештская стратегическая наступательная операция
  5. На основі: История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941–1945 гг. Том 4. Изгнание врага из пределов Советского Союза и начало освобождения народов Европы от фашистского ига (1944 год) — с. 390–391
  6. а б Русский архив: Великая Отечественная. Ставка ВГК: Документы и материалы. 1944–1945. — Т. 16 (5-4) (рос.)
  7. Васильченко А. В. 100 дней в кровавом аду. Будапешт — «дунайский Сталинград»? — Глава 2. «Они идут!» — первое советское наступление на Будапешт (Таблица 1. Венгерские силы, сосредоточенные между Дунаем и Тиссой, по состоянию на 31 октября 1944 года)
  8. Васильченко А. В. 100 дней в кровавом аду. Будапешт — «дунайский Сталинград»? — Глава 2. «Они идут!» — первое советское наступление на Будапешт (Таблица 2. Советские силы, располагавшиеся между Дунаем и Тиссой, по состоянию на 31 октября 1944 года)

Джерела[ред.ред. код]

Мемуари[ред.ред. код]

Документи[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Кінохроніка[ред.ред. код]