Миколайчук Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Миколайчук Іван Васильович
Mykolajchuk I 3.jpg
Іван Миколайчук в ролі козака Василя у фільмі «Пропала грамота»
Народження 15 червня 1941(1941-06-15)
Чортория Чернівецької області
Дата смерті 3 серпня 1987(1987-08-03) (46 років)
Київ
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
IMDb ID 0586645
Сторінка в інтернеті http://ivanmykolaychuk.org, http://mikolajchuk.ucoz.ua
Провідні ролі «Тіні забутих предків», «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон XX»
Нагороди

Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1988

Іва́н Васи́льович Миколайчу́к (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист.

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.

« Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко.  »

Сергій Параджанов

Лауреат Шевченківської премії 1988 (посмертно).

В УРСР носив тавро «неблагонадійного».

Життєвий шлях[ред.ред. код]

Народився у багатодітній селянській родині — одним із 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі мешкає в с. Чортория. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу.[1],[2]

З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі.[3]

Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І.Миколайчука).[2]

1957 — закінчив Чернівецьке музичне училище.

1961 — закінчив театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської.

29 серпня 1962 — одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк.[4]

19631965 — навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).

В кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.[3]

« Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!»

Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор.

 »
Зі споминів С. Параджанова про кінопробу І. Миколайчука

У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає ще й сценаристом.

У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. В «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.

«Тіні забутих предків» на довший час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. І.Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя»[3], в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон ХХ».

1983 — Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

Фільмографія[ред.ред. код]

Могила Івана Миколайчука на Байковому кладовищі
Меморіальна дошка Іванові Миколайчуку, вулиця Серафимовича, Київ
Будинок на вулиці Серафимовича, в якому жив Миколайчук у 1971–1987 роках

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • На честь нього названо 49 курінь УПЮ імені Івана Миколайчука.
  • 8244 Миколайчук — астероїд, названий на честь митця.

Фільми про І.Миколайчука[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Миколайчук Іван Васильович // Капельгородська Н. М. Кіномистецтво України вбіографіях / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько . — Київ,2004.- С. 393.
  • Миколайчук Вван Васильович // Богайчук М. Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник / Микола Богайчук. — Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2005. — С. 177–178. — ISBN 966-8500-64-4.
  • Миколайчук Іван Васильович // Мистецтво України: біографічний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького.- Київ, 1997. — с. 411.
  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.589.
  • БІЛИЙ птах з доброю ознакою // Гусар Ю. Зірки не гаснуть: художньо-документальні розповіді про видатних митців Буковини, чиї імена занесено на «Алею зірок» у Чернівцях / Ю. С. Гусар.- Чернівці, 2003. — С. 36-40.
  • Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.238-242,278.
  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.238.
  • Віктор Жадько. Байковий некрополь.-К.,2004.-С.195.
  • Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина; художник Наталка Клочкова. — Київ : Грані-Т, 2010. — 125 с. : іл. — (Життя видатних дітей). — 2000 примірників. — ISBN 978-966-465-301-2
  • Світлана Зозуля. Смолоскип Івана Миколайчука // Волинь-Нова (Луцьк), 23.06.2011, с. 5
  • Наталія Малімон. Нічна гостина в кіностудії «Волинь» // Віче, 9.06.2011, с. 4
  • Корогодський Р. Іван Миколайчук поза іконостасом // Р. Корогодський. Брама світла: Шістдесятники / Упоряд. М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сінченко.— Л.: Вид-во Українського Католицького Університету, 2009.— с. 620–625. ISBN 978-966-8197-47-5
  • Іван Миколайчук: бібліографічний покажчик / авт. упоряд. А. Лупан. — Чернівці: ПП Глібка, 2011. — 104 с.

Посилання[ред.ред. код]