Еріх Фромм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Е́рік Фромм
Erich Fromm
При народженні: Erich Fromm
Дата народження: 23 березня 1900(1900-03-23)
Місце народження: GERimp Франкфурт-на-Майні, Німецька імперія
Дата смерті: 18 березня 1980(1980-03-18) (79 років)
Місце смерті: Швейцарія Локарно, Швейцарія
Рід діяльності: психолог, філософ
Напрямок: неофрейдизм засновник фрейдо-марксизму

Е́рік Фромм (нім. Erich Fromm; *23 березня 1900, Франкфурт-на-Майні, — †18 березня 1980, Локарно) — соціальний психолог, філософ, психоаналітик, представник «Франкфуртської школи», один із засновників неофрейдизму та фрейдо-марксизму.

Біографія[ред.ред. код]

Ерік Фромм народився 23 березня 1900 року в місті Франкфурт-на-Майні в сім'ї ортодоксальних іудеїв. Його предки були рабинами. Культурне середовище, в якому він ріс і виховувався, було патріархально-докапіталістичним. «Моє світовідчуття не можна назвати сучасним, — казав Фромм в одному радіоінтерв'ю, — …Я вивчав Талмуд, Біблію і чув багато історій про своїх предків, які жили в добуржуазну епоху». Цікаві подробиці він розповідав про свого діда, що володів маленькою крамничкою в Баварії: «Все своє життя дід сидів цілий день в крамниці і вивчав Талмуд; якщо приходив покупець, він сердито піднімав голову і питав: „Що, хіба немає іншого магазина?“ Ось в такому світі я ріс».

Таким чином, скепсис по відношенню до капіталістичних цінностей Ерік вбирав з самого дитинства. Але при цьому йому також вдалося подолати традиційно-патріархальну складову субкультурного середовища, вихідцем з якого він був. Після багатьох років Фромм напише: "Розквіт культури середньовіччя пов'язаний з тим, що людей надихав образ Града Божого. «Розквіт сучасного суспільства пов'язаний з тим, що людей надихав образ Земного Граду Прогресу. Проте в наше століття цей образ перетворився на образ Вавилонської вежі, яка вже починає рушитися і під руїнами якої врешті-решт загинуть всі і вся. І якщо Град Божий і Град Земний — це теза і антитеза, то єдиною альтернативою хаосу є новий синтез: синтез духовних устремлінь пізнього середньовіччя з досягненнями ренесансної для поста раціональної думки і науки».

Це уявлення про соціальну реконструкцію також характеризує самі духовні пошуки Фромма, — відкидаючи капіталістичні цінності, він не встав на традиційні консервативні позиції, але і не пішов шляхом заперечення більшості духовних цінностей людства. Його шлях — це шлях синтезу.

Першу світову війну Фромм зустрів у віці 14 років. «Як це можливо? — задає він собі питання декілька років пізніше. — Щоб мільйони людей вбивали один одного ради явно ірраціональних цілей або з політичних міркувань, від яких кожна окрема людина настільки далека, що ніколи не стала б жертвувати собою. Тобто як можлива війна з політичної і психологічної точок зору? Які сили рухають людиною?». Ці роздуми привели молоду людину до вивчення психології, соціології і філософії. І багато пізніше — в середині 70-х рр. — вже відомий Ерік Фромм формулює аналогічне питання у зв'язку з ядерною і екологічною загрозою: «Яким чином стало можливим, що найсильніший зі всіх інстинктів — інстинкт самозбереження, — здавалося б, перестав спонукати нас до дії?».

Фромм вчився у Франкфуртському, а потім в Гейдельберзькому університеті, де викладали Макс Вебер і Карл Ясперс. Отримавши у 22 роки ступінь доктора філософії (його науковим керівником був Альфред Вебер), він продовжує свою освіту і опиняється в берлінському Інституті психоаналізу. Сумлінно вивчивши теорію ортодоксального фрейдизму і застосовуючи її в клінічній практиці, Фромм незабаром починає сумніватися. Ці сумніви поступово привели до ревізії фрейдизму і до створення своєї концепції. Але це — трохи згодом.

З 1930 року Фромм працює у Франкфуртському інституті соціальних досліджень, де склалася знаменита Франкфуртська школа (Макс Хоркхаймер, Теодор Адорно, Герберт Маркузе та інші). Тут Фромм проводить ряд соціологічних досліджень серед німецьких робітників і службовців — і в 1932 році приходить до висновку, що серйозного опору нацистам, що йдуть до влади, з боку робітників не буде. Ці дослідження полягали в анкетуванні, що допомагало вивчати неусвідомлені мотиви поведінки людей: «Якщо на питання: „Хто з історичних осіб вам подобається більше за всіх?“ — людина відповідала: „Олександр Македонський, Цезар, Наполеон, Ленін“, ми інтерпретували цю відповідь як вказівку на „авторитарність“, оскільки такий набір свідчив про те, що людина захоплюється диктаторами і полководцями.

Якщо відповідь була: „Сократ, Пастер, Кант, Маркс“, ми класифікували його як демократичний, тому що людина ставила вище за інших людей, що піклуються про благо людства, а не людей влади». Всього анкета містила 270 питань.

