Елі Дюкоммен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Елі Дюкоммен
Ducommun.jpg
Народився 19 лютого 1833(1833-02-19)
Женева, Швейцарія
Помер 7 грудня 1906(1906-12-07) (73 роки)
Берн, Швейцарія
Ім'я при народженні Élie Ducommun
Діяльність миротворець
Конфесія католицизм
Нагороди

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія миру (1902)

Nobel prize medal.svg

Елі Дюкоммен (фр. Élie Ducommun, 19 лютого 1833 року, Женева, Швейцарія — 7 декабря 1906 року, Берн, Швейцарія) — швейцарський журналіст, борець за мир, лауреат Нобелівської премії миру 1902 року (спільно з Шарлем Альбером Гоба).

Біографія[ред.ред. код]

). Був молодшим з трьох дітей в сім'ї годинникаря. Попри відсутність вищої освіти, вже в 17 років став домашнім вчителем в багатій сім'ї. Через три роки почав викладати в школі, а ще через два роки став редактором журналу «Женевський огляд» (фр. Revue de Geneve). Його діяльність у журналі дозволила йому обійняти в 1857 році посаду віце-канцлера, а через п'ять років — канцлера кантони Женеви.

У 1865 році, після переїзду до Берна, заснував журнал «Прогрес». Починаючи з 1868 року був редактором інформаційного бюлетеня «Сполучені штати Європи» (фр. Les États-Unis d’Europe), який видавався Міжнародною лігою світу та свободи. У 1891 році спільно з Шарлем Альбером Гоба став засновником Міжнародного бюро світу, яке координувало дії європейських пацифістських організацій. За цю діяльність засновники бюро були удостоєні в 1902 році Нобелівської премії миру.

Елі Дюкоммен був також поетом і перекладачем. У 1886 році опублікував книгу віршів «Останні посмішки» (фр. Derniers Sourires). Крім того, був генеральним секретарем залізниці, Юра—Берн—Люцерн з 1875 року і до викупу її державою у 1903 році. Саме ця діяльність була для Дюкоммена основним джерелом доходу.

Помер 7 грудня 1906 року в Берні.