Динка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Динка
AlekWek.jpg
Сучасна супермодель Алек Век (Alek Wek) — етнічна динка
Загальна кількість бл. 2,5 млн осіб
Найбільші розселення Flag of South Sudan.svg Південний Судан
Близькі етнічні групи нілотські народи
Мова динка (тонґдженґ)
Релігія традиційні вірування
частково мусульманисуніти

Ди́нка (самоназва — дженґ) — нілотський народ у Південному Судані (Східна Африка).

Територія проживання і чисельність[ред.ред. код]

Дівчина динка, фото Ріхарда Бухти (Richard Buchta), 1877—80

Представники народу динка проживають у центрі Південного Судану на лівому березі Білого Нілу, нижче злиття річок Ель-Газаль і Собат, а також у деяких районах верхів'їв річок Ель-Араб і Джур.

Загальна чисельність — бл. 2,5 млн осіб (дані Народи світу 1988).

Після відкоремлення Південного Судану від Судану з утворенням незалежної держави (липень 2011 року) динка, чисельність яких у метрополії становила приблизно 1/10 від її населення, стали фактично провідним етносом новоутвореної держави. Також саме динка за етнічною приналежністю була більшість з партизанів, які довгі роки вели сепаратистську боротьбу з офіційним Хартумом. До динка належить і перший президент Південного Судану Салва Киїр.

Антропологія, мова і релігія[ред.ред. код]

Люди динка належать до негрської раси великої негроїдної раси.

Динка розмовляють мовою динка (тонґдженґ), яка належить до нілотського відгалуження кір-аббайської мовної родини східно-суданської надродини ніло-сахарської макросім'ї мов.

Мова динка має доволі значне діалектне членування, серед осовних діалектів — паданґ, бор, аґар, рек тощо.

За віросповіданням більшість динка лишаються прибічниками традиційних культів, втім значний вплив має також і суністський іслам, частково принесене колоністами християнство, зокрема католицтво і протестанство.

Господарство і суспільство[ред.ред. код]

Селянин-динка із зебу

Основне традиційне заняття — відгонне скотарство (велика рогата худоба, переважно білий зебу, вівці, кози). Набуло розвитку також ручне тропічне землеробство (просо, елевсина, сорго, кукурудза, бобові, гарбузи). Поширені також товарні культури — бавовник і тютюн. У теперішній час частина динка працює за наймом на плантаціях і промислових підприємствах.

Традиційні ремесла — ковальство (в минулому виплавка заліза), вичинка шкір, гончарство (виготовлення кераміки, зокрема, чорноглиняних видовжених посудин для рідин).

Велике значення в суспільстві динка відігравала сільська община. Характерним є також розподіл на вікові класи.

Культура[ред.ред. код]

Хатина тукуль у місті Джуба

Поселення динка — розкиданого планування, часто розташовані на схилах пагорбів.

Житло — кругла каркасова (з тонких жердин, вкритих поярусно соломою) хатина (тукуль) з глинобитними стінами без вікон і з конічним дахом, що спирається на стовпи в осередді хатини. Характерними є глиняні комори-зерносховища на дерев'яних «ніжках».

Одяг чоловіків складається з відрізу тканини, зав'язаного вузлом на лівому плечі. Жінки в минулому носили короткі шкіряні фартухи напереду і позаду, тепер — довгі вільні сорочки, за прикраси правили браслети зі слонячої кістки, міді, дерева; традиційний святковий головний убір — з глини, кізяків і попелу.

Основа раціону — молоко (часом змішане з кров'ю), масло, страви з проса, бобових, кукурудзи та овочів.

Вірування динка включали культ предків і культи сил природи, а також пережитки тотемізму. Головними божествами у міфології динка вважались бог-уособлення дощу Денґдіт (досл. «великий дощ, злива») і верховний бог-небожитель Н'яліч (досл. «(там) нагорі»). Богиня Абук пошановується як перша міфічна жінка, «абук» є поширеним жіночим ім'ям серед динка. Зберігається епос, музичний і усний фольклор.

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]