Десмонд Туту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Десмонд Мпіло Туту
Десмонд Мпіло Туту
11-й Архієпископ Emeritus Кейптаунський
7 вересня, 1986 — 1996
Церква: Англіканська
Попередник: Філіп Уелсфорд Річмонд Расселл
Наступник: Нйонґонкулу Ндунґане
Єпископ Лесото
Єпископ Йоганнесбурзький
 
Народження: 7 жовтня, 1931
Клерксдорп, Трансвааль, Південна Африка
Батько: Закеріа Зіліло Туту
Мати: Алетта Туту
Прийняття священного сану: 1960
 
Нагороди:

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія миру (1984)
Лицар Ордену св. Іоанна
Африканська Академія Наук
Орден Почесного легіону
Орден за Заслуги (Німеччина)
Сіднейська премія миру
Премія миру ім. Ґанді
Президентська медаль Свободи

Nobel prize medal.svg

Де́смонд Мпіло Ту́ту (нар. 7 жовтня 1931, Клерксдорп, Трансвааль, Південно-Африканська Республіка) — південно-африканський активіст і священнослужитель, у 1980-х всесвітньовідомий противник політики апартеїду. Туту став першим чорним південноафриканським архієпископом англіканської церкви в Кейптауні та примасом Церковної провінції Південної Африки (нині: Англіканська Церква Південної Африки), а в 1984 — другим південноафриканцем, якого нагородили Нобелівською премією миру. Серед інших його нагород: Премія Альберта Швейцера за Гуманітарну Допомогу в 1986, Премія миру ім. Ґанді в 2005 році і Президентська медаль Свободи в 2009 році. Туту очолив Комісію Правди і Примирення; у наш час[Коли?] — голова правозахисної організації «Старійшини». Як голосний захисник прав людини використовує свій високий статус кампанії за права пригноблених; одночасно бореться зі СНІДом, туберкульозом, гомофобією, убогістю і расизмом. Туту також склав кілька збірок своїх промов і висловлювань.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Десмонд Мпіло Туту народився 7 жовтня 1931 в Клерксдорпі, Трансвааль, як єдиний син Закерії Зіліло Туту та його дружини Алетти — і другий із трьох дітей. Його батько був учителем, а мати прибиральницею і куховаркою у школі для сліпих. Сім'я Туту переїхала в Йоганнесбург, коли йому було дванадцять, де він познайомився з Тревором Хаддлстоном, парафіяльним священиком у чорних нетрях Софіятауну. «Одного дня», сказав Туту, «я стояв на вулиці з матір'ю, коли білий чоловік в одязі священика пройшов мимо — і зняв шапку перед моєю матір'ю. Я не міг повірити своїм очам: біла людина, яка привіталася з чорною жінкою робітничого класу!»

Школи й університети[ред.ред. код]

Хоч у молодого Десмонда було бажання стати лікарем, родина Туту не могла оплатити йому навчання — і він пішов стопами батька-учителя. Навчався в Преторійському Банту педінституті (англ. Praetoria Bantu Normal School) з 1951 по 1953; закінчивши навчання, став учителем у Йоганнесбурзькій Банту середній школі (англ. Johannesburg Bantu High School) та в Середній школі «Мунсіенвілл» (англ. Munsienville High School) у Моґале-Сіті. Проте на знак протесту проти неприйнятних освітніх перспектив для чорних жителів Південної Африки після прийняття «Акту про освіту Банту», Туту подав у відставку, записався на богослов'я в Коледжі Св. Петра у Росеттенвіллі — і, йдучи по стопах Тревора Хаддлстона, свого наставника і колеги-активіста, був висвячений у 1960 в сан англіканського священика.

Богослов'я й праця на церковній ниві[ред.ред. код]

Туту згодом відправився в Лондонський Королівський Коледж (1962-1966), в якому отримав ступені бакалавра і магістра богослов'я. У студентські роки тимчасово працював священиком: спершу в церкві Св. Олбанса в Голдерс Грін, а потім у церкві Святої Марії в Блетчінглі, графство Суррей. Повернувшись до Південної Африки, від 1967 до 1972 року використовував свої лекції з метою привернення уваги до обставин життя африканського населення. Свого часу він написав листа прем'єр-міністру Бальтазару Йоханнесу Форстеру, в якому описав ситуацію в Південній Африці як «порохову бочку, що зможе вибухнути в будь-який момент», — та лист залишився без відповіді. У 1967 Туту став капеланом в одному з небагатьох вищих навчальних закладів якісної освіти для темношкірих студентів у південній частині Африки та відомим як «вогнищем інакомислення» — в Університеті Форт-Хар; з 1970 по 1972 рік — викладачем у Національному університеті Лесото.

