Мелані Кляйн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мелані Кляйн
Melanie Klein
Melanie klein1.jpg
Народилася 30 березня 1882(1882-03-30)
Відень, Австро-Угорщина
Померла 22 вересня 1960(1960-09-22) (78 років)
Лондон, Великобританія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність єврейка
Галузь наукових інтересів психоаналіз, теорія об'єктних відносин, ігрова психоаналітична терапія
Батько Моріц Райзес
Мати Любуша Дейч

Ме́лані Кляйн (нім. Melanie Klein; 30 березня 1882, Відень — 22 вересня 1960, Лондон) — впливовий британський психоаналітик австрійського походження, яка стояла біля витоків дитячого психоаналізу, ігрової психоаналітичної терапії і теорії об'єктних відносин.

Біографія[ред.ред. код]

Мелані була наймолодшою із 4 дітей в єврейській родині лікаря Моріца Райзеса і Любуші Дейч.

Вона із захопленням ставилася до незалежного духу і науковим поглядам свого батька, проте їх відносини ніколи не були близькими головним чином через різницю у віці більше, ніж у п'ятдесят років. Ближче до неї була мати — прекрасна і освічена жінка. Мелані було лише чотирнадцять, коли вона вирішила присвятити себе медицині. Будучи підготовлена братом, вона склала вступні іспити до Віденської гімназії — єдиний тоді в місті навчальний заклад, що готував до вступу в університет.

В юності Мелані входила до гуртка інтелігентної молоді, котра цікавилася філософією, наукою, літературою, мистецтвом. Протягом двох років вона вивчала гуманітарні науки у Віденському університеті. Вона мріяла отримати медичну освіту, однак заміжжя, життя в невеликих провінційних містечках і народження дітей перешкодили цьому[1]. Лише оселившись в 1910 р. в Будапешті, вона знову поринула в інтелектуальну атмосферу великого міста і незабаром зацікавилася психоаналізом, приєднавшись до психоаналітичного кружка Шандора Ференці і пройшовши у нього особистий аналіз.

Випадково їй до рук потрапила книга Фрейда «Тлумачення сновидінь». Кляйн стала однією з лише кількох сотень читачів першого видання. Саме в психоаналізі, підкупивши її глибиною проникнення в суть людських проблем, Кляйн угледіла можливість вирішення власних психологічних проблем, періодично, що загострювалися в силу перипетій особистого життя. Практикував у ту пору в Будапешті Шандор Ференці, що і виступив її психоаналітиком, причому лікувальний аналіз пацієнтки плавно переріс у дидактичний. Згодом Кляйн згадувала, що хоча Ференці, безумовно, допоміг їй освоїти основи аналітичної майстерності, в цілому його аналізом вона залишилася не задоволена[2].

У 1917 р. вона познайомилася з Фрейдом у Будапешті, 5-му Міжнародному Конгресі, зустрічі Угорського та Австрійського психоаналітичних товариств, а в 1919 р. вступила в Угорське психоаналітичне товариство, представивши доповідь «Про розвиток однієї дитини»[1]. Кляйн сама зробила спробу аналізу, скориставшись для цього найдоступнішим в її положенні «пацієнтом» — власним сином[2].

У 1920 р. Мелані Кляйн, на конгресі в Гаазі, познайомилася з Карлом Абрахамом, особистість і ідеї якого справили на неї велике враження.

У 1921 р., у віці 38 літ, Мелані Кляйн на запрошення Абрахама переїхала до Берліну. Це запрошення збіглося з від'їздом її чоловіка в чергове тривале відрядження до Швеції. Не побажавши поїхати з ним, Кляйн віддала перевагу своїм професійним інтересам. Це розставання стало наслідком наростаючого відчуження між подружжям і стало прелюдією офіційного розлучення, що послідувало кілька років потому[2].

У Берліні вона почала працювати як психоаналітик не тільки з дітьми, але й з дорослими. Заступництво Абрахама дуже допомогло її успіхам. Карл Абрахам володів особливим становищем всередині аналітичного співтовариства, оскільки він, поряд з Карлом Г. Юнгом (працював в Цюріху), Шандором Ференці (в Будапешті) і Ернстом ДжонсомЛондоні), був одним з піонерів психоаналітичного руху за межами Відня. Його авторитетові сприяла багаторічна репутація досвідченого клініциста, а також особиста близькість до Фрейда. У період спілкування з Кляйн Абрахам був президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації, і ця обставина не могло не позначитися на професійному просуванні його протеже[2].

