Озокерит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Озокерит.
Озокерит, знімок United States Geological Survey
Озокеритова руда, експонат музею історії Трускавця

Озокерит (від грец. ózo — пахну і грец. kerós — віск), рос. озокерит, англ. ozokerite, mineral wax, нім. Bergwachs n, Erdwachs n, Ozokerit m; інші назви: леп, гірський[1] (чи земляний) віск, земна жвиця[1], земне сало[1]мінерал з групи нафтидів (бітумів), схожий за зовнішнім виглядом на бджолиний віск.

Синоніми: Мінерал гудроновий, Гірський віск.

Загальний опис[ред.ред. код]

Вперше термін озокерит запропонував Глокер у 1833. Утворюється внаслідок кристалізації при охолодженні парафінової нафти. Складається з парафіну, мінеральних олій, смол та інших речовин. Зустрічається у багатьох покладах.

  • 1) Мінеральна речовина, природна суміш твердих вуглеводнів парафінового ряду (CnH2n+2) з рідкими нафтовими маслами і смолистими речовинами. Дуже велику роль у ньому відіграють церезини (від С37Н76 до С53Н108).

Мінерал групи нафтових бітумів, білого, жовтого, бурого, чорного і зеленуватого кольору. Злам раковистий. Елементний склад (%): С – 84 – 86; Н – 13,5 – 15. Являє собою парафінистий осад, який випадає з нафти при її охолодженні в результаті піднімання на поверхню по тріщинах. Утворює жильні заповнення порожнин. Консистенція від м’якої, пластичної до твердої, сипкої. Густина 0,85-0,97(1,0). Плавиться звичайно при температурі 50 – 85 (100) °С, іноді вищій.

Виділяють такі різновиди озокериту:

  1. бада
  2. волокнистий
  3. кемдебанс
  4. бориславіт (*Бориславіт (рос. бориславит, англ. boryslawite, нім. Boryslawit) — твердий крихкий різновид озокериту. *Геленіт (рос.геленит, англ. helenite, нім. Helenit m) — вид озокериту золотисто-жовтого кольору; за назвою шахти «Гелена», Борислав, Україна.)
  5. рудний.
  6. гумбед,
  7. нафтогіль,
  8. цитрозикит,
  9. нафтадил
  10. Урпетит та ін.
  • 2) Продукт природної перегонки нафти, що складається із вуглецю (84%) і водню (16%); має зеленувато-коричневе, чорно-буре забарвлення; легко топиться і горить, виділяючи специфічний запах.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Озокерит являє собою природну суміш алканів. В деяких з них є азотні, кисневі, та сірчисті сполуки.

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Озокерит має високу теплоємність та низьку теплопровідність. Складається з домішок різних вуглеводнів, що містять за вагою 7-85 % вуглецю та 3-14 % водню. Питома вага в межах від −85 до −95, точка кипіння від 58-100°С.

Колір озокериту світло-жовтий, бурий, або чорний, консистенція від твердого до в’язкого, інколи як олія. Найтвердіший – бориславіт.

Має запах гасу, добре розчиняється у бензині, гасі, нафті, скипидарі, погано – у спирті, нерозчинний у воді.

Історія видобутку[ред.ред. код]

Найранніша офіційна згадка про озокерит відома з початку XIX ст. У ті часи в Бориславі діяло близько 2 тис. озокеритових шахт. Добуток озокериту проводився вручну. Перший хімічний аналіз озокериту здійснив відомий французький хімік Вальтер у Парижi в 1840.

В кінці XVIII — на початку XIX століть озокерит використовувався місцевим населенням Прикарпаття для освітлення приміщень[1]. Попит на нього зростав, збільшувався і видобуток. Центром видобутку став район міста Борислава і сіл Дзвиняч та Старуня[1].

Одна з львівських газет у 1868 році розповідала[1]:

«Кожний копав, як хотів і як міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу. Бориславська улоговина виглядала як продірявлене решето... Мільйони відер у безперервному русі. 3 світанку до темної ночі весь простір покритий закопченими робітниками, які подібні на підземних духів, що видобувають заклятий скарб».

3 часом «озокеритна гарячка» у зв'язку з налагодженням виробництва парафіну поступово затухає. Лише в кінці XIX століття, коли приступили до прокладания трансатлантичних кабельних телефонно-телеграфних ліній, попит на озокерит підвищився[1]. У Бориславі працює озокеритний завод.

Промислові родовища озокериту в Україні[ред.ред. код]

Озокерит залягає у вигляді жил та пластових тіл. Озокеритові жили досягають товщини 3,0 м. Промислові родовища озокериту – Бориславське, Трускавецьке, Дзвиняцьке та Старунське, знаходяться в Передкарпатті на території Львівської та Івано-Франківської областей. Промисловий видобуток вівся у Бориславі на Галичині, у Дзвинячі та Старуні і в інших місцевостях Прикарпаття.

Найбільше родовище озокериту в Україні знаходиться у глинах Прикарпатського нафтового району (Львівська область, Борислав), в Туркменістані – на півострові Челекен, Узбекистані – Фергана, США – в штаті Юта, є в пісковиках Румунії.

Застосування[ред.ред. код]

Озокерит використовується в радіо- і електротехніці як електроізоляційний матеріал, в хімічній промисловості при виробництві лаків, в медицині для виготовлення вазеліну, мазей, кремів та ін., а також для теплолікування (озокеритолікування).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.

Література[ред.ред. код]