Драган Окука

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Драган Окука
Особисті дані
Народження 2 квітня 1954(1954-04-02) (70 років)
  Поріяd, Калиновик, Республіка Сербська, Боснія і Герцеговина
Громадянство  СФРЮ
 СРЮ
 Сербія і Чорногорія
 Сербія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1971–1974 Югославія «Вележ» (Невесинє) ? (?)
1974–1985 Югославія «Вележ» (Мостар) 214 (34)
1977–1978 →  Югославія «Леотар» 33 (4)
1985–1987 Швеція «Еребру» 64 (8)
1987–1989 Швеція «Мутала» 58 (11)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1978–1979 Югославія Югославія U-21 4 (1)
1981–1982 Югославія Югославія U-23 5 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1995–1996 Югославія «Бечей»
1996–1997 Югославія «Чукарички»
1997–1998 Югославія «Обилич»
1999–2000 Югославія «Будучност»
2000 Югославія «Воєводина»
2000–2003 Польща «Легія»
2005–2006 Сербія та Чорногорія Сербії та Чорногорія (мол.)
2006 Кіпр «Омонія»
2007 Польща «Вісла» (Краків)
2008–2010 Болгарія «Локомотив» (Софія)
2010 Греція «Кавала»
2011–2013 КНР «Цзянсу Сайнті»
2014 КНР «Чанчунь Ятай»
2016 КНР «Тяньцзінь Теда»
2018 Сербія «Воєводина»
2019 КНР «Куньшань»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Драгомир «Драган» Окука (серб. Dragomir "Dragan" Okuka / Драгомир "Драган" Окука, нар. 2 квітня 1954, Порія) — югославський футболіст, який грав на позиції півзахисника, а потім сербський[1] футбольний тренер.

Футбольна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився в селі Порія (колишня Югославія, нині — Боснія і Герцеговина). Більшу частину своєї футбольної кар'єри, одинадцять років, — він виступав за команду «Вележ» (Мостар), за винятком одного сезону, який він провів на правах оренди в «Леотарі». З зірковою командою, в якій, зокрема, грали Вахід Халілходжич, Блаж Слишкович, Джемал Хаджиабдич, Енвер Марич і Душан Баєвич вони ставали віцечемпіонами Югославії (1974), здобували Кубок країни (1981), Балканський кубок (1981), а в сезоні 1974/75 дійшли до чвертьфіналу Кубка УЄФА. Загалом у «Вележі» він провів 450 матчів. У той час він також закінчив в Університеті Мостара на факультеті права.

Також він представляв Югославію на домашніх Середземноморських іграх 1979 року, де зіграв 4 матчі, забив один гол за збірну, допомігши їй виграти турнір[2].

У середині 1980-х років, коли багато гравців ліги почали виїжджати до західних клубів, Окука перебрався до Швеції. Протягом п'яти років без особливого успіху він грав за «Еребру» та «Мутала». Після повернення в країну в 1990 році він завершив кар'єру футболіста і став генеральним директором «Вележа».

Під час воєн в Югославії[ред. | ред. код]

Після початку боснійської війни на початку 1992 року він був мобілізований і, оскільки мав звання лейтенанта, був призначений охороняти старших офіцерів штабу[1]. Після півторарічного перебування в Мостарі він був змушений тікати з рідного міста через національні причини (він православний серб). Чотири місяці він переховувався у матері, яка жила поблизу Мостара, а потім у друзів у приморському містечку Герцеговія[1]. У якийсь момент він розглядав можливість емігрувати назавжди до Швеції, але зрештою вирішив залишитися в країні[1].

Наприкінці 1990-х років політика та війна знову вплинули на його життя. У 1999 році, будучи тренером «Будучності» з Подгориці, він приїхав до Белграда в той час, коли місто бомбили війська НАТО. На момент рейдів Окука входив до складу підрозділів цивільної оборони.  