У 1933 році, після приходу нацистів до влади, Франкфуртський інститут перебирається в США. У Нью-Йорку їм проводяться дослідження за програмою «Авторитет і родина», за наслідками яких в 1941 році виходить перша книга Фромма «Втеча від свободи». Книга Теодора Адорно, що з'явилася в 1950 році, «Авторитарна особистість», також обґрунтовувалася на матеріалах цих досліджень.

Наприкінці 30-х — в 40-і рр. Фромм, все більше розбігаючись в поглядах із Маркузе та Адорно, відходить від Франкфуртської школи. Він займається науковою, викладацькою і суспільною діяльністю, практикою психоаналізу. Клінічна практика приводить його до висновку, що більшість неврозів в сучасному суспільстві не зводяться виключно до біологічних інстинктів, про які говорив Фрейд, а мають соціальне коріння. Цей висновок сприяв остаточному відходу Фромма від ортодоксального фрейдизму.

З 1949 по 1969 рр. Фромм живе в Мексиці. В цей час Фромм присвячує себе дослідженню Нового часу, дослідженню соціальних проектів минулого і сьогодення. Видає книгу «Здорове суспільство», в якій виступає з критикою капіталістичної системи. У 1960 році Фромм вступає в Соціалістичну партію США. Пише Програму партії. Втім, через партійні суперечки Програма була знехтувана. Але він продовжує займатися політичною діяльністю, виступає з лекціями, пише книги, бере участь в мітингах, а в 1962 році відвідує Москву як спостерігача на конференції з роззброєння.

1968 року стався перший інфаркт. Після тривалої реабілітації, в 1969 році, він переїздить до Швейцарії, в якій житиме до своєї смерті.

У найсоліднішому віці, зовсім не відчуваючи себе старим, Ерік Фромм зберігає ясність розуму і жвавість сприйняття, що є явною ознакою повноцінного творчого життя. Але фізичне здоров'я не дозволяє відчувати себе цілком молодим: незабаром після закінчення знаменитої роботи «Мати або бути», в 1977 році, з ним трапляється другий, а потім і третій (1978 рік) інфаркт.

У ніч на 18 березня 1980 року, за п'ять днів до свого 80-річчя, Ерік Фромм помер від обширного інфаркту.

Соціально-філософські ідеї Фромма[ред.ред. код]

Основні положення концепції Е. Фрома зводяться до таких: виробництво повинно служити людині, а не економіці; стосунки між людиною і природою повинні будуватися не на експлуатації, а на кооперації; антагонізми повсюдно повинні бути замінені відносинами солідарності; вищою метою всіх соціальних заходів повинні бути людське благо і відвернення людських страждань; не максимальне споживання, а лише розумне споживання служить здоров'ю і добробуту людини; кожна людина повинна бути зацікавлена в активній діяльності на благо інших людей і має брати участь у ній.

Основні твори[ред.ред. код]

  • Втеча від свободи (Escape from Freedom, 1941)
  • Здорове суспільство (The Sane Society, 1955)
  • Мистецтво любові (The Art of Loving, 1961)
  • Революція надії (The Revolution of Hope, 1968)
  • Мати чи бути? (To Have or to Be?, 1976)

Видання українською[ред.ред. код]

  • Ерік Фромм. Революція надії [уривки] / Пер. з англ. В. Курганський. // Сучасна зарубіжна соціальна філософія: Хрестоматія. — Київ: «Либідь», 1996. — Стор. 135–192.
  • Ерік Фромм. Мати чи бути? / Пер. з нім. О.Михайлова та А.Буряк. — Київ: «Український письменник», 2010. — 222 с. ISBN 978-966-579-262-8.

Джерела[ред.ред. код]

  • Э. Фромм. Анатомия человеческой деструктивности. М.: АСТ, 2004. ISBN 5-17-023209-8.
  • Э. Фромм. Анатомия человеческой деструктивности. Пер. с нем. Э. Телятниковой. — М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2006. — 635,[5]с.-(Philosophy). ISBN 5-9713-1779-2.
  • Э. Фромм. Бегство от свободы. М.: АСТ — Минск: Харвест, 2005. ISBN 5-17-032342-5.
  • Э. Фромм. Бегство от свободы. Человек для самого себя. М.: Изида, 2004. ISBN 5-902678-01-3.
  • Э. Фромм. Здоровое общество. Догмат о Христе. М.: АСТ, Транзиткнига, 2005. ISBN 5-17-026540-9.
  • Э. Фромм. Искусство любить. СПб.: Азбука-классика, 2004. ISBN 5-352-00758-8.
  • Э. Фромм. Революция надежды. Избавление от иллюзий. Перевод с англ.; Предисловие П. С. Гуревича. — М.: Айрис-пресс, 2005.-352 с. — (Человек и мир). ISBN 5-8112-1345-X.
  • Э. Фромм. Ради любви к жизни. М.: АСТ, 2000. ISBN 5-237-04523-5.
  • Е. Фромм. Мати чи бути?. К.: Укр. письменник, 2010. ISBN 978-966-579-262-8.

Див. також[ред.ред. код]

  • 11520 Фромм — астероїд, названий на честь філософа[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]