Ковальство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Коваль» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Сучасний коваль за роботою, община Velden, р-н Вілах, Каринтія, Австрія, 2007
Коваль за роботою, німецька гравюра, 1568
Реконструкція старовинної кузні у Шевченковому гаю, Львів, 2007
Коваль і його родина в кузні, США, фото у Нью-Йорк Таймс, 1890
Старовинні щипці польського коваля

Кова́льство — обробка металу куванням.

Зміст

Історія [ред.]

Ковальство здавна відоме багатьом народам світу.

Холодне кування самородних золота, срібла, міді, заліза, а також метеоритного заліза було відоме в Єгипті і Передній Азії за кілька тисячоліть до нашої ери.

Гаряче кування з'явилося вперше теж ще до н.е. в Передній Азії, де люди навчилися видобувати мідь з руди.

Обробка металів раніше за інші ремесла відокремилась від землеробства.

До XV—XVI ст.ст. завершилася спеціалізація ковальства за галузями:

  • виготовлення зброї (зброярство)
  • виготовлення інструментів і реманенту
  • виготовлення замкі́в, ключів і деякого іншого хатнього і господарського (підкови для коней) начиння
  • виготовлення художніх виробів (художня ковка ґратів, воріт і т.ін.) тощо

В XVI ст. з'явилися перші механічні молоти.

На поч. XIX ст. почали застосовувати машинне штампування.

В сер. XIX ст. Дж.Несміт (Англія) винайшов паровий молот, а наприкінці цього ж століття з'явився гідравлічний прес, який власне і започаткував сучасне промислове виробництво металевих виробів.

У наш час машинізоване ковальство є штампувальним виробництвом металевих виробів, а ковальство домашинне існує як народне ремесло.

Ковальство в Україні [ред.]

Виробництво заліза та його обробка методом гарячої ковки, були відомі на землях сучасної України ще задовго до н.е., що значною мірою було зумовлене багатими покладами червоного і бурого залізняка та болотяних руд — на Закарпатті, Буковині, Галичині, Поліссі, Середній Наддніпрянщині тощо.

Монета НБУ присвячена ковальству

Болотяна руда легко піддавалася обробці найпримітивнішими способами. У горні вже при температурі 700-800 °С вона перетворювалася на густу залізну масу (крицю). Цю масу із залишками шлаку та окалини знову обпалювали і перековували, доки залізо не очищалося та не набувало необхідних властивостей. Отже, чи не кожний селянин міг добувати собі матеріал для виготовлення сокири, мотики, заступа, наральника, цвяхів тощо. Оскільки справа це достатньо трудоємка, металургія дуже рано відокремилася в окремий рід занять.

Вже у Х—ХІ ст. ковальська майстерність досягла такого високо рівня, що деякі способи обробки заліза і технології виготовлення знарядь праці і предметів побутового призначення були такими, як відомі нам тепер.

Від Середньовіччя і пізніше ковалі і Україні були постійні і мандрівні. Останнім, а з сер. 2-го тис. це нерідко були цигани, селяни нерідко приносили своє вугілля, а платили здебільшого натурою. Постійні ковалі, ті що влаштовували стаціонарну кузню на селі. У XVII-XIX ст.ст. такі влаштовувалися чи не в кожному українському селі. Це була невелика зрубна однокамерна хатина, обладнана горном, ковальським міхом, коритом (довбнею) і діжками з водою для гартування, стояком для підковки чобіт.

Ковальський реманент включав:

  • ковадло з конусом (дзюбом) з одного і приплюснутою почвою з іншого боку;
  • маленьке ковадло;
  • молот двуручний;
  • молот одноручний;
  • молот-пробійник;
  • рубило;
  • зубило;
  • лещата (або щипці);
  • ножиці;
  • розточка для копит;
  • різні ножівки, ключі для нарізання гвинтів тощо.

Нагріті в ковальському горні, в якому палахкотіло деревне вугілля, залізо або сталь розжарювали шляхом роздмухування полум'я за допомогою ковальського міха із соплом. Нерідко коваль мав підручного (або хлопця-учня), що в такому разі правив за молотобійця. Тримаючи кліщами предмет, що лежав на ковадлі, коваль ударами молотка показував молотобійцю куди бити молотом, щоб надати предметові потрібної форми. Під кінець предмет опускали в холодну воду для гартування.

Крім власне кування металу, українські ковалі виконували значний обсяг слюсарних робіт.

Ковальство в культурі [ред.]

Кузня Вулкана, картина Д.Веласкеса, 1630

Від назви фаху робітника, який займається ковальством, — коваля — походять популярні прізвища в багатох народів світу. Це і українські прзвища Коваль, Ковалик, Коваленко, Ковальченко, Ковалишин, Ковалюк, Ковальчук, Ковальський і англійське Сміт (англ. Smith), німецьке Шмідт (нім. Schmied, поширеніша форма написання прізвища Schmidt) тощо.

Образ коваля є популярним у світових міфології, фольклорі та мистецтві.

Відомі ковалі з міфології та мистецтва:

  • Коваль Віланд(Воланд, Велундр) - легендарний кельтський коваль, який зварював різні шари заліза в непереможну найміцнішу зброю

Зараз ковальство є доволі популярним, але рідкісним ремеслом. В Україні, особливо на заході, проводяться різноманітні заходи з популяризації ковальства, напр. у Івано-Франківську міжнародне «Свято ковалів», у Львові - Всеукраїнський фестиваль Залізний Лев.

Один із перших фільмів американського кінематографа - «Ковальська сцена» (1893) - був присвячений ковальству.

Витвори ковальського мистецтва [ред.]

Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами Ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса.

Процес кування [ред.]

Процес кування відбувався так: коваль розігрівав до червоного кольору шматок металу в горні, де горіло дерев'яне вугілля (горіння підсилювалося роздмухуванням полум‘я за допомогою міхів), далі брав кліщами залізо, клав його на кувадло та бив по ньому молотом, придаючи предметові потрібної форми. Часто ковалеві допомагав помічник — звичайно підліток, що виконував обов‘язки молотобійця. Викувавши річ, її кидали у корито з водою для загартування.

Джерела і посилання [ред.]

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Category:Smiths
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ковальство&oldid=12500497