Газпром

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
ВАТ Газпром
Тип ВАТ
Заснування 1989
Штаб-квартира Москва, Росія Росія
Ключові особи Віктор Зубков (голова ради директорів),
Олексій Міллер (голова правління)
Галузь видобування природного газу
Продукція природний газ
Валовий дохід 48,89 млрд US$ (2005, IFRS)
Операційний прибуток 7,4 млрд US$ (2004)
Чистий прибуток 11,2 млрд US$ (2005, IFRS)
Співробітники 300 тис. (2003)
Сайт gazprom.ru

Газпро́м — російська газовидобувна і газорозподільна монополія, найбільша корпорація Російської Федерації[1] й одна з найбільших у світі. 50% капіталу належить державі. Повне найменування — Відкрите акціонерне товариство «Газпром». Штаб-квартира розташована у Москві.

Експортна діяльність компанії Газпром розглядається політичними аналітиками як частина так званої енергетичної дипломатії РФ, яка має на меті поширення політичного та економічного впливу вищезгаданої країни в державах-транзитерах і державах-споживачах (особливо на європейському напрямку).[Джерело?]

Рівень видобутку газу ВАТ «Газпром» у 2002 р. становив 521,9 млрд.м³. Його динаміка позитивна. До 2020 року «Газпром» планує видобувати 580–590 млрд.м³ газу на рік і збільшувати свої запаси приблизно в такому ж об'ємі. При цьому частка «Газпрому» в газовому балансі країни знизиться до 80% проти теперішніх 88%.

Діяльність[ред.ред. код]

Існуючі та заплановані газопроводи з Росії в Європу

Одна з найбільших нафтогазових компаній світу, газотранспортна і газодобувна монополія РФ у світовому рейтингу нафтогазових компаній тримає перше місце з видобування газу і нафти. Входить у двадцятку найбільших світових виробників у даному сеґменті енергетичного ринку. Холдинг займається геологорозвідкою, видобуванням, транспортуванням, зберіганням, переробкою і реалізацією газу та інших вуглеводнів. Державі належить 50,002% акцій Газпрому. Структура державної власності така: 38,373% належить Федеральному агентству з управління майном, 10,74% — «Роснєфтєґазу».

Частка Газпрому в світових запасах газу становить 17%, в російських — 60%. Його доведені й імовірні запаси газу за підсумками 2007 склали 20,8 трлн. м³, а їхня вартість — близько 185 млрд дол. (без урахування дочірнього газового холдингу «Газпром нефть»). На Газпром припадає близько 20% світової і близько 85% російського видобутку газу. У 2007 компанія добула 548,6 млрд м³ газу проти 556 млрд м³ роком раніше. Надалі Газпром обіцяє збільшити здобич і до 2020 довести її до рівня 650–670 млрд м³. Чистий прибуток холдингу за підсумками 2007 по МСФО склала 695 млрд крб. (зростання на 9,2% до рівня 2006), виручка — 2,39 трлн. крб. (зростання — 11%).

Серед пріоритетних напрямів своєї роботи концерн називає освоєння газових ресурсів півострова Ямал, Арктичного шельфу, Східного Сибіру і Далекого Сходу. Газпром також проводить розвідку і видобування за кордоном — у Лівії, В'єтнамі, Венесуелі, Казахстані (шельф Каспія), Узбекистані та ін. Компанія є єдиним експортером газу з РФ — ці функції здійснює її дочірня компанія «Газпром експорт». Холдинг поставляє газ практично в усі країни СНД, країни Балтії, Західну і Східну Європу. Планує вийти на ринки Азійсько-Тихоокеанського регіону. Концерн забезпечує приблизно третину сумарного імпорту до країн Західної Європи, основними покупцями російського газу є Німеччина, Італія, Туреччина і Франція. У 2007 постачання газпромівського газу до Центральної і Західної Європи склали 150,5 млрд м³, постачання в країни СНД і Балтійського регіону — 54,6 млрд куб. Компанія розвиває експортні напрями, реалізовуючи в партнерстві з іноземцями ряд крупних газопровідних проектів — «Блакитний потік» (вже діє), «Північний потік» (введено в експлуатацію) і «Південний потік» (планується почати будівництво у грудні 2012 року).

На даний час Газпром володіє набором активів, які роблять його мультиенергетичною корпорацією. Так, концерн контролює нафтовидобувну «Газпром нєфть» (раніше «Сібнєфть»), низку електроенергетичних підприємств — «Мосенерґо», ТГК-1, ОГК-2, ОГК-6, які збирається внести до «Газоенергетичної компанії». Нафтовий бізнес і електроенергетику Газпром вважає профільними активами, глава концерну Олексій Міллер навіть позначав інтерес компанії до атомної енергетики. У портфелі Газпрому є і непрофільні активи. Це 43% акцій «Газпромбанку», який контролює інші непрофільні активи Газпрому — нафтохімічний гігант «СИБУР», 49,8% акцій «Атомстройекспорта», ОМЗ, інжинірингову компанію «Стройтрансгаз».