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

1995—2000: клуби в Югославії[ред. | ред. код]

У 1995 році розпочав тренерську кар'єру у сербському клубі «Бечей», який боровся від вильоту до другої ліги. У першому сезоні він привів клуб до п'ятого місця, а в наступному — до четвертого у вищій лізі, завдяки чому «Бечей» став першою командою з СР Югославії, яка зіграла в єврокубках (Кубок Інтертото)[1]. Ефективна робота з «Бечеєм» призвела до того, що незабаром Окука отримав пропозиції від набагато сильніших клубів з Белграда, спочатку від «Партизана», де, однак, було остаточно вирішено продовжити контракт із тодішнім тренером Талі Тумбаковичем[1], а потім від «Чукаричок».

Хоча він підписав з ним трирічний контракт, він подав у відставку лише через кілька місяців; Ще більш вигідною виявилася пропозиція від третьої белградської команди «Обилич», президентом якої на той час був мільярдер і скандальний сербський політик Желько Ражнатович . У сезоні 1997/98 «Обилич» виграв перший в історії титул чемпіона Югославії, не програвши жодного матчу чемпіонату[3]. Окука, який залишив клуб після поразки від мюнхенської «Баварії» у другому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів, бачив причини успіху у військовій атмосфері, створеній у клубі його власником.

Потім він недовго працював у «Будучності» (Подгориця), де пережив авіаудари НАТО по Косово в 1999 році, і у «Воєводині» (Нові-Сад), звідки він пішов, як він стверджував, через надмірну залученість керівництва і гравців у політичні справи.

2001—2003: «Легія» (Варшава)[ред. | ред. код]

У березні 2001 року, незважаючи на пропозиції з Кувейту та Об'єднаних Арабських Еміратів[1], став тренером варшавської «Легії». Кілька місяців по тому він посів третє місце в турнірній таблиці, поступившись «Віслі» (Краків) і «Погоні» (Щецин). А в наступному сезоні 2001/02 «Легія» під керівництвом Окуки, незважаючи на дві поразки поспіль на початку змагань, вперше за сім років виграла національний чемпіонат.

Перемога була б неможливою без переходу на схему 3-5-2 та вдалих трансферів. Так до команди приєднались співвітчизники Драгана Станко Світлиця та Александар Вукович і болгарин Радостін Станев, крім того Окука повернув Цезарія Кухарського з другої команди та віддав йому капітанську пов'язку, а також перевів з резервної команди в основу молодих Войцеха Ковалевського та Сергія Омельянчука. Ці нові гравці гравці разом із старими лідерами команди, такими як Бартош Карван, Яцек Зелінський та Сильвестр Черешевський змогли обійти чинного чемпіона, «Віслу» (Краків)[4].

Серб пропрацював у «Легії» ще один сезон, але він виявився невдалим. У кваліфікації Ліги чемпіонів була поразка від «Барселони», а потім виліт у другому раунді Кубка УЄФА від «Шальке-04», а також лише четверте місце за підсумками Екстракласи 2002/03 призвели до того, що влітку 2003 року новим тренером варшавського клубу став Даріуш Кубицький, помічник Окуки. Незважаючи на це, його досягнень за час роботи у Варшаві вистачило для вболівальників «Легії», щоб обрати серба найкращим тренером десятиліття 2000—2010[5].

2005—2006: молодіжна збірна Сербії та Чорногорії[ред. | ред. код]

Через півтора року Окука отримав можливість керувати молодіжною збірною Сербії та Чорногорії U-21[6]. Він вивів команду на молодіжний чемпіонат Європи 2006 року, де завдяки сенсаційній перемозі у групі над господарями турніру португальцями його підопічні вийшли з трьома очками до півфіналу. У ньому вони програли в серії пенальті Україні (0:0, пен. 4:5)[7].

Серед гравців, яких тоді тренував Окука, були майбутні представники збірних Сербії та Чорногорії, зокрема: Владимир Стойкович, Милан Степанов, Душан Баста та Симон Вукчевич.

2006—2010: робота в Польщі, Кіпрі, Болгарії та Греції[ред. | ред. код]

У 2006 році він став тренером краківської «Вісли», змінивши Дана Петреску . Він був звільнений після того, як завершив осінню частину сезону 2006/07 на дев'ятому місці.

З травня по грудень 2007 року очолював кіпрську «Омонію» (Нікосія).

