Вовк ефіопський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вовк ефіопський
EthiopianWolf1-2.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид: Вовк ефіопський
Біноміальна назва
Canis simensis
(Ruppell, 1840)
Ареал ефіопського вовка (Ефіопське нагір'я)
Ареал ефіопського вовка (Ефіопське нагір'я)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Canis simensis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Canis simensis

Вовк ефіопський (Canis simensis) — один з найрідкісніших видів родини псові (Canidae).

Назви і систематика[ред.ред. код]

Також відомий під назвами «Абісінський вовк», «Червоний шакал», «Ефіопська лисиця». Його численні назви є наслідком довготривалої невизначенності щодо походження і систематичного положення цієї тварини, але зараз ефіопського вовка остаточно відокремлено від лисиць та шакалів, та віднесено до роду Canis. Нещодавні молекулярно-генетичні дослідження довели, що ефіопський вовк походить від вовка звичайного. Таким чином, ефіопський вовк — єдиний представник вовків в Африці на південь від Сахари.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Ефіопський вовк — довгонога та довгоморда тварина, чий вигляд є більш-менш типовим для родини псових; забарвлення темно-руде, з світлим (часто білим) горлом, грудьми та внутрішньою поверхнею кінцівок, а у деяких особин трапляються світлозабарвлені плями і на інших ділянках тіла; задня сторона вух та верх хвоста — чорні. Вага самців в середньому 16, а самиць — 13 кілограмів, зріст в плечах — близько 60 см.

Розповсюдження та спосіб життя[ред.ред. код]

Ареал ефіопського вовка (загальна карта)

Ареал виду розірваний на сім окремих популяцій, п'ять на північ від Ефіопського Рифту, і дві найбільші — на південь (всі на території Ефіопії). Між вовками, що мешкають на різних сторонах долини Рифту, існує комплекс незначних, але сталих відмінностей, що доводять розділення ареалу на дві практично не контактуючі частини протягом частини Плейстоцену.

Ефіопський вовк є вельми екологічно спецілізованим видом, і мешкає на безлісих териоріях на висоті 3000 метрів і вище, в зоні альпійських лук; нижче, в притаманному даному району Африки жаркому кліматі, ці звірі жити не можуть.

Цей вид є територіальним та моногамним. Молоді звірі звичайно лишаються в місцях свого народження, об'єднуючись в зграї з 2-8 тварин. Самки полишають територію, де народились, раніше за самців, і, таким чином, в зграях постійно спостерігається чисельна перевага самців над самками.

Близько 95% раціону цих хижаів складають гризуни. Вони полюють на гігантського африканського сліпуна, чия вага може складати 300—900 грамів, та інших представників родини Bathyergidae; а також на менших пацюків та різні види мишей. Зрідка ефіопськи вовки ловлять зайців, дрібних антилоп, або дитинчат антилоп великих видів, таких як гірська ньяла (Tragelaphus buxtoni). Здобич вистежують на відкритій місцевосці, при полюванні потаємно підкрадаються, аж доки не опиняються на відстані фінального кидка (5-20 метрів). Також можуть викопувати здобич із земляних нор, або зрідка підбирати падло. Випадки полювання на свійську худобу є надзвичайно рідкісними. Народ Оромо на півдні Ефіопії називає цього звіра «кінським шакалом» з огляду на його звичку супроводжувати вагітних кобилиць та корів перед пологами, для того, щоб після пологів з'їсти викинуту плаценту.

Ефіопський вовк активний протягом світлої частини доби, тобто є денним хижаком, що досить нетипово для видів цього роду.

Розмноження[ред.ред. код]

Парування відбувається сезонно, в серпні-вересні, із народженням потомства через два місяці. У виводку нараховується від двох до шести цуценят, яких годують всі члени стаї. В стаї альфа-самці спарюються в першу чергу з альфа-самкою (тобто вожак із своєю самкою). Альфа-самець також може спарюватись із самками нижчого рівня. Цуценята від цього спарювання народжуються пізніше ніж в альфа-самок і як менші і слабкіші мають менш шансів на виживання, ніж цуценята вищіх за рангом самок. Самки вигодовують молоком всіх цуценять у зграї, не поділяючи на «своїх» та «чужих», тому доросліші альфа-цуценята висмоктують молоко і всіх самок зграї першими, їх молодшім «братам та сестрам» залишається значно менше їжі і тому у перші місяці жіття значна їх частина гине від недоїдання. Молоді починають пересуватись із стаєю приблизно з шестимісячного віку, але повністю дорослими стають лише в два роки.

Екологія та охорона[ред.ред. код]

Із всіх семи популяцій лише одна, в горах Бейл, налічує більше 100 голів; загальна ж чисельність виду становить приблизно 600 дорослих особин. Найпотужнішими факторами, що загрожують існуванню виду, є дуже вузький ареал (лише альпійські луки з прохолодним кліматом, площа яких скорочується завдяки глобальному потеплінню), зайняття придатних для полювання територій під сільське господарство, а також хвороби, що ними ефіопські вовки заражаються від свійських псів: так, у 1990 році епідемія сказу скоротила найбільшу популяцію (в національному парку «Гори Бейл») з 440 до менш 160 особин менше ніж за тиждень.

Ефіопський вовк занесений до Червоного Списку МСОП як «вид, що знаходиться під загрозою»; в неволі на 2003 рік жодної тварини не утримували.

Місцеві жителі з народу Ороме, на території яких мешкає основна кількість ефіопських вовків, практично не виявляють в їхню адресу негативного ставлення, усвідомлюючи, що ці тварини не становлять загрози для їхньої худоби. На територіях, де живуть інші народи, ефіопських вовків час від часу можуть вбивати, позаяк їхній печінці приписують лікувальні властивості.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Облікова картка виду в Червоному Списку МСОП.