Акції Газпрому торгуються на російських майданчиках і на Лондонській фондовій біржі (у вигляді депозитарних розписок, ADR). За 15 років існування ВАТ «Газпром» його капіталізація зросла в 219 разів. На кінець 2007 капіталізація холдингу наближалася до 330 млрд дол.

Історія компанії[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Найменування «Газпром» з'явилося в 1989 — саме тоді міністерство газової промисловості СРСР було перетворене в Державний концерн «Газпром». Потім послідувала його приватизація в 1992, на вимогу Верховної ради частка держави в Газпромі була встановлена в розмірі не нижче 40%, а частка іноземців обмежена 9% (пізніше її збільшили до 20%). Перші річні збори РАО «Газпром» пройшли 31 травня 1995 року, презентація центрального офісу на вулиці Наметкіна в Москві (там компанія мешкає до цього дня) — влітку 1995 У 1998 Газпром відмовився від приставки РАО і став ВАТ. Продаж акцій газового холдингу проходив з 1993 по 1995 рр., в результаті держава зберігла 41% акцій, 10% за чеки купив сам Газпром, 15% — його працівники, 32,9% — жителі країни, 1,1% був переданий «Росгазифікації».

Історію Газпрому можна поділити на два періоди правління — черномирдінсько-вяхирєвський (1992–2001 рр.) і путінсько-міллеровський (з 2001 р.). При першому активи компанії виводилися, і роль держави знижувалася, при другому — почався зворотний процес.

Черномирдінсько-вяхирєвський період[ред.ред. код]

Епоха міністра газової промисловості Рема Вяхирєва, якого глава уряду Віктор Черномирдін призначив керівником холдингу в 1992, характеризується фактичною приватизацією приватними особами прибуткових сфер бізнесу Газпрому — зокрема збуту газу в СНД. Цей напрям був відданий на відкуп створеної МГК «Ітера», і її контролювало керівництво Газпрому. Сам Р.Вяхирєв за трастовим договором розпоряджався 35-процентним держпакетом акцій компанії. За час правління Р.Вяхирєва, «Ітері» були передані газпромівські долі в «Роспані», «Сибнефтегазі» «Пургазі», «Таркосаленефтегазі». Крім керівників від «газового» пирога прагнули відкусити діти, племінники газпромівського начальства, чиновники і навіть пройдисвіти. Через дії підприємця Якова Голдовського, пов'язаного з першим заступником голови Газпрому Олександром Пушкіним, трохи не був втрачений СИБУР. Експортні потоки через «Газекспорт», яким керував син Р.Вяхирєва, залишалися неконтрольованими і закритими для тих, хто поза бізнесом.

Фінансовий стан всієї газової монополії ретельно приховувався, але така ситуація не особливо турбувала політичне керівництво країни: президент Борис Єльцин міг у будь-який час зажадати від Р.Вяхирєва грошей для прикриття бюджетних дірок (що і відбулося влітку 1997). Західна преса наводила Газпром як показовий приклад корпорації, що схильна до корупції як з боку менеджменту, так і чиновників. При цьому головним активом, який втратив холдинг, стали 10% його власних акцій, що знаходилися у володінні концерну і призначалися для продажу інвестору. Насправді вони були передані за копійки на «дочок» (зокрема «Стройтрансгаз»), які контролювалися газпромівською ріднею. Цей крок став «червоною ганчіркою» для нарікань до компанії з боку Заходу. Акції довелося повертати вже О.Міллеру.

Торгівля акціями Газпрому з 1997 була штучно обмежена — іноземці не мали права офіційно володіти понад 20% акцій, папери могли торгуватися тільки на чотирьох біржових майданчиках, до яких не відносилися найбільші російські фондові біржі ММВБ і РТС, — на Московській, Санкт-Петербурзькій, Єкатеринбурзькій і Новосибірській фондових біржах. Ринок акцій був розділений на внутрішній і зовнішній, причому, на західних ринках акції монополії торгувалися на 10% дорожче, ніж в Росії, і обороти по ним були невисокі. Першими іноземними інвесторами «Газпрому» стали німецький концерн Ruhrgas AG, який купив 2,5% акцій в грудні 1998 з держпакету (збільшили згодом до 10%), а також Об'єднана фінансова група (належна Deutsche Bank). Лібералізація ринку акцій Газпрому почалася тільки після зміни влади в монополії і була фактично реалізована після тривалої тяганини лише на початку 2006. Як пояснював сам холдинг, повна лібералізація була неможлива без отримання державою контролю в компанії, що стало першим завданням нового керівника Газпрому.