У 1926 р. Мелані Кляйн на запрошення Ернста Джонса переїхала до Великобританії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій по дитячому аналізу в Англії), де і влаштувалася остаточно. У 1927 р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першим аналітиком з континенту серед членів Британського психоаналітичного суспільства. Там її клінічна і теоретична робота досягла свого розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги[2],[1].

У 20-30-і рр.. Британське психоаналітичне товариство в значній мірі вже сформувало оригінальний підхід до теорії і практики психоаналізу. З часом ця обставина стала однією з найважливіших причин виникнення ворожості і конфліктів між британськими та віденськими психоаналітиками. Протистояння двох шкіл психоаналізу максимально загострилося після переїзду Кляйн в Лондон. У цей час Кляйн почала активно впроваджувати ігрову техніку в практику дитячого аналізу, ставши безумовним піонером цього напрямку[2].

Після Другої світової війни Кляйн в основному працювала як навчальний аналітик і як супервізор, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Все більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У 1951 р. з'явилася її робота «Заздрість і подяка», а в 1961 р., вже посмертно, — «Опис аналізу дитини». Навіть на останньому році життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»). У 1960 р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії[2].

Наукове вчення[ред.ред. код]

Свою роботу сама Кляйн розцінювала як розвиток теорії і методу З. Фрейда, постійно підкреслюючи свою вірність його ідеям. Так, вона була однією з небагатьох психоаналітиків, хто без вагань підтримав саму спірну доктрину Фрейда, що стосувалася інстинкту смерті. Більш того, Кляйн нібито вдалося угледіти прояви даного інстинкту в самому ранньому віці, що у ортодоксальних фрейдистів викликало сильне здивування. Ще однією її спірної ідеєю стало уявлення про виникнення едипового комплексу в більш ранньому віці, ніж це передбачав сам Фрейд.

У своїй теорії розвитку Мелані Кляйн виходила з того, що у дитини із самого початку діють два основних потяги: любовно-сексуальна і руйнівно-агресивне. Его немовляти, що тільки ще з'являється вирішує завдання не тільки взаємодії із зовнішнім світом, але й оволодіння цими інстинктами, причому сам процес розвитку проходить завдяки взаєминам дитини з його першими об'єктами — грудьми, а потім матір'ю. Поглинаючи їх, ідентифікуючи з первинними об'єктами і з виникаючими з ними об'єктними відносинами, дитина будує свій внутрішній світ, опановує своїми потягами.

Мелані Кляйн вважає, що процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини в якості позицій, які відображають його ставлення до самому собі і навколишньому світу. Мелані Кляйн описує дві позиції: параноїдну-шизоїдну і депресивну. Для параноїдно-шизоїдної позиції характерно відсутність інтеграції Его і об'єктів, які розділені на хорошу і погану частини. Це необхідно для того, щоб зберегти гарний об'єкт, гарного себе і хороші відносини між ними від атаки з боку агресивно-руйнівних частин своєї особистості, які дитина ще не в змозі контролювати. Основними захисними механізмами є розщеплення себе і об'єкта і як наслідок різкі і зовні не мотивовані зміни в почуттях і поведінці по відношенню до себе і іншим людям на протилежні, і проективна ідентифікація, тобто проекція на об'єкт нестерпних в собі самому почуттів, бажань, намірів, і одночасно ідентифікація з цим «збагаченим» своїми проекціями об'єктом, що призводить до порушення меж між собою і об'єктом, і відчуття зовнішнього об'єкта як поганий, що переслідує частини себе і навпаки. Фіксація на параноїдно-шизоїдній позиції, як випливає з її назви, притаманна важко порушеним пацієнтам, що страждають психозами або важкими прикордонними або нарциссические розладами[2].

