Еміль Пікар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шарль Еміль Пікар
фр. Charles Emile Picard
Emile Picard 1926 Meurisse det.jpg
Народився 24 липня 1856(1856-07-24)
Париж, Франція
Помер 12 грудня 1941(1941-12-12) (85 років)
Париж, Франція
Громадянство Франція
Національність француз
Галузь наукових інтересів Математика
Заклад Паризький університет
Alma mater Вища нормальна школа
Науковий керівник Ґастон Дарбу
Відомі учні Сергій Бернштейн
Люсьєн Блондель
Хорхе Калуґареану
Пол Дюбрей
Жак Адамар
Ґастон Жуля
Траян Лалеску
Філіпп Ле Корбейлер
Поль Пенлеве
Михайло Петрович
Сіміон Стойлов
Ернест Вессо
Анрі Вілла
Андре Вейль
Станіслав Заремба
Відомий завдяки: Функтор Пікара
Група Пікара
Теорема Пікара
Многовид Пікара
Формула Пікара–Ліфшиця
Теорема Пікара–Ліндельофа
Пенлеве трансценденти

Шарль Еміль Пікар (фр. Charles Emile Picard; Французька транскрипція: [ʃaʁl emil pikaʁ]; МФА: [ʃaʁl emil pikaʁ]; 24 липня 1856, Париж12 грудня 1941, там же) — французький математик.[1]. Член Паризької академії наук з 1889 року. У 1910 році обраний президентом Паризької академії. З 1917 року — неодмінний секретар академічної Секції математичних наук. Він був в 1924 році обраний п'ятнадцятим членом, що займав крісло номер 1 у Французькій академії. Іноземний член-кореспондент Петербурзької академії наук (1895), почесний член Академії наук СРСР (1925). Член Лондонського Королівського товариства (1909). У 1908 році керував IV-м Міжнародним конгресом математиків в Римі, а в році 1920 — VI-м конгресом в Страсбурзі.

На його честь названо астероїд 29613 Шарльпікар[2].

Біографія і наукова діяльність[ред.ред. код]

Народився в Парижі, рано втратив батька при облозі Парижа під час франко-прусської війни (1870). У 1877 році закінчив паризьку Вищу нормальну школу, потім викладав у різних навчальних закладах, з 1881 року і до кінця життя — в Сорбонні. Звання професора Сорбонни отримав у серпні 1886 року і керував кафедрою (аналізу та алгебри) аж до своєї відставки у 1931 році.

У січні 1881 року одружився з Марі, дочкою свого вчителя Шарля Ерміта. Троє з п'яти їхніх дітей загинули під час Першої світової війни.

Математичні праці, підручників та багато популярних книг Пікара показують його надзвичайне коло інтересів, а також вражаючу майстерність математики того часу. Сучасні студенти комплексного аналізу, ймовірно, знайомі з двома теоремами його імені. Його менша теорема стверджує, що кожна ціла функція, що не тотожна константі, набуває усіх значень в комплексній площині, можливо, за винятком одного значення. Його велика теорема стверджує, що аналітична функція з істотною особливістю набуває усіх значень нескінченну кількість разів, можливо, за винятком одного значення, в будь-якому околі істотно особливої точки. Він відомий фундаментальними результатами в області математичного аналізу. Як і його сучасник, Анрі Пуанкаре, Пікар був дуже зосереджений на методиці викладання студентам математики та фізики. Його підручник з аналізу (Traite d'Analyse) довгий час вважався класичним.

Крім того, він вніс важливий внесок у теорію диференціальних рівнянь, включаючи роботу з Пікара-Вессо теорії, Пенлеве трансценденти і його введення групи Пікарагрупи симетрії для лінійних диференціальних рівнянь. Також він вніс істотний внесок у теорію функцій і топологію, у зв'язку з його роботою з теорії функцій, він був одним з перших математиків, що використовували нові ідеї алгебраїчної топології. Його внесок в теорію груп стосується аналога теорії Галуа для лінійних диференціальних рівнянь. Частина його праць присвячені історії та філософії математики.

В додачу до його новаторської теоретичної роботи, Пікар також вніс важливий внесок в прикладну математику, його результати знайшли широке застосування в прикладних науках: теорія пружності, телеграфія та інші. Він автор одного з перших у світі навчальних посібників з теорії відносності і її додатків до астрономії (1922). Опублікував серію біографій багатьох видатних французьких математиків, в тому числі, свого вчителя і тестя Шарля Ерміта. Посмертно виданий збірник праць Пікара займає 4 томи.

У 1943 році його вдова вирішила створити «Фонд Еміля Пікара» з якого Паризька академія кожні шість років вручає медаль за математичні досягнення. Перша медаль була вручена в 1946 році Морісу Фреше.

Див. також[ред.ред. код]

Праці (Бібліографія)[ред.ред. код]

  • Picard, Émile (1891-1896). Traité d'Analyse. Paris: Gauthier-Villars et fils. OCLC 530823. 
  • Picard, Émile (1905). La science Moderne et son état Actuel. Paris: E. Flammarion. OCLC 43307396. 
  • Picard, Émile (1922). La Théorie de la Relativité et ses Applications à l'astronomie. Paris: Gauthier-Villars. OCLC 1025334. 
  • Picard, Émile (1922). Discours et Mélanges. Paris: Gauthier-Villars. OCLC 4855336. 
  • Picard, Émile (1931). Éloges et Discours Académiques. Paris: s.n. OCLC 13473598. 
  • Picard, Émile (1978-1981). Œuvres de Ch.-É. Picard. vol. I-IV. Paris: Centre National de la Recherche Scientifique. OCLC 4615520. 

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Своє перше ім'я (Шарль) Пікар не використовував, публікації підписував:Еміль Пікар
  2. «База даних малих космічних тіл JPL: Еміль Пікар» (англ.). 

Джерела[ред.ред. код]

  • [1] Стаття про Еміля Пікара в російськомовному розділі Вікіпедії.
  • [2] Стаття про Еміля Пікара в англомовному розділі Вікіпедії.
Попередник:
Шарль Фрейсіне
Еміль Пікар
Французька академія, крісло 1

19241941
Наступник:
Луї де Бройль