У червні 2008 року став тренером болгарського «Локомотива» (Софія). У першому сезоні він посів 5 місце у вищій лізі, а його гравець Мартін Камбуров став найкращим бомбардиром ліги. У квітні 2010 року боси клубу оголосили, що не будуть продовжувати контракт з Окукою після закінчення сезону[8] . Однак тренера було звільнено раніше, після поразки в чемпіонаті з рахунком 1:2 проти «Черно море» (Варна)[9]. Коли він пішов, клуб посідав третє місце і мав гарантоване місце у єврокубках на наступний сезон.

У червні 2010 року серб очолив грецьку «Кавалу». Однак уже через п'ять місяців його змінив поляк Генрик Касперчак.

2011—2016: Робота у Китаї[ред. | ред. код]

Вирішивши не залишатися в Європі, Окука влітку 2011 року очолив китайський клуб «Цзянсу Сайнті», що виступав у китайській Суперлізі. У другому сезоні роботи з цією командою він посів друге місце в лізі, а також отримав звання найкращого тренера країни[10]. Чемпіонський титул і кубок країни дістався команді «Гуанчжоу Евергранд», яку очолював італієць Марселл Ліппі. Роботу Окуки оцінили в Сербії, де його також обрали найкращим тренером року[11]. Окука виграв свій перший титул за «Цзянсу», здобувши Суперкубок Китаю 2013 року, перемігши «Гуанчжоу» 2:1. Однак у сезоні 2013 року «Цзянсу Сайнті» провів більшу частину часу, борючись за виживання, і нарешті уникнув вильоту, обійшовши «Циндао Чжуннен», який в підсумку і вилетів, лише на одне очко. Після цього клуб вирішив не продовжувати з сербом контракт після закінчення сезону.

28 квітня 2014 року команда китайської футбольної Суперліги «Чанчунь Ятай» оголосила, що Драган стане новим головним тренером команди[12] і працював з командою до кінця сезону. У сезоні 2016 року тренував іншу китайську команду «Тяньцзінь Теда».

Повернення у «Воєводину» та завершення кар'єри[ред. | ред. код]

6 вересня 2018 року Окука вдруге в кар'єрі очолив «Воєводину».  На той момент команда посідала сьоме місце в турнірній таблиці Суперліги Сербії, здобувши дві перемоги, три нічиї та дві поразки в семи іграх з негативною різницею м'ячів 7:8. Однак термін перебування Окуки на посаді тривав лише два з половиною місяці (рівно 79 днів), за які футболісти Нового Саду провели десять матчів чемпіонату і записали на свій рахунок чотири перемоги, одну нічию та п'ять поразок при різниці м'ячів 7:6.

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Куньшань», головним тренером команди якого Драган Окука був з січня по липень 2019 року.

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Вележ» (Мостар): 1980/81
«Вележ» (Мостар): 1980/81

Як тренера[ред. | ред. код]

«Обилич»: 1997/98
«Легія»: 2001/02
«Легія»: 2001/02
«Цзянсу Сайнті»: 2013

Особисті[ред. | ред. код]

    • Тренер десятиліття (2000—2010) у «Легії» (Варшава)
    • Тренер 2012 року в Китаї
    • Тренер 2012 року в Сербії