Desmond tutu 20070607 2.jpg

Рано в житті Туту зіткнувся із важким завданням: зберігати рівновагу, висловлюючи невдоволення поведінням з чорними — та очолюювати в парафію, яка складалася в основному з білих парафіян. Він чергував шарм з проблемами, звертаючись до парафіян європейського походження та нагадуючи їм, що саме пережили були їхні предки в британських концтаборах. На подив темношкірим лідерам, Туту терпляче вівся з наступником Форстера, Пітером Віллемом Бота, пояснюючи, що навіть Мойсей продовжував переговори з фараоном. Проте білі ліберали заметушилися, коли Туту почав закликати до бойкоту південноафриканських товарів.

У 1972 році Туту повернувся у Великобританію, де його призначено заступником директора Богословського Освітнього Фонду та Всесвітньої Ради Церков, у Бромлі, Кент. Згодом, повернувшись до Південної Африки в 1975, його призначено деканом англіканського собору Св. Марії в Йоганнесбурзі — уперше «чорний» зайняв подібне церковне становище.

Особисте Життя[ред.ред. код]

Туту був одружився 2 липня 1955 з учителькою Нормалайзо Лі Шензейн, з якою він зустрівся у коледжі. У них народилося четверо дітей: Тревор Тамсанка Туту, Тереза Тандека Туту, Наомі Нонтомбі Туту і Мпхо Андреа Туту, — і всі відвідували школу Уотерфорд Камхлаба у Свазіленді.

Його син, Тревор Туту, заподіяв вибухову паніку в Аеропорту Східного Лондона в 1989 році і був заарештований. У 1991 році він був визнаний винним у порушенні Закону про Цивільну Авіацію, помилково стверджуючи, що в нього була бомба на борту літака Південноафриканських авіаліній. Паніка затримала Йоганнесбурзькі рейси більше ніж на три години, коштуючи Південноафриканським авіалініям 28,000 рендів. Він повинен був почати відбувати покарання в 1993, але не передав себе до тюремної влади. Зрештою, він був арештований в Йоганнесбурзі у серпні 1997 року. Він попросив амністію в Комісії Істини і Примирення, яка надала її у 1997 році. Потім він був звільнений з в'язниці Гудвуді в Кейптауні, де він почав відбувати три з половиною років позбавлення волі після винесення судом у східній частині Лондона відмови надати йому свободу під заставу.

Наомі Туту заснувала Фонду Туту для Розвитку та Допомоги у Південній Африці, що базується в м. Гартфорд, штат Коннектикут. Вона пішла по стопах свого батька та стала правозахисницею і в наш час[Коли?] є координатором програми Інституту Расових відносин в Університеті Фіска, в Нешвіллі, штат Теннессі. Інша донька Десмонда Туту, Мпхо Туту була висвячена в сан Єпископальної церкви своїм батьком в 2004. Вона також є засновницею і виконавчим директором Інституту Туту для Молитви і Паломництва і головою правління Глобального Альянсу по СНІДу.

У 1997 році Туту було поставлено діагноз раку простати — і він пройшов успішне лікування в США. Згодом він став основним патроном Південноафриканського фонду раку простати, який було створено у 2007 році.

Роль Туту під час апартеїду[ред.ред. код]

У 1976 році бунт в районі Соуето в Йоганнесбурзі проти використання урядом мови африкаанс у якості обов'язкової у викладанні в школах перетворився в масове повстання чорного населення проти апартеїду. З тих пір Туту підтримував економічний бойкот своєї країни. Він рішуче виступав проти політики "конструктивного діалогу" адміністрації Рейгана в Сполучених Штатах, яка підтримувала "дружнє переконання". Туту натомість підтримував скорочення капіталовкладень, яке хоча і вдарило б по бідних найважче, примусило б уряд розглянути реформи. У 1985 році в США і Великобританії (два основних інвестори у Південній Африці) зупинили всі інвестиції. Таким чином скорочення капіталовкладень досягло успіху, в результаті чого вартість ренда занурилася більш ніж на 35 відсотків та тиск на уряд посилився. Туту використав ці переваги і організував мирні марші на вулицях Кейптауна у яких взяли участь більш ніж 300 000 осіб. Це був поворотний момент: впродовж кількох місяців, Нельсон Мандела був звільнений з в'язниці, і система апартеїду почала руйнуватись.

