Карл Едуард (герцог Саксен-Кобург-Готський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл Едуард
Charles Edward
Bundesarchiv Bild 183-R05618, Karl-Eduard von Sachsen-Coburg und Gotha.jpg
4-й герцог
Початок правління: 1900
Кінець правління: 1918
Попередник: Альфред Саксен-Кобург-Готський
Наступник: не було
Дата народження: 19 липня 1884(1884-07-19)
Місце народження: Клермонт, Суррей
Дата смерті: 6 березня 1954(1954-03-06) (69 років)
Місце смерті: Кобург
Дружина: Вікторія Аделаїда Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурзька
Династія: Саксен-Кобург-Готська
Батько: Леопольд, герцог Олбані
Мати: Олена цу Вальдек-Пірмонт

Карл Едуард, герцог Саксен-Кобург-Готський (нім. Carl Eduard, Herzog von Sachsen-Coburg und Gotha; 19 липня 1884, Клермонт, Суррей — 6 березня 1954, Кобург) — четвертий і останній герцог Саксен-Кобург-Гота, що правив з 30 липня 1900 по 14 листопада 1918 року. До 1919 був також принцем Великобританії з титулом герцог Олбані (англ. Prince Leopold Charles Edward George Albert of the United Kingdom, Duke of Albany), але позбавлений всіх британських титулів за участь у Першій світовій війні на стороні Німеччини.

Походження[ред.ред. код]

Онук британської королеви Вікторїї, єдиний син її четвертого, наймолодшого сина Леопольда, герцога Олбані та принцеси Олени Вальдек-Пірмонтської. Принц Леопольд, що страждав на гемофілію, помер 28 березня 1884 року, майже за чотири місяця до народження Карла Едуарда. Таким чином титул герцог Олбані принц Карл отримав з народження.

Правління[ред.ред. код]

В 1900, після смерті другого сина Вікторії герцога Альфреда і відмови її третього сина Артура від прав на герцогство, шістнадцятирічний Карл Едуард вступив на престол. Протягом наступних п'яти років він правив під регентством наслідного принца Гогенлое-Лангебурзького під строгим контролем кайзера Вільгельма II. Після повноліття 19 липня 1905 року герцог Олбані прийняв всі конституційні повноваження.

У Першій світовій війні після деяких роздумів підтримав Німеччину, і в 1915 році його двоюрідний брат король Великобританії Георг V виключив його із кавалерів ордена Підв'язки, лицарем якого він був з 1902 року. У 1917 році британський парламент видав акт, згідно з яким усі, хто воював проти короля й проти його союзників, позбавлялись своїх титулів і звань. В 1919 році, відповідно до акту парламента, Таємна рада Великобританії позбавила Карла Едуарда титулів герцога Олбані, графа Кларенса і барона Арклоу. Герцог і його нащадки також втратили право на титули принца і принцеси Великобританії.

У нацистській Німеччині[ред.ред. код]

Карл Едуард у 1933

З 1933 року — імперський уповноважений з питань транспортної служби.

З 1933 по 1945 рік — імперський комісар добровільної медичної служби і президент німецького Червоного Хреста.

Як президент німецького Червоного Хреста був впутаний в політику Адольфа Гітлера, зокрема знав про програму умертвіння Т-4, за якою було вбито біля ста тисяч осіб.

В 1935 році вступив в нацистську партію, вступив в ряди СА, і отримав званняГрупенфюрера цієї організації, а також став Обергрупенфюрером НСКК. Був Почесним керівником групи СА «Тюрингія».

з 1936 року — президент Об'єдання німецьких фронтовиків.

З 1937 по 1945 — депутат Рейхстагу.

Займав високі посади в деяких німецьких фірмах, в тому числі, був членом наглядової комісії «Deutsche Bank».

Після закінчення Другої світової війни американське військове керівництво Баварії помістило його під домашній арешт, а пізніше в тюрму, по обвинуваченню в зв'язках з нацистами. В 1946 році був засуджений судом.

Через стан здоров'я був випущений із тюрми. Останні роки провів на самоті. У 1953 році в кінотеатрі дивився коронацію Єлизавети II. Помер у 1954 році.

Особисте життя[ред.ред. код]

Карл Едуард і Вікторія Аделаїда

У віці 21 року Карл Едуард взяв за дружину Вікторію Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурзьку. Весілля відбулося у замку Глюксбург, неподалік данського кордону. У подружжя народилося п'ятеро дітей:

Нагороди[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе. — М.: Астрель, 2002. — С. 364-365. — 942 с. — ISBN 5-271-05091-2

Посилання[ред.ред. код]