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж D.Okuka: «Jestem Serbem», w: «Zimny kałasznikow. Z Dragomirem Okuką rozmawia Dariusz Łuszczyna», Piłka Nożna Plus, nr.6/2002, s. 54.
  2. ↑ Book: «Rođeni — Prvoligaške generacije 1952—1991» by Zoran Mrđenović, pag. 37 (серб.)
  3. ↑ Yugoslavia 1997/98 at rsssf.com
  4. ↑ M. Kołodziejczyk i D. Łuszczyna, «Głodni i drapieżni», Piłka Nożna nr.19/2002, s. 10-11.
  5. ↑ Ekstraklasa.net: Trener dekady w Legii Warszawa! (Dostęp 1 grudnia 2012)
  6. ↑ Okuka i zvanično trener "mladih". B92.net (серб.). 15 березня 2005. Процитовано 24 вересня 2023.
  7. ↑ Penalty drama goes Ukraine's way at uefa.com
  8. ↑ Gazeta.pl: Były trener Legii i Wisły znowu bez pracy (Dostęp 26 kwietnia 2010)
  9. ↑ Vasev in at Lokomotiv Sofia (Dostęp 13 maja 2010)
  10. ↑ Legia.net: Dragomir Okuka trenerem roku w Chinach. legia.net. (Dostęp 1 grudnia 2012)
  11. ↑ Rp.pl: Były szkoleniowiec Legii trenerem roku w Serbii (Dostęp 26 grudnia 2012)
  12. ↑ 你好，德拉甘今日，长春亚泰足球俱乐部... 来自长春亚泰官方微博 - 微博. web.archive.org. 24 червня 2020. Архів оригіналу за 24 червня 2020. Процитовано 24 вересня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Нормативний контроль
ВР Івкович • ВР Стоянович • ЗХ Богдан • ЗХ Зор. Вуйович • ЗХ Приморац • ЗХ Рожич • ЗХ Старовлах • ЗХ Цукров • ЗХ Хрстич • ПЗ Крстичевич • ПЗ Хаджич • ПЗ Окука • ПЗ Слишкович • ПЗ Яньянин • НП Пашич • НП Зл. Вуйович • НП Шестич • Тренер: немає даних
Югославія
Сербія та Чорногорія

Вугринець (1925–1928) · Влак (1928–1931) · В. Божович (1945–1955) · Дедович (1964–1966) · Дарманович (1966–1967) · Атанацкович (1967–1968) · Ненкович (1972–1973) · Варагич (1975–1976) · Валок (1976–1977) · Мілошевич (1977–1978) · Зец (1978–1979) · Спасоєвич (1979–1981) · Герум (1981–1982) · Фолич (1982–1984) · П. Ш. Люмович (1984) · Дуванчич (1984–1985) · Фолич (1985) · Спасоєвич (1985) · Маркушевич (1985–1986) · Живадинович (1986–1987) · Поклепович (1987–1989) · Радоньїч (1989–1990) · Черич (1990) · Куже (1991) · Джорджич (1991) · Живадинович (1991–1992) · Митрович (1992–1994) · Кустудич (1994) · Шакович (1995) · Митрович (1995) · Вуячич (1996–1997) · Рогошич (1997) · Радоньїч (1997) · Митрович (1997–1998) · П. Ц. Люмович (1998–1999) · Окука (1999–2000) · Радоньїч (2002) · Баїч (2003) · Милачич (2003–2006) · Божович (2006–2007) · Милачич (2007) · Петрович (2007) · Бабич (2007–2008) · Єшич (2008–2009) · Іванович (2009–2010) · Драгічевич (2010) · Ракоєвич (2010) · Петрович (2010–2011) · Радулович (2011–2012) · Драгічевич (2012–2013) · Вукчевич (2013–2014) · Перішич (2014) · Радоїчич (2014–2015) · Вукотич (2015–2017) · Кажич (2017) · Вермезович (2017–2018) · Говедариця (2018) · Брнович (2018–2019) · Милинкович (2019–2021) · Недович (2021–2022) · Джудович (2022–)