Путінсько-міллеровський період[ред.ред. код]

На початку 2000-х ЗМІ називали Р.Вяхирєва «непотоплюваним» керівником Газпрому і передрікали, що без нього монополія розвалиться, буде остаточно розікрадена і лопне. Проте сталося не так. Протеже нового прем'єр-міністра Володимира Путіна, незважаючи на деяку невпевненість на перших порах, хай і не дуже швидко, але зорієнтувався і почав виконувати поставлені перед ним завдання. О.Міллер був призначений головою Газпрому в травні 2001. Вяхирєв протримався в холдингу ще рік — на посаді голови ради директорів, після чого пішов сам, а його місце зайняв майбутній президент Росії, а тоді перший заступник керівника президентської адміністрації Дмитро Медведєв. О.Міллеру (вихідцеві з апаратників Санкт-Петербурга) дісталося газове господарство, що розвалюються, досвіду роботи в цій сфері у нього не було, також як і кваліфікованої команди. Можна сказати, що новий глава Газпрому укорінявся в концерні лише в 2004, переживши ряд атак з боку газпромівських старожилів і остаточно сформувавши свою команду, яка стала сплавом людей з його колишніх місць роботи (Морського порту Санкт-Петербурга, БТС, мерії Пітера), протеже В.Путіна і лояльних газпромівських виробничників.

Ще в 2001 О.Міллер отримав від В.Путіна в Новому Уренгої наказ — серйозніше відноситися до питань власності. «А то рот роззявите, і не буде у вас не тільки СИБУРа, але і інших підприємств», — сказав тоді президент. В ході чотирилітньої кампанії з повернення активів концерн повернув за символічну плату передані «Ітері» значні пакети акцій в «Пургазі» (Губкінське родовище) і «Севернефтегазпромі» (Південно-Русське родовище), відновив контроль над Сибуром, «Востокгазпромом», «Запсибгазпромом», «Нортгазом» (через суд), а також контроль над постачаннями газу в СНД, відмовився від практики штучних боргів. Головним досягненням стало повернення державного контролю в Газпромі — за рахунок скупки акцій на ринку в 2003 був відновлений 51-процентний держпакет, але 10,74% з держпакету знаходилися на балансі «дочок» Газпрому. Для забезпечення прямого держконтролю над газовим концерном була затіяна авантюра зі злиття двох гігантів — Газпрому і «Роснефті» — шляхом обміну 10,7% акцій першого на 100% акцій другої. Але з-за конфлікту внутрішньокремлівських груп угода не відбулась — акції Газпрому держава викупила за гроші, поставивши на баланс «Роснефтегаза».

Із зміною влади в Газпромі встало питання про реформування газової галузі. В кінці 2002 р. Мінекономрозвитку запропонувало розділити за аналогією з РАО ЄЕС газотранспортний бізнес, здобич і переробку. Але топ-менеджмент Газпрому (під оком президента) чинив опір цьому процесу і фактично відмінив його. О.Міллер вважає гальмування цієї реформи своїм успіхом. «Підсумки реформи РАО „ЄЕС“ можна буде підвести лише роки через десять. Тоді стане зрозуміле, наскільки вона ефективна. Поки тільки бачимо, як розкриваються „золоті парашути“ над менеджерами генеруючих компаній, що виділилися з РАО», — говорив він. У результаті був узятий курс на продаж непрофільного бізнесу і уніфікацію управління активами.

При Міллері Газпром також узяв курс на глобалізацію бізнесу. У 2005 глава компанії поставив завдання стати помітним гравцем на світовому ринку. У 2007 він констатував, що «процес перетворення Газпрому з компанії „Національного чемпіона“ в глобального енергетичного бізнес-лідера відбувся». За цей час Газпром отримав активи в електроенергетиці і нафтовому секторі (купивши в 2005 «Сібнєфть»), закріпив пріоритет за експортними напрямами, вибудував хороші відносини з німецькими E.On і BASF, італійською ENI, почав реалізацію проектів з диверсифікації постачань, підписав низку стратегічних угод про постачання газу в країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, які, щоправда, досі не організовані, продавив ухвалення рішення про відміну держрегулювання на внутрішні ціни на газ.

У той же час останніми роками була фактично ліквідована конкуренція в газовій сфері — у «Ітери» купили контроль в основному активі — «Сібнєфтєґаз», 20% акцій Новатека також пішли в Газпром, іноземних акціонерів проекту «Сахалін-2» змусили передати контроль російському концерну, ТНК-BP — продати Ковикту. Доступ до експортної труби як і раніше розподіляє Газпром з урахуванням своїх інтересів, він же отримав статус єдиного оператора з експорту газу, продавив передачу йому без конкурсу 10 стратегічних родовищ (хоча досі не запустив Ямал). Крім того, конфлікти, пов'язані з постачаннями газу в Україну, викликали велику стурбованість на Заході і примусили європейські ЗМІ заговорити про тотальну залежність Європи від російських енергоносіїв.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Компанії Це незавершена стаття про підприємство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.