Туту був єпископом Лесото від 1976 до 1978, коли він став Генеральним секретарем Південно-Африканської Ради Церков. З цієї позиції, він зміг продовжити свою роботу по боротьбі з апартеїдом за згодою майже з усіх церков. У своїх творах і лекціях в ПАР і за кордоном Туту послідовно виступав за примирення між усіма сторонами, які брали участь у апартеїді. Він часто порівнював апартеїд з нацизмом і комунізмом, в результаті чого уряд двічі скасовував його паспорт, і він був ненадовго поміщений у в'язницю в 1980 році, після маршу-протесту. На думку багатьох аналітиків, міжнародна репутація Туту і його підтримка ненасильства захищали його від жорсткіших покарань. Туту був жорстокий в своїй критиці насильницьких тактик деяких анти-апартеїдних груп, таких як Африканський Національний Конгрес і засуджував тероризм і комунізм. Коли була висунута на обговорення нова конституція в 1983 році для захисту режиму апартеїду, Туту допоміг сформувати Національний Форумний Комітет з боротьби зі змінами до конституції. Незважаючи на свою незгоду з апартеїдом, Туту був підданий критиці за "виборчим обуренням" через його пасивну позицію відносно зміни державного режиму в Лесото (1970-1986), де він викладав в 1970-1972 і був єпископом 1976-1978, в результаті якого спалахнула громадянська війна. Це погано контрастувало з мужньою позицією клериків Євангелічної Церкви Лесото, яких вбили солдати нового режиму. Після 1994 року, його Комісія Правди і Примирення була піддана критиці за створення перешкод правосуддю проти злочинців.

У 1985 році Туту був призначений єпископом у Йоганнесбурзі. В 1986 він став першим чорношкірим чоловіком, який очолив англіканську церкву в Південно-Африканській Республіці, коли 7 вересня його призначили архієпископом Кейптауна після подання в відставку архієпископа Філіпа Велсфорда Річмонда Рассела. З 1987 по 1997 рік він був головою Всеафриканскої Конференції Церков. У 1989 році він був запрошений в Бірмінгем, Англія, в рамках християнських загальноміських урочистостей. Туту і його дружина відвідали багато установ, включаючи школу ім. Нельсона Мандели в Спаркбруку.

Туту було розглянуто на пост архієпископа Кентерберійського в 1990 році, однак Джордж Кері був призначений натомість. Туту відзначив, що він був радий, що його не обрали, оскільки він тужив би за Південною Африкою, та був би нещасний будучи так далеко від дому протягом критичного періоду в історії країни.

У 1990 році Туту разом з колишнім віце-канцлером Вестерн Кейпського Університету професором Джейксом Гарвелом заснував Навчальний Фонд Десмонда Туту. Цей фонд було створено для фінансування програм розвитку в сфері вищої освіти та забезпечення створення потенціалу в сімнадцяти історично знедолених установ. Робота Туту в якості посередника з метою запобігання тотальної расової війни стала очевидною в 1993 під час похорону Кріса Хані — лідера Південно-Африканської Комуністичної Партії. Туту змусив натовп в 120 000 осіб повторювати за ним, знову і знову: "Ми будемо вільними!", "Всі ми!", "Чорні з білими разом!" і закінчив свою промову словами:

"Ми райдужні Божі люди! Ми незупинні! Ніхто не може зупинити нас на нашому шляху до перемоги! Ніхто, ніяка зброя, ніщо! Ніщо не зупинить нас, адже ми йдемо до свободи! Ми рухаємося до свободи, і ніхто не зможе зупинити нас, тому що з нами Бог!"

