Климент Александрійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Климент Олександрійський (грец. Κλήμης ὁ Ἀλεξανδρεύς , лат. Clemens Alexandrinus, Titus Flavius ​Clemens (Тит Флавій Климент) ; Ок. 150, імовірноАфіни — бл. 215, Палестина) — християнський апологет і проповідник Священного Писання серед елліністичних книжників, основоположник Олександрійської богословської школи, який очолював її до Орігена.

Біографія[ред.ред. код]

Судячи по повному імені, Климент народився в родині римських громадян (за свідченням Єпіфанія — в ​Афінах ). Прізвище Флавій дозволяє припустити, що його предки, подібно Йосипу Флавію, були учасниками антиримського повстання в Іудеї, полонені і помилувані імператором Титом і тому прийняли його фамільне ім'я як знак свого другого народження.

Досягнувши повноліття, Климент подорожує по Середземномор'ю, вивчаючи і випробовуючи різні духовні традиції. За повідомленням Євсевія, в Олександрії Климент стає слухачем лекцій Панта — новонаверненого християнина і главу знаменитого огласительного училища, звідки випускалися місіонери, що звернули до Христової віри багато народів від Ірландії до Ефіопії. Тут він стає християнським апологетом, приймає духовний сан і пише багато своїх робіт, у тому числі значну частину «Стромат». З одного боку, він полемізує з вченням гностиків, з іншого — з тими християнами, які з великою підозрою сприймали «інтелектуалізовані християнство», збагачене поняттями язичницької філософії.

Імператор Септимий Север в 202 році підняв гоніння на християн. Огласительному училище було закрито, а Климент вимушений залишити Олександрію, де його місце незабаром зайняв молодий Ориген. Він перебрався в Палестину, де знайшов захист і заступництво у свого учня Олександра Єрусалимського. Там він і помер. В силу своєї близькості до Орігену Климент не був канонізований у православній традиції; католицька ж церква вшановувала його як святого до 1586

Вчення[ред.ред. код]

Климент обгрунтовує необхідність філософії для Церкви. Він пише, що сам Бог дарував філософію еллінам як інструмент богопізнання. Для еллінів філософія була альтернативою Мойсеєву закону і пророчого натхнення древніх іудеїв. Пророцтва і філософствування нерівнозначні, хоча взаємно доповнюють один одного: вони готують душу до істини, до пізнання Логосу. Іншими словами, філософія необхідна як інтелектуальна огорожа божественного одкровення. Климент піддає рішучій критиці погляди тих, хто вважає, ніби філософія — це пусте мирське мудрування, від якої одні єресі і сум'яття в душах. Елліни без жодного Одкровення прийшли до усвідомлення буття єдиного Бога — Першопричину і Межа Всесвіту, бо Бог — це єдине джерело знання. Климент першим чітко ставить проблему співвідношення віри і розуму як шлях подолання античного скептицизму. Віра  — це безпосереднє сприйняття знання. Це те, чим ми сприймаємо передумови силогізму. Однак це не проста самоочевидність абоінтуїція. Віра — це акт вибору, акт конструювання власної установки свідомості, за який людина несе відповідальність. За допомогою віри людина здатна моделювати майбутню ситуацію, що дозволяє убезпечити себе від багатьох неприємностей. Інтенсифікація віри дає надію, завдяки якій Климент доводить перевагу релігійного життя. Язичники вірять в багатьох богів, які перебувають між собою у стані перманентного конфлікту. Всім богам не догодиш, тому у язичника зароджуються фобії. Він не знає, звідки йому загрожує небезпека. Життя атеїстів також сповнена неприємностей, оскільки вони не чекають щедрот від Господа. Тільки релігійна людина розуміє, що за зовнішнім хаосом явищ стоїть трансцендентна особистість, яка подарувала нам буття, що життя тутешня лише приготовлені до життя вічного, що сенс життя в потойбічному існуванні, яке являє собою межу блаженства. Володіючи такою установкою, можна легко подолати всі тяготи тутешнього життя. Слідом за Філоном Олександрійським Климент визначає Бога негативно, тобто за допомогою заперечень. Мета віруючого полягає в пізнанні Бога — в " гносис ", тобто знанні містичному і духовному. Він протиставляє це вище розуміння Бога знання морально-юридичній, слідування букві Писання, яким задовольняється більша частина християн. Климент ввів в богослов'я поняття «граду небесного» і «граду земного», які згодом були розвинуті блаженним Августином. Також сходився з Августином він і в питанні про допустимість повстання проти несправедливого, і безбожного уряду (як було, наприклад, повстання іудеїв проти фараона). Климент розходиться з панував серед ранніх християн поглядом про гріховність багатства. На його думку, багатство саме по собі ніяк не впливає на спасіння душі, адже майном можна розпорядитися і по-хорошому і по-поганому. «Писання вимагає від нас не відмови від власності, але відмови від надмірної прихильності до власності».

Література[ред.ред. код]

Браун, Пітер Тіло і суспільство. Чоловіки, жінки і сексуальне зречення в ранньому християнстві. Пер. з англ. В.Т. Тимофійчука. - К.: Мегатайп, 2003. - 520с. // ISBN 5-85722-103-X

Посилання[ред.ред. код]