«Вісла» (Краків) – Тренери

Шлоссер (1924–29) · Кожелуг (1929–34) · Ньюл (1934–39) · Мазал-Шквайн (1939–46) · Котлярчик (1946–47) · Вальтер (1947–48) · Кухинка (1948–50) · Матіяс (1950–54) · Грач (1954–55) · Возняк (1956–57) · Кухинка (1958–59) · Коша (1959–60) · Фінек (1960–61) · Грач (1961–62) · Кольський (1963–64) · Скорачинський (1964–67) · Грач (1967–69) · Телекі (1969–70) · Матіяс (1970–71) · Курдзель (1971–72) · Стецьків (1972–74) · Брожиняк (1975–77) · Ленчик (1977–79) · Франчак (1979–81) · Лендзьон (1981–82) · Дурньок (1982–83) · Зентара (1983–84) · Ленчик (1984–85) · Хеміч (1985) · Франчак (1985–86) · Циган (1986–87) · Брожиняк (1987–89) · Хеміч (1989) · Мусял (1989) · Гайдас (1989) · Мусял (1990–92) · Кмєцик (1992) · Пече (1992–93) · Кусто (1993–94) · Ленчик (1994) · Кусто (1994) · Франчак (1994–96) · Кмєцик (1996) · Апостель (1996–97) · Кмєцик (1997) · Лазарек (1997–98) · Ковалик (1998) · Смуда (1998–99) · Кусто (1999–2000) · Лазарек (2000) · Навалка (2000) · Ленчик (2000–01) · Навалка (2001) · Смуда (2001–02) · Касперчак (2002–04) · Лічка (2005) · Енгель (2005) · Кулявик (2005) · Петреску (2005–06) · Окука (2006) · Навалка (2007) · Москаль (2007) · Скоржа (2007–10) · Касперчак (2010) · Кулявик (2010) · Мааскант (2010–11) · Москаль (2011–12) · Пробеж (2012) · Кулявик (2012–13) · Смуда (2013–15) · Павловський (2015–16) · Вдовчик (2016) · Кмєцик (2016) · Рамірес (2017) · Каррільйо (2018) · Столярчик (2018–19) · Сковронек (2019–20) · Гибалла (2020–21) · Кмєцик (2021) · Гуля (2021–22) · Бженчек (2022–)

«Воєводина» – Тренери

Хаджи (1924–1926) · Некас (1926–1928) · Симонович (1929) · Некас (1929–1930) · Гамачек (1931–1932) · Немеш (1933) · Шюрман (1934–1935) · Левітус (1936–1938) · Огнянов (1938) · Немеш (1939) · Ной (1939–1941) · Огнянов (1945–1947) · Секулич (1948–1951) · Брочич (1952) · Огнянов (1952) · Лехнер (1953–1957) · Ліка (1957–1959) · Чабрич (1959–1960) · Момирський (1960–1961) · Гірман (1961–1964) · Станкович (1964–1967) · Райков (1967–1968) · Чабрич (1968–1969) · Милошевич (1969–1973) · Зец (1973–1974) · Т. Веселинович (1974–1977) · Станкович (1977–1978) · Павич (1978) · Бржич (1978–1979) · Валок (1979–1980) · Драшкович (1980–1983) · Калоперович (1983) · Дуванчич (1983–1984) · Коврлия (1984–1985) · Вишневаць (1985) · Калоперович (1985) · Савич (1986) · Юрчич (1986) · Вукушич (1986–1987) · Бржич (1987–1988) · Л. Петрович (1988–1990) · Бржич (1990–1991) · Коврлия (1991–1992) · Косановичь (1992–1995) · Хаджиєвський (1995–1996) · Беквалац (1996) · Л. Петрович (1996–1997) · Пирмаєр (1997–1998) · Манойлович (1998–1999) · Окука (1999–2000) · Беквалаць (2000–2001) · Новакович (2001) · Павкович (2001–2002) · Попович (2002) · Джоїнчевич (2002) · Вукашинович (2002–2003) · Ілич (2003) · Смилянич (2004) · В. Петрович (2004) · Джюричич (2005) · Марич (2005–2006) · Раєваць (2006–2007) · Бржич (2007–2008) · Беквалаць (2008) · Радоїчич (2008) · Л. Петрович (2008–2009) · Марич (2009) · Степанович (2009) · Бабич (2009–2010) · Джюричич (2010) · Милинкович (2010–2011) · Ристовский (2011) · Вукичевич (2011–2012) · Загорчич (2012) · Вигневич (2012–2013) · Николич (2013) · Бабич (2014) · Марич (2014–2015) · Загорчич (2015) · Лалатович (2015–2016) · Іванович (2016–2017) · А. Веселинович (2017) · Батак (2017) · Ванич (2017) · Буач (2017) · Столиця (2017–2018) · А. Веселинович (2018) · Окука (2018) · Кривокапич (2018–2019) · Лалатович (2019–2021) · Джорджевич (2021–2022) · Раставац (2022–2023) · Батак (2023) · Р. Попович (2023–)

