Глушко Валентин Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Валентин Петрович Глушко на поштовій марці України

Глушко́ Валенти́н Петро́вич (2 вересня 1908, Одеса10 січня 1989, Москва) — академік АН УРСР (1958) та АН СРСР, інженер, видатний радянський вчений в галузі ракетно-космічної техніки, основоположник радянського рідинного ракетного двигунобудування. Творець багаторазового ракетно-космічного комплексу «Енергія» — «Буран». 1994 року його ім'я отримав кратер на видимому боці Місяця. Також на його честь названо астероїд 6357 Глушко.

Біографія[ред.ред. код]

У 1919 році зарахований до Реального училища імені св. Павла (перейменоване в IV профтехшколу «Метал» ім. Троцького). Закінчив її в 1924 році. З 1923 по 1930 роки листувався з К. Е. Ціолковським.

У 1924 році отримує диплом про закінчення профтехшколи. Ще 1924 року (в 16-річному віці) В.Глушко опублікував в одеських «Известиях…» розвідку під назвою «Завоювання Землею Місяця». Через два роки з'являється його стаття «Станції поза Землею», в якій обґрунтовує необхідність створення орбітальної станції — супутника Землі. Ще під час навчання в університеті В.Глушко розробляє ідею теоретичних та експериментальних досліджень конструкції геліоракетоплана й розпочинає проектування космічного корабля, що використовуватиме для польоту сонячну енергію. 15 травня 1929 зарахований до штату Газодинамічної лабораторії. У 1930 році розроблено конструкцію та розпочато виготовлення першого вітчизняного рідинного ракетного двигуна ОРМ-1. Одночасно Глушко як компонент ракетних палив запропонував азотну кислоту, розчини в ній азотного тетроксиду, перекис водню тощо. Він розробив і випробував профільоване сопло, розробив теплоізоляцію камери ракетного двигуна двоокисом цирконію і іншими складами. 1930 року як співробітник Газодинамічної лабораторії молодий конструктор розробив експериментальний проект ракетного двигуна, започаткувавши нову добу ракетного двигунобудування. У січні 1934 року Глушко був переведений до Москви й призначений начальником сектора РНИИ Наркомату Оборони. У 1933–1934 роках читав курси лекцій у Військово-повітряній інженерній академії ім. М. Є. Жуковського. У грудні 1935 року вийшла у світ книга «Ракети: їхня будова та застосування» («Ракеты: их устройство и применение») під редакцією Г. Е. Лангемака і В. П. Глушка. У 1937 році Глушко опубліковано 7 статей у збірниках наукових праць РНИИ «Ракетна техніка». Член науково-технічної ради РНИИ. У березні 1938 року Глушко був заарештований і по серпень 1939 перебував під слідством внутрішньої тюрми НКВД на Луб'янці і в Бутирській в'язниці. 15 серпня 1939 засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР строком на 8 років, згодом залишений для роботи в техбюро. До 1940 року він працює в конструкторській групі 4-го Спецвідділу НКВС (т. зв. «Шарашці») при Тушинському авіамоторобудівному заводі № 82. За цей час були розроблені проект допоміжної установки ЖРД на літаках С-100 і Сталь-7. У 1940 році Глушко був переведений до Казані, де він продовжує роботи у статусі головного конструктора КБ 4-го Спецвідділу НКВС при Казанському заводі № 16 з розробки допоміжних літакових РРД РД-1, РД-1ХЗ, РД-2 і РД-3. 27 серпня 1944 за рішенням Президії Верховної Ради він був достроково звільнений зі зняттям судимості. Реабілітований у 1956 році.

У грудні 1944 року Глушко призначений головним конструктором ОКБ-СД (Дослідно-Конструкторське Бюро Спеціальних Двигунів), м. Казань. У 1944–1945 роках проведені наземні та льотні випробування РРД РД-1 на літаках Пе-2Р, Ла-7, Як-3 і Су-6. Розробляється трикамерний азотнокислотно-гасовий РРД РД-3 тягою 900 кг, проведені офіційні стендові випробування РРД РД-1ХЗ з хімічним повторним запалюванням. З липня по грудень 1945 року і з травня по грудень 1946 Глушко знаходиться в Німеччині, де вивчає трофейну німецьку ракетну техніку (в основному — Фау-2) в інституті «Нордхаузен». 3 липня 1946 наказом МАП авіазавод № 456 в Хімках був перепрофільований під виробництво рідинних ракетних двигунів з одночасним перебазуванням на нього колективу ОКБ-СД з Казані. Цим же наказом Глушко був призначений головним конструктором ОКБ-456 (нині — НВО «Енергомаш»). 10 жовтня 1948 проведено успішний пуск ракети Р-1 з РД-100 (копія німецької Фау-2). Проводяться роботи над модифікацією двигуна РД-100 (РД-101-РД-103). 19 квітня 1953 здійснений успішний пуск ракети Р-5 з РД-103.

За результатами випробувань 2 лютого 1956 ракети Р-5М з бойовим ядерним зарядом В. П. Глушко отримав звання Герой Соціалістичної Праці. Надалі під керівництвом Глушко розроблені потужні ЖРД на низькокиплячих і висококиплячих паливах, використовувані на перших щаблях і в більшості других частин радянських ракет-носіїв і багатьох бойових ракет. Неповний список включає: РД-107 і РД-108 для РН «Восток», РД-119 і РД-253 для РН «Протон», РД-301, РД-170 для «Енергії» (найпотужніший ЖРД в світі) і багато інших.

На чолі радянської космічної програми[ред.ред. код]

У травні 1974 року на підставі листа в ЦК КПРС, підписаного керівними працівниками ОКБ-1, Василь Павлович Мішин за суттєві прорахунки в керівництві ЦКБЕМ і допущені провали в космічній програмі був знятий з поста головного конструктора. Після цього експериментальне відпрацювання ракети-носія «Н-1» було припинено, незважаючи на готовність двох ракет до випробувань. 22 травня 1974 Глушко призначений директором і генеральним конструктором НВО «Енергія», що з'єднав ОКБ, засноване Валентином Петровичем, і КБ, кероване раніше С. П. Корольовим. З його ініціативи були згорнуті роботи по ракеті-носію Н-1, замість якої за його пропозицією і під його керівництвом була створена багаторазова космічна система «Енергія — Буран». Він очолював роботи з вдосконалення пілотованих космічних кораблів «Союз», вантажного корабля «Прогрес», орбітальних станцій «Салют», створення орбітальної станції «Мир».

В. П. Глушко помер 10 січня 1989 року. За його заповітом тіло було піддано кремації. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві

Двигуни В.Глушка стали основою ракетних систем, за допомогою яких СРСР досяг високих успіхів в освоєнні Космосу. Разом з С.Корольовим В.Глушко створив балістичні міжконтинентальні ракети та радянські ракетно-космічні системи. На двигунах В.Глушка працюють багаторазові ракетно-космічні комплекси «Енергія», «Буран», космічні кораблі «Восток», ракети-носії «Протон».

Іменем В.Глушка названо кратер на Місяці.

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.


Науковці України Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.