Весела Гора (Краматорський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Весела Гора
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Краматорський район
Громада Новодонецька селищна громада
Облікова картка Весела Гора 
Основні дані
Населення 630 (01.01. 2014)
Площа 2.989 км²
Густота населення 211 осіб/км²
Поштовий індекс 84061
Телефонний код +380 6269
Географічні дані
Географічні координати 48°36′57″ пн. ш. 37°07′31″ сх. д. / 48.61583° пн. ш. 37.12528° сх. д. / 48.61583; 37.12528Координати: 48°36′57″ пн. ш. 37°07′31″ сх. д. / 48.61583° пн. ш. 37.12528° сх. д. / 48.61583; 37.12528
Середня висота
над рівнем моря
163 м
Відстань до
обласного центру
123 км
Відстань до
районного центру
36,7 км
Найближча залізнична станція 46 км
Місцева влада
Адреса ради 84042, Донецька обл., Краматорський р-н, с. Весела Гора, вул. Центральна, 45
Карта
Весела Гора. Карта розташування: Україна
Весела Гора
Весела Гора
Весела Гора. Карта розташування: Донецька область
Весела Гора
Весела Гора
Мапа
Мапа

Весела́ Го́ра — село Новодонецької селищної громади Краматорського району Донецької області, Україна. У селі мешкає 652 особи.

Історія[ред. | ред. код]

Територія сучасного села Весела Гора в останній чверті XVIII століття належала до Катеринославського намісництва, наприкінці XVII — на початку XIX століття — Новоросійської губернії, а у XIX столітті — Катеринославській та Харківській губерніям. Межа між губерніями проходила по річці Самара (лівий берег — Катеринославська губернія, правий берег — Харківська губернія).

На картах 1792[1] і 1800[2] років на території сучасної Веселої Гори вказане село Микитівка на лівому березі Самари. На плані генерального межування Бахмутського повіту Катеринославської губернії цей населений пункт названий як Микитівка-Нікольська[3].

У 70-х роках XVIII століття обширну територію по річці Самара (райони сучасних Самарського та Золотого Колодязя) придбав поміщик О.Льовшин, який 3 десятиліття по тому облаштував маєток у Золотому Колодязі. Наприкінці XVIII — на початку XIX столітті на правому березі річки Самара виникло село Юліїне, назване на честь доньки поміщика О.Льовшина[4].

1854 — у Бахмутському повіті Катеринославської губернії на території сучасної Веселої Гори числяться: село Весела Гірка (Веселогірська) — 18 дворів, 175 мешканців; Миколаївка (Прибитківка) — 6 дворів, 42 мешканця[5].

1864 — в Ізюмському повіті Катеринославської губернії на території сучасної Веселої Гори числиться власницьке сільце Юлине (Юліївка) при 10 дворах з 26 мешканцями[6].

1897 — село Миколаївка Бахмутського повіту Катеринославської губернії — з 9 дворами із 46 мешканцями[7]. В селі Юліїне Ізюмського повіту Харківської губернії — 85 мешканців[4].

початок XX століття — в селі Весела Гора — відомий на всю округу маслобійний завод. Мешканці Веселої Гори та Миколаївки — парафіяни церкви Стефана у селі Степанівка, села Юліїне — Дмитрівської церкви у селі Золотий Колодязь. У Веселій Горі — школа письменності[8][9].

1911 — мешканці села Миколаївка володіли 36 десятинами зручної (тобто, придатної до сільського господарства) землі[7].

30 березня 1921 загін махновця Кожи чисельністю 200 шабель займає село, у котрому повстанці знищують органи радянської влади.

1926 — на території сучасної Веселої Гори числяться: лівий берег Самари — село Весела Гора (Казенний хутір), хутір Миколаївка; правий берег Самари — село Юліїне, радгосп Гірник-2[10][11].

1937 — в районі сучасної Веселої Гори числяться: Весела Гора — по обох берегах Самари, 26 дворів; Миколаївка — на лівому березі Самари, 8 дворів; Юлине — на правому березі Самари, 16 дворів; Льовшине — на правому березі Самари, 25 дворів. У Веселій Горі — школа[12].

1962 — відкрито пасажирський рух по залізниці Дубове — Мерцалове, що пройшла у 2-3 км від західної околиці Веселої Гори. Згодом в районі села було відкрито зупинку приміських потягів 46 км (закрита у 1988 році).

1981-1982 — для залучення молодих спеціалістов у радгосп «Самарські Ставки» на околиці села Весела Гора збудовано котеджне селище і сучасний мікрорайон із двоповерховими житловими будинками і будівлями побутового призначення[13].

  • Костенко Валентин (1898-1927) повстанець, організатор Вільного козацтва в Бахмуті.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Карта Екатеринославского наместничества»
  2. Атлас Российской империи. 1800 год. Лист 38. Новороссийская губерния из 12 уездов
  3. Планы генерального межевания (ПГМ Бахмутский уезд).
  4. а б Мельников С.С. (2009). Золотой Колодезь. Донецк.
  5. Список населённых мест Екатеринославской губернии. СПб. 1859.
  6. Харьковская губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 года. СПб. 1869.
  7. а б Список населённых мест Бахмутского уезда Екатеринославской губернии. Екатеринослав. 1911.
  8. Самойлов И. (1904). Справочная книжка для Харьковской епархии. Х.
  9. Справочная книга Екатеринославской епархии. Екатеринослав. 1908.
  10. Заднепровская Л.Д., Попова О.А. (2001). История административно-территориального деления Донецкой области 1919-2000 годы. Донецк.
  11. Шахты и рудники Донбасса: Карта Артёмовского округа (1928).
  12. Карта решения командующих 57, 37 и 12 А на наступление // ЦАМО, фонд 251, опись 646, дело 211, документ 2.
  13. Заїка В. Конвейєр новосіль // Радянський патріот, № 48 (6528). 1981.

Посилання[ред. | ред. код]