Праці[ред.ред. код]

  • Gesammelte Schriften, Frommann-Holzboog, Stuttgart
    1. Schriften 1920–1945, Teil 1, 1995, ISBN 3-7728-1674-6
    2. Schriften 1920–1945, Teil 2, 1996, ISBN 3-7728-1675-4
    3. Die Psychoanalyse des Kindes, 1997, ISBN 3-7728-1676-2
    4. Schriften 1946–1963, 2000, ISBN 3-7728-1677-0
    5. Darstellung einer Kinderanalyse, Teil 1, 2002, ISBN 3-7728-1678-9
    6. Darstellung einer Kinderanalyse, Teil 2, 2002, ISBN 3-7728-1691-6
  • Melanie Klein: " Ein Kind entwickelt sich. Methoden und Technik der Kinderpsychoanalyse". Kindler, München 1981.
  • Melanie Klein: "Die Psychoanalyse des Kindes". Kindler, München 1973.
  • Melanie Klein: "Der Fall Richard. Das vollständige Protokoll einer Kinderanalyse, durchgeführt von Melanie Klein". Kindler, München 1975.
  • Melanie Klein: Das Seelenleben des Kleinkindes und andere Beiträge zur Psychoanalyse. Klett-Cotta, Stuttgart 2001, ISBN 3-608-95107-5
  • Melanie Klein, Joan Riviere: Seelische Urkonflikte. Liebe, Hass und Schuldgefühl. Fischer Wissenschaft, Frankfurt/M, 1992.
  • Melanie Klein: "Love, Guilt and Reparation and other works 1921-1945". Vintage, 1998.

Німецькомовна література[ред.ред. код]

  • Elizabeth Bott Spillius (Hrsg.): Melanie Klein heute. Entwicklungen in Theorie und Praxis. 2 Bände. 3. Auflage. Klett-Cotta, Stuttgart 2002.
    1. Beiträge zur Theorie. ISBN 3-608-95985-8.
    2. Anwendungen. ISBN 3-608-95986-6.
  • Ronald Britton, Michael Feldman, Edna O’Shaugnessy: Der Ödipuskomplex in der Schule Melanie Kleins. Klinische Beiträge. Klett-Cotta, Stuttgart 1998.
  • Robert Caper: Seelische Wirklichkeit. Von Freud zu Melanie Klein. Klett-Cotta, Stuttgart 2000.
  • Claudia Frank: Melanie Klein in Berlin. Her First Psychoanalyses of Children. Routledge, London 2009.
  • Claudia Frank, Heinz Weiß (Hrsg.): Kleinianische Theorie in klinischer Praxis. Klett-Cotta, Stuttgart 2002.
  • Robert D. Hinshelwood: Die Praxis der kleinianischen Psychoanalyse. Verlag Internationale Psychoanalyse, Stuttgart 1997.
  • Robert D. Hinshelwood: Wörterbuch der kleinianischen Psychoanalyse. 2. Auflage. Klett-Cotta, Stuttgart 2004.
  • Phyllis Grosskurth: Melanie Klein, ihre Welt und ihr Werk. Verlag Internationale Psychoanalyse, Stuttgart 1993, ISBN 3-608-95902-5 (ausführliche Biographie mit Werkverzeichnis).
  • Pearl King, Ricardo Steiner (Hrsg.): Die Freud/Klein-Kontroversen 1941–1945. 2 Bände. Klett-Cotta, Stuttgart 1991.
  • Julia Kristeva: Das weibliche Genie Melanie Klein: Das Leben, der Wahn, die Wörter. Psychosozial, Gießen 2008.
  • Karl und Ruth Mätzler (Hrsg.): Sexualität in der kleinianischen Psychoanalyse (= Veröffentlichungen des Klein-Seminars Salzburg. Band 1). Kimmerle-Diskord, Tübingen 2005, ISBN 3-89295-753-3.
  • Isca Salzberger-Wittenberg: Psychoanalytisches Verstehen von Beziehungen. Ein Kleinianischer Ansatz. Facultas, Wien 2002.
  • Hanna Segal: Melanie Klein. Eine Einführung in ihr Werk. Kimmerle-Diskord, Tübingen 2004 ISBN 3-89295-742-8 (Einführung in das Werk durch eine enge Schülerin Kleins).
  • Elisabeth Vorspohl: Melanie Klein In: Hans Erler u. a. (Hrsg.): „Meinetwegen ist die Welt erschaffen.“ Das intellektuelle Vermächtnis des deutschsprachigen Judentums. 58 Portraits. Campus, Frankfurt am Main 1997, ISBN 3-593-35842-5, S. 179–185.
  • Nicholas Wright: Mrs. Klein. Nick Hern Books, London 2009 (Bühnenstück, das im Frühjahr 1934 spielt und sich auf die drei Protagonistinnen Melanie Klein, ihre Privatsekretärin Paula Heimann und ihre Tochter Melitta fokussiert).

Примітки[ред.ред. код]