«Легія» – Тренери

Ференці (1922–23) · Фішер (1927) · Ковач (1928–29) · Калужа (1930) · Мєлех (1933) · Візер (1933–34) · Ганке (1936) · Дембицький (1947) · Драбинський (1948) · Шаллер (1949) · Кухар (1949–53) · Стейнер (1954–55) · Концевич (1956–58) · Гурський (1959) · Бобек (1959) · Гурський (1960–62) · Янечек (1962–63) · Попеску (1964–65) · Янечек (1965–66) · Вейвода (1966–69) · Зентара (1969–71) · Хрусцинський (1971–72) · Брихчий (1972–73) · Вейвода (1973–75) · Стрейлау (1975–79) · Брихчий (1979–80) · Ордон (1980–81) · Гурський (1981–82) · Копа (1982–85) · Енгель (1985–87) · Брихчий (1987) · Стрейлау (1987–89) · Капера (1989–90) · Брихчий (1990) · Стахурський (1990–91) · Етманович (1991–92) · Войцик (1992–94) · Янас (1994–96) · Стахурський (1996–97) · Яблонський (1997–98) · Копа (1998–99) · Кубицький (1999) · Смуда (1999–2001) · Гавара (2001) · Окука (2001–03) · Кубицький (2003–04) · Зелінський (2004–05) · Вдовчик (2005–07) · Зелінський (2007) · Урбан (2007–2010) · Бялас (2010) · Скоржа (2010–12) · Урбан (2012–13) · Берг (2013–15) · Черчесов (2015–16) · Хасі (2016) · Вуковичв. о. (2016) · Магера (2016–17) · Йозак (2017–18) · Клафурич (2018) · Вуковичв. о. (2018) · Са Пінту (2018–19) · Вукович (2019–20) · Міхневич (2020–21) · Голембевський (2021) · Вукович (2021–)

«Обилич» – Тренери

Тумбакович (1985–1987) · Томич (1994) · Янкович (1994–1995) · Радович (1995–1996) · Остоїч (1996–1997) · Проданович (1997) · Окука (1997–1998) · Остоїч (1998–1999) · Шекуларац (1999) · Бошняк (1999) · Курчубич (1999–2000) · Лацманович (2000) · Карасі (2000) · Крмпотич (2000) · Достанич (2000–2002) · Василієвич (2002) · Живадинович (2002) · Бошняк (2002) · Павлович (2002) · Достанич (2002–2003) · Мойсилович (2003) · Цветкович (2003–2004) · Іванчевич (2004) · Божович (2004) · Милинкович (2004) · Беквалац (2004–2005) · Джурджевич (2005) · Лічанін (2005) · Єврич (2005–2006) · Вучичевич (2006) · Варгец (2006) · Пейович (2006) · Живкович (2006–2007) ·

Лін Сіньян (1994–1996) · Цзуо Шушен (1996–1997) · Чень Цзінан (1997) · Лінь Сіньян (1998) · Хіменес (1998) · Цзінь Чжиян (1999–2000) · Агреста (2000–2002) · Матерацці (2003) · Ці Ушен (2004) · Лю Чунмін (2004–2006) · Ярабінський (2007–2008) · Цзуо Шушен (2008–2009) · Ган (2009–2011) · Куже (2012) · Гімарайнс (2012–2013) · Ган (2014–2015) · Окука (2015–2016) · Пашеку (2016–2017) · Лі Лім Сен (2017) · Штіліке (2017–2020) · Юй Геньвей (2021–)

«Цзянсу» – Тренери

Лі Пін'ю (1994–1995) · Вей Житун (1996) · Ху Чжиган (1997) · Ян Юмінь (1998–1999) · Гу Мінчан (2000) · Баняц (2000) · Колтун (2000–2001) · Антич (2001) · Лі Пін'ю (2002) · Колтун (2002–2003) · Чі Шанбінь (2004) · Колтун (2004) · Ван Баошань (2005) · Ма Лінь (2006) · Лі Хонбін (2006) · Воїнович (2007) · Пей Енцай (2008–2010) · Коцян (2011) · Окука (2011–2013) · Ґао Хунбо (2014–2015) · Сханс (2015) · Петреску (2015–2016) · Чхве Йон Су (2016–2017) · Лі Цзіньюй (2017) · Капелло (2017–2018) · Олерою (2018–2021) ·

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Драган_Окука&oldid=40876682