У 1993 році він був головою Кейптаунського олімпійського заявочного комітету. У 1994 році він був призначений головою Всесвітньої Кампанії Проти Військової та Ядерної Співпраці з Південною Африкою. У 1995 році королева Єлизавета II призначила його капелланом і під-Святителем Преподобного Ордену Святого Іоанна і він став покровителем Американського Фонду «Harmony Child» і благодійної асоціації «Hospice» в Південно-Африканській Республіці.

Роль Туту після апартеїду[ред.ред. код]

14ий Далай-лама і Архієпископ Десмонд Туту, лауреати Нобелівської премії миру.

Після падіння режиму апартеїду, Туту очолив Комісію Правди і Примирення. Він залишив посаду архієпископа Кейптауна в 1996 році і став архієпископ Emeritus Кейптауна, почесне звання, що є незвичайним в англіканській церкві. Його наступником став Нйонґонкулу Ндунґане. Коли Туту пішов у відставку у 1996 році, Нельсон Мандела сказав:

Його радість нашому різноманітті і його дух прощення є стільки ж частиною його неоціненного внеску нашому народу, скільки його пристрасть до справедливості і солідарність з незаможними.

Туту приписують карбування терміну Веселкова нація в якості метафори для пост-апартеїдних часів в Південній Африці під керівництвом Африканського Національного Конгресу. Вираз з тих пір вступив в суспільну свідомість як опис етнічної різноманітності в Південній Африці.

З моменту його виходу на пенсію, Туту почав працю в якості глобального активіста з питань, що стосуються демократії, свободи і прав людини. У 2006 році Туту початку глобальну кампанію, організовану всесвітньою правовою організацією «Plan», за те, щоб всі діти були зареєстровані при народженні, оскільки незареєстрована дитина офіційно не існує і є уразливою для торговців людьми та під час стихійних лих. Туту є покровителем всесвітнього благодійного фонду з освітнього поліпшення «Link Community Development».

Він часто відіграє роль в і починає дії з колегами-лауреатами Нобелівської премії миру на підтримку Аун Сан Су Чжі і Далай-лами. У березні 2009 року він приєднався до більш ніж 40 відомих людей і 10 000 людей, які підписали лист від TheCommunity.com закликаючи китайську владу припинити "вказувати на, звинувачувати і ображати" Далай-ламу, і звернувся до Верховного комісара ООН з прав людини з проханням відвідати і повідомити міжнародне співтовариство про Тибет.

Роль в Південно-Африканській Республіці[ред.ред. код]

Туту широко відомий як "совість" Південної Африки і президент Мандела сказав, що він "іноді різкий, часто ніжний, ніколи не боязкий і рідко без гумору; голос Десмонда Туту завжди буде голосом для тих, в кого його не має". Після свого виходу на пенсію, Туту почав оцінювати ефективність нового уряду ПАР. Туту голосний в засудженні корупції, неефективності уряду Африканського Національного Конгресу в боротьбі з убогістю, і недавніх спалахів насильства на ґрунті ксенофобії в деяких селищах в Південній Африці.

Після десяти років свободи в Південній Африці, Туту був удостоєний запрошення доставити щорічну лекцію перед Фондом Нельсона Мандели. 23 листопада 2004, Туту виступив з промовою під назвою "Подивіться на скелю, з якої вас витесали". Ця лекція, яка розкритикувала уряд Африканського Національного Конгресу, викликала банк розбіжностей між Туту і Табо Мбекі, ставлячи під сумнів "право на критику".

Корупція[ред.ред. код]

Туту уїдливо напав на політичну еліту в Південно-Африканській Республіці, заявивши, що країна "сидить на пороховій бочці" через нездатність уряду перемогти убогість навіть через десять років після закінчення апартеїду. Туту також заявив, що спроби збільшити кількість чорної економічної власності допомагають тільки політичній меншині, а "низькопоклонство" усередині правлячої партії АНК є перешкодою демократії. Туту запитав, "Що таке розширення прав і можливостей для чорних, коли здається, краще стало не переважній більшості, а політичній еліті?"

Туту засудив політиків за те що ті нерішучі в питанні про надання бідним урядових доходів у розмірі $16 в місяць і сказав, що ідея повинна бути серйозно розглянуті. Ця розбіжність часто приводить до конфліктів між Туту і членами кабінету міністрів, а також парламенту ПАР.

Посилання[